Що вона робитиме далі?
Вона спробує знову дзвонити на той мобільний номер, а потім вона перевірить головний комутатор у бібліотеці, щоб дізнатися всі можливі дані про їхніх волонтерів.
Тобто адреси?
Це буде непросто. Існує захист персональних даних.
А що тоді?
А тоді вона поїде до Чикаґо. Вона поїде будь-куди. Якщо Мак-Кенн це клієнт Ківера, вона захоче з ним поспілкуватися. І вона не може сподіватися на те, що він сам прилетить до неї.
Тобто адреси?
Це буде непросто. Існує захист персональних даних.
А що тоді?
А тоді вона поїде до Чикаґо. Вона поїде будь-куди. Якщо Мак-Кенн це клієнт Ківера, вона захоче з ним поспілкуватися. І вона не може сподіватися на те, що він сам прилетить до неї.
А Ричер поїде до Чикаґо разом із нею.
Найімовірніше, так.
Я не можу цього допустити. Вони вже й так підібралися надто близько.
Як ви їх зможете зупинити?
Ваш хлопець, Хеккет, уже на місці?
На даний момент Хеккета залучили виключно для спостереження.
Нам може знадобитися це виправити. Ви розповідали мені про список послуг.
Вам слід це добре обміркувати. Не лише через гроші. Це серйозний крок.
Я не можу дозволити їм їхати до Чикаґо.
Вам потрібно бути абсолютно певним у цьому. Таке рішення приносить найбільше користі, коли воно зроблене з беззаперечною впевненістю.
Ми повинні були самі їх зупинити, коли в нас була така можливість.
Мені знадобиться формальний інструктаж.
Чоловік у джинсах та з волоссям сказав:
Накажіть Хеккету зупинити їх негайно. Назавжди.
29
Душ став повільним та мяким переходом від того, чим вони займалися до того, і тим, чим вони збиралися займатися далі. Ванна була вузькою, проте там висіла завіса для душу на вигнутому назовні карнизі, струмінь води був широким і теплим, і вони усе одно не хотіли віддалятися одне від одного ні на дюйм, тому обом було комфортно. Вони мили одне одного, наче граючись, згори донизу, повільно, обережно, з милом та шампунем, жодної складочки не було пропущено, а на деяких вони затримувалися навіть довше. Вони не поспішали. Вони бавилися. Пар підіймався вгору, заповнював кімнату, і дзеркало запітніло.
Тоді вони нарешті вилізли з ванни та витерлися сухими рушниками, протерли на дзеркалі запітнілі кола, одне вище, а друге трохи нижче, після чого вони розчесалися, Ричер зробив це пальцями, а Ченґ гребенем із черепахового панцира, який вона дістала зі своєї валізи. Вони позбирали свій одяг із тих місць, де вони його порозкидали: з підлоги, стільця і ліжка, і натягнули його зверху своїх іще досі вологих тіл.
А після цього вони перейшли до справи. Ричер розсунув гардини і не побачив зовні нічого, окрім яскравого сонця та блакитного неба. Це був просто неймовірний день. Південна Каліфорнія наприкінці літа. Навіть стрічка туману, що стелився понад землею, відливала золотистим кольором. Ченґ знову набрала номер із кодом 501. Як і раніше, йшли безкінечні гудки, але ніхто не відповідав. Вона чекала. Зі спікера долинали монотонні буркотливі звуки. Знову і знову. Ричер сказав:
Досі я з таким не стикався. Або хтось підіймає слухавку, або вмикається автовідповідач.
Мабуть, у цих старих одноразових телефонах не було ще голосової пошти. Або він її просто не налаштував. Або відключив.
А це можна зробити?
Я не знаю.
Чому ж він не відповідає? Не можна одночасно мати і одне і інше. Ти або користуєшся голосовою поштою, або відповідаєш на свій клятий телефон.
Він здався. Ніхто не хотів його слухати. Тож він викинув свій телефон. Він, мабуть, дзвонить десь у шухляді.
