51
Вони покинули ауді в гаражі для паркування авто приїжджих до міста на бічній вулиці, за чотири квартали від готелю. Двері залишили незамкненими, а ключ не витягли із авто. Вони заховали здобуту зброю в сумці із грошима і понесли до номера Вествуда. Там вони спочатку влаштували невелике шоу, поступово розкриваючи карти, наче на виступі мага. Наче витягали кроликів із капелюхів. Спочатку «Глок», тоді «Беретта», а потім і «Узі», кожен з яких був сприйнятий із великим ентузіазмом, а тоді нарешті сумка повністю розкрилася і на покривало з неї лавиною посипалися гроші.
Вествуд сказав:
Я передумав стосовно мого твердження про філософію.
Разом із Ченґ вони почали перераховувати купюри, а Ричер тим часом перевіряв зброю. Усі повністю заряджені, плюс іще один пістолет був у них в запасі. В сумі вони мали шістдесят сім патронів, і всі вони були взаємозамінними. «Узі» був у дуже хорошому робочому стані. Як зазвичай і належало «Узі». Простий механізм, спроектований з урахуванням того, якою насправді була боротьба, а не того, якою вона повинна була би бути. Як дехто може сказати про автомат Калашникова. Пістолети були зовсім іншими. Особливо «Беретта», на думку деяких. Вони були точними механізмами. Прекрасно розробленими та міцними, проте мінімального догляду вони все одно потребували. Ричер зробив висновок, що наркодилери таким доглядом зазвичай не переймалися. Гроші на них вони витрачали такі ж самі, як і всі інші люди, проте їхня зброя чомусь часто давала осічку. Правда життя. Поганий догляд або навіть цілковита його відсутність. І «Глок», і «Беретта» не були достатньо змащеними і були брудними на дотик. Це була надійна зброя, і вона перебувала в майже нормальному стані, проте недостатньо хорошому. Принаймні не настільки хорошому, щоб можна було заради заволодіння нею щось скоїти. Про це можна було посперечатися. Це навіть породжувало філософське питання: чи є та зброя, яка не викликає в тебе довіри, взагалі зброєю?
Ричере, поглянь сюди, покликала Ченґ.
Він глянув. Зовнішність, вочевидь, таки була оманливою. Поодинокі засмальцьовані пятірки, цупкі стоси десяток та нещільно скручені рулони двадцяток були досить реальними на вигляд. Проте це ще було не все. Навіть не половиною історії. Лише запізнілими думками. Їх накидали в сумку як додатковий тонкий шар, який маскував головний її вміст. А там були стоси стодоларових купюр у банківській упаковці. Усі свіжі, ароматні, хрусткі та новенькі. І товсті. По сто купюр у кожній пачці. Сотня сотень давала в сумі тисячу. У кожній пачці. А пачок було багато.
Він запитав:
Скільки їх там?
Вона відповіла:
Понад двісті тридцять тисяч доларів.
Якийсь час він мовчав. А тоді знову звернувся до Ченґ:
Я можу знову глянути на ті фото із супутника?
Компютер Вествуда давно вже був увімкнений і готовий до роботи, а зображення збереглося в його мережевій історії, тож навіть попри те, що, за його словами, Інтернет тут був повільним, фото зявилося на екрані вже через кілька секунд. Ричер поглянув на нього.
Як і раніше, він побачив ферму в оточенні моря пшениці. Огорожі, протоптаний ґрунт, поросята, кури та овочеві грядки. Будинок та шість прибудов. Припарковані машини та супутникові тарілки. Сарай із генератором. Слабкі натяки на електролінії, натягнуті між будинками, і телефонна лінія, яка тягнулася на стовпах. Криниця та її тінь. Це було кращим за малюнок архітектора, бо це була уже справжня збудована реальність, а не лише план.
Він повторив те, що бачив, як робили інші, і ковзнув складеними докупи пальцями, щоб картинка на екрані почала рухатись, а потім притиснув її пальцями, щоб збільшити. Він розпочав із того місця, де стояли машини, і уявив собі, що одна з них рухалася. Він уявно вивіз її за межі подвіря на початок ґрунтової дороги, потім на схід до залізничних колій, а тоді на північ, до кутика поля. Поле було цілим вздовж десяти миль, а тоді ґрунтова дорога повертала на захід у його дальньому куті, а тоді знову на північ, проходячи весь шлях, аж до самого Материного Спочинку, де вона перетворювалась на вузький та непримітний додаток до початку тієї самої широкої площі, яка вела до елеваторів. По суті, це була закрита дорога, завдовжки у двадцять миль. Більше нікуди вона не вела.
Він зробив віртуальну подорож у зворотному напрямку, повертаючись на двадцять миль назад та паркуючись у вихідній точці. Він розгорнув картинку так, що ферма заповнила собою весь екран, зверху донизу та справа наліво. Найближче до колій стояв свинарник. У ньому був величезний навіс, зроблений, мабуть, із дерева, і обгороджена ділянка перед ним, яка була десь ушестеро більша від самого навісу, уся перемішана та ряба від постійного тиску важких ніг. Лише бруд та багно. Ще там був сарай, трішки більший за розміром, ніж свинарник. У цих двох прибудовах світла не було. Генератор звідси взагалі було важко розібрати. На ньому зі стіни стирчала якась труба, а на даху проходила витяжна вентиляція циліндричної форми. Мабуть, він працював на дизельному паливі, судячи з такого великого механізму. Якась просто неймовірних розмірів споруда. З неї павутиною звивалися різні кабелі завтовшки з палець, які йшли від одного даху до іншого, до будинку та до трьох інших прибудов.
