Людям, які їх знають, їхнє життя здається чарівною казкою. І протягом певного періоду вони самі бувають переконані, що саме в цьому сенс їхнього існування адже їм доступне тепер майже все, чим вони колись так захоплювалися, дивлячись на фотографії дівчат у модних журналах та в рекламі косметики. За певної ощадливості можна навіть зібрати трохи грошей. Але в такому настрої вони перебувають лише доти, доки щоденний ретельний огляд своєї шкіри не відкриє їм перші сліди, які залишає час. Від тієї хвилини вони знають тепер лише від їхнього щастя та випадку залежить, щоб цих слідів якомога довше не помітили ані модельєр, ані фотограф. Їхні дні тепер пораховані.
І ту, де менш людей ходило, я обрав, А це ж вам неабияка різниця.
Замість того щоб знову взятися за книжку, Жасмина підводиться, наповнює келих шампанським (пити яке їм не заборонено, але його рідко пють), бере хот-доґ і підходить до вікна. Стоїть там мовчки й дивиться на море. З нею все відбувалося інакше.
І ту, де менш людей ходило, я обрав, А це ж вам неабияка різниця.
Замість того щоб знову взятися за книжку, Жасмина підводиться, наповнює келих шампанським (пити яке їм не заборонено, але його рідко пють), бере хот-доґ і підходить до вікна. Стоїть там мовчки й дивиться на море. З нею все відбувалося інакше.
1.46 пополудні
Він прокидається, мокрий від поту. Дивиться на годинник, що стоїть біля узголівя ліжка, бачить, що проспав лише сорок хвилин. Він виснажений, наляканий, його опанувала паніка. Він завжди вважав себе неспроможним заподіяти зло нехай там кому, а сьогодні вранці спровадив на той світ двох невинних людей. Йому вже не вперше доводиться знищувати світи, але раніше він завжди мав для цього вагомі причини.
Йому наснилося, що дівчина, яка сиділа на лаві біля пляжу, прийшла до нього й, замість звинувачувати, стала благословляти його. Він плакав у неї на шиї, просив прощення, але вона, здавалося, не надавала ніякої ваги його покаянним словам, а тільки гладила його по голові й просила, щоб він заспокоївся. Олівія ніби уособлювала саму великодушність і саме прощення. Він тепер запитує себе, чи кохання до Єви варте того, щó він сьогодні зробив.
Він схильний вірити, що вчинив правильно. Якщо дівчина тепер прийшла до нього, якщо він зустрівся з нею десь зовсім близько до Бога, якщо все тоді відбулося простіше, ніж він це собі уявляв, то для цього мала бути якась дуже серйозна причина.
Приспати пильність «друзів» Джавіца для нього виявилося неважко. Він добре знав людей цього типу. Крім того, що вони були фізично натреновані діяти швидко й точно, їх також навчено придивлятися до кожного обличчя, стежити за всіма рухами, інтуїтивно відчувати небезпеку. Не було сумніву, вони відразу зрозуміли, що він озброєний, і тому протягом тривалого часу тримали його під наглядом. Але потім послабили спостереження, коли дійшли висновку, що загрози він не становить. А може, навіть вони прийняли його за колегу, який прийшов розвідати обстановку і зясувати, чи тут нема якоїсь небезпеки для його патрона.
Патрона в нього не було. А загрозу він становив. У ту мить, коли він обрав, хто буде його наступною жертвою, він уже не міг відмовитися від свого наміру інакше він перестав би шанувати себе. Він помітив, що доріжка, яка вела до павільйону, охоронялася, але дуже легко було увійти туди від пляжу. Він вийшов звідти через десять хвилин після того, як туди увійшов, сподіваючись, що «друзі» Джавіца звернуть на це увагу. Він обернувся, спустився на пляж по доріжці, призначеній лише для постояльців готелю «Мартінес» (йому довелося показати там магнітну картку, що правила за ключ від номеру), і знову рушив туди, де відбувався ланч. Ходити по пляжу в черевиках було не дуже легко, й Ігор раптом усвідомив, як він стомився після своєї подорожі, а також від страху, що замислив щось дуже нелегке для виконання, а також від напруги, яку переживав після того, як знищив світ і всі наступні покоління, які могли б народитися від бідолашної продавчині кустарно виготовлених сувенірів. Але він мусив дійти до кінця.
Перед тим як знову увійти до великого павільйону, він дістав із кишені соломинку, крізь яку пив ананасовий сік і яку ретельно зберіг. Потім відкрив маленьку скляну пляшечку, яку показував продавчині сувенірів, але в ній був не бензин, як він їй казав, а дві майже непомітні дрібнички: голка і шматочок корка. У ньому він проробив отвір по діаметру соломинки.
Після цього увійшов і змішався з гостями, яких було вже повно в павільйоні і які снували туди-сюди, обмінюючись поцілунками, обіймами, криками впізнавання і тримаючи в руках коктейлі всіх можливих кольорів, щоб руки були чимось зайняті в нудному чеканні, коли відкриють буфет і можна буде чогось поїсти не переїдаючи, звичайно, бо треба ж думати про дієту (а надто після пластичних операцій), а крім того, доведеться ще й вечеряти в кінці дня, бо тоді доведеться їсти навіть у тому випадку, коли їсти тобі не хочеться, бо цього вимагає етикет.
Більшість сюди запрошених складали люди старшого віку, а це означало, що тут зібралися переважно професіонали. Вік гостей сприяв успішному здійсненню плану Ігоря, адже більшість уже мусили носити окуляри для корекції ближнього зору. Проте ніхто їх тут зазвичай не надівав, бо поганий зір то вже надто очевидна ознака близької старості. А тут усі повинні вдягатися й поводитися так, ніби вони перебувають у розквіті віку, як люди, чий дух «завжди молодий», а життєвій енергії можна позаздрити. І якщо вони чогось не помітили, то прикидаються, що це сталося з неуважності, тому що їхні думки були зайняті чимсь іншим, хоч насправді вони просто не побачили цього через поганий зір. Їхні контактні лінзи дозволяли впізнавати людей на відстані кількох метрів; тому вони принаймні знали, хто є їхнім співрозмовником.