Ричер повинен був знати геть усе, що стосувалося техніки. Він добре орієнтувався у факсах, телексах, військовому радіо та Американській поштовій службі, але йому ніколи не доводилося розбиратися в мобільних телефонах цивільних. У нього самого його ніколи не було. А навіщо? Кому б він телефонував? Хто б телефонував йому? Ті крихти, які йому були відомі, він дізнався зі щоденного спостереження. Він уявляв собі телефон, який усе дзвонив і дзвонив. Можливо, й вібрував. Дзвонив та дзижчав. Гучно та енергійно. Він сказав:
Батарея повинна бути зарядженою. Якби вона сіла, телефон би вимкнувся, і мережі було б про це відомо. Він мусить заряджати його час від часу.
Може, він вийшов до магазину і залишив його там.
Ричер виглянув з вікна, проте нічого не відповів. Телефон продовжував дзвонити. Ченґ запитала:
Що?
Нічого.
Але подумки він уявляв собі самотню картинку телефону, який лежить на підлозі, раптово його приводять знову в дію, і він уже підстрибує довкола, наче вірний спанієль, який шкребе лапою свого мертвого господаря, намагається привернути його увагу, не розуміючи, що трапилося. У якомусь мисливському угідді або у велетенській вітальні. Можливо, це був серцевий напад, або подагра, або від чого там помирають власники спанієлів. Але він мав бути обізнаним у всьому, повинен був добре оперувати даними, тому він сказав лише одне:
Відключись та спробуй головний комутатор бібліотеки.
Ченґ перервала дзвінок, і в кімнаті запанувала тиша. Вона налаштувала компютер і зробила декілька кліків, щоб потрапити на сторінку бібліотечної системи Чикаґо. Філіал у Лінкольн-Парку мав свій власний номер для довідок. Код 773, а потім іще сім цифр, які лише трохи відрізнялися від номера зали для волонтерів, за яким вони телефонували раніше. Вона набрала його та потрапила до меню вибору. Англійська мова чи іспанська. Натисніть «одиничку» для того, «двійку» для цього. Для того щоб поговорити з оператором, натисніть «девять». Вона натиснула на «девятку», почулась мелодія, а тоді до телефону підійшла жінка і запитала:
Чим я можу вам допомогти?
Ченґ представилась так само, як робила це в розмові з Вествудом, найпершій з них. Вона назвала своє імя і сказала, що працює приватним детективом і тепер перебуває в Сиєтлі, проте раніше працювала у ФБР, і здається, саме цей, останній, фактор став вирішальним. Жінка із Чикаґо була враженою.
Ченґ сказала:
Я так розумію, у вас є волонтери, які вам допомагають.
Це правда, відповіла жінка.
У вас працює волонтер на прізвище Мак-Кенн?
Був такий.
А зараз немає?
Ми не бачили його уже три чи чотири тижні.
Він звільнився?
По суті, ні. Проте волонтери часто приходять та йдуть геть.
Що ви можете розповісти мені про нього?
Що вам потрібно знати? З ним щось трапилося?
Він був клієнтом нашої фірми. Проте ми втратили з ним звязок. Тепер ми намагаємося його відновити, щоб дізнатися, чи йому досі потрібна наша допомога.
Він старший чоловік, дуже тихий, все тримає в собі. Але він чудово робить свою роботу. Ми б також були не проти відновити звязок із ним.
У нього були якісь нагальні ідеї чи плани?
Я не певна. Він не був надто балакучим.
Він місцевий? У вас є його адреса?
Лише мертва тиша з боку Чикаґо у відповідь. А тоді жінка сказала:
Мені шкода, проте я не можу надавати таку інформацію. Ми повинні захищати персональні дані наших волонтерів.
У вас є його телефонний номер? Домашній, наприклад? Можливо, ви можете йому зателефонувати і попросити звязатися з нами.
Тиша із Чикаґо. Лише тихі клацання по пластику. Імовірно, пошук у базі даних. Довгий список на компютері. Потрібно прогортати чимало інформації. «М», з якої починалося «Мак-Кенн», була б точнісінько посередині.
