Не зовсім так, заперечив Вествуд. Немає ніякого підлітка, гуртожитку чи факту створення. Як я вже сказав вам, це просто навязливий потяг до чогось. Вони самі не в змозі цього пояснити. Але рано чи пізно на їхньому шляху постає проблема, і вони повинні її вирішити. Вони не поступляться їй. Проте в девяти випадках із десяти виконана ними робота не отримує жодного комерційного застосування, тож вони шукають собі іншу стабільну роботу, а це стає їхнім хобі. Але вони повертаються до цього заняття час від часу. Вони знову роблять спроби створити щось нове. Звісно, вони не доведуть нічого до кінця, а все через брак часу та грошей. Проте це і не є проблемою для хобі. Власне, у цьому й полягає суть хобі.
Ченґ запитала:
А хто ж це тоді?
Він налаштовує системи в Пало-Альто[21]. Уже досить досвідчений. Йому двадцять девять. Зараз успішно займається роздрібними платіжними системами. Але в аспірантурі хтось сказав йому, що він не може отримати доступ до «Глибинної Мережі», і це було останнє, що він почув від цієї людини. Для нього ці слова стали викликом, наче червона ганчірка для бика. Наче спалах іскри, що провокував на роботу мізками. Він знав, що грошової вигоди тут годі й шукати. Завжди лише хобі. Він визнає, що це просто зачепило його еґо. Деяким дивакам це подобається. Вони просто хочуть бути кращими за інших диваків.
Як далеко він зайшов?
На це неможливо відповісти. Звідки йому це знати? Він може бачити якусь частину цієї Мережі так само чітко, як білий день. Проте хто знає, чи це все, чи лише її крихітна частина?
Я не розумію, чому ви не розповіли про це більше у своїй статті. Це ж досить велика частина історії, чи не так? Прогресу було досягнуто.
Той тип мені не дозволив це зробити. Він боявся помсти від користувачів «Глибинної Мережі». Деякі з цих сайтів справді хочуть залишатися в таємниці. Саме цей хлопець і розповів мені про Мерченко. Любительський проект перетворює його на легку здобич. Він не команда. Він лише сам. І він правильно робив, що боявся, згідно з вашими словами. Я на той час не був у цьому всьому певен. Могло закінчитися дуже драматично. Вони ж існують у своєму власному світі.
Ричер сказав:
Нам потрібно зустрітися із цим хлопцем.
Це буде непросто.
На даний момент усе, чим ми володіємо, це чутки з інших вуст. Але здається, ми всі одностайні в тому, що Майкл Мак-Кенн користувався «Глибинною Мережею» і що Майкл Мак-Кенн зійшов з потяга в містечку під назвою Материн Спочинок. Нам потрібно дізнатися, чи одне призвело до іншого. Він зійшов з потяга через Інтернет чи він збирався зійти з нього в будь-якому разі?
Ви думаєте, що Материн Спочинок заманює людей через «Глибинну Мережу»?
Ми бачили, як туди потягом приїхало двоє людей. Вони провели ніч у мотелі, а наступного ранку їх відвезли звідти на білому кадилаку.
Ченґ сказала:
Там немає навіть мобільного звязку. Там точно не може бути потужного джерела Інтернету.
Вествуд на хвилину замовк, а тоді сказав:
Нам слід піти в більш приватне місце.
За двадцять миль на південь від Материного Спочинку чоловік у випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям ходив туди-сюди по кімнаті. Він чекав на телефонний дзвінок. Намагався не випереджати подій. Останнього разу, коли він подзвонив раніше призначеного часу, його змусили відчути себе нікчемним. «Дозвольте нам робити те, на чому ми знаємося, гаразд?» Не те щоб вони дотримувалися своїх слів. Досі вони цього не робили.
Він не міг більше чекати. Він узяв слухавку. Набрав номер. Не отримав відповіді.
Вествуд зробив бронювання в готелі завчасно, тож він замовив Ченґ і Ричерові окремі номери. Коли він зрозумів свою помилку, то не почувався ані стурбованим, ані спантеличеним через зайві витрати. Він лише обрав номер, де був кращий сигнал Wi-Fi, та визначив його їхнім офісом. Він витяг зі своєї сумки свій металевий компютер та вмостив його на стіл. Ричер та Ченґ сіли на ліжко.
Вествуд звернувся до них:
Ви вже згадували про Материн Спочинок раніше. На самому початку. І ви мали рацію. Кмітливий науковий редактор одразу спробував би розкопати глибше. Тож я це і зробив. Це станція завантаження зерна та торгова точка. І є ще певні дані про технічні характеристики цього місця. Проте хороший репортер завжди збирає інформацію хоча б із двох джерел. Тож я перевірив сервіс «Супутник Ґуґл», і, звісно, одразу натрапив на знімки цього місця, зроблені із супутника. Воно було саме там, де й мало би бути. І вигляд воно має саме такий, який повинна мати станція завантаження зерна та торгова точка. Але вона знаходиться хтозна-де. Це наче в районі Лос-Анджелеса є лише одне перехрестя, а решта території пустує. Просто неймовірно. Тож я вирішив трохи побавитися. Я зменшив масштаб для того, щоб зрозуміти наскільки далеко це місце від цивілізації, лише задля розваги, і за двадцять миль на південь від містечка я виявив його сусіда. Ще більш ізольованого. Тож цілком природно, що я знову збільшив масштаб, щоб роздивитися його ближче.
Він повернув свій компютер до ліжка й тоді сказав:
І ось що я побачив.
А побачив він яскраве сонячне світло, хоча навколо, звісно, було темно. Зображення із супутника не передавалися в режимі прямої трансляції. І вони необовязково були зроблені недавно. Речі можуть змінюватися. Або ні. Ричер припустив, що речі, які зараз були зображені на екрані, не змінювалися роками. Він побачив там ферму, оточену морем пшениці. Ферма складалася із житлового будинку та декількох підсобних приміщень. Наскільки це можна було оцінити із сильно затемненого зображення, зробленого згори, усе виглядало міцним та надійним. Це місце було більш-менш самодостатнім. Видно було курей, свиней та навіть овочеві грядки. Ще там було щось на зразок генератора для забезпечення електропостачання. Сам будинок мав досить солідний вигляд. З одного боку біля нього було місце для стоянки чотирьох автомобілів, а з іншого на ньому було закріплено чотири супутникові тарілки. А ще там було щось схоже на криницю. І на телефонну лінію.
Вествуд сказав:
Пізніше я згадав про ці супутникові тарілки. Для чого вони?
Ричер відповів:
Для телебачення.
Так і є, дві з них для телебачення. Проте інші дві повернуті в іншому напрямку.
Іноземне телебачення.
Або для супутникового телебачення. Будь-якої частоти, яку вони можуть собі дозволити. Дуже швидкої, наприклад. Подвоєної, для більшої безпеки. З їхнім власним електропостачанням. Ось де розташоване велике джерело Інтернету.
Ми можемо зробити такий висновок за розташуванням тарілок?
Нам знадобиться інформація про те, коли «Ґуґл» зробив це фото. Щоб вирахувати кут падіння тіней.
Тоді нам потрібно буде копати далі. Нам потрібна пошукова система. Якщо вони працюють звідти, ми маємо дізнатися, про що вони пишуть.
Все, що я можу зробити, це попросити.
Скажіть йому, що Мерченко мертвий. Скажіть йому, що ви його прибрали, зробивши послугу всім розробникам програмного забезпечення. Скажіть йому, що тепер він ваш боржник.
Вествуд нічого на це не відповів. Ричер повернувся до зображення на екрані. Він запитав:
То де саме, ви кажете, розташоване це місце?
Вествуд відповів:
За двадцять миль на південь від Материного Спочинку.
А тоді він нахилився через Ричера і почав гортати, натискати на кнопки, зменшуючи тим самим зображення ферми й збільшуючи розмір пшеничного поля на зображенні. Без сумніву, він збирався і далі це робити, доки в кадрі не зявиться сам Материн Спочинок, щоб показати співвідношення відстані між ними. Але ще до того, як це сталося, зображення розсікла абсолютно пряма лінія в нижньому куті.
