Дяка заа верикуу че-си-ту! прохрипів «Папа». Це вони так сказали «Дякую за велику честь!»
Тепер грудка глини знову ляже та засне.
Тепер грудка глини знову ляже та засне.
Скільки спогадів у цієї глини!
Скільки спогадів у цієї глини!
Як цікаво було спілкуватися з іншими грудками глини, що теж сіли й дивились!
Як цікаво було спілкуватися з іншими грудками глини, що теж сіли й дивились!
Я любив усе, що бачив.
Я любив усе, що бачив.
На добраніч!
На добраніч!
Тепер я піду на небо.
Тепер я піду на небо.
Чекаю з нетерпінням
Чекаю з нетерпінням
коли взнаю точно, який вампітер був мені призначений
коли взнаю точно, який вампітер був мені призначений
і хто входив до мого карасу
і хто входив до мого карасу
та скільки добра зробив для тебе наш карас.
та скільки добра зробив для тебе наш карас.
Амінь!
Амінь!
100
Френк ховається в камяному мішку
Але «Папа» не помер і не пішов на небо час іще не настав.
Я спитав Френка, коли буде доречно оголосити про моє президентство. Він нічим не допоміг, нічого не підказав. Він залишив усе на мій розсуд.
А я думав, ви мене підтримаєте! поскаржився я.
У всьому, що стосується технічних питань.
Френк відверто підкреслив, що це його тверда позиція. Я не мусив вимагати від нього ще чогось, крім виконання професійних обовязків.
Зрозуміло.
Що ви будете робити з народом не моє діло. Це на вашу відповідальність.
Така різка відмова Френка від співучасті в моїх соціальних справах вразила й розсердила мене, і я сказав йому підкреслено іронічно:
Чи ви не будете такі любязні повідати мені, які чисто технічні заходи ви плануєте на цей найурочистіший день?
На це мені була дана суто технічна відповідь:
Ремонт електричного обладнання та підготовку повітряного параду.
Гаразд! Отже, одним з перших моїх досягнень на посаді президента буде повернення світла народові.
Іронії Френк не вловив. Він віддав мені честь:
Я зроблю все, що буде в моїх силах, сер. Але не можу гарантувати, що скоро зможу дати світло.
Саме це мені й потрібно освітлена країна.
Я зроблю все, що можливо, сер. Френк знов віддав честь.
А що то за повітряний парад? спитав я. Як це робиться?
Я отримав другу відповідь, суху, мов дрова:
О першій годині пополудні, сер, шість літаків Повітряних сил Сан-Лоренцо пролетять над цим палацом, після чого почнуть стріляти по мішенях, які будуть встановлені на воді. Це шоу є частиною святкування Дня ста мучеників за демократію. Крім того, посол Америки планує кинути в море вінок.
Тоді я вирішив, що попрошу Френка проголосити моє сходження на трон відразу після церемонії з вінком та повітряного шоу.
Чи це буде правильно? спитав я у Френка.
Ви тут хазяїн, сер.
Я думаю, мені краще приготувати промову заздалегідь. А ще треба буде провести якусь присягу, щоб усе виглядало пристойно, офіційно.
Ви тут хазяїн, сер.
За кожним разом, що він казав ці слова, мені здавалось, ніби вони лунають здалеку й відстань збільшується, немов Френк опускався по сходах до глибокої шахти, а я мусив залишатися нагорі. І я гірко усвідомив, що, згодившись стати «хазяїном», я подарував Френкові можливість досягнути того, чого він прагнув найбільше, чого досяг колись його батько: забезпечити себе почестями та життєвими благами, одночасно позбавившись усякої особистої відповідальності. Для цього він, так би мовити, поспішав сховатись у камяному мішку.
101
Як і мої попередники, я проголошую Боконона поза законом
Кімната, де я писав свою промову, була розташована в башті. Кругла, майже порожня, вона не містила нічого, крім стола та стільця. Промова також вийшла округлена, майже порожня та не дуже змістовна.
Я висловив надію. Я виказав смиренність.
І виявилося, що я не можу обійтись без Бога. Досі я ніколи не потребував його підтримки, ніколи не думав, що таку підтримку можна одержати.
Тепер я відчув, що маю в це вірити і повірив.
А ще я потребував підтримки народу. Я звелів принести перелік гостей, запрошених на церемонію, і не знайшов у ньому Джуліана Касла та його сина. Я негайно послав гінців запросити їх, бо вони знали про мій народ більше від усіх, за винятком Боконона.
З Бокононом теж вийшло ніяково: спершу я розмірковував, як попросити його увійти до мого уряду, щоб створити щось на зразок Божого царства для народу. Я мав намір наказати, щоб жахливий гак біля воріт палацу негайно зняли, і вже уявляв собі загальний захват радісного натовпу.
Але потім я зрозумів, що Боже царство має забезпечити народу щось більше, ніж святий чоловік при владі: удосталь смачної їжі для всіх, гарні оселі для всіх, добре влаштовані школи, міцне здоровя, приємні розваги для всіх, а перш за все працю для всіх, хто хоче працювати. Жодної з цих речей ані Боконон, ані я не змогли б дати.
Отже, добро і зло мали залишитись відокремленими: добро в джунглях, зло в палаці. Це була єдина тривала розвага, яку ми могли дати народові.
До моїх дверей постукав слуга, сповістив, що гості почали прибувати.
Я сховав свою промову в кишеню та пішов гвинтовими сходами моєї башти нагору. Там, на даху мого замку, оточеному парапетом, я знайшов моїх гостей, моїх слуг, я побачив згори мої стрімчаки та моє тепле море.
102
Вороги свободи
Згадуючи всіх тих людей, яких я побачив на даху башти, я промовляю сто девятнадцяте каліпсо Боконона, де він пропонує нам заспівати з ним разом:
«Де ж моє кодло старе заподілось?»