Ричер сказав:
Припустімо, що найбільшою спорудою тут є будинок. Із машинами та супутниковими тарілками. Але яка споруда тоді має номер для вчинення самогубств?
Ченґ і Вествуд нахилилися до столу біля нього, пліч-о-пліч, по обидва боки від нього. Вествуд сказав:
Номер для самогубців, мабуть, другий за розміром. Спальня, вітальня, ванні кімнати і все таке.
З електрикою, опаленням, кондиціонером та приглушеним, затишним світлом. Можливо, навіть із приємною музикою. Усі зручності, щоб почуватися як удома, і тоді Ричер показав дещо на екрані. Ось це?
Може бути.
То де ж тоді той малопотужний шевроле V-8?
У котрійсь із інших прибудов. У віддаленому і звуконепроникному місці.
Ричер кивнув.
Колись я був у Техасі і бачив, як їх використовують для перевезень зрошувальних насосів. Ще в ті часи, коли бензин був дешевшим за воду. Гадаю, це були мотори від звичайних машин, повернуті до життя після аварій та поламок. Вони робили прокладку з бетону і тим самим закріплювали конструкцію, наче двигун досі стояв десь під капотом. Фарбували у жовтий колір, щоб їх не збивали трактори чи снігоочисні машини. Але на вільному повітрі вони були дуже шумними. Тож будь-хто хотів би збудувати навколо цієї бетонної прокладки і дах. Стіни можна чимось обшити, та й стелю також. Якимось звукопоглинальним матеріалом.
А ще знадобилась би електроенергія, додав Вествуд. Їх не використовують будь-коли, а лише в разі потреби. Вийшло б дуже незручно, якби саме тоді машина б не завелася. Тож вам би ще знадобився зарядний пристрій, підєднаний на постійній основі для забезпечення мінімальної подачі струму. Просто на всяк випадок.
То яка будівля?
Вествуд указав пальцем:
Ця або ось та.
То яка будівля?
Вествуд указав пальцем:
Ця або ось та.
Де вихлопна труба?
На якусь мить запанувала тиша. Вествуд відповів:
Можливо, ми її просто не бачимо звідси.
Але ж ми бачимо лінії, по яких тече струм. Ми бачимо навіть телефонну лінію, ось там. Лінії електропередач усього лишень з один дюйм завтовшки. А може, й того менше. Вихлопна труба в машини має товщину щонайменше два дюйми. Може, три. Іноді варто дивитися глибше. Метал під впливом спеки, а тому зварений докупи у декілька секцій. Але де ж ця труба? Не бачу нічого, щоб стирчало з вікна номера для самогубців. І з жодної іншої будівлі також.
Може, вони її закопали.
Через вологу вона покрилась би іржею вже за декілька тижнів. Із неї витікали б відходи. Їм довелось би без кінця і краю бігати до автомайстерні. Якби вони хотіли її заховати, то прикопали б на клумбі, загорнувши попередньо в капроновий гольф, і почали б на цій клумбі вирощувати густі кущі. Можливо, троянди. Так ми навіть швидше б її знайшли. Але її там немає. Просто не існує. Їхній веб-сайт це обман.
Вествуд нахилився вперед і трохи збільшив зображення, потім ще більше, аж поки воно не стало нерозбірливим, розмитим, і на ньому тепер можна було розібрати кожен піксель. Сильніше його збільшити було взагалі неможливо. Він поволі почав рухатись у різні боки, оминувши всі чотири стіни в кожному із сімох будинків. Проте вихлопної труби ніде не було. Жодні дві будівлі не зєднувало нічого більше, крім електричного кабелю.
Ричер сказав:
У нас є двісті тридцять тисяч доларів на витрати. Це наче знову працювати на Пентагон. Ми можемо собі дозволити скласти новий план.
Новий план вони розробляли повільно, обережно, глибоко та детально його обдумавши протягом решти вечора, і ще трохи ночі, і всього наступного ранку. Компютери їм у цьому допомогли. План складався з пяти частин, і всі вони мали бути синхронізовані. Усі етапи були трохи підступними, проте всі були життєво необхідними. Але завдяки сучасним технологіям те, на що колись їм довелось би витратити декілька днів, тепер зайняло тільки декілька годин. І у Вествуда, і у Ченґ були ноутбуки, і навіть Ричера залучили до справи, давши йому мобільний Ченґ. Він лазив по Інтернету. Він клацав і гортав не гірше за інших. І коли настав час обдзвонювати людей і Вествуд із Ченґ узялись за свої мобільні телефони, він підійшов до стаціонарного телефону на тумбі біля ліжка, і тоді разом вони вирішили всі справи вдесятеро швидше, ніж минулого разу.
Рештою плану був список покупок. На його початку розташувався легітимний мешканець цього штату. Звісно, не для того, щоб його купити, а просто найняти на деякий час. Або підкупити його, власне кажучи, щоб він купив решту того, що було в цьому списку. Більшість із цього не можливо було придбати без посвідчення водія, виданого штатом Оклахома. У результаті зголосився консьєрж готелю. Він уважав себе посередником або навіть душею компанії. Без сумніву, його зацікавили запропоновані гроші. Його не мучили докори сумління. Готівка була справжньою. А ще, він же не порушував ніяких законів. Він був захищений Другою поправкою до Конституції.
Він виконав завдання вже по обіді, коли все інше було готове. Вони прорепетирували, ще раз усе обговорили і навіть розіграли це як сценку. Тоді вони знову пробували, і ставили одне одному питання, а іноді починали все спочатку. Вони продумували всі несподівані повороти подій. А що, як випаде дощ? А що, як повіє торнадо? Усе, що залишалось Ричерові, це схвалити покупки.