Ричер запитав:
Що це?
Вествуд відповів йому:
Залізничні колії.
Покажіть мені.
Тож Вествуд знову став перед монітором та правильно налаштував зображення. Ферма та залізничні колії, відцентровані та показані у своїх реальних пропорціях. На відстані близько ¾ милі одне від одного. Середня відстань у сприйнятті більшості людей.
Ричер сказав:
Я памятаю цю ферму. Ще відтоді, як я туди їздив. Це було першим населеним пунктом за декілька годин їзди. За двадцять миль до того, як я нарешті дістався до Материного Спочинку. Там іще їхала якась машина з увімкненими фарами. Трактор, мабуть. Опівночі.
Це нормально?
Поняття не маю.
Ченґ сказала:
Ми підрахували, що кадилак їздив кудись на відстань у двадцять миль. Памятаєш? Двадцять миль в один бік і ще двадцять у зворотний. Тепер ми знаємо, куди він їздив. Більше й нікуди їхати на двадцять миль від Материного Спочинку. То це саме туди поїхали ті люди з потяга. Чоловік і жінка, разом із їхнім багажем. Але що далі?
Ніхто не відповів. Вествуд запитав:
Фермери користуються «Глибинною Мережею»?
Деякі можуть користуватися, відповів Ричер. Нам потрібна пошукова система.
Цей хлопець дорого оцінює свій час?
Ніхто не любить працювати задарма. Це я вже засвоїв.
Він сюди не приїде. Нам доведеться їхати в Сан-Франциско.
Як у 1967.
Що?
Ричер відповів:
Нічого.
Десять хвилин по тому він уже був наодинці з Ченґ у їхньому номері зі слабшим сигналом Wi-Fi.
44
Наступного ранку вони прокинулися досить швидко, із незасуненими звечора гардинами та з цілою купою думок у голові, так само, як це було минулого ранку в Чикаґо, усього лише двадцять чотири години тому. Ричер знову перевіряв свою теорію, приголомшений зростаючою прогресією. Це було за межами його очікувань. Можливо, навіть за межами розуміння. Ченґ тим часом готувалась до виїзду з міста. Вона дивилася ранкову програму на місцевому філіалі телеканалу із Фенікса, який знехтував трансляцією кулінарних програм та модних показів на користь кримінальних новин. Один репортер повідомляв про смертельну стрілянину за стрип-клубом у центрі міста, в організації якої підозрювали представника криміналітету, але найбільше в його розповіді було обережних припущень, що супроводжувалися безглуздими фото, на більшості яких було зображено зачинені ворота в рожевій огорожі, а зверху над фото бігла рухома стрічка зі словами: «Москва дісталася до Фенікса». Ричер справедливо припустив, що ці слова роздратували би всіх без винятку українців, ураховуючи, що ці дві країни тепер повністю відокремлені одна від одної, чим вони пишаються принаймні одна з них.
У іншого репортера повідомлення було довшим. Більше не було слів «Сьогоднішнє вторгнення у приватний будинок закінчилося трагічно», бо «сьогодні» стало уже вчорашнім днем, а трагедія тепер надихала. Виходило, що місцевий лікар, який проживає за згаданою адресою, використав зброю для самозахисту і вбив трьох людей, які проникнули в його будинок, тим самим урятувавши членів своєї сімї від долі, гіршої за смерть. Евана Лейра показали в кадрі, знімаючи його із великої відстані, збільшивши масштаб настільки, наскільки це було можливо. Він саме відмахувався від запитань. Його гостре небажання обговорювати ситуацію сприйняли, як старомодну та непохитну скромність. Він був на півдорозі до того, щоб стати «скаженим лікарем», на підтримку чого виступало і нічне відео із трохи зернистим зображенням каталок, які викочували з його будинку під миготіння червоних спалахів світла. Також разів із пять наживо показали Емілі, теж на відстані. Вона була вже не в бікіні та сорочці, а в джинсах та светрі, а ще Лідію, яка втупилася поглядом у землю.