Готові?
Не зовсім, відповіла Ченґ таким голосом, який уже звучав непевним та сповненим відчуття поразки. Він згадав, як Ченґ нахилилася ближче до нього в магазині водія кадилака, щоб роздивитися телефонну книгу. Шукаючи літеру «М», з якої починалося «Малоні». Він пригадував ті стоси пакунків. Два з них було доставлено напряму від іноземного виробника. Німецьке медичне обладнання, виготовлене зі стерильної нержавіючої сталі та високоточна відеокамера з Японії. Він памятав хлопця з Пало-Альто, який був спантеличеним через випадкове повідомлення із чату від хлопця під логіном «Кров». «Я чув, що в Материному Спочинку є непогані речі». На дошці для оголошень, яку цей хлопець із Пало-Альто не впізнав. Якась інша спільнота. Група якихось ентузіастів, за їхнім припущенням. Дуже глибоко в «Глибинній Мережі».
Ричер зробив крок назад, а тоді попрямував великими кроками до дверей та вибив їх ударом пяти об замок. Двері з грюкотом розчинилися всередину та відбилися від стіни. Він зупинив їх, виставивши пальці, після чого вони увійшли всередину.
Передпокій. Запах. Гірший, ніж від свиней. Попереду була невеличка кухня з глечиками та пляшками з водою. Дроти, кабелі, штепсельні вилки та розніми, усі поплутані та скидані на купу, колись використані й забуті. Робоче місце. Ліворуч був невеликий коридор з одними дверима праворуч та ще одними в кінці. Двері праворуч вели до ванної кімнати. Вона не була ні брудною, ані чистою. Практичне місце. Спільне приміщення. На стіні позаду були гачки для верхнього одягу. Ряд із чотирьох гачків. Вони були зайняті, проте не пальтами. Гумовими фартухами. Вони були вимащені чимось чорним та коричневим.
Ричер спробував відчинити ті двері, що були в кінці коридору. Незамкнені. Його голова заболіла. Він запитав:
Готові?
Не зовсім, знову відповіла Ченґ.
Непевний голос, сповнений відчуття поразки.
Він прочинив двері. Всередині було темно, наче в діжці зі смолою. Неприємний запах. Холодно. Порожній звук великого простору. Тверді поверхні. Деякі перешкоди. Він почав обмацувати стіну в пошуках вимикача. Він його знайшов. І увімкнув.
Він побачив жінку в білому вбранні. Тепер вона більше не збиралася на фешенебельну вечірку в Монте-Карло. Не йшла до ратуші на своє пяте весілля. Не прямувала до приватної будівлі із заспокійливою атмосферою, де вона мала б улаштуватися зручніше й випити «Нембутал» або ж просто лежати у ліжку, поки старенька машина з восьмициліндровим двигуном не зробить свою справу. Нічого з вище переліченого вона не робила. Вона була прикута за запястки до стіни, викладеної білою плиткою. Вона сповзла вниз, і її тіло звисало донизу. Всюди були плями крові. Вона була абсолютно мертвою.
Ричер не був дуже компетентним патологоанатомом, проте він зрозумів, що цю жінку забили на смерть бейсбольною биткою. Вона навіть лежала поруч на підлозі, уся вкрита засохлими слідами крові. Плями уже ставали чорними, як і ті, що були на металі. У неї були синювато-сірі синці та зламані кістки. Її череп був деформований. Волосся сплутане. Її біла приталена сукня була заляпана кровю та блювотинням.
Вона сиділа перед цілим рядом відеоапаратури. Три телевізійні камери на міцних штативах із прикріпленими до них листками напівпрозорого розсіювача світла. Дроти звивалися на підлозі, наче змії. Білі кахлі утворювали собою щось на зразок сцени. Вони вкривали собою останню третину бічних стін, повністю задню стіну та останню третину підлоги. Наче арена. Вони точно мали б яскраво підсвічуватися. Багато різкості. Багато деталей. Білі кахлі, забруднені сірими плямами.
