Вона починається з багнюки, в якій бабрається той, хто шукає каміння, що має дати йому засоби до прожитку. Він знаходить кілька таких каменів і продає за двадцять доларів те, що обійдеться в десятки тисяч доларів покупцеві прикрас. Але в кінцевому підсумку він лишається задоволений, бо живе в тому регіоні світу, де люди заробляють не більш як півсотні доларів на рік, і пятьох знайдених каменів йому вистачає, щоб прожити життя, щасливе, хоч і дуже коротке, бо ніде не існують гірші умови праці, аніж ті, в яких трудиться він.
Знайдені камені переходять до рук невідомих скупників і негайно доставляються нерегулярним арміям у Ліберії, в Конго або в Анголі. Там призначають чоловіка, який у супроводі до зубів озброєної охорони вирушає на таємний аеродром. Сідає літак, і з нього виходить пан у костюмі=трійці в супроводі ще одного чоловіка, здебільшого в одній сорочці і з маленькою валізкою в руках. Вони обмінюються холодними привітаннями, й чоловік, що прийшов з озброєними охоронцями, передає чоловікові в сорочці кілька невеличких пакетів; можливо, під впливом якогось забобону всі вони загорнуті в старі панчохи. Чоловік у сорочці дістає з кишені спеціальну лінзу, прилаштовує її до свого лівого ока, розгортає пакетики й починає пильно роздивлятися, камінець за камінцем. Через півтори години він уже складає власну думку про матеріал; потім дістає із валізки маленькі електронні терези великої точності і зважує на них камінці. Робить якісь підрахунки на клапті паперу і вкладає матеріал у валізку разом із терезами. Чоловік у костюмі=трійці подає сигнал озброєним охоронцям, і пятеро або шестеро з них заходять у літак. Вони вивантажують прямо на аеродром кілька великих ящиків, після чого літак підіймається в повітря. Уся операція займає не більш як половину дня. Великі ящики відкривають. Там снайперські гвинтівки, протипіхотні міни, кулі, що вибухають при першому зіткненні, випльовуючи цілу хмару дрібних, проте смертельних осколків. Зброю передають найманцям і солдатам, і незабаром у країні знову відбувається державний переворот, що своєю жорстокістю затьмарює всі попередні. Цілі племена винищуються, діти підриваються на мінах, втрачаючи руки й ноги, жінок ґвалтують. А тим часом дуже далеко звідти здебільшого в Антверпені або Амстердамі поважні зосереджені чоловіки з ніжністю, відданістю й любовю обробляють камені, зачаровані власною майстерністю, загіпнотизовані іскрами, що спалахують на кожній із граней цього перетвореного часом шматка вугілля. Алмаз обробляє алмаз.
На одному кінці планети жінки, що кричать від розпачу й болю під небом, затягнутим хмарами диму. А на протилежному кінці яскраво освітлені зали, з вікон яких можна милуватися прегарними будівлями старовинної архітектури. У 2002 році Організація Обєднаних Націй ухвалює резолюцію під назвою «Процес Кімберлі», яка вимагає стежити за походженням дорогоцінних каменів і забороняє ювелірам купувати алмази, видобуті в зонах воєнних конфліктів. Протягом якогось часу респектабельні європейські майстри обробітку каміння в пошуках матеріалу звертаються лише до монополістів із Південної Африки. Але незабаром винаходять чимало способів перетворити незаконно видобутий алмаз на «законний», і резолюцію Обєднаних Націй використовують лише для того, щоб надати політикам змогу стверджувати, що вони, мовляв, «роблять усе можливе, аби покінчити з торгівлею алмазами, що заляпані кровю».
Пять років тому Ігор, який обмінював алмази на зброю, створив невеличкий збройний загін із метою покінчити з кривавим конфліктом на півночі Ліберії і досяг своєї мети там стали гинути лише вбивці. У невеличкі села повернувся мир, а алмази стали продавати американським ювелірам, що не ставили нескромних запитань.
Пять років тому Ігор, який обмінював алмази на зброю, створив невеличкий збройний загін із метою покінчити з кривавим конфліктом на півночі Ліберії і досяг своєї мети там стали гинути лише вбивці. У невеличкі села повернувся мир, а алмази стали продавати американським ювелірам, що не ставили нескромних запитань.
Коли суспільство не вживає заходів, щоб припинити злочинне насильство, людина має цілковите право робити те, що вона вважає необхідним і слушним.
Щось подібне відбулося кілька хвилин тому й на цій набережній. Коли факт убивства буде встановлено, хтось вийде до публіки і зробить заяву, яку поліція завжди робить у подібних випадках: «Ми робимо все можливе, щоб схопити вбивцю».
Авжеж, схопите ви його. Доля, завжди великодушна до нього, знову вказала йому правильний шлях. Шлях мучеництва нічого йому не дав би. Якщо все добре обміркувати, то стає очевидно, що Єва надто страждала б через його відсутність, вона не мала б із ким розмовляти протягом довгих ночей і нескінченних днів, чекаючи, коли закінчиться термін його увязнення. Вона плакала б, уявляючи, як він страждає від холоду, дивлячись на білі стіни вязниці. А коли надійшов би час разом вирушити в дім на березі Байкалу, похилий вік уже не дозволив би їм навтішатися тими радощами, які вони разом планували.
Поліціянт вийшов із кавярні й повернувся на набережну.
А ви досі, пане, тут? Може, ви заблукали й потребуєте допомоги?
Ні, дякую.
Ідіть відпочиньте, послухайтеся моєї поради. О цій порі дня сонце може бути дуже небезпечним.
