Колиска для кішки - Курт Воннегут-мл 21 стр.


Я розсміявся.

 Вам смішно?

 Не зважайте на мене, будь ласка. Це в мене така дурна звичка.

 Смієтесь із мене?

Я похитав головою.

 Ні.

 Слово честі?

 Слово честі.

 З мене завжди всі сміялись.

 Скоріше, це вам здавалося.

 Мене обзивали різними словами. Цього не вигадаєш.

 Люди часто бувають злими ненавмисно,  зауважив я. Але за це я словом честі не поручився б.

 А знаєте, як мене обзивали?

 Ні.

 Гукали: «Егей, Іксе-9, куди прямуєш?»

 Ну, це не так уже й образливо.

 Так мене називали,  Френк спохмурнів від важких спогадів.  Секретний агент Ікс-9.

Я не сказав йому, що вже чув це прізвисько.

 «Куди прямуєш, Іксе-9?» повторив Френк. Я міг уявити собі тих задирак, і як розпорядилась ними Доля, до яких тепленьких та смертельно нудних місць прикувала їх: Загальна сталеплавильна компанія, «Іліумелектросвітло», телефонна станція А секретний агент Ікс-9 у чині генерал-майора стояв переді мною та без жартів умовляв мене стати королем у печері, яку прикривала завіса тропічного водоспаду.

 Вони б дуже здивувались, якщо б я зупинився та повідав їм, куди поспішаю.

 Отже, ви мали якесь передчуття того, що колись потрапите сюди?  це було суто боконістське запитання.

 Ні, я йшов до Джекової крамниці «Все для ваших хобі»,  сказав він, удаючи байдужість.

 А, ось воно що

 Вони всі знали, що я йду туди, але й не підозрювали, що там насправді діється. Дуже здивувалися б, особливо дівчата, коли б дізнались, за чим я насправді туди ходив. Дівчата були впевнені, що мені про дівчат нічого не відомо.

 І що ж там було насправді?

 Я трахав Джекову дружину щодня. Тому й засинав потім на уроках у школі. Тому не досяг нічого, попри всі свої здібності.

Він прокинувся від невеселих спогадів.

 Досить про це. Давайте домовлятись. Будьте Президентом Сан-Лоренцо. Присягаюсь, ви з вашими даними з цим упораєтесь! Послухайте мене, будь ласка!

90

Є одна заковика

Нічна доба, печера й водоспад а ще камяний ангел в Іліумі

Та ще 250 000 сигарет, та 3 000 кухлів спиртного, та дві дружини, а потім жодної

Та кохання, якого ніхто в цілім світі мені не обіцяв

Та безбарвне існування літературного наймита, чорнильної душі

А ще Пабу, Місячна діва, і Борасізі-сонце, і їхні діти

Час, речі, люди усі увійшли до змови, щоб створити він-діт космічного масштабу, єдиний могутній поштовх до боконізму, до віри в те, що Бог керує моїм життям, що Він знайшов для мене справжнє діло.

У душі я вже піддався заруну, тобто визнав слушність удаваних вимог мого він-діту.

У душі я погодився стати наступним Президентом Сан-Лоренцо. Але зовні зберігав чуйність, був насторожі.

 Тут є якась заковика,  наполягав я.

 Жодної нема.

 А вибори будуть?

 Тут такого не буває. Ми просто оголосимо, хто став новим президентом.

 І ніхто не заперечуватиме?

 Тут ніхто ніколи не заперечує. Нікому не цікаво. Їм це байдуже.

 А все ж має бути тут якась заковика!

 Ну, одна насправді є, визнав Френк.

 Я так і думав!  Я вже почав відвертатись від мого він-діту.  І що ж це таке? У чому полягає ця заковика?

 Узагалі-то це несерйозна річ, бо ви можете цього не робити, якщо не схочете. Але було б краще зробити.

 Гаразд. Відкрийте мені цю велику таємницю.

 Річ у тому Якщо ви станете президентом, було б дуже доречно вам одружитися з Моною. Але це тільки з вашого бажання. Бо ж ви хазяїн.

 І вона піде за мене?

 Якщо вона готова вийти за мене, то згодиться й за вас. Тільки треба її запитати.

 Вона неодмінно скаже «так»? Чому б це?

 У «Книгах Боконона» є передбачення, що вона вийде заміж за наступного Президента Сан-Лоренцо,  сказав Френк.