Над сценою були мікрофони. Їх було два. Стерео. До стійки з камерою був прикріплений аркуш паперу. Роздруковане електронне повідомлення. У ньому було написано: «Я б хотів побачити, як цю стервозну сучку забивають на смерть цією биткою. Як великого начальника. Робіть це якомога довше. Почніть із ніг. Ви повинні змусити її казати Пробач, Роджере, пробач, Роджере знову і знову. Я заплачу вам сто тисяч».
Якась інша спільнота. Сайт, який належав групі ентузіастів.
Сайт ентузіастів мав назву «Материн Спочинок», так само, як і сайт-приманка. Вествуд та Ченґ зуміли налаштувати свої компютери та розпочати роботу на них. Назад до будинку. Це було потокове відео. Оплачуване за кожен перегляд. Величезна кількість грошей. Найдешевше коштувало стільки ж, як ціла машина. «Заморений голодом до смерті» було найдорожчим. А все, мабуть, через час, який знадобився на його зйомку. Багато робочих годин. «Вагітна та заколота багнетом» було наступне за вартістю. «Вистріл у живіт» також коштував чимало. Там були списки найпопулярніших відео. І списки недавно переглянутих відео також. Абсолютно різні категорії. Жертва-чоловік, жертва-жінка, пари, молоді, старі, білі, чорні, зарізані, заколені, забиті на смерть, робочі інструменти, неймовірне проникнення, медичний експеримент, електрика, утоплення та стрілянина.
Також там була можливість оформляти замовлення для самих клієнтів. Пятий рівень. Члени спільноти могли надсилати свої власні запити. Вони могли описати все настільки детально, як їм цього хотілося. Цілі сценарії, якщо вони бажали. Кожну спробу мали намір задовольнити. Усе залежало від того, чи трапиться правильний актор. Жодної оплати не вимагали до погодження кандидатури та вартості послуги.
Ченґ перегорнула на кінець сторінки в каталозі й сказала:
Оціни це.
Ричер поглянув туди. Останній додаток до відеосховища Материного Спочинку був ексклюзивним, абсолютно новим, а тепер іще й доступним до миттєвого потокового показу. Воно називалося: «Худорлявому чоловікові спершу переламали всі ребра». Чоловік із потяга. У костюмі та сорочці з комірцем. Зі своїм саквояжем із дорогої шкіри. Він був худорлявим.
У Ричера знову заболіла голова. Ченґ почала гортати у зворотному напрямку, від абсолютно нових до нещодавніх, і зупинилася на словах: «Сумній парі є через що сумувати». Вона запитала:
Це ж мусить бути Мак-Кенн та його друг на імя «Вихід», чи не так?
Ричер нічого не відповів. Вествуд сказав:
Погляньте на це.
Він саме переглядав якийсь кореневий каталог. Він указав їм на ряди з цифрами. Тоді сказав:
Назвемо їх, припустімо, фільмами, бо саме цим вони і є. Це ролики зі сценами убивств та насилля. Деякі з них дуже довгі. Найкоротше триває аж дві години. Найдавніше зявилося пять років тому, а найновіше виклали вчора.
Тоді він пробіг пальцем додолу по екрану та зупинився майже в самому низу. Тоді він запитав:
Здогадайтеся, скільки фільмів вони зняли до того, як Мак-Кенн мені вперше зателефонував?
Ричер відповів:
Дві сотні.
А тепер їх двісті девять.
Ричер нічого на це не сказав. Вествуд запитав:
Хочете переглянути «Смерть від тисячі порізів»?
Ні.
Цікаво, як би вони назвали фільм про мене?
Мабуть, «Атака хакера». Заколотий до смерті ручками.
Скільки вже триває ця афера? Коли люди нарешті розуміють, що з ними відбувається? Лише після того, як заходять до цієї кімнати?
Ченґ сказала:
Я думаю, що після того, як водій кадилака відчиняє двері й вони чують сморід від свиней. Думаю, саме тоді й зявляється зброя.
Нам слід запитати, сказав Ричер. Ми ж знаємо, де знаходяться обдурені.
