Доречно сказано, сказав Касл з повагою.
Я взявся розтлумачити глибинний сенс «колиски для кішки», бо Ньют, вочевидь, не був налаштований знов заводити ту ж платівку.
Касл шанобливо схилив голову.
Отже, це зображення безглуздості всесвіту! Цілком згоден.
Ви дійсно з цим згодні? спитав я. Адже за хвилину до того ви згадували про Ісуса.
Про кого? спитав Касл.
Про Ісуса Христа.
Ага, про цього, сказав Касл і знизав плечима. Адже треба про щось розмовляти час від часу, аби тренувати голосові звязки на той випадок, якщо знадобиться сказати щось дійсно змістовне.
Зрозуміло.
Так, я вже зрозумів, що написати популярну статтю про цю людину буде нелегкою справою. Треба зосередитись на його святій діяльності та не зважати на всі ці сатанинські витівки й вислови.
Можете процитувати мене, сказав Джуліан. Людина мерзенна тварина, людина не може створити чогось вартого створення, людина не знає нічого, що варто знати.
Він схилився і потис пофарбовану руку Ньюта.
Ви згодні?
Ньют кивнув, хоча мені здалось, що він вважає цю формулу перебільшенням.
Згоден.
Тоді святий підійшов до Ньютової картини, зняв її з мольберта й осяяв нас світлою усмішкою.
Сміття! Як і все інше на світі.
З цими словами він жбурнув картину з тераси. Повітряний потік підхопив її, поніс угору, потім вона зупинилась на мить і зісковзнула до водоспаду.
Малюк Ньют не знайшов, що сказати. Першою заговорила Анджела.
У тебе все обличчя у фарбі, братику. Піди вмийся!
77
Аспірин та боко-мару
Скажіть, докторе, спитав я Джуліана Касла, як почувається «Папа» Монсано?
Звідки мені знати?
Я вважав, що ви його лікуєте.
Ми не розмовляємо посміхнувся Касл. Точніше, це він зі мною не розмовляє. Коли ми востаннє спілкувалися, десь за три роки, він сказав, що лише американське громадянство рятує мене від гака.
Що ж такого ви зробили, що він обурився? Приїхали сюди, побудували на власні кошти безплатну лікарню для його народу
«Папа» не схвалює того, як ми поводимося з пацієнтами, сказав Касл, передусім з умираючими пацієнтами. У «Домі надії та милосердя в джунглях» ми проводжаємо їх в останню путь згідно з боконістськими ритуалами, якщо вони того бажають.
У чому полягають ці ритуали?
Вони дуже нескладні. Починаємо з того, що пацієнт повторює слова, які йому кажуть. Хочете спробувати?
Ні, дякую, я ще не настільки близький до смерті.
Касл зловісно підморгнув мені.
Ви обережні, це добре. Бо трапляється, що люди від повторення скоріше вмирають. Утім, доки ми не стикнулись пятами, думаю, з вами нічого поганого не сталося б.
До чого тут пяти?
Джуліан розповів мені про ту роль, яку відіграють ноги в боконістів.
Тепер я краще розумію те, що бачив сьогодні в готелі! у свою чергу, я розповів йому про двох малярів на підвіконні.
Майте на увазі, це працює, сказав він. Люди насправді почуваються краще після цього, лагідніше ставляться один до одного та до світу.
Гмм.
Боко-мару.
Що?
Так зветься гра ногами, сказав Касл. Вона дієва. Я щасливий, коли знаходжу щось дієве. Таких речей, що дійсно працюють, не так уже й багато.
Мабуть, це так.
Мій шпиталь не міг би працювати, якби не аспірин та боко-мару.
Мені здається, сказав я, що на острові, незважаючи на закони, незважаючи на гу-у-о-у-кх, іще існують боконісти
Він розсміявся.
То ви досі не второпали?
Чого?
Усі громадяни Сан-Лоренцо віддані боконісти, незважаючи на гу-у-о-у-кх.
