Але в барі «Мартінеса» всім відомо, що впливові та багаті можновладці перебувають тут. А якщо вони тут, то шанс залишається.
Їм навіть не спадає на думку, що люди впливові й багаті розмовляють лише з людьми впливовими та багатими. Адже їм треба вряди-годи зустрічатися, випивати та їсти разом, підтримувати престиж великих фестивалей, підживляти фантазію, що світ розкоші та гламуру доступний для всіх, у кого вистачить мужності сформулювати й пропагувати певну ідею. Уникати воєн, коли вони не дають прибутку, й розпалювати ворожнечу між країнами або компаніями, коли вони відчувають, що це може принести їм більше влади та більше грошей. Прикидатися щасливими, тоді як насправді вони заручники власного успіху. Воювати далі за зростання свого багатства та впливу, хоч вони й без того вже величезні; бо пиха Суперкласу вимагає від нього змагатися із самим собою, щоб зясувати, хто ж перебуває на вершині вершин. В ідеальному світі люди впливові й могутні мали б тепер провадити перемовини з акторами, режисерами, модельєрами та сценаристами, що з червоними від перевтоми очима думають про те, як вони завтра повернуться до своїх помешкань, що їх винаймають у далеких містах, і для них знову розпочнеться марафон із марних прохань, пошуку зустрічей, невикористаних можливостей.
У світі реальному люди впливові й могутні тепер сидять, замкнувшись у своїх номерах, і переглядають електронну пошту та надсилають електронні листи, нарікаючи на те, що фестивалі завжди однакові, що діаманти подруги виявилися більшими та гарнішими, що яхта, куплена конкурентом, оздоблена дивовижно гарними породами дерева й хіба можна витерпіти таке?
Ігореві немає з ким розмовляти, та й не цікавлять його подібні розмови. Переможець завжди самотній.
Ігор є успішним власником і президентом великої компанії мобільного телефонного звязку в Росії. Із випередженням на рік він замовив собі найліпший номер-люкс у готелі «Мартінес» (а для цього треба заплатити щонайменше за дванадцять днів перебування незалежно від того, скільки часу ти там житимеш) і прилетів сюди сьогодні ввечері на приватному реактивному літаку, прийняв ванну і зійшов униз, сподіваючись, що побачить там ту, яку вельми хотів побачити.
Ігор є успішним власником і президентом великої компанії мобільного телефонного звязку в Росії. Із випередженням на рік він замовив собі найліпший номер-люкс у готелі «Мартінес» (а для цього треба заплатити щонайменше за дванадцять днів перебування незалежно від того, скільки часу ти там житимеш) і прилетів сюди сьогодні ввечері на приватному реактивному літаку, прийняв ванну і зійшов униз, сподіваючись, що побачить там ту, яку вельми хотів побачити.
Протягом певного часу його атакували актриси, актори та режисери, але всім він відповідав дуже просто:
Dont speak English, sorry. Polish.[1]
Dont speak French, sorry. Mexican.[2]
Хтось спробував промовити кілька слів по-іспанському, але тоді Ігор удався до ще одного прийому. Він став писати якісь цифри в зошиті, щоб не здаватися ні журналістом (бо це цікавить усіх), ні людиною, що якось повязана з індустрією кіно. Біля нього на столі лежав російськомовний журнал з економіки (адже більшість із людей, що крутилися в тому барі, не зуміли б відрізнити мову російську від польської чи навіть іспанської) з фотографією нікому не цікавого директора на обкладинці.
Зрештою завсідники бару, що вважають себе великими знавцями людської породи, дають Ігорю спокій, думаючи, що перед ними один із тих мільйонерів, які приїздять до Канна лише для того, щоб знайти собі тут коханку. Після того, як за його столом кілька хвилин посиділа пята особа, щоб випити мінеральної води, посилаючись на те, що «вільних крісел більше немає», усі вже знають а чутки тут поширюються дуже швидко, що цей самотній чоловік не належить ані до індустрії кіно, ані до світу моди, і його залишають поза увагою як «парфум».