Вони пройшли через коридор до спальні. До колишньої комірчини для білизни. До дивану, який був затиснутий боком між аварійним люком та протилежною стіною. Ричер сказав:
Вантажівку було б легше зрушити з місця.
Ченґ запитала:
З тобою все гаразд?
Він кивнув:
За цих умов, так.
Вони вийшли надвір і попрямували до того місця, де, на їхню думку, пролягав тунель, до маленької будівлі із подвійними дверима. Ченґ залізла у фургон та прокотила його трохи далі. Вона вийшла з машини та залишила її стояти поки що без діла. Тоді вона подивилася на люк і запитала:
Як ти хочеш це зробити?
Ричер відповів:
Сумніваюсь, що вони просто зараз сидять там, скоцюрбившись і чекаючи на нас. Проте треба готуватися до найгіршого. Вествуд підіймає ляду і відступає назад, а ми цілимося просто в отвір. Гаразд?
Вона кивнула. Вествуд також. Ричер зайняв свою позицію, трохи праворуч від центру, тримаючи напоготові свій «H&K». Новий магазин, повний автомат. Ченґ була зараз його дзеркальним відображенням з лівого боку.
Вествуд нагнувся і взявся за ручку. Він відчинив дверцята й відскочив убік. Ніякого отвору там не було.
57
Механізм аварійного люка придбали в магазині, принесли додому та зацементували в пласку бетонну підлогу. Ніякого отвору, ніякої верхньої площадки драбини. Жодного способу проникнути кудись. Лише нескінченна та незламна плита. Однакова нерівна поверхня і з лівого боку люка, і з правого його боку, і навіть під ним. Наче очі в невидющого. Фальшивка. Приманка. Ричер сказав:
Це моя вина, я про це не подумав.
Вествуд відповів:
Пізно жалкувати за розлитим молоком. Але нам потрібно дізнатись, де ж воно тоді насправді.
На це його питання відповідь пролунала одразу, у вигляді ультразвукового тріскоту в повітрі, за яким настало шипіння та свистіння рушниці й уривчастий дріб стандартних патронів НАТО, які проходили крізь деревяну стіну, за ярд від їхніх голів. Слідом за цими звуками одразу почувся і голосний удар самої рушниці. Звукові хвилі рухались повільніше за патрони. Але в цьому випадку різниця була незначною. Це означало, що рушниця вже десь близько. Десь за сотню футів, подумалось Ричерові. А це було ближче, ніж просто близько. Вони наближалися до вистрілу впритул, що навіть для цих хлопців було зле.
Вони поспішили усередину, і саме тоді ще один патрон проник крізь деревину, залишаючи там яскравий промінь світла. А потім ще один, усього за вісім футів від них. Противники притримувались тактики стрілянини крізь стіну. Огляду в них не було ніякого, тож стріляли вони абсолютно навмання. Ця група була кращою, подумалось Ричерові. Ці хлопці принаймні могли влучити в бік сараю. Він пройшов повз купи металу до дальнього заднього кута. Знадвору він тут залишався невидимим, а тому практично невразливим. У нього не було жодного фізичного захисту, проте він був захищений їхньою лотереєю в стрілянину навмання. Стіни не були варті й ламаного шеляга, проте цифри ніколи не брехали. Він вибив обшивку задньої стіни на невеликій висоті від підлоги й утворив простір у два фути заввишки і спочатку в чотири фути завширшки. Коли Ричер вибив іще дві дошки, то діра стала вже пять футів завширшки. Достатньо великий проміжок для того, щоб вилізти назовні. Спочатку Вествуд, а тоді Ченґ. Ще один патрон залетів усередину. А після них уже пішов і сам Ричер. Вони відступали, тримаючи будинок у полі зору. Позаду них не було нічого, крім пшеничного поля. Праворуч, позаду за ними, була будівля біля розбитої огорожі. З мертвими типами. Канавокопач був припаркований просто праворуч від них. На відстані близько двадцяти ярдів. Прямо з правого боку була їхня студія для зйомок фільмів та будинок. Просто з лівого боку був сарай із генератором. Багато місць.