Чоловік у джинсах та з висушеним волоссям звернувся до нього:
Пробачте нам нашу надмірну обережність, містере Торенсе.
Тоді він поглянув на Мойнахана, який отримав удар по голові, і запитав у нього:
Де в біса ходить твій брат?
Мойнахан відповів:
Я не знаю.
Він потрібен мені тут.
Їхнє звичне правило збору на зустрічі було таким: останнім прийшов першим підеш. Мойнахан був сьогодні останнім. Він повільно спускався з велетенського елеватора. Через свою голову. Через свою координацію.
Мойнахан сказав:
Гаразд, я піду і приведу його.
Він попрямував на вулицю. Чоловік у джинсах та з волоссям поглянув на Вествуда та сказав:
Містере Торенсе, гадаю нашим першим запитанням до вас буде таке: ви маєте на собі якусь шпигунську апаратуру?
Вествуд відповів:
Ні, не маю.
Тоді ви не будете проти розщепити свою сорочку.
Вествуд так і зробив. Міцний, мязистий торс, кучеряве сиве волосся, але ніякого мікрофона. Чоловік у джинсах та з волоссям продовжив:
Тоді наступне, що нас цікавить, це те, як ви нас знайшли?
Он-лайн, відповів Вествуд. Через оголошення. Імя «Вихід» вам знайоме?
Ми її знали.
«Її. Знали».
Вествуд продовжив:
Вона розповіла мені, що збирається приїхати зі своїм другом Майклом. Він був і моїм товаришем також. Писав під іменем Майк.
Вона так і зробила. Майкла ми також знали.
Я зробив висновок, що те, що задовольнило їх, не зможе не задовольнити мене.
Нашим третім питанням буде: що саме ви збираєтеся робити зі своїм авто з прокату? Це просто величезний документальний слід червоного кольору!
Я хотів би поцікавитися, чи погодилися б ви позбутися його замість мене за додаткові гроші. Можете викинути десь біля Уїчито або Амарилло[32]. Його досить швидко хтось украде.
Таке ми можемо організувати. І навіть якщо воно колись знайдеться в якомусь приміському райончику, це лише додасть справі інтриги. Або люди подумають, що вас убили.
Саме про це я й подумав.
Як вам уже відомо, ми пропонуємо послуги із вибору завершення життя. І під вибором ми справді маємо на увазі вибір. Ми нікого не засуджуємо. Ми не змушуємо людей називати нам причини цього рішення. Ми не пропонуємо консультацій, і ми не намагаємося змінити ваше рішення. Але ви прибули незвичним шляхом. Тому ми просто вимушені запитати, що вас сюди привело. Як виняток.
Вествуд почав:
З мене досить. Я не просив, щоб мене народжували на світ. Чесно кажучи, я ніколи не любив життя.
А точніше?
Я винен багато грошей. Я не можу їх віддати. Я не можу уявити, що чекає на мене далі.
Ви азартний гравець?
Гірше.
Уряд?
Я припустився деяких помилок.
Чоловік у джинсах та з волоссям глянув на свою команду. Усі були там, крім братів Мойнаханів. Пятеро хлопців. Вони спочатку зачовгали на місцях, тоді зробили замислений вигляд, а тоді почали кивати на знак не надто чіткої згоди.
Чоловік у джинсах та з волоссям подивився знову на Вествуда і сказав:
Я думаю, ми зможемо вам допомогти, містере Торенсе. Проте гадаю, ця послуга вартуватиме всіх привезених вами грошей.
Вествуд сказав:
Я хочу мотор на бензині. Ось як я хочу це зробити.
Це досить популярний спосіб.
Він на етилованому паливі?
Вже ні. Спеціальні циліндричні головки. Чадний газ він завжди чадний газ. Його витягує каталізатор, а не неетилований бензин. І запах приємніший. Бензол робить його солодшим. Це приємний спосіб.
Що обирає більшість людей?
Більшість обирає обидва способи. Важливим критерієм є точність результату. Ось чому вони всі вивчають статистичні дані.
Мені також знадобляться обидва способи?
У цьому немає потреби. Бензиновий двигун дає стовідсоткову гарантію. Можете мені вірити.
Тоді чоловік подивився на двері, що виходили на вулицю. Він запитав:
Де це поділися Мойнахани?
Останнім прийшов першим підеш. Продавець із магазину запчастин до зрошувальних систем відповів:
Я піду і знайду їх.
І він попрямував на вулицю. Чоловік у джинсах та з волоссям ще раз поглянув на Вествуда і сказав:
Це може видатися вам трохи дивним запитанням, містере Торенсе, проте чи не приєднаєтеся ви до нас на сніданок?
Вествуд подумав і відповів згодою, бармен за прилавком тимчасово відклав свої обовязки члена певної спільноти на користь своїх професійних обовязків. Він повернувся до свого робочого місця і почав готувати свіжу каву. Водій кадилака сказав, що йому треба ще перевірити список доставлених речей і що він повернеться за хвилину, але власник магазину, фермер, що розводив свиней, і одноокий портьє з мотелю повсідались одразу. До них підійшла офіціантка та прийняла замовлення. Каву їм налили, а тарілки з їжею подали на стіл. Тоді власник магазину підвівся і сказав, що йому потрібно буде збігати кудись неподалік, щоб щось перевірити. Усі подумали, що це були його таблетки від печії. Він також сказав, що за хвилину повернеться.
Але не повернувся. Як і водій кадилака. І Мойнахани, і хлопець, який пішов їх шукати.
Чоловік із джинсами та з висушеним волоссям витріщився на двері:
Куди вони всі в біса поділися? Люди виходять і проходять, проте ніхто не повертається.