Слово «парфум» належить до жаргону, яким користуються актриси (або старлетки, як їх називають під час фестивалю): марку парфуму легко змінити, й декотрі з чоловіків такого зразка можуть виявитися справжнім скарбом. Старлетки атакують «парфумів» в останні два дні фестивалю, якщо їм не вдається знайти нічого цікавого в галузі кіноіндустрії. А поки що цей сторонній і, схоже, дуже багатий чоловік може й зачекати. Усім старлеткам відомо, що ліпше покинути фестиваль із коханцем (з якого можна потім буде зробити кінопродюсера), аніж чекати наступної нагоди, завжди повторюючи один і той самий ритуал пити, усміхатися (передусім усміхатися), вдавати, ніби ти ні на кого не дивишся, і дослухатися, як калатає твоє серце, з тривогою спостерігати, як швидко збігають на циферблаті годинника хвилини, хоч це ще й не останній день кінофестивалю, проте тебе досі ніхто нікуди не запросив, а «парфуми» ось вони, тут.
Вони знають наперед, що почують від «парфумів», це завжди одне й те саме, але вдають, ніби вірять їхнім словам:
1. «Я можу змінити твоє життя».
2. «Багато жінок хотіли б зараз бути на твоєму місці».
3. «Сьогодні ти молода, але подумай, якою ти станеш через кілька років. Сьогодні саме час зробити інвестицію на тривалий термін».
4. «Я одружений, але моя дружина (ця фраза може мати кілька різних закінчень: хвора, обіцяє накласти на себе руки, якщо я її покину тощо)».
5. «Ти принцеса й заслуговуєш на те, щоб до тебе ставилися як до принцеси. Навіть не усвідомлюючи цього, я давно тебе чекав. Я не вірю у випадковість і переконаний, що ми не повинні втратити цю нагоду».
Одна така розмова мало відрізняється від іншої. Різниця лише в тому, чого вона допомагає досягти (найліпше одержати в дар коштовну прикрасу, яку потім можна буде продати): бути запрошеною на кілька вечірок, що відбуваються під час прогулянок на багатих яхтах, роздобути якнайбільше візитівок, бути запрошеною на автомобільні перегони Формули-1, де буває одна й та сама публіка і де, можливо, на тебе чекає твій найбільший шанс.
Молоді актори також називають «парфумами» старих мільйонерок, чию «красу» підтримують пластична хірургія та інєкції ботоксу, вони значно розумніші за чоловіків і ніколи не гають часу: зявляються лише в останні дні, знаючи, що вся сила спокуси у грошах.
Що ж до «парфумів» чоловічого роду, то вони схильні піддаватися самоомані: вони вірять у те, що, звабивши жінку з довгими ногами й молодим обличчям, вони потім зможуть легко маніпулювати нею. Жінки «парфуми» покладаються на свої діаманти й тільки на них.
Ігор нічого не знає про ці тонкощі: він уперше тут. І відкриває, на свій превеликий подив, що ніхто тут особливо не цікавиться фільмами, крім кількох відвідувачів бару. Він погортав кілька журналів, відкрив конверт, у якому його компанія зберігала запрошення на найважливіші урочистості, й ніде не знайшов повідомлень про якісь премєри. Перш ніж висадитися з літака на землю Франції, він хотів довідатися, які фільми беруть участь у конкурсі, і мусив докласти неабияких зусиль, щоб роздобути цю інформацію. Аж поки один із друзів сказав йому:
Забудь про фільми. Каннський фестиваль це фестиваль моди.
Мода. Як її собі уявляють люди? Як те, що змінюється залежно від пори року? Тобто вони зїжджаються в якесь одне місце з усіх куточків світу, щоб показати свій одяг, коштовності та взуття? У такому разі вони зовсім не розуміють, що означає мода. Мода це тільки спосіб заявити: я належу до вашого світу. Я ношу уніформу вашого війська, не стріляйте в мене. Відколи чоловіки й жінки стали великими групами оселятися в печерах, мода стала єдиним способом повідомляти про себе так, щоб усі розуміли, навіть ті, хто тебе не знає: ми вдягаємося однаково, я належу до вашого племені, ми обєднуємося проти слабших, і це нам допомагає вижити.
Але тут, у Канні, збираються люди, які вірять у те, що мода це все. Один раз на півроку вони готові витратити цілий статок, щоб змінити якусь дрібничку у своєму вбранні й зберегти свою належність до престижного племені багатих людей. Якби вони бодай один раз побували в «Кремнієвій Долині» у США, де мільярдери, що збили свій капітал на індустрії інформатики, носять на руці годинники з пластмаси й ходять у витертих джинсах, вони, либонь, зрозуміли б, що світ змінився, і виникає враження, що всі перебувають на одному соціальному рівні й нікого тепер не турбує ані розмір діаманта в персні, ані марка краватки, ані модель шкіряної теки. Шикарні краватки та шкіряні теки припинили існування в тому регіоні світу, але зовсім неподалік звідти розташований Голлівуд, більш могутня машина, хоч нині вона вже й перебуває у стані занепаду, яка досі вміє навіяти людям наївним віру у високу моду, у смарагдові кольє, у велетенські лімузини. А що все це досі зявляється на сторінках журналів, кому спаде на думку зруйнувати багатомільярдну галузь індустрії, що складається з реклами, масового продажу речей, з яких немає ніякої користі, виробництва дорогих кремів, однакових, але під різними етикетками.
Смішні. Ігор навіть не намагається приховати свою ненависть до тих, чиї рішення зачіпають життя мільйонів чоловіків і жінок, які чесно працюють і зберігають свою повсякденну гідність, бо мають здоровя, мають місце, де жити, мають любов своєї родини.
Збоченці. Коли нібито все в порядку, коли родина сідає вечеряти за одним столом, зявляється привид Суперкласу зі своїми нездійсненними мріями: шик, краса, влада й могутність. І родина розпадається.
Батько надривається на понаднормовій праці, щоб купити синові кросівки відомої фірми, бо, якщо він їх не матиме, на нього у школі дивитимуться як на маргінала. Дружина мовчки плаче, бо подруги носять сукні останньої моди, а в неї на таке вбрання немає грошей. Підлітки, замість знайомитися зі справжніми цінностями віри й надії, мріють стати співаками й артистами. Дівчата з провінції втрачають власне обличчя, шукають можливість перебратися до великих міст, де вони на все готові абсолютно на все готові! аби мати змогу придбати якусь дорогу прикрасу. Світ, який мав би йти до ідеалів справедливості, обертається навколо суто матеріальних цінностей, які через півроку обертаються на ніщо, бо їх треба оновлювати лише так можуть утримуватися під склепінням свого світового цирку ті блазні, які нині зібралися в Канні. Звичайно, Ігор намагається не піддаватися цим руйнівним впливам. Справа, якій він віддає свій час, одна з найпрестижніших у світі. Він і далі заробляє за день стільки грошей, скільки не міг би витратити і протягом року, навіть якби дозволив собі віддатися всім можливим втіхам дозволеним і недозволеним. Він не має жодних труднощів із тим, щоб звабити жінку навіть раніше, аніж вона встигне зясувати, багатий він чи ні, він перевіряв це багато разів і завжди домагався успіху. Йому лиш недавно виповнилося сорок років, він у чудовій формі, щороку відбуває повний медичний огляд і досі не мав жодної проблеми зі здоровям. Він не має боргів. Не має жодної потреби в тому, щоб носити одяг лише якоїсь певної марки, ходити до якогось певного ресторану, відпочивати на тому курорті, «куди всі їздять», носити годинник такої-то марки лише тому, що його рекомендує носити дуже відомий спортсмен. Він може дозволити собі підписувати надзвичайно важливі контракти дешевою авторучкою, носити зручні й елегантні піджаки, пошиті в невеличкій майстерні, розташованій поруч із його конторою, й не позначені етикеткою знаменитої фірми, яка відразу впадала б у вічі. Він може робити все, що йому заманеться, йому не треба нікому доводити, що він багатий і має роботу, яка цікавить його по-справжньому.