Так дідуган один схлипував глухо.
Прошепотів я страждальцеві в вухо:
«Певне, до дідька воно провалилось».
Там були присутні посол Горлік Мінтон з дружиною, Г. Лов Кросбі, виробник велосипедів, зі своєю Гейзел, доктор Джуліан Касл, гуманіст і філантроп, його син Філіп, письменник та власник готелю, малий Ньютон Гоніккер, живописець, та його музично обдарована сестра, місіс Гаррісон Ч. Коннерс, моя божественна Мона, генерал-майор Франклін Гоніккер та двадцять найповажніших чиновників і військових Сан-Лоренцо.
Мертві. Майже всі вони тепер мертві.
Боконон учить нас: «Сказавши Прощавай, ти ніколи не помилишся».
На моїй башті було накрито столи, які рясніли місцевими делікатесами: смажені папужки в мундирчиках із їхнього власного зеленувато-синього піря, земляні краби бузкового кольору (їх вийняли з панцирів, подрібнили, засмажили в кокосовій олії та знов наповнили панцирі), мальки акули, нафаршировані банановим пюре, а також нарізане маленькими кубиками варене мясо альбатроса на прісних, несолоних кукурудзяних коржах.
Альбатроса, як мені пояснили, було підстрелено з тієї самої башти, де тепер стояли столи.
Напоїв було лише два, обидва без льоду: пепсі-кола та місцевий ром. Пепсі-колу наливали в пластикові пивні стакани, ром у шкаралупи кокосових горіхів.
У солодкому букеті ароматів рому був якийсь присмак, якого я не впізнав, хоч він чомусь нагадав мені мої підліткові роки.
Френк пояснив мені, чому цей присмак здається мені знайомим.
Ацетон!
Ацетон?
Френк пояснив мені, чому цей присмак здається мені знайомим.
Ацетон!
Ацетон?
Входить до складу клею для моделей літаків.
Пити цей ром я не став.
Посол Мінтон, як і належить дипломату, прикидався гурманом, другом усього людства та любителем усіх напоїв, що людство бадьорять. Він раз у раз підіймав свій кокос, проголошуючи тости, але я не помітив, щоб він з нього пив. А ще при Мінтоні був плаский ящик я таких доти не бачив. Він виглядав, мов футляр для тромбона, але містив, як виявилось, памятний вінок, який посол мав кинути в море.
Єдиним, хто все ж таки пив ром, був Г. Лов Кросбі, вочевидь, геть позбавлений нюху. Йому було весело: він сьорбав ацетон зі свого кокоса, усівшись на гарматі його товста дупа затикала отвір запалу. Кросбі дивився на море через великий японський бінокль. Дивився він на мішені для стрільби, що колихались на хвилях, прикріплені до поплавків.
Поплавки були привязані до якорів. Мішені мали форму людських фігур, вирізаних з картону.
Фігури мали послужити для демонстрації могутності Військово-повітряних сил Сан-Лоренцо: усі шість літаків стрілятимуть по них та кидатимуть бомби.
Кожна мішень являла собою карикатуру на якусь видатну особу, причому імя кожної особи було написане спереду та ззаду мішеней.
Я спитав, хто автор карикатур, і дізнався, що це мій знайомий доктор Вокс Гумана, християнський священик. Він стояв поруч зі мною.
Я не знав, що ви маєте також талант художника!
Авжеж. У молоді літа я довго не міг вирішити, ким стати.
Думаю, що ви зробили правильний вибір.
Я молився про вказівку з небес.
І ви її одержали!
Г. Лов Кросбі передав бінокль дружині.
Дивись, он там, найближчий це старий Джо Сталін, а Фідель Кастро бовтається на якорі поряд з ним.
А ще старий Гітлер, захихотіла Гейзел, задоволена видовищем. І той товстий Муссоліні, і якийсь старий япошка!
Там іще Карл Маркс є!
І навіть кайзер Білл, такий німець у касці, воркувала Гейзел. Хто б міг подумати, що я його ще раз побачу!
А цей потворний Mao Бачиш старого Mao?
Ага! Цей зараз одержить стусана! раділа Гейзел. Добряче його відлупцюють, навіки запамятає. Дуже дотепно це придумано!
Вони зібрали тут майже всіх ворогів свободи, підсумував Г. Лов Кросбі.
103
Медичний висновок щодо наслідків страйку письменників
Ніхто серед гостей ще не знав, що я стану президентом. Ніхто не знав, наскільки близька остання година «Папи». Френк офіційно повідомив, що «Папа» спокійно відпочиває, що «Папа» передав усім свої найкращі побажання.
Френк також оголосив програму урочистостей: посол Мінтон кине вінок у море на честь Ста мучеників, потім літаки уразять мішені на морі, а тоді він, Френк, скаже кілька слів.
Він не попередив товариство, що після його слів я скажу свої.
Отже, зі мною всі поводились, як із приїжджим журналістом, а я займався невинним гранфалонством.
Привіт, матусю, сказав я Гейзел Кросбі.
Агов, та це ж мій хлопчик! Гейзел розкрила мені свої парфумовані обійми та повідомила гостям: Цей хлопчина гужер!
Касли, батько й син, стояли осторонь від компанії. Їх давно вже не запрошували до палацу «Папи», і їм було цікаво, чому покликали тепер.
Касл-молодший прозвав мене Копачем.
Доброго ранку, Копачу. Чи багато нових слів накопали?
Я міг би спитати вас про те ж саме.
Я розмірковую, чи не почати загальний страйк письменників, поки людство не прийде до тями. А ви б підтримали такий страйк?
Чи мають письменники право страйкувати? Це було б не краще, ніж страйк поліції або пожежників.