91

Мона

Френк привів Мону до печери її батька й залишив нас наодинці. Нам важко було розпочати бесіду. Мені було ніяково. Її сукня, блакитна сукня, була напівпрозорою. Проста сукня, повязана на талії пояском, тоненьким, мов павутинка. Решта то була сама Мона. Груди її, мов половинки граната або що завгодно інше, хоча мені було досить того, що то були груди юної жінки.

Ноги її були оголені. Нігтики старанно наманікюрені. Сандалі тоненькі, золоті.

 Як як ви почуваєтесь?  спитав я. Серце моє калатало, мов дзвін. Я навіть чув цей дзвін то моя кров пульсувала у вухах.

 Помилитися неможливо,  запевнила вона мене. Я ще не знав, що в такий спосіб боконісти зазвичай вітаються зі зніяковілим співбесідником. Тому я палко розпочав обговорювати питання, чи можлива помилка, чи ні.

 Повірте, ви навіть уявити не можете, скільки помилок я в житті накоїв. Перед вами чемпіон із помилок!  лопотів я казна-що.  Ви знаєте, що мені тільки-но сказав Френк?

 Про мене?

 Багато про що, але насамперед про вас.

 Він сказав, що я буду вашою, якщо ви захочете.

 Так.

 Це правда.

 Але я я я

 Що з вами?

 Я не знаю, що казати далі.

 Боко-мару вам допоможе,  продовжила Мона.

 Як це?

 Скидайте ваші черевики,  звеліла вона. І сама скинула свої сандалі з надзвичайною грацією.

Я маю неабиякий досвід щодо жінок: якось полічив вийшло більш ніж пятдесят три знайомства. Я можу впевнено стверджувати, що бачив усі можливі варіанти роздягання. Я спостерігав за тим, як жінки відкидають останню завісу перед фінальною дією.

Але єдина жінка, яка змусила мене застогнати мимоволі, усього тільки зняла сандалі.

Я намагався швидше розвязати шнурки своїх черевиків. Жоден жених не впорався б гірше за мене. Один черевик я скинув, але другий затяг іще тугіше. Я зламав ніготь, даремно смикаючи вузол, і нарешті, розірвавши шнурок, скинув черевик. Ще мить і я стягнув шкарпетки.

Мона вже сиділа, упираючись округлими руками в підлогу за спиною, розпрямивши ноги, голову вона відкинула, очі заплющила. Тепер настала мить, коли я мав здійснити моє перше перше боже мій перше

Боко-мару.

92

На святкування поетом його першого боко-мару

Це не слова Боконона. Вони належать мені.

Закоханою тінню,
Мов туман
Я,
Чи то пак душа моя
Блукала між оман,
Сама-самотня:
І весь світ тюрма,
Коли душі коханої нема.
О, чи настане та мить погідна?
Чи душу рідну
Колись зустріну?
Дістав пораду,
Куди принаджу,
Кохану душу де зустрічати
О, мої пяти, о, мої пяти!
Душе моя, душе моя,
Лети сюди!

Щасливий я
Кохану душу поцілую:
Мммммммм!

93

Як я мало не втратив мою Мону

 Тепер вам легше розмовляти зі мною?  спитала Мона.

 Я ніби знайомий з вами вже тисячу літ,  зізнався я, ледь не плачучи.  Я люблю тебе, Моно.

 І я тебе люблю,  просто сказала вона.

 Який же телепень цей Френк!

 Чому?

 Бо відмовився від тебе.

 Він мене не любив. Він згодився одружитися зі мною лише тому, що цього бажав «Папа». Він любить іншу жінку.

 А хто вона?

 Якась жінка в Іліумі.

Мабуть, цією щасливицею була дружина Джека, власника крамниці товарів для хобі.

 Це він сам розповів тобі?

 Сьогодні ввечері, коли звільнив мене, щоб я могла вийти за тебе.

 Мона?..

 Що?

 Чи є чи є ще хтось у твоєму житті?

Мона дуже здивувалась.

 Багато хто,  сказала вона, подумавши.

 Ти їх кохаєш?

 Я кохаю всіх.

 Так само, як мене?

 Так.  Здавалося, богині невтямки, що ця відповідь могла мене збентежити.

Я підвівся з підлоги, усівся в крісло й почав надягати шкарпетки та черевики.

 Отже, ти ти робиш те, що зараз ми робили з іншими людьми?

