31
У складському приміщенні дах тримали поіржавілі металеві опори. Трохи світла проникало сюди від сотень маленьких яскравих сонячних проблисків, які пробивалися крізь усіяну дірами обшивку. Це було величезне приміщення, приблизно триста футів завдовжки, але воно було майже порожнім, за винятком незрозумілого стосу залишених тут інструментів та металолому. Підлога була бетонною, у деяких місцях вона протерлася до гладенької, у інших на ній виднілися плями мастила, а ще вона вся була вкрита поіржавілими деталями та голубиним пірям. Через відчинене вікно Ченґ почула голосний скрегіт шин, шум мотора та стукіт вихлопної труби.
Всередині не було людей, наскільки Ричер зміг побачити, на чому одразу зосередилася задня частина його мозку. Один удар у голову водія вирішив би проблему враз. Удар правою рукою, зроблений ззаду та спрямований трохи вниз. Неочікуваний. Без попередження. Дати водієві пережити власну травму від різкого удару. Помститися першим. Ричер стиснув руку в кулак, готуючись до цього.
А тоді він знову її розслабив. Водій продовжував керувати машиною, повільно та спокійно, проте впевнено, наче достоту знав, що робить, наче раніше безліч разів потрапляв у таку ж ситуацію, а тоді він сказав:
Гра в «кішки-мишки», друже мій. Я щойно зекономив для нас двадцять хвилин.
У дальньому кінці складського приміщення висіли такі самі пошарпані двері, і водій виїхав крізь них на яскраве світло, уже на інший потрісканий бетон, поміж інших покинутих сараїв, просто до розхитаних воріт, де починалася дорога до східного вїзду в Міжнародний аеропорт Лос-Анджелеса, просто за великою огорожею із дроту. Ричер побачив попереду диспетчерську вежу, і злітно-посадкові смуги, і доріжки для маневрування, і припарковані літаки, і маленькі вантажні авто, які снували туди-сюди, жваво та сумлінно, під високим небом та палючим сонцем.
Водій сказав:
Формально, ми заїхали на чужу територію, проте я тут раніше працював, коли підприємство ще було діючим, тож мені сюди можна. Це значно швидше, ніж їхати звичною дорогою до аеропорту, а вона зараз точно суцільний безлад. Завжди так о післяобідній порі. Я втрачаю бакс чи два на кожному метрі, проте вони мені повертаються, бо я беру більшу оплату за більшу швидкість. Моя секретна фішка. Невелика обізнаність у місцевості ніколи не буде зайвою.
Він повернув праворуч, на дорогу для вантажних авто, і попрямував до виходу через інший дротяний паркан, і вже через десять хвилин по тому вони знову влилися в потік легкових авто, таксі, друзів та родичів, які прямували до терміналів. Через хвилину вони опинилися біля внутрішнього термінала, авто уповільнило рух, припаркувалося та зупинилося. Ще одна хвилина і валіза Ченґ опинилися на тротуарі, стоячи вертикально, із піднятою догори ручкою, повністю напоготові. Водієві заплатили, дали на чай, і він поїхав геть.
Ченґ отримала тонкі посадкові талони в автоматі, і вони попрямували до контролю. Вони туди не дісталися. Шлях їм перегородив якийсь тип. Йому було близько сорока, увесь солідний та міцний на вигляд, із коротким світлим волоссям. Він був одягнений у рудуваті слакси та блакитне поло під блакитною спортивною курткою. Весь його одяг мав якийсь казенний вигляд. Свого роду, уніформа. На шиї в нього висіла мотузка. Вона була сплутаною, і значок, що висів на її кінці, зворотним боком був повернений до них. Він сказав:
Мадам, я бачив, що ви увійшли просто з вулиці.
Ричер запитав:
Справді?
Ви пройшли повз попередню реєстрацію багажу та скористалися автоматом для пасажирів без багажу.
Справді?
Сер, у вас немає багажу із собою. Жодного зареєстрованого багажу, жодної ручної поклажі, навіть особистої сумки немає.
Це проблема?
Чесно кажучи, сер, так. Це незвична поведінка. Одна з речей у нашому списку.
Чиєму списку?
Тип просто дивився на них якусь мить, а тоді дещо спало йому на думку, і він глянув униз, туди, де висіло іншим боком його посвідчення. Він видав якийсь гортанний звук, який, мабуть, означав його роздратування або збентеження, після чого перевернув значок. Ричер побачив рожевого відтінку фотографію завбільшки з ніготь з правого боку та абревіатуру поліції Лос-Анджелеса, написану блакитними літерами, з лівого боку, плюс іще декілька рядків, написаних настільки малим та тьмяним шрифтом, що їх було неможливо прочитати. Чоловік відповів:
Боротьби із тероризмом.
Ричер сказав:
Я згоден, що відсутність багажу трапляється вкрай рідко, згідно зі статистикою. Це лише справа простого спостереження. Проте я не розумію, чому із цього одразу слід робити погані висновки.
Не я встановив ці правила. Боюсь, вам доведеться піти зі мною. Обом.
Ченґ запитала:
Куди?
Поговорити з моїм шефом.
Де він?
У фургоні на узбіччі.
Ричер поглянув крізь розсувні двері й побачив фургон без вікон, який стояв на смузі, де не було черги, десь за тридцять ярдів від них. Він був не дуже чистим. І не дуже новеньким.
Нагляд, сказав чоловік. І під своїм шефом я маю на увазі чергового наглядача, що працює зі мною сьогодні. Не власне мого шефа. Чоловік у фургоні має певні обовязки. Усе дуже просто. Звичний порядок. Невелике діло.