78
Сталеве кільце
Коли Боконон з Мак-Кейбом установили свою владу над цією жалюгідною країною багато років тому, сказав Джуліан Касл, вони вигнали звідси всіх священиків. А потім Боконон винайшов нову релігію цинічно, жартома.
Це мені відомо, сказав я.
Отже, коли стало ясно, що жодна урядова або економічна реформа не позбавить народ злиднів, ця релігія стала єдиним реальним засобом збереження надії на краще майбутнє. Істина була ворогом народу, бо істина була жахливою, тому Боконон вирішив забезпечити народ найкращими неправдами.
Як він дійшов до стану вигнанця?
З власної ініціативи. Боконон попросив Мак-Кейба заборонити його вчення та вигнати його самого, щоб додати релігійному життю громадян більше жвавості, більше гостроти. Він якось написав про це віршик.
Касл процитував ці рядки, які не увійшли до «Книг Боконона»:
Я сказав «прощавай» державі,
Але як я даю собі раду:
Адже краща з усіх релігій
То є форма державної зради.
Боконон також запропонував гак як пристойне покарання для боконістів, сказав Касл. Він бачив такий гак у камері жахів у музеї мадам Тюссо, доктор скорчив диявольську гримасу й підморгнув. Це також додавало гостроти.
Чи багато народу померло на гаку?
Спочатку ніхто. Спочатку це був тільки фарс. Чутки про страти вправно розходились повсюди, але ніхто не знав напевне жодного померлого в такий спосіб. Мак-Кейб добряче розважився, вигадуючи кровожерливі погрози на адресу боконістів, тобто всього народу.
А Боконон відправився до затишного сховища в джунглях, вів далі Касл, де він з ранку до вечора писав, виголошував проповіді та куштував усілякі смачні штуки, які йому приносили послідовники.
Мак-Кейб час від часу збирав безробітних, а тут майже всі безробітні, та влаштовував великі облави на Боконона. Щопівроку Мак-Кейб урочисто заявляв, що Боконон оточений сталевим кільцем, що невпинно звужується. Після чого керівники того сталевого кільця в повному розпачі, доведені до серцевих нападів, мусили доповідати Мак-Кейбу, що Боконону вдалося зробити неможливе.
Він утік, він випарувався, він залишився живим і продовжить свої проповіді. Диво дивне!
79
79
Чому Мак-Кейб став грубим і жорстоким
Мак-Кейбу з Бокононом не вдалось підняти те, що зазвичай називають «рівнем життя», сказав Касл. Насправді життя залишалось таким же коротким, жорстоким, жалюгідним, як завжди.
Однак людям уже не треба було приділяти багато уваги цій жахливій істині. У міру того як жива легенда про суворого тирана в місті та доброго святого в джунглях укорінювалась, рівень щастя в суспільстві зростав. Усі вони були ангажовані, як актори, до спектаклю, суть якого добре розуміли, будь-хто з будь-якого куточка світу зрозумів би все й аплодував.
Життя перетворилось на витвір мистецтва! здивувався я.
Так. Тільки зявилась нова проблема.
Яка?
Драма, яку розігрували двоє головних акторів, Мак-Кейб та Боконон, стала для них важким випробуванням. У молоді роки вони були дуже схожі між собою, напівангели, напівпірати. Але задля правдоподібності драми треба було, щоб піратська половинка Боконона та ангельська половинка Мак-Кейба відпали. Мак-Кейб та Боконон заплатили жахливу ціну за щастя народу Мак-Кейб пізнав муки тирана, а Боконон муки святого. Фактично обидва вони зїхали з глузду й утратили відчуття реальності, Касл зігнув указівний палець на лівій руці. І тоді люди насправді стали вмирати на гу-у-о-у-кх.
Але Боконона так і не спіймали? спитав я.
На це Мак-Кейбу все ж таки стало розуму. Він ніколи не брався всерйоз ловити Боконона. Хоча зробити це було б неважко.
Чому ж не зробили?
Мак-Кейб зберіг досить кмітливості, щоб зрозуміти: не маючи святого, з котрим він веде війну, він сам стане пустушкою. «Папа» Монсано це теж розуміє.