 Отже, ти ти робиш те, що зараз ми робили з іншими людьми?

 Боко-мару?

 Боко-мару.

 Звісно, роблю.

 Відтепер я не хочу, щоб ти це робила будь з ким, крім мене,  заявив я.

Її очі наповнилися сльозами. Вона любила свою розпусту її обурило те, що я спробував дорікати їй. Поняття сорому для неї не існувало.

 Я роблю людей щасливими. Любов це добра річ, а не погана.

 Як твій чоловік, я потребую всієї любові для себе.

Вона подивилась на мене широко розкритими очима.

 Ти сін-ват!

 Що це таке?

 Сін-ват!  вигукнула вона.  Людина, яка хоче, щоб кохали тільки її. Це вкрай погано.

 Коли мова йде про шлюб, я думаю, що це, навпаки, дуже добре. Інакше й бути не може.

Мона ще сиділа на підлозі, а я вже в шкарпетках і черевиках стояв над нею. Я почувався дуже високим, хоча я зовсім не високий, та дуже сильним, хоча сили мені бракує; а ще я прислухався до власного голосу, мов до чужого в ньому бриніли владні металеві нотки, яких досі не було.

Я самовпевнено повчав Мону, ніби цвяхи забивав, і не відразу второпав, що відбувається: я вже почав владарювати.

Я сказав Моні, що бачив, як вона робила, так би мовити, вертикальне боко-мару з пілотом на трибуні невдовзі після мого приїзду.

 Ти мусиш більше ніколи не спілкуватися з ним. Як його звуть?

 Я навіть не знаю,  прошепотіла вона, опустивши погляд додолу.

 А як було з молодим Філіпом Каслом?

 Ти питаєш про боко-мару?

 Я питаю про все і про всіх. Я чув, ви з ним зростали разом.

 Так.

 Боконон навчав вас обох?

 Так,  від спогадів обличчя її знов засяяло.

 Отже, тоді, мабуть, ви часто займались боко-мару?

 Так, так!  сказала вона радісно.

 Ти мусиш більше не зустрічатися з ним теж. Це ясно?

 Ні.

 Ні?

 Я не вийду заміж за сін-вата.  Мона підвелась.  Прощавайте!

 Прощавайте?  мене охопив відчай.

 Боконон вчить, що не можна не любити всіх однаково. А чого вчить твоя релігія?

 Я У мене немає релігії.

 А в мене є.

Моє владарювання скінчилось.

 Зрозуміло  сказав я.

 Прощавайте, чоловіче без релігії!

Вона попрямувала до камяних сходів.

 Моно

 Що?  Мона зупинилась.

 Чи міг би я приєднатися до твоєї релігії, якщо схочу?

 Авжеж.

 Я вже хочу!

 Гаразд. Я люблю тебе.

 І я тебе люблю,  зітхнув я.

94

Найвища гора

Таким чином, я заручився на світанку з найкрасивішою жінкою в світі. Я також погодився стати наступним Президентом Сан-Лоренцо.

«Папа» ще був живий, і Френк вважав, що мені б не завадило одержати його благословення. Тому, як тільки Борасізі, сонце, зявилось на небі, ми з Френком поїхали до резиденції «Папи» на джипі, що позичили в солдатів, які охороняли нового президента.

Мона залишилась у Френковій оселі. Я поцілував її, ніби творив священний ритуал, і вона занурилась у священний сон.

Ми з Френком їхали між гір, повз гаї диких кавових дерев, а з правого боку нас осявало полумя світанку. У цьому сяйві я збагнув усю велич найвищої вершини острова гори Мак-Кейб. Вона здіймалась, мов велетенський синій кит, моторошним горбом, а на самій верхівці стирчало щось подібне до камяного пальця. У масштабі кита це міг бути уламок гарпуна, що застряг у боці тварини. Все виглядало настільки неприродно, що я спитав у Френка, чи це не витвір людських рук.

Він пояснив, що це натуральна формація. Більш того, він стверджував, нібито люди, наскільки йому було відомо, ніколи не підіймались на вершину гори Мак-Кейб.

 На перший погляд, нічого складного,  зазначив я. Схили гори були не крутішими за сходинки якогось палацу. А палець на верхівці, якщо придивитись, мав досить зручні виступи та карнизи.  Може, там якесь святилище, табу?

Назад Дальше