Вони знайшли в нього сучасний мобільний телефон, такий же завтовшки, як і телефон Ченґ, ключі від машини з прокату, ключ-картку від готельного номера, вісімдесят пять центів та гаманець, усе це було в його кишенях, а ще вони витягли «Геклер-Кох P7» із кобури, що була прикріплена до його паска ззаду. Р7 було досить легко заховати через його невеликий розмір, проте ним було дуже важко користуватися. У ньому були такі ж патрони типу «парабелум», які підходили до «Руґера», що було досить розумним рішенням. У гаманці було трохи більше ста доларів готівкою, водійське посвідчення, видане в штаті Каліфорнія, та декілька кредитних карток. Ченґ залишила в себе мобільний телефон для фіксування подальших викликів, а Ричер залишив у себе готівку для майбутніх витрат, а ще Р7 з багатьох причин. Вони протерли сліди з усього, що залишали після себе, та з усіх інших речей, яких вони торкалися. Свою здобич вони розклали по кишенях. Ченґ запитала:
Нам потрібно ще щось узяти?
Ричер востаннє роззирнувся довкола. Він сказав:
Іще одну річ, напевно.
Що саме?
Думаю, нам варто забути про органічну їжу та медоносних бджіл. Поглянь на це місце. Тут лише солодкі пластівці для сніданку та заводське молоко. І два шоколадних батончики. Це все, що він їсть. Він носить штани з поліестру. Йому байдуже, що він кладе до рота, і його точно не назвеш захисником природи. А тому та стаття із «Лос-Анджелес Таймс», на яку він відреагував, була про «Глибинну Мережу». Про Інтернет. Що було би досить логічно, враховуючи всі ці компютери.
Ти хочеш забрати один компютер?
Ти чула, що сказала та сусідка? Перед тим як вона зачинила двері?
Вона сказала, що їй здавалося, ніби Пітер завжди налаштовував свої компютери самотужки. Ти її не переконав. Це була дуже обережно викинута парфянська стріла наостанок.
Вона ж зрозуміла наше повідомлення. Компютери потрібно налаштовувати, хіба ні? І вона назвала його Пітером. Я очікував, що леді її віку радше називатиме сусіда містером Мак-Кенном. Отже, вони добрі друзі. Як це часто трапляється із сусідами, які тривалий час живуть поруч. У такому випадку вони можуть часто обговорювати й особисті проблеми. І якщо вона знає про компютери, можливо, він їй розповідав про те, що в нього ще було на думці. Бо вона б його зрозуміла.
У нас немає часу її про це розпитувати. У будівлі можуть будь-якої миті зявитися хлопці з підкріплення. А тоді і копи.
Згоден, сказав Ричер. У нас немає часу на те, щоб її розпитувати. Не тут, в усякому разі. А тому вона і є тією додатковою річчю, яку я хочу забрати із собою. Сусідка. Ми можемо запросити її на чашечку кави. Кудись подалі звідси. І там ми зможемо з нею поговорити.
Це сталося не так швидко, як гадалося. Не миттєва втеча з місця подій. Було трохи скептицизму. Трохи спротиву. Врешті-решт Ченґ довелося зіграти своєю візиткою агента ФБР, у буквальному сенсі. Тоді почалися пошуки пальто, хоч вони й запевняли її, що надворі тепло. Але справа була радше у звичній манері поведінки. Вона запевнила їх, що не була абсолютно старомодною. На капелюшку та рукавичках вона не наполягатиме.
Слідом за тим була довга непевна ходьба донизу прогонами крутих сходів, тоді вихід на вулицю, де стояв їхній легковик, який спричинив у неї останній прилив спротиву. Його блискуча чорна фарба та його водій в охайному сірому костюмі остаточно її переконали. Вона була схожою на урядові машини. Такі вона бачила у вечірніх новинах.
Тоді настала Ричерова черга обирати годяще місце. Багато гарних місць він забракував. Врешті-решт він обрав традиційну, в стилі Чикаґо кавярню, яку з любовю вдосконалили поважний онук власника та його спадкоємець. У ній була приємна атмосфера та ще цілий перелік усіх необхідних характеристик. Серед них були й сусідній паркінг для їхнього легковика, і вільні місця всередині, і телевізійний екран на стіні.
Сусідка містера Мак-Кенна виглядала задоволеною цим місцем. Можливо, ця кавярня нагадала їй про ті місця, які вона звикла часто відвідувати раніше. Вона вмостила свою кістляву фігуру за столик і дозволила Ченґ ковзнути на сидіння біля неї, чим та заблокувала старенькій жінці вихід. Ричер розкинувся на диванчику навпроти боком, обравши найменш загрозливу позу.
Завдяки взаємному знайомству, вони зясували, що її звали Елеонора Гопкінс, удова, раніше була дружиною та працювала науковим співробітником у лабораторії при університеті. Вона була не лише формально грамотною людиною: за її словами, технічна література, з якою вона була ознайомлена, написана в незначній кількості декількома способами із певними труднощами та перешкодами знайомими їй людьми та нею самою. Або тими, про кого вона чула чи могла чути, якби вона обрала іншу працю в інший час. Вона сказала, що її карєра припала на дуже цікавий у плані технічного прогресу період.
Тоді вона розповіла, що Пітер Мак-Кенн жив у їхньому будинку вже багато років, і з часом вони з ним трохи зблизилися у злегка відчуженому, періодичному та добросусідському сенсі цього поняття. Вона сказала, що востаннє бачила його три чи чотири тижні тому. Що часто траплялося. А тому не викликало в неї жодної підозри. Вона виходила дуже рідко, і якби вона зіткнулася з ним у коридорі, то це було б не більше ніж чистою випадковістю.
А його, навпаки, часто не було, деколи навіть протягом декількох днів. Вона не мала жодного уявлення, куди він ішов. І ніколи його про це не розпитувала. Вона ж була лише його сусідкою, а не сестрою. Так, він був нещасною людиною. Часто йому не таланило у справах.
Телевізор на стіні у кавярні було налаштовано на місцеві новини. Ричер дивився їх лише краєм ока. Місіс Гопкінс замовила собі каву та шматочок торта, а тоді Ченґ розповіла їй, що існувала ймовірність, що містер Мак-Кенн потрапив у якусь халепу. Ніхто не знав, у яку саме. А вона знала?
Вона цього також не знала. Ричер запитав:
Його щось турбувало?
Місіс Гопкінс запитала:
Коли саме?
Нещодавно.
Так, я б сказала, що турбувало.
Як довго?
Десь близько шести місяців.
Здалеку долинув звук поліційних сирен та приглушений шум лопатей гелікоптера, десь за милю звідси. Ричер запитав:
Ви знаєте, що було не так із містером Мак-Кенном?
Ні, не знаю. Ми дуже мало говорили про особисті проблеми.
Це могло стосуватися його сина?
Могло, хоча це й не було якоюсь незвичною для нього ситуацією.
На телеекрані зявилися зйомки зелених газонів, зроблених з гелікоптера. Дерева. Парки.
Ричер запитав:
Які саме проблеми були в нього із сином?
Місіс Гопкінс сказала:
Він не розповідав про це в деталях.
Ви знали, що він найняв приватного детектива?
Я знала, що він збирається вжити конкретних заходів.
Щодо чого?
Я не знаю.
Ви з ним розмовляли на тему якихось технічних питань? Якщо врахувати ваш досвід роботи та його зацікавленість у цій справі?
Так, ми часто говорили на цю тему. За кавою із тортом, деколи. Як оце зараз із вами. Ми разом займалися дослідженнями. Нам це подобалося. Я допомагала йому зрозуміти основи техніки, а він розповідав мені, як вони зараз використовуються.
Його проблеми були повязані з захопленням технікою?
Я думаю, що суть була не в них, проте були певні технічні аспекти.
Це якось стосувалося Інтернету?
По телевізору, під мінливою картинкою зеленого кольору, показали рухомий рядок зі словами: «Жертву стрілянини знайдено в парку».
Старенька здійняла очі догори та сказала:
Мабуть, стріляв якийсь чоловік із собакою. Так часто трапляється, здається. У парках.
Ричер запитав:
Що саме Мак-Кенна цікавило в Мережі?
Були певні аспекти, які він намагався зрозуміти. Як і більшість аматорів, він розглядав речі з фізичної точки зору. Наче Інтернет був басейном напхом-напханий плаваючими тенісними мячиками. Звісно, мячики уособлювали собою різні веб-сайти. Що, без сумніву, було неправильним підходом, бо ж сторінки в Інтернеті не є фізичними обєктами. Інтернет не має фізичної реальності. Він не має розмірів і не має меж. У ньому не існує «верху» та «низу», немає ані «далеко», ані «близько». Хоча хтось може і посперечатися із цим, сказавши, що в Інтернету є маса. Цифрову інформацію всю закодовано одиничками та нулями, а це означає, що комірки памяті є або зарядженими, або ж ні. А заряд це енергія, тож якщо хтось вірить в Ейнштейнову теорію, що Е = mc2, де Е це енергія, m маса, а с швидкість світла, тоді цей хтось може вірити й у те, що m дорівнює E поділене на с2, бо це те саме рівняння, тільки записане воно по-іншому, а це означає, що заряд має певну масу, яку можна визначити. Що більше ти начиняєш свій телефон фотографіями та піснями, то важчим він стає. Лише на трильйонну чи мільярдну крихітну частинку за один раз, та все ж.
По телевізору камера з гелікоптера взяла великим планом групку низьких кущів. Навколо стояли поліціянти в уніформі, і все та ж поліційна стрічка, а ще натяк на наполовину прикрите тіло на землі чорні черевики та ноги в чорних штанях під гіллям, укритим листям. На стрічці досі був напис «Жертву стрілянини знайдено в парку».
Ричер запитав:
Що саме хотів зрозуміти Мак-Кенн?
Старенька відповіла:
Він хотів зрозуміти, чому деякі сторінки в Інтернеті неможливо знайти. Що було, по суті, проблемою пошукових систем. Його вигаданий басейн прийшовся йому в нагоді. Він уявляв собі мільйони тенісних мячиків, деякі з них виринали на поверхню води, а деякі були придавлені вагою інших. Тож я попросила його уявити пошукову систему в образі довгої шовкової стрічки, яку тягнуть то вниз, то вгору, то занурюють усередину, то витягують назовні, а вона рухається між мячиками в різні боки і ковзає по їхніх поверхнях із неймовірною швидкістю. А тоді уявити, що деякі мячики було видозмінено, і на них замість ворсу зявилися шипи, і вони стали схожими на риболовні гачки. Водночас інші мячики також було видозмінено так, що на них повністю зник ворс і вони стали гладенькими, наче більярдні кулі. Де ця шовкова стрічка тоді б застрягла? Звісно, на шипах. По більярдних кулях вона б ковзала ідеально. Саме це Пітеру й потрібно було зрозуміти про пошукові системи. Це палиця з двома кінцями. Веб-сайт повинен сам хотіти відшукатися. Він має важко працювати для того, щоб виробити на собі ті корисні шипи. Люди звуть це оптимізацією пошукових систем. Ця дисципліна наразі є дуже важливою. Але попри це, і більярдною кулею так само нелегко бути. Залишатися в таємниці теж непросто.
Ченґ сказала:
Приховані веб-сайти передбачають певну неправомірність.