Він підвівся і підійшов до вікна. Там нічого не було. Справді, абсолютно нічого. Лише мертва тиша. Жодних перехожих, жодних машин. Жодного руху. Спекотне сонце та порожні вулиці. Чоловік сказав:
У нас проблема. Надвір, за мною. Містере Торенсе, пробачте нас, будь ласка. Ми повернемося до вас пізніше.
А тоді він почав бігти. Він біг через кухню, за ним бігли фермер, що вирощував свиней, бармен та одноокий портьє, вони всі бігли до заднього двору, де була припаркована машина бармена для всієї їхньої компанії. Вони набилися один за одним всередину і рушили з місця, назад до площі, на південь до її дальнього кута, а потім до виїзду на ґрунтову дорогу, яка нагадувала більше чиюсь закриту дорогу, що простягалась на двадцять миль.
Вествуд самотньо стояв у спорожнілій їдальні. Потім двері на вулицю прочинилися і всередину увійшла Ченґ, а за нею й Ричер.
54
Найбільшу частину грошей їм довелось заплатити за гелікоптери. Це були два повітряні лімузини, які рекламували корпоративні підприємства за межами Канзас-Ситі. Наче легковики в повітрі. На землю вони не сіли б у жодному разі. На незатверджених площадках, це точно. І на мотузці з них спуститися вони б теж нікому не дали. Їхня страховка цього не дозволила б. Але вони із задоволенням літали туди-сюди порожняком. Вони любили додавати трохи драматизму до моменту. Як вони самі казали, для гарного кадру. Вони отримали точні координати з «Ґуґлу». Найскладніше було розрахувати час. Так, щоб камери могли розпочати роботу. Але в їхніх кабінах були компютери. А з ними це ставало більш реальним.
Другий за розміром кусень грошей забрав Вествуд. Він повинен був їх вразити. Його бортовим компютером був лише спідометр на орендованому форді та наручний годинник на запястку. Це задачка ще зі школи, а не з аспірантури. «Якщо автомобілю потрібно проїхати пятнадцять миль за пятнадцять хвилин, з якою швидкістю він має їхати?» Звісно, усе залежить від поїзда. Він знайшов радіостанцію, на якій говорили про погоду та умови на дорогах. По радіо передали, що до залізниці було вже близько. Щоб люди могли встигнути за розкладом. Він міг це зробити навіть краще.
Тим часом Ричер та Ченґ сиділи у вантажівці FedEx. Вони подзвонили на склад в Оклахома-Ситі та сказали, що в них є надзвичайно терміновий та невідкладний пакунок ще з минулого вечора, який має бути доставлений до Материного Спочинку. Їм сказали, коли вони можуть найпізніше його принести. Вони прийшли за пять хвилин до того. Вони знайшли водія з нічної зміни, який курив на доріжці. Він пояснив їм, що Материн Спочинок є частиною його звичного маршруту. Він погодився, що пачки стодоларових купюр у банківській упаковці були просто прекрасними. Особливо після того, як вони застосували певний психологічний тиск на нього. «Беріть, скільки вам заманеться. Скільки ви самі вважатимете справедливою оплатою. Усе, що нам потрібно, це просто їхати в кузові авто». І прибути водночас із поїздом. Водій сказав, що це він точно може зробити. Без проблем. Навіть із заплющеними очима. Це був його звичний маршрут. Вони могли їхати і в його кабіні, якщо хотіли, а пересісти вже під час наближення.
А тоді вони мали знову вистрибнути з авто, сподіваючись, що ніхто їх не помітить за магазином водія кадилака, серед усієї тієї метушні з вертольотами, панікою на переїзді та дивним прибуттям Вествуда. Якщо вони правильно розрахували час. Вочевидь, вони все зробили правильно. Метушні було багато, це вже без сумніву. А в магазині ще й нікого не було, що також виявилося маленьким бонусом. Проте пізніше ця відсутність людей зіграла їм не на руку. Але це було пізніше.
А почалося все з того Мойнахана, якому Ричер врізав по яйцях. Він побачив чоловіка, який шкутильгає по вулиці в напрямку магазину або їдальні. Або, можливо, готелю. Його прибрали без проблем, просто обвязали пятьма кабелями з компютерного магазину, а потім ще й запхали йому кляп, зроблений з килимка із того самого магазину. Потім його залишили в покинутому офісі CPA, який розташовувався по сусідству з офісом FedEx і який не було обладнано нормальними замками.
Наступним був його брат, чи кузен, чи ким би він там не був, який мав на голові безглуздий шкіряний капелюх і щось наче шукав. Його прибрали так само просто: знову пять кабелів, один кляп і місце на підлозі офісу СРА, біля його родича. Тоді настала черга продавця запчастин. Із магазину запчастин для зрошувальних систем. Він явно шукав цих двох. Цього разу жодних розмов про футбол не було. Лише перевязування кабелями, кляп та підлога.
Звичайні люди трималися від них подалі. Вони не висовувалися надвір. Якийсь первісний інстинкт, мабуть. Можливо, через те, що в них була зброя. Вони виглядали для них чужинцями. Як декорації до фільму. Нічого не залишалося, окрім як ховатися. Номер 911, схоже, був тут поза зоною досяжності. Копи були далеко звідси. Та й узагалі, надворі було спекотно. Значно зручніше сидіти всередині, там, де є кондиціонери.
Водій кадилака спокійно увійшов усередину. Він думав, що магазин і досі належав йому. Кабелі, кляп і підлога. Їм потрібно рухатися далі, щоб знайти ще продавця із бакалійного магазину. Вони дістались до нього, коли він саме виходив із будівлі, тримаючи в руках маленьку пляшечку «Пепто-Бісмолу»[33]. Кабелі, кляп, підлога.