Тоді жінка повернулася до розмови та сказала:
Ні, мені шкода, проте в нас немає його телефонного номера.
Після того вони перевірили всі секретні та приватні бази даних Ченґ у пошуках типа на прізвище Мак-Кенн на випадок, якщо про нього могло знайтись іще дещо, але отримали лише безліч випадкових збігів. Чого і варто було очікувати, подумалось Ричерові, враховуючи етнічні імена та історичні міграційні маршрути. Можливо, Мак-Кенн був одним із них, проте дізнатися про це було неможливо. Все одно, що шукати піщинку на пляжі.
Після цього вони перевірили авіалінії. Вибір був великим. Шлях від Міжнародного аеропорту в Лос-Анджелесі до Міжнародного аеропорту імені ОХара в Чикаґо був чималеньким. У обідні години була величезна кількість рейсів. Цілком природно. Люди таким чином могли дістатися своїх ліжок у звичний для себе час попри подорож через дві часові зони на схід. Усі рейси в пізніший час уже ставали причиною недосипання.
Великі перевізники стягували однакову суму за квитки, аж до цента, тож Ченґ обрала «Американські авіалінії», бо саме на них у неї була золота дисконтна картка, і вона забронювала місця по телефону через оператора, який займався клієнтами із золотими картками. Так надійніше в термінових ситуаціях, сказала вона, і кращі місця, до того ж.
Ричер поклав зубну щітку до своєї кишені, а вона спакувала валізу зі своїм гребінцем, компютером, зарядним пристроєм до компютера та зарядним до телефону.
Тоді вона застібнула її й запитала:
Все гаразд?
Ричер кивнув та сказав:
Нам потрібно піймати таксі.
30
Вони вийшли за двері, примружилися від яскравого сонця та зупинилися біля рецепції, щоб повернути ключ. Портьє виглядав занепокоєним через їхній ранній відїзд, спочатку він злякався, що щось не так було з номером, проте коли вони запевнили його, що все гаразд, він припустив, що вони знайшли місце із погодинною зміною постільної білизни, і засмутився ще більше. Ричер пояснив йому, що в них просто раптово змінилися плани, лише бізнес, і нічого більше, проте він розумів реакцію портьє. Їхнє волосся було досі вологим після душу, і від них накочувалося хвилями таке сяйво, наче від джерела радіоактивного випромінювання.
На узбіччі через дорогу стояло таксі. Ричер засвистів і замахав руками, як і минулого разу, проте цього разу це спрацювало. Авто зробило повний оберт від одного узбіччя до іншого і зупинилося таким чином, що ручка задніх дверцят опинилася якраз на рівні стегна Ричера. Водій відчинив багажник та вийшов із машини, щоб допомогти Ченґ з її валізою. Він був міцним на вигляд чоловіком у сорочці з коротким рукавом, на його руках випинали мязи, ніс у нього був зігнутим від давнього перелому, а брови здавалися широкими від обвислої рубцевої тканини. Ричер припустив, що в молоді роки він був боксером або ж йому просто не щастило. Водій підійняв валізу так, наче вона була невагомою, та помістив її до багажника. Ченґ ковзнула досередини на вінілове сидіння позаду водія, а Ричер сів біля неї. Водій усівся на своє місце за кермом та перехопив погляд Ричера в дзеркалі.
Міжнародний аеропорт Лос-Анджелеса, сказав Ричер. «Американські авіалінії», внутрішні рейси.
Таксі рушило з місця, рухаючись тихо та повільно крізь сонячні промені, праворуч та ліворуч бічними вуличками в напрямку бульвару Санта-Моніка, звідки воно попрямувало на південь, а тоді на захід, до 405-го маршруту.
Цього разу хлопець у джинсах та з висушеним волоссям не чекав на дзвінок свого стаціонарного телефону. Він хотів випередити новини, тому подзвонив своєму інформаторові першим. Він запитав: