У іншого репортера повідомлення було довшим. Більше не було слів «Сьогоднішнє вторгнення у приватний будинок закінчилося трагічно», бо «сьогодні» стало уже вчорашнім днем, а трагедія тепер надихала. Виходило, що місцевий лікар, який проживає за згаданою адресою, використав зброю для самозахисту і вбив трьох людей, які проникнули в його будинок, тим самим урятувавши членів своєї сімї від долі, гіршої за смерть. Евана Лейра показали в кадрі, знімаючи його із великої відстані, збільшивши масштаб настільки, наскільки це було можливо. Він саме відмахувався від запитань. Його гостре небажання обговорювати ситуацію сприйняли, як старомодну та непохитну скромність. Він був на півдорозі до того, щоб стати «скаженим лікарем», на підтримку чого виступало і нічне відео із трохи зернистим зображенням каталок, які викочували з його будинку під миготіння червоних спалахів світла. Також разів із пять наживо показали Емілі, теж на відстані. Вона була вже не в бікіні та сорочці, а в джинсах та светрі, а ще Лідію, яка втупилася поглядом у землю.
Тоді вклинилася третя репортерка, яка повідомляла, що, згідно з інформацією, наданою поліційним відділком, ці дві події могли бути взаємоповязаними, і що троє мертвих чоловіків із будинку лікаря виявилися товаришами мертвого чоловіка зі стрип-клубу. Тоді в розмову вклинилася четверта репортерка і повідомила, що, за попередніми даними з офісу окружного прокурора, стрілянину в будинку, найбільш імовірно, визнають виправданою, а що стосується інциденту в стрип-клубі, то знаряддя вбивства було знайдено в сміттєвому контейнері поруч із клубом, проте відбитків пальців на ньому не було, через що підозрюваних наразі немає і розслідування триває.
Далі пішла програма «Десять способів приготувати курятину».
Ченґ запитала:
З тобою все гаразд?
Ричер сказав:
Краще не буває. Ось тільки голова досі болить.
Жодної реакції?
На що?
Вона вказала на екран телевізора.
На це.
У мене досі дзвенить у вухах.
Я не це мала на увазі.
Я нікого не чіпаю, поки мене ніхто не чіпає. Це вони ризикують, а не я.
Ти не засмутився?
А ти?
Що то була за машина, яку ти бачив на фермі опівночі?
Вона виглядала лише плямою вдалині. На ній був якийсь освітлювальний прилад. Як решітка з ліхтарями, проте висіло все це над кабіною. Чотири прямокутних ліхтарі, які дуже яскраво світили. Це може бути якась висока вантажівка. Більше схожа на трактор. Машиною щось посилено робили. Я бачив відпрацьовані гази навіть у темряві.
Це міг бути канавокопач?
Чому ти так вирішила?
Це було того ж дня, коли зник Ківер.
Ричер сказав:
Міг бути й канавокопач.
Ось чому я не засмучена. На його місці могла б опинитися я, якби все сталось по-іншому. Уявімо, що Майкл зник у Сиєтлі. Тоді Мак-Кенн зателефонував би мені, а я могла покликати Ківера на підмогу. Просто зараз ти міг би бути тут з ним та шукати мене.
Перестань.
Але це могло статися.
Ти справилася б краще.
Ківер був кмітливим типом.
Був?
Гадаю, мені слід це визнати.
Кмітливим, проте не досить. Він припустився помилки. А ти могла б її уникнути.
Якої помилки?
Можливо, такої, якої саме збираюсь припуститися я. Він їх недооцінив. Якщо вони поховали його на фермі за допомогою канавокопача, то Мерченко був до цього непричетним. Не на цьому етапі. Це все робота їхніх рук. Допомога їм не знадобилася. Можливо, вони кращі, ніж ми собі думаємо.
Не схоже на те.
Сподівайся на краще, проте готуйся до гіршого.
Того ранку в Материному Спочинку восьмеро чоловіків зустрілися за прилавком бакалійного магазину. Як і минулого разу, власник магазину був уже там. На ньому знову було одягнуто дві сорочки, а ще він досі мав неохайний вигляд та був непоголеним. Як і минулого разу, першим до нього приєднався продавець із магазину запчастин до зрошувальних систем. Після нього прибули водій кадилака з офісу FedEx, одноокий портьє з мотелю, фермер, що розводив свиней, бармен з їдальні й Мойнахан, який отримав удар по яйцях та позбувся своєї зброї.
Восьмий чоловік приїхав на пять хвилин пізніше, він знову був у своїх випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям. Перші семеро чоловіків мовчали. Вони чекали, поки заговорить він. Він сказав:
У мене погані новини. Ми довірилися не тим людям. Та система послуг не спрацювала так, як треба. Вона не виконала для нас роботу. І тепер нам ніхто не допоможе, крім нас самих.
Восьмий чоловік приїхав на пять хвилин пізніше, він знову був у своїх випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям. Перші семеро чоловіків мовчали. Вони чекали, поки заговорить він. Він сказав:
У мене погані новини. Ми довірилися не тим людям. Та система послуг не спрацювала так, як треба. Вона не виконала для нас роботу. І тепер нам ніхто не допоможе, крім нас самих.
Семеро чоловіків почали човгати на місцях. Ще не хвилювання, проте вже певна злість. Власне кажучи, хіба ця ідея належала не йому, коли вона ще здавалася йому привабливою? А тепер залишилося тільки ми, нас і нам? Фермер, що розводив свиней, запитав:
Це стосується того, що я бачив сьогодні на CNN? Із Фенікса? Той росіянин?
Він був українцем. Але справа не лише в ньому. Інші троє також його люди.
А що з тим, першим? Хеккет, здається, його звали?
Він у лікарні в Чикаґо. Під наглядом копа за дверима палати.
То ніхто з них не виконав свою роботу?
Саме це я вам і сказав.
Нам багато чого коштувало вийти за свої рамки.
Нам це нічого не коштувало. Крім грошей. Вони досі там, проте вони завжди там і були. Вони поїхали, а зараз вони повертаються. Ми розберемося з ними, коли вони сюди дістануться.
Вони приведуть із собою копів.
Не думаю. Це вони зробили так, що Хеккет потрапив у лікарню, я певен. І у Феніксі це також, мабуть, були вони. А це означає, що вони не можуть зараз звязуватися з копами. Їх негайно заарештують у будь-якому поліційному відділку країни. Запобіжний захід. Поки тут усе не розсмокчеться. Вони приїдуть сюди самі.
І знову семеро чоловіків почали занепокоєно човгати на місці. Водій кадилака запитав:
Коли вони приїдуть?
Чоловік у джинсах та з висушеним волоссям відповів:
Я сподіваюсь, скоро. Проте їхній план нам відомий. І нам відомо, як це працює. Ми їх чекатимемо. Ми будемо напоготові.
Ричер та Ченґ приєдналися до Вествуда, який снідав на першому поверсі. Вествуд розповів їм, що він уже зателефонував хлопцеві з Пало-Альто та призначив йому зустріч на пообідній час у містечку Менло-Парк. Хоча він був готовим до того, що хлопець запізниться. Така вже в нього натура. Потім він іще забронював квитки із аеропорту «Скай-Гарбор» до Міжнародного аеропорту Сан-Франциско. Троє місць у бізнес-класі, єдині вільні місця. І готель. Лише два номери, що було досить вигідно. Фінансування його відділу щороку скорочували. Ричер відчував, що в нього був якийсь азартний настрій наче він був у повній халепі, проте найближчим часом на нього чекатиме чималий виграш.
Коли настав час, вони взяли таксі до аеропорту. Їхні дорогі квитки надали їм доступ до комфортабельного залу очікування, де Ричер ще раз поснідав, тому що їжа там була безкоштовною. Вони сіли на літак одними з перших і до того, як він почав маневрувати на смузі та злетів, уже випили свої напої. Це краще, ніж сидіння у хвості. Навіть в останньому ряду.
Сам політ був і не довгим, і не коротким, а швидше, середнім. Не миттєвий переліт з одного місця на інше, проте і величезну територію також облітати не довелось. Менша відстань, ніж від Нью-Йорка до Чикаґо. Поїздка в таксі видалася приємною, більшою мірою через те, що шлях пролягав за містом. Не те щоб Долина Санта-Клара ще не прокинулась. Тут був центр світу, який проходив повз Маунтейн-Вю, і люди їхали тут так, наче про це знали.
Вони мали зустрітися в барі біля книгарні в Менло-Парку у «щасливий час»[22], але знайшли його з другої спроби, бо приїхали занадто рано, хоча не мали достатньо часу для того, щоб повернутися до мотелю, а потім знову сюди завітати. Тож вони заплатити таксистові та вийшли з авто.
Першим враженням від бару стала короткочасна втрата психічної рівноваги, тому що кожен його дюйм був пофарбований у червоний колір, навіть називався він «Ред», і у задній частині мозку Ричера одразу почали виникати один за одним химерні образи, в яких Вествуд був то негідником, то копом, катуючи його привидом клубу «Пінк», як у творах Шекспіра чи у творах про Шерлока Голмса. Але скоро він заспокоївся і згадав, що це місце обрав їхній дивакуватий компютерник, а тому збіг був випадковим. І він був стовідсотковим. Це місце випромінювало іронію, а не несмак. Фарба була якогось похмурого, середньовічного відтінку. Як військова установа. Стіни були оздоблені намальованими через трафарет серпами та молотами брудно-білого кольору. Їх спеціально трохи стерли та понищили, щоб надати їм давнішого вигляду. А ще там у рамках висіли заголовки із газети «Правда» і каски червоноармійців, усі побиті та подряпані. Назва на дверях була написана із літерою «R», зображеною іншим боком, щоб надати їй вигляду літери з російського алфавіту, що спричинило в них невеликий напад паніки. Це було нагадуванням про Мерченка? Ні, Ричерові точно була відома різниця між Росією та Україною. Але хіба існували бари з українською тематикою для педантичних катів? Чи він усе одно змирився би і з російським? Ні, це місце вибрав той дивак.
Ченґ запитала:
З тобою все гаразд?
Ричер відповів:
Я просто забагато думаю. Погана звичка. Така ж сама погана, як і повна відсутність думок у голові.
Давай зачекаємо в книжковій крамниці.
На тротуарі Ричер перечепився. Лише трохи спіткнувся. Він не впав на землю. Це більше скидалося на звичайне човгання ногами, аніж спотикання. Наче він наступив на якийсь виступ чи нерівну поверхню. Він озирнувся. Можливо. А може, й ні.
Ченґ запитала:
Все гаразд?
Він відповів:
Так.
Вествуд сказав, що він уже був у цій книгарні раніше. На автограф-сесії. Щоб підписати збірник, який його зацікавив. Наукова журналістика. Книга, якій було присуджено нагороду. У книгарні відчувалася прохолода в усьому, починаючи з низької температури та закінчуючи покупцями. Вествуд пішов в один бік, а Ченґ рушила в інший. Ричер поглянув на книги, що лежали на столах. Він читав, коли в нього випадала така можливість, переважно це були загублені й забуті томи із величезної національної бібліотеки. Більшість із них були понищеними книгами в паперових обгортках, усі покучерявлені та ворсисті, він знаходив їх у залах очікування, автобусах, на верандах у віддалених мотелях, від прочитання них хтось уже отримав задоволення, а потім залишив їх для наступного читача. Він любив художню літературу більше за фактажну, бо факти не завжди були справді фактами. Як і більшість людей, деякі речі він знав напевне, вивчивши їх уважно та в деталях, а коли вони траплялися йому в книжках, то про них було написано неправду. Ось чому він більше любив вигадані історії, бо з ними було одразу ясно, до чого вони ведуть. Він не був категоричним у виборі жанру. Або в історії траплялася якась дурня, або ні, ось і все.