Селянки звичайно приїздили в ті дні, коли відбувався ярмарок. У понеділок був конячий ярмарок, а в четвер свинячий. Чоловіки оглядали і перевіряли худобу, а жінки гуртами, босоніж, із чобітьми через плече, в барвистих хустках, що яскріли навіть у тьмяні дні, заходили в дім Нісена Піченика. Тверді голі підошви приглушено й радісно тупотіли по дошках порожнистих деревяних тротуарів і по просторому холодному підворітті старого будинку, де жив торгівець. Зі склепінчастого підворіття жінки потрапляли на тихе подвіря, де між нерівним камінням бруківки виднів мякий мох, а в теплі пори року пробивалося кілька травинок. Там назустріч селянкам приязно виступали кури Піченика, а попереду півні з гордими гребінцями, не менш червоними, ніж найчервоніші коралі.
Треба було тричі постукати в залізні двері, на яких висів залізний молоточок. Тоді Піченик відчиняв невелике вічко, прорізане в дверях, обдивлявся людей, які просилися зайти, відсував засув і пускав селянок. Жебракам, мандрівним кобзарям, циганам і тим, хто водив ведмедів-танцюристів, він подавав милостиню крізь вічко. Піченик мав бути дуже обережним, бо на всіх столах у його просторій кухні, а також у вітальні великими, маленькими і середніми купками лежали шляхетні коралі: або різноманітні, змішані між собою народи і раси коралів, або вже розсортовані відповідно до своїх рис і кольору. Таж людина не має десятьох очей у лобі, щоб приглядати за кожним жебраком, а Піченик знав, що бідність нездоланна спокусниця, яка веде до гріха. Щоправда, інколи крали навіть заможні селянки, бо жінки легко улягають бажанню потай і з ризиком привласнити собі прикрасу, яку спокійно могли б купити. Та, як були покупці, крамар трохи примружував свої пильні очі, натомість завжди враховував кілька крадіжок у ціні, яку просив за свої товари.
Піченик давав роботу не менше ніж десятьом низальницям коралів гарним молодим дівчатам із добрими надійними очима і мов виточеними руками. Дівчата сиділи в два ряди за довгим столом і тоненькими голочками ловили намистини. Отак поставали гарні, правильні низки з найдрібнішими коралями на краях і найбільшими та найяскравішими посередині. Працюючи, дівчата співали хором. А влітку в спекотні, сині, сонячні дні довгий стіл виставляли на подвіря, дівчата сідали, і їхній літній спів чули в усьому містечку, він заглушував і жайворонків, які пурхали під небесами, і сюрчання коників у саду.
Існує набагато більше різновидів коралів, ніж знають пересічні люди, що бачили їх лише у вітринах та крамницях. Передусім є шліфовані й нешліфовані, крім того, з рівними, пласкими краями і заокругленими; зі шпичаками і голочками, схожі на колючий дріт; із жовтим забарвленням, майже біло-червоні, як-от інколи верхні краї пелюсток чайних троянд; жовтувато-рожеві, рожеві, цегляної барви, бурякової, як кіновар, і нарешті коралі, схожі на тверді круглі краплини крові. Є зовсім круглі й напівкруглі; коралі, немов бочечки, і коралі, схожі на циліндрики, а ще прямі, кривуваті й навіть горбаті коралі. Є зірочки, шпичечки, рогалики, квіточки. Адже коралі найшляхетніші рослини підводного океанського світу, троянди примхливої морської богині, не менш багаті на форми та барви, ніж настрої самої цієї богині.
Річ очевидна, Нісен Піченик не мав крамниці, відкритої для всіх. Він торгував у себе вдома, тобто жив із коралями і вдень, і вночі, і влітку, і взимку, а оскільки і в його кімнаті, і в кухні вікна виходили на подвіря, та ще й були захищені частими залізними ґратами, в квартирі панували гарні таємничі сутінки, що нагадували морське дно, тож здавалося, ніби там ростуть коралі, а не торгують ними. Так, завдяки особливій, немов навмисній примсі природи Нісен Піченик, торгівець коралями, був рудий єврей, чия мідна цапина борідка скидалася на червонувату морську водорість і надавала всій постаті разючої подібності до якогось морського божества. Здавалося, ніби він сам створює або садить і збирає коралі, якими торгує. Товар Піченика так пасував до його подоби, що в містечку Прогроди його не називали на імя, а з часом навіть забули те імя і називали крамаря тільки за його фахом. Казали, наприклад: он іде торгівець коралями, наче в усьому світі не було жодного іншого.
Нісен Піченик і справді відчував суто родинну ніжність до коралів. Дуже далекий від природознавства, не вміючи ані читати, ані писати, бо ж ніколи не ходив до школи і міг лише безпорадно нашкрябати власне імя, він жив із переконаністю, що корали не рослини, а живі істоти, своєрідні крихітні червоні морські тваринки, і жоден професор океанології не зміг би навчити його чогось краще. Так, для Нісена Піченика коралі жили ще й тоді, коли їх розпиляли, розрізали, відшліфували, посортували й нанизали. І він, напевне, мав слушність. Адже бачив на власні очі, як його червонясті разки коралів мало-помалу блідли на грудях хворих або хоровитих жінок, натомість на грудях здорових жінок зберігали свій блиск. За довгі роки торгівлі коралями він часто помічав, як коралі, що лежали в його шафах бліді незважаючи на свою червону барву і дедалі біліші, раптом, коли їх вішали на шию гарної молодої і здорової селянки, яскріли і світилися, немов живилися її кровю. Інколи крамареві пропонували викупити разки коралів, він упізнавав їх, скарби, які сам нанизував і зберігав, і одразу бачив, чи їх одягала здорова, а чи хвора жінка.
Піченик мав власну, вкрай своєрідну теорію коралів. Згідно з його теорією вони були, як уже сказано, морськими істотами, які, так би мовити, тільки з розважливої скромності прикидались деревами і рослинами, щоб на них не нападали і не пожирали їх акули. Коралі тужили за тим, щоб норці зібрали їх і винесли на поверхню землі, щоб їх розрізали, відшліфували, нанизали і вони нарешті служили сенсові свого існування, а саме: прикрашали вродливих селянок. Тільки тут, на білих і міцних жіночих шиях, у найближчому сусідстві з живими артеріями, сестрами жіночих серць, коралі оживали, набували блиску та краси й поширювали властиву їм чарівну здатність приваблювати чоловіків і посилювати їхнє любовне жадання. Звісно, давній бог Єгова створив усе сам: землю і тварин на ній, море і всіх істот у ньому. От тільки Левіафану, що обкрутився кільцями навколо джерел усякої води, сам Бог до часу, тобто аж до приходу Месії, довірив порядкувати всіма океанськими тваринами і рослинами, надто коралами.
Після всього, що тут розказано, можна було б подумати, ніби крамар Нісен Піченик був відомий як певний дивак. Ні, цього й близько не було. Піченик жив у містечку Прогродах як непомітний, скромний чоловік, чиї розповіді про коралі та Левіафана сприймали цілком поважно як пояснення фахівця, що, певне, знає своє ремесло, як-от крамар, який торгує тканинами, відрізняє манчестерське сукно від німецького перкалю, а продавець чаю відрізняє російський чай відомої фірми Попова від англійського чаю, який постачає не менш відома фірма «Lipton» із Лондона. Всі жителі Прогродів та околиць були переконані, що коралі живі тварини, а за їхнім розвитком і життям у морських глибинах наглядає первісна риба Левіафан. Тут навіть годі сумніватись, бо ж про це розповідав сам Нісен Піченик.
Вродливі низальниці в домі Нісена Піченика часто працювали до пізньої ночі, а інколи й після півночі. А коли вже виходили з дому крамаря, він сам починав дбати про своє каміння, тобто своїх тварин. Спершу перевіряв разки, які нанизали дівчата, потім рахував купки ще не розкладених і вже розкладених за типом і розміром коралів, згодом починав сам сортувати їх і своїми міцними та чутливими пальцями з рудуватими волосинками обмацувати, полірувати, гладити кожну окрему коралину. Траплялися коралі з червоточинами. Вони були з дірками в місцях, де тих дірок аж ніяк не мало бути. За такими коралами безтурботний Левіафан колись не приглянув. Щоб дорікнути йому, Нісен Піченик запалював свічку, тримав над полумям шматочок червоного воску, аж поки той ставав гарячим і текучим, і тонесенькою голочкою, набираючи воску на вістря, затикав червоточини на камені. При цьому похитував головою, немов не розуміючи, як такий могутній Бог, як Єгова, міг такій легковажній рибі, як Левіафан, доручити нагляд за коралами.
Інколи, з чистої радості від каміння, Піченик сам нанизував коралі, аж поки сірів ранок і наставала пора проказати ранкову молитву. Праця анітрохи не змучувала його, він не відчував кволості. Дружина під ковдрою ще спала. Він коротко і байдуже поглядав на неї. Він ані ненавидів, ані любив її, вона була однією з численних низальниць, які колись працювали в нього, але не така гарна й принадна, як більшість їх. Уже десять років, як він узяв шлюб із нею, а вона не подарувала йому дитини, хоча тільки це мало б бути її завданням. Йому була б потрібна плідна жінка, не менш плідна, ніж море, на дні якого росте так багато коралів. А його дружина виявилась висохлим ставом. Нехай собі спить сама скільки завгодно ночей! Закон дозволив би Піченику розлучитися з нею, але тим часом він уже збайдужів до дітей і дружини. Він любив коралі. А втім, якась непевна туга засіла в його серці, і він не смів назвати її: Нісен Піченик, що народився і виріс у глибинах найглибшого континенту, тужив за морем.
Так, Піченик тужив за морем, на дні якого росли корали, чи, на його думку, радше совались там. Але ніде й близько не було людей, із якими він міг би поговорити про свою тугу, тож він був змушений ховати її в своїй душі, як і море, що ховає в собі корали. Він чув про кораблі, норців, капітанів і матросів. Коралі прибували до нього в добре запакованих ящиках, від яких ще тхнуло морем, з Одеси, Гамбурґа або Трієста. Державний писар на пошті провадив замість Піченика його ділове листування. Піченик докладно вивчав барвисті марки на листах далеких постачальників, перше ніж викинути конверти. Він ніколи в своєму житті не виїздив із Прогродів. У цьому містечку не було ані річечки, ані ставка, тільки болота навколо, і можна було чути, як під зеленою поверхнею води щось булькає, але ніхто ніколи не бачив, що саме. Нісен Піченик уявляв собі, ніби існує якийсь потаємний звязок між прихованими водами боліт і могутніми водами широкого моря, тож навіть тут, у глибочіні боліт, можуть рости корали. Піченик знав, що одного разу, коли він висловив цю думку, з нього глузувало все містечко. Відтоді він замовк і вже не згадував про свою теорію. Інколи він мріяв, що широке море він не знав, яке, бо ніколи не бачив географічної карти і всі моря світу були для нього просто широким морем, коли-небудь затопить Росію, і то якраз ту половину, де він живе. Тоді б море, до якого він ніколи не сподівався дістатись, прийшло б до нього, могутнє невідоме море з незмірним Левіафаном у своїх глибинах і з усіма своїми солодкими, терпкими і солоними таємницями.