Лише двоє з тих, що тут зібралися, помічали все й усіх «друзі» Джавіца. Тепер вони самі перебували під пильним спостереженням.
Ігор помістив крихітну голку в соломинку і вдав ніби знову занурює її в склянку із соком.
Гурт гарненьких дівчат неподалік від столу, за яким сидів Джавіц, удавали, ніби уважно слухають побрехеньки, що їх розповідав чорношкірий житель Ямайки; насправді кожна сушила собі голову тільки тим, як відбити його в конкуренток і затягти до ліжка бо чутки приписують жителям того острова сексуальну снагу, якій нема рівних.
Ігор наблизився, дістав соломинку зі склянки й видув із неї голку в напрямку своєї жертви.
Він знаходився поруч, тільки щоб побачити, як Джавіц ухопився рукою за вколоте місце, й відразу повернувся до готелю, аби спробувати поспати.
Отрута кураре, якою індіанці Південної Америки традиційно намащують свої стріли, знаходить застосування й у європейських клініках у невеличких і строго контрольованих дозах її використовують для блокування деяких мязів, щоб полегшити працю хірурга. Якщо застосувати смертельну дозу, як та, що була на кінчику голки, якою він щойно вистрелив, то пташка падає мертвою на землю через дві хвилини, дикий кабан агонізує чверть години, а великі ссавці, такі як людина, помирають через двадцять хвилин.
Коли отрута проникає в кров, усі нервові волокна тіла в першу мить розслаблюються, а потім перестають функціонувати, й організм втрачає спроможність дихати. Найцікавіше або найгірше, як вважає дехто, що жертва при цьому зберігає спроможність усвідомлювати все, щó з нею відбувається, але не може ані покликати на допомогу, ані зупинити процес повільного паралічу, який розповзається по її тілу.
У сельві, коли хтось поранить пальця об гострий наконечник стріли або дротика, індіанці знають, як їм бути: вони роблять пораненому штучне дихання «рот у рот» і дають йому випити протиотруту, виготовлену з трав, яку завжди носять із собою, бо такі нещасливі випадки не рідкість. Заходи, що їх застосовують лікарі «швидкої допомоги» у великих містах, не дають ніякого результату, бо вони думають, що мають справу із серцевим нападом.
Ігор не озирався, коли виходив із павільйону. Він і так знав, що в цю мить один із двох «друзів» намагається знайти винного, а другий викликає по телефону «швидку допомогу», яка приїде негайно, але без найменшого уявлення про те, що сталося. Лікарі в кольорових халатах та червоних жилетах оточать хворого, з машини витягнуть дефібрилятор апарат, який може розрядом електричного струму запустити серце, що зупинилося, і портативний апарат для зняття кардіограми. Проте у випадку отруєння кураре мускулатура серця зазнає ушкодження останньою, і воно нерідко працює навіть після того, як мозок уже помер.
Вони не помітять нічого ненормального у скороченнях серця, введуть у вену сироватку, припустивши, що хворому стало погано від спеки або харчового отруєння, застосують усі відомі їм методи, можливо навіть накладуть кисневу маску на обличчя. Але на той час двадцять хвилин уже проминуть і якщо тіло ще залишиться живим, то це вже буде «овоч», а не людина. І Ігор щиро побажав Джавіцові, щоб такого не сталося, щоб він устиг померти вчасно і йому не довелося провести решту своїх днів на лікарняному ліжку в стані «овоча».
Атож, він спланував усе як годиться. Прилетів до Канна на особистому літаку, щоб легше було провезти пістолет та отрути кількох різновидів, які він роздобув завдяки звязкам із кримінальними чеченськими угрупованнями, що діяли в Москві. Кожен свій рух і кожен свій крок він ретельно вивчив і відрепетирував, як робив і перед будь-якими важливими діловими переговорами. Він склав список жертв, який зберігав у своїй голові. Крім однієї з них, яку він знав персонально, всі інші мали репрезентувати різні класи, різний вік і належати до різних національностей. Протягом місяців він досліджував життя й методи серійних убивць, застосовуючи компютерну програму, вельми популярну серед терористів, бо вона не залишає слідів свого пошуку. Він ужив усіх необхідних заходів для того, щоб зникнути непоміченим, після того як виконає свою місію.
Він обливається потом. Ні, ні, йдеться не про докори сумління, не про каяття можливо, Єва й заслуговує на такі жертви, але він раптом засумнівався в доцільності свого плану. Немає сумніву, що жінка, яку він кохає, як ніхто нікого не кохав на світі, повинна знати, що він на все спроможний заради неї, спроможний навіть знищувати світи, але чи справді варто так робити? Чи, може, в певні моменти життя треба миритися з долею, дозволяти, щоб події відбувалися своїм природним плином і щоб люди самі поверталися до здорового глузду? Він стомився. Він уже неспроможний міркувати тверезо, і хто знає, що ліпше убивство чи мучеництво. Можливо, ліпше скоритися долі й у такий спосіб піти на найвищу жертву жертву людини, що пропонує власне життя за любов? Чи не так учинив Ісус, коли віддав своє життя за любов до світу? Чи не в такий спосіб він подав людям незабутній урок, бо коли вони побачили, що він зазнав поразки, помер на хресті, то подумали, що цим усе й закінчиться. І відчули себе переможцями, переконані з цією проблемою вони покінчили назавжди.