Ігор повертається до готелю. Приймає душ. Просить дівчину з рецепції розбудити його о четвертій дня на той час він устигне відпочити й повернути собі ясність розуму, що вже не дозволить йому вчинити дурницю, як та, яку він щойно мало не вчинив і яка зруйнувала б усі його так ретельно наперед обмірковані плани.
Він телефонує консьєржу й замовляє столик на терасі на той час, коли прокинеться; він випє чаю і щоб ніхто йому не заважав. Потім звертає погляд на стелю й чекає, коли прийде сон.
Не має значення, звідки походить діамант важливо тільки, щоб він сяяв.
У цьому світі лише любов варта абсолютно всього. Усе інше суперечить законам логіки.
Ігор знову пережив те відчуття цілковитої свободи, яке вже не раз переживав у своєму житті. Сумяття думок, що було опанувало його, розвіювалося, поверталася цілковита ясність розуму.
Він віддав свою долю в руки Ісуса. Ісус вирішить, чи повинен він і далі виконувати свою місію, чи ні.
Він заснув без жодного відчуття вини.
1.55 пополудні
Габріела вирішує йти дуже повільно до того місця, яке їй указали. Їй треба навести лад у своїх думках, заспокоїтися. Адже незабаром можуть не лише здійснитися її найзаповітніші мрії, а й наймоторошніші кошмари перетворитися на реальність.
Лунає сигнал мобільного телефону. Це повідомлення від її агента.
«Вітаю. Погоджуйся на все. Цілую».
Вона дивиться на юрми людей, які сунуть по набережній Круазетт в обидва боки, не знаючи, куди вони йдуть і чого їм треба. А вона має мету! Вона більше не одна з тих авантюристок, які приїздять до Канна й не знають, із чого їм починати. Вона має серйозну творчу біографію, гідний пошани професійний багаж, вона ніколи не намагалася заробляти собі на життя, користуючись лише перевагами свого тіла: у неї талант! Саме тому її обрали для зустрічі зі знаменитим режисером, вона домоглася цього без сторонньої допомоги, не намагаючись нікого шокувати сміливістю свого вбрання, не встигнувши навіть відрепетирувати свою роль.
Немає сумніву, він усе це візьме до уваги.
Вона зупинилася, щоб трохи перекусити досі вона не мала навіть ріски в роті, й уже після першого ковтка кави думки її стали повертатися до реальності.
Чому обрали саме її?
Якою має бути її роль у фільмі?
А що коли, одержавши відеофільм, Джибсон дійде висновку, що вона зовсім не та особа, яку він шукає?
«Заспокойся».
Їй нема чого втрачати, намагається заспокоїти вона себе. Але внутрішній голос наполягає: «Перед тобою унікальна нагода, яка більш не повториться у твоєму житті».
Унікальних нагод не існує, життя завжди надає інший шанс. Проте голос наполягає знову: «Можливо. Але скільки в тебе залишається часу? Ти хіба не знаєш, скільки тобі років?» Знає, звичайно. Двадцять пять років для актриси хоч би яка вона була талановита і хоч би яких зусиль докладала Але не варто їй зациклюватися на цьому. Заплативши за сандвіч і каву, вона прямує до причалу тепер вона намагається контролювати свій оптимізм, забороняє собі називати своїх суперниць авантюристками, подумки повторює собі правила позитивної поведінки, які їй щастить пригадати, і це допомагає їй не думати про майбутню зустріч.
Чому обрали саме її?
Якою має бути її роль у фільмі?
А що коли, одержавши відеофільм, Джибсон дійде висновку, що вона зовсім не та особа, яку він шукає?
«Заспокойся».
Їй нема чого втрачати, намагається заспокоїти вона себе. Але внутрішній голос наполягає: «Перед тобою унікальна нагода, яка більш не повториться у твоєму житті».
Унікальних нагод не існує, життя завжди надає інший шанс. Проте голос наполягає знову: «Можливо. Але скільки в тебе залишається часу? Ти хіба не знаєш, скільки тобі років?» Знає, звичайно. Двадцять пять років для актриси хоч би яка вона була талановита і хоч би яких зусиль докладала Але не варто їй зациклюватися на цьому. Заплативши за сандвіч і каву, вона прямує до причалу тепер вона намагається контролювати свій оптимізм, забороняє собі називати своїх суперниць авантюристками, подумки повторює собі правила позитивної поведінки, які їй щастить пригадати, і це допомагає їй не думати про майбутню зустріч.
Якщо ти віритимеш у перемогу, перемога повірить у тебе. Не бійся ризикувати всім, коли тобі трапиться нагода, й відкидай усе, що пропонує тобі світ комфорту.
Треба тільки мати талант і ти досягнеш усього. Але потрібна також мужність, щоб користуватися ним; не бійся бути найкращою.
Та не досить зосередитися на тому, що казали великі мислителі, треба також попросити допомоги в неба. Габріела починає молитися, як робить завжди, коли її опановує тривога. Вона відчуває, що повинна дати обітницю, й обіцяє поїхати з Канна до Ватикану, якщо одержить роль.
І якщо фільм буде справді знято.
І якщо він здобуде світову славу.
Ні, досить буде їй зіграти у фільмі Джибсона, щоб привернути до себе увагу інших режисерів та продюсерів. Якщо це станеться, вона здійснить обіцяне паломництво.
Вона підходить до вказаного місця, дивиться на море, перечитує послання від свого агента; якщо навіть вона довідалася про це, то її домовленість справді має серйозний характер. Але що вона має на увазі, коли каже «погоджуйся на все»? Погодитися переспати з режисером? Чи з актором у головній ролі? Габріела цього ніколи не робила раніше, але тепер готова на все. І, правду кажучи, яка жінка не мріє переспати з однією зі знаменитостей кіно?