Я ухвалив два рішення, сказав шейх. По-перше, протягом року я оплачуватиму витрати на твою освіту. Я думаю, ми матимемо досить хлопців, які цікавляться фінансами, але ніхто досі не приходив до мене й не казав, що він хоче навчатися шити модний одяг. Мені це здається пустою примхою, але мені також не раз дорікали, що мої мрії та плани то пуста примха, а проте я досяг того, що досяг. Тож я вчинив би нерозумно, якби знехтував власний приклад.
Але ніхто з моїх радників та помічників ніколи не мав контактів із тими людьми, про яких ти говориш. Тому ці контакти доведеться налагоджувати тобі самому, а я даватиму тобі невелике місячне утримання, щоб тобі там не довелося жебрати. Проте ти повинен повернутися звідти переможцем; ти презентуватимеш там нашу країну, й ти повинен навчити тих людей шанувати нашу культуру. Але перш ніж туди поїхати, тобі доведеться вивчити тамтешні мови. Які мови можуть там тобі знадобитися?
Англійська, французька, італійська. Я дуже вдячний вам за вашу великодушність, але бажання мого батька
Шейх підняв руку, наказуючи йому замовкнути.
А моє друге рішення буде таким. Будинок твого батька залишиться там, де він є. Я це бачу так, що він буде оточений хмарочосами, сонячне світло не досягатиме його вікон, і зрештою твоєму батькові доведеться змінити місце свого проживання. Але його дім залишиться там назавжди. У майбутньому, згадуючи про мене, люди казатимуть: «Він був великий, бо змінив свою країну. І він був справедливий, бо з пошаною поставився до бажання простого торговця тканинами».
Вертоліт сідає в самому кінці пірса, і спогади відступають. Хамід виходить першим і подає руку Єві. Йому приємно доторкнутися до її шкіри, й він із гордістю дивиться на русяву жінку в білому одязі, охоплену німбом сонячного проміння, яка тримає в другій руці прегарний капелюшок світлобежевого кольору. Вони йдуть між рядами яхт, причалених по обидва боки від пірса, у напрямку автомобіля, водій якого вже тримає для них дверці відчиненими.
Хамід міцніше стискає руку Єви й шепоче їй на вухо:
Сподіваюся, тобі сподобався обід. Ми були у знаменитих колекціонерів мистецтва. Ти рада, що вони надали в наше розпорядження вертоліт?
Звісно, рада.
Хоч насправді Єва хотіла б сказати: «Він мені дуже не сподобався. І крім того, мені стало дуже страшно. Я одержала послання на свій мобільний телефон, і я знаю, від кого воно, хоч номер і не змогла визначити».
Вони заходять у салон величезного лімузина, розрахованого лише на двох осіб. Решта порожнє місце. Кондиціоноване повітря створює ідеальну температуру, музика чудово відповідає моменту, жоден звук із-зовні не проникає в салон, обладнаний досконалою звукоізоляцією. Хамід сідає в комфортабельне шкіряне крісло, простягує руку до бару, запитує, чи Єва не хоче пригубити трохи охолодженого до нуля шампанського. Ні, вона випє лише мінеральної води.
Я бачив твого колишнього чоловіка вчора в барі готелю, перед тим як ми поїхали вечеряти.
Ти помилився. Йому немає чого робити в Канні.
Хоч їй хотілося б сказати йому: «Мабуть, то й справді був він, адже я одержала від нього послання по телефону. Нам ліпше сісти в перший же літак і покинути Канн».
Я не міг помилитися.
Хамід бачить, що його дружина не має охоти продовжувати цю розмову. Він звик шанувати бажання людей розмовляти чи не розмовляти, а надто якщо це жінка, яку він кохає, і він примушує себе думати про щось інше.
Просить пробачення й телефонує своєму дилерові в Нью-Йорк. Терпляче вислуховує дві або три фрази, які той каже, але делікатно уриває його, коли він починає розповідати про тенденції ринку. Уся розмова забирає в нього не більш як дві хвилини.