А люди все ще вмирають на гаку?
Це неминучий кінець.
Я хотів сказати, чи «Папа» справді страчує людей у такий спосіб?
Він влаштовує по одній страті що два роки, так би мовити, щоб вода в казанку кипіла й надалі. Він зітхнув, поглянувши на вечірнє небо. Діла, діла, діла
Як це?..
Так кажемо ми, боконісти, сказав Джуліан, коли відчуваємо, що багато таємних подій відбувається навколо нас.
Ви? я був глибоко вражений. Ви теж боконіст?
Він спокійно подивився на мене.
Ви теж. У свій час ви це зрозумієте.
80
Водоспад із фільтром
Анджела, Ньют і ми з Джуліаном Каслом сиділи на терасі, пили коктейлі. Від Френка досі не було звісток.
Виявилось, що й Анджела, і Ньют полюбляють міцні напої. Касл розповів мені, що гульба молодих літ коштувала йому однієї нирки, тому він примушений, на жаль, обмежуватися лише імбирним пивом.
Проковтнувши кілька келихів, Анджела почала скаржитись, як людство заборгувало її батькові.
Він дав їм стільки всього, а вони йому майже нічого!
Я почав вимагати конкретних прикладів жадібності людства й одержав кілька точних відповідей.
Загальна сталеплавильна компанія платила батькові сорок пять доларів за кожний патент, одержаний на його винаходи, сказала Анджела. Таку ж саму суму платили будь-якому співробітникові компанії! вона трагічно потрясла головою. Сорок пять доларів та ви тільки подумайте, що то були за винаходи!
Гммм сказав я. Наскільки я розумію, він також платню одержував.
Більше ніж двадцять вісім тисяч доларів на рік він не одержував ніколи.
Мені здається, що це досить непогана сума.
Анджела вкрай обурилась.
А ви знаєте, скільки заробляють кінозірки?
Буває, що багато.
Ви знаєте, що доктор Брид заробляв щороку на десять тисяч більше, ніж мій батько?
Безперечно, це було несправедливо.
Я ненавиджу несправедливість!
Вона вже дозріла до справжньої істерики, і я поспішив змінити тему. Я спитав Джуліана Касла, що, на його думку, станеться з картиною, яку він викинув у водоспад.
Там унизу є маленьке селище, пять чи шість хатиночок. До речі, там народився «Папа» Монсано. Вода спадає до великого природного басейну, а далі через вузьке гирло витікає до річки. Селюки перегородили це гирло металевою сіткою.
Отже, Ньютова картина зараз потрапила на ту сітку? спитав я.
Це бідна країна, якщо ви досі не помітили, сказав Касл. Жодна річ не лежить довго на сітці. Ньютову картину, а також недопалок моєї сигари, напевне, уже сушать на сонці. Чотири квадратних фути проклеєного полотна, чотири обстругані гладенькі рейки від підрамника, кілька кнопок та сигара. Усе разом дуже непогана здобич для когось дуже-дуже бідного.
Мені часом волати хочеться, сказала Анджела, коли я думаю, скільки платять різним людям і як мало платили батькові, а скільки всього він дав людству!
Вона ледь не плакала.
Не плач, ласкаво попросив її Ньют.
Інколи я не можу втриматись, сказала сестра.
То піди візьми свій кларнет, порадив Ньют. Це тобі завжди допомагало.
Я спершу подумав, що ця порада дуже смішна. Але з Анджелиної реакції я зрозумів, що для неї це має серйозне значення.
Коли я в такому стані, сказала вона Каслу й мені, буває, що, крім цього, ніщо не допомагає.
Але місіс Коннерс була занадто боязкою, щоб відразу взятися за кларнет. Ми мали довго просити її, а вона мала випити ще два келихи.
Вона справді чарівно грає, пообіцяв малюк Ньют.
Я хотів би вас послухати, сказав Касл.
Гаразд, нарешті сказала Анджела й похитуючись підвелася. Добре. Зіграю.