Ричер відповів:
Ні.
Сер, це слово не підходить для даного випадку. Ідеться про державну безпеку.
Ні, це аеропорт. Це те місце, де люди сідають у літаки. І саме це ми зараз і зробимо. З однією сумкою на двох. Тож ви або заарештовуєте нас, або відійдіть убік.
Така поведінка також є у списку.
Перед чи після пункту з багажем?
Сер, ви зараз лише ускладнюєте ситуацію.
Чим саме?
Чоловік увесь напружився, і от до них уже прямували ще декілька хлопців у формі поліції Лос-Анджелеса, з усіма можливими приладами на своїх громіздких стегнах. Тоді перший тип видихнув із таким самим звуком, як і раніше, роздратуванням чи збентеженням, і сказав:
Гаразд, друзі, гарного вам польоту.
І він пішов далі по діагоналі, одразу скануючи простір удалині, шукаючи нову небезпеку.
Службовець, що займався такими клієнтами із золотими картками, як Ченґ, дістав їм якесь попереднє затвердження їхніх посадкових талонів, що дало їм можливість потрапити в окрему чергу крізь контроль та не знімати черевиків. Ричер вкинув свій дрібязок до чаші, підвів руки, проходячи крізь сканер, та приєднався до Ченґ на іншому боці. Вони пішли до свого терміналу та знайшли там залу очікування, якою їм дозволяло користуватися спеціальне кодування на золотій картці, тож довгий час вони чекали ще там на обшитих оббивкою кріслах, які вони одностайно визнали сучасними еквівалентами лавок із червоного дерева на станції в Материному Спочинку, бо обидва ці предмети виявилися значно зручнішими, ніж здавалися на перший погляд. А саме такими сучасні еквіваленти старих речей і мали бути, бо ж їхній літак не був першим у черзі на відправку. Що було, на думку Ричера, очевидним недоліком для власників золотих карток.
Гаразд, друзі, гарного вам польоту.
І він пішов далі по діагоналі, одразу скануючи простір удалині, шукаючи нову небезпеку.
Службовець, що займався такими клієнтами із золотими картками, як Ченґ, дістав їм якесь попереднє затвердження їхніх посадкових талонів, що дало їм можливість потрапити в окрему чергу крізь контроль та не знімати черевиків. Ричер вкинув свій дрібязок до чаші, підвів руки, проходячи крізь сканер, та приєднався до Ченґ на іншому боці. Вони пішли до свого терміналу та знайшли там залу очікування, якою їм дозволяло користуватися спеціальне кодування на золотій картці, тож довгий час вони чекали ще там на обшитих оббивкою кріслах, які вони одностайно визнали сучасними еквівалентами лавок із червоного дерева на станції в Материному Спочинку, бо обидва ці предмети виявилися значно зручнішими, ніж здавалися на перший погляд. А саме такими сучасні еквіваленти старих речей і мали бути, бо ж їхній літак не був першим у черзі на відправку. Що було, на думку Ричера, очевидним недоліком для власників золотих карток.
Тоді вони нарешті сіли в літак, і тут їм знову став у пригоді консультант VIP-клієнтів, який забронював для них місця в останньому ряду, а це означало, що там було більше вільного простору для ніг. Ричер це одразу оцінив, проте водночас його це й образило. Він зрозумів саму ідею цього. У аварійній ситуації людям доведеться вибиратися через цей вихід, крізь вікно та через крило.
Ось чому в усіх інструкціях передбачено було задіювати мінімальний можливий простір, щоб людям було якомога зручніше пробиратися до виходу. Якщо припустити, що мінімальний простір узагалі може бути зручним для когось, тоді чому ж кожен ряд не було зроблено таким самим просторим? Це була та сама нормативна головоломка, яку він не міг розгадати.
Ченґ сказала:
Тут гарно.
Ричер відповів:
Звісно.
Чому тобі не сподобався той коп в аеропорту?
Мені він сподобався. Мені всі подобаються. Я щаслива, весела й товариська людина.
Ні, ти не такий.
Мені він сподобався, знову сказав Ричер.
Ти на нього дуже негативно відреагував.
Справді?
Ти сказав йому «ні», а потім почав тиснути на нього. Ти практично провокував його на те, щоб він нас заарештував.
У мене було до нього запитання.
Яке саме?
Я хочу сказати, його поведінка мені здалася досить прийнятною. Дуже навіть прийнятною, власне. Ми обоє знали, що це станеться. Якийсь яйцеголовий десь там нагорі пише якийсь список. Ніхто не знає, на основі чого. Можливо, у девяти випадках із десяти відсутність багажу і справді робить тебе поганим типом. Проте, на мій здогад, шанс цього десь один на мільйон. І він, мабуть, теж такої думки. Але він діє згідно із цим списком. Він мусить це робити.
То яким було твоє запитання?
Ти давно бачила фото на посвідченні офіцера поліції Лос-Анджелеса, для порівняння?
Не можу пригадати.
Я також.
Думаєш, він шахрай?
Хотів би я це знати. Я думаю, навіть якщо він був не підставним, він усе одно доводить, що вся та справа із контролем над розумом повна дурня. Інакше він радів би з того, що я не зареєстрував багаж. Це означало б, що в мене там є місце для устаткування.
Якщо він таки шахрай, то хто він тоді такий?
Можливо, ще один кузен Мойнахан?
У Лос-Анджелесі? Скільки їх усього? Я на це не ведуся.
Тоді чому він зупинився саме на тому етапі?
Тому, що ти його переконав. У нього не було видимої причини. А вона йому таки була потрібна. Правосуддя насправді має значно менше повноважень, ніж ми собі уявляємо.