Потім телефонує кінорежисерові, якого обрав для постановки свого першого фільму. Той їде на яхту, де має зустрітися з акторомзіркою, атож, актрису дібрали, й вона зявиться туди на другу годину дня.
Він знову обертається до Єви; але в неї вочевидь нема бажання розмовляти, її погляд блукає десь далеко, бездумно ковзаючи по всьому, що мерехтить за шибками лімузина. Можливо, її турбує думка, що в готелі вона матиме обмаль часу на те, щоб швиденько перевдягтися і їхати на мало значущий показ не дуже відомої бельгійської модельєрші. Хамід хоче на власні очі побачити африканську модель на імя Жасмина, котра, на думку його асистентів, має обличчя, що ідеально пасує до його наступної колекції.
Він хоче зясувати, як дівчина витримає величезну напругу подій Каннського кінофестивалю. Якщо все складеться успішно, то вона стане однією з головних зірок на Тижні Високої Моди, що відбудеться в жовтні в Парижі.
Єва не відриває погляду від вікна, але не бачить анічогісінько з того, що за ним пропливає. Вона дуже добре знає чоловіка, який сидить поруч, елегантно вдягненого, з витонченими манерами, завжди готового до творчості й боротьби. Вона знає також, що він жадає її так, як жоден чоловік ніколи не жадав жінку, за винятком того, якого вона покинула. Вона знає, що може довіритися йому цілком, хоч він і оточений найгарнішими жінками планети. Знає, що він чесний, працелюбний, відважний і подолав чимало труднощів і перешкод, перш ніж опинитися на сидінні цього розкішного лімузина й мати змогу запропонувати їй ковток чудового, охолодженого до нуля шампанського або кришталевий келих із її улюбленою мінеральною водою.
Він майже всесильний і спроможний захистити її від будь-якої небезпеки, крім однієї, найгрізнішої.
З боку її колишнього чоловіка.
Вона не хоче будити підозру й діставати свій мобільний телефон, щоб перечитати послання, яке щойно їй надійшло; тим більше, вона вже знає його напамять.
«Задля тебе, Катюшо, я знищив світ».
Вона не зрозуміла, про що йдеться. Але тільки один чоловік на всій поверхні земної кулі міг назвати її цим імям. Вона навчилася кохати Хаміда, хоч і тепер терпіти не може того життя, яким їй доводиться з ним жити, святкові заходи, що їх треба постійно відвідувати, його друзів, із якими треба спілкуватися. Вона не певна, що вже звикла так жити, є хвилини, коли вона западає в глибоку депресію, їй навіть хочеться накласти на себе руки. Вона знає тільки те, що він став для неї порятунком у хвилину, коли вона вважала, що навіки загинула, неспроможна вирватися з пастки свого шлюбу.
Багато років тому вона закохалася в янгола. За плечима в нього було тяжке дитинство, служба в Радянській армії та безглузда війна в Афганістані, звідки він повернувся в країну, що вже почала розпадатися, але навіть за тих обставин зумів подолати всі труднощі. Працював тяжко, переживав хвилини неймовірної напруги, коли йому доводилося позичати гроші в дуже темних і небезпечних людей, потім не спав ночами, міркуючи, як віддати цю позику, терпів, не ремствуючи, корупцію, якою була безнадійна заражена система, в якій йому доводилося жити й працювати, адже для того щоб налагодити виробництво, яке мало поліпшити життя його народу, доводилося давати великі хабарі чиновникам, у чиїй владі було дати чи не дати йому ліцензію. Він був ідеалістом і був палко в неї закоханий. Удень він умів зберегти своє лідерство й домагатися цілковитого послуху, адже життя, а надто служба в армії, навчили його розуміти систему, побудовану на принципах суспільної ієрархії. А вночі обіймав її й просив у неї на грудях захисту й допомоги, просив її помолитися за те, щоб у нього все було добре, щоб він успішно подолав перешкоди, які щодня виникали на його шляху.
Єва гладила його по голові й обіцяла йому, що все буде добре, адже він чоловік порядний, а Бог завжди винагороджує праведних.
І потроху труднощі почали відступати, і зявилися перші успіхи. Невеличка справа, гроші на яку йому доводилося буквально канючити, почала розростатися, бо Ігор був одним із небагатьох, хто наважився інвестувати гроші в бізнес, що здавався безнадійним у країні з такими занедбаними комунікаціями. Але змінився уряд, і корупція стала меншою. Гроші стали надходити спочатку повільно, а потім у великих, у неймовірно великих кількостях. Але навіть тоді Ігор із Євою не забували про труднощі, через які їм довелося пройти, і намагалися не марнувати жодної копійки; вони давали щедрі пожертви на доброчинну діяльність, пітримували ветеранські організації, жили скромно, мріючи про той день, коли зможуть усе покинути й оселитися удвох десь на краю світу. Коли це станеться, вони забудуть про те, що їм доводилося жити і спілкуватися з людьми, позбавленими честі й совісті. Вони тепер проводили більшу частину свого часу в аеропортах, літаках і готелях, працювали по вісімнадцять годин на добу й протягом років не могли викроїти для себе один місяць спільного відпочинку. Але обоє плекали одну й ту саму мрію: настане хвилина, коли шалений ритм життя перейде для них у сферу далеких спогадів. І ті шрами, які вони набули в цей період, перетворяться на медалі, що ними їх нагороджено за боротьбу в імя спільної віри та спільних мрій. Адже людина зрештою тоді вони в це ще вірили народилася для того, щоб кохати й жити з тим або тією, кого вона кохає.
А їхня справа тим часом усе більше розкручувалася. Тепер вони вже не канючили контракти ті зявлялися ніби самі собою. Дуже впливовий діловий журнал опублікував інтервю з Ігорем, надрукувавши на обкладинці його фотографію, і стали надходити запрошення на всілякі врочистості та презентації. Повсюди їх приймали з таким шиком, ніби йшлося про коронованих осіб, а грошей надходило все більше й більше. Треба було пристосовуватися до життя за нових обставин: вони купили великий будинок у Москві, обладнали його з усім можливим комфортом. Давні компаньйони її чоловіка які на початку їхньої діяльності позичали їм гроші під шалені відсотки і яким вони сплатили ці борги до останньої копійки один за одним опинялися у вязниці з причин, про які Єва нічого не знала й не хотіла знати. Незабаром в Ігоря зявилася особиста охорона; спочатку лише двоє, ветерани й друзі, з якими він служив в Афганістані. А далі їх ставало все більше, мірою того як невеличка фірма перетворювалася на велетенську мультинаціональну компанію, що відкрила свої філії в багатьох країнах, присутня в сімох часових поясах, з дедалі більшими та дедалі розмаїтішими інвестиціями.
Єва тепер бавила свої дні у крамницях та розпивала чаї з подругами, де розмови завжди відбувалися на одну й ту саму тему. А Ігорю цього було мало.
Ігор прагнув до більшого, й у цьому не було нічого дивного. Адже він досяг того, чого вже досяг, завдяки своїм амбіціям та невтомній працелюбності. А коли вона запитувала в нього, чи не досягли вони вже всього, до чого прагнули, й чи не настав той час, коли вони нарешті можуть відійти від справ і здійснити свою давню мрію жити лише задля тієї любові, яку вони почувають одне до одного, він просив її дати йому ще трохи часу. Ось тоді він і почав пити. Якось уночі, коли вони повернулися додому після тривалої вечері з друзями, щедро политої горілкою та вином, її нерви не витримали й вона влаштувала йому бурхливу сцену. Сказала, що більше не хоче жити таким пустим життям, що повинна чимось зайнятися, бо інакше схибнеться.