Або університетських професорів.
Або університетських професорів, погодився я і похитав головою. Ні, я думаю, мені сумління не дозволить підтримати такий страйк. Коли хтось стає письменником, для мене це означає, що він бере на себе священний обовязок невтомно постачати людям красу, просвіту та втіху.
А я все уявляю, який же то був би струс для тих людей, коли б раптом перестали зявлятися нові книги, нові драми, нові оповідання, нові вірші
Невже вам сподобалось би, якщо б люди почали мерти мов мухи? спитав я.
Ні, вони швидше помирали б як скажені собаки гарчали б, кусали одне одного та гризли власні хвости.
Я повернувся до Касла-старшого:
Скажіть, сер, від чого помре людина, позбавлена радості та втіхи, що дарує література?
Скажіть, сер, від чого помре людина, позбавлена радості та втіхи, що дарує література?
Можливі два варіанти, сказав він, скамяніння серця або атрофія нервової системи.
Обидва варіанти досить прикрі, зауважив я.
Саме так, сказав Касл-старший. Тому, заради Бога, продовжуйте писати, ви обидва, пишіть, будь ласка!
104
Сульфатіазол
Моя богиня Мона не наблизилась до мене і не запросила ласкавими поглядами підійти до неї. Вона взяла на себе обовязки господині й познайомила Анджелу та малюка Ньюта з представниками суспільства Сан-Лоренцо.
Розмірковуючи зараз над суттю цієї дівчини, пригадуючи її байдужість до «Папиної» хвороби, до наших з нею заручин, я не можу остаточно вирішити, чи була вона гідна великих похвал, чи не була варта нічого?
Була вона втіленням найвищої жіночої духовності?
Чи просто бездушною, холодною, мов риба, лялькою, що бездумно грала на ксилофоні, поклонялась культу краси й полюбляла боко-мару?
Я цього ніколи не дізнаюсь. Боконон каже нам:
Закоханий брехун,
Собі ж він брехні точить.
Правдиві хто не любить,
Мов устриці їх очі!
Отже, здається, це повчання наказує мені вважати мою Мону зразком досконалості. Такою вона й залишиться в моїй памяті.
Тоді, у День ста мучеників за демократію, я звернувся до Філіпа Касла-молодшого:
Скажіть, чи ви розмовляли сьогодні з вашим другом та шанувальником Г. Лов Кросбі?
Він не впізнав мене в костюмі, черевиках і краватці, відповів Касл-молодший. Ми з ним мило побазікали про велосипеди. Може, ще про щось поговоримо.
Раптом я усвідомив, що намір Кросбі виробляти велосипеди на Сан-Лоренцо вже не здається мені смішним. Мені, як правителю цього острова, дуже потрібна була велосипедна фабрика. Я вже почав поважати Г. Лов Кросбі за те, ким він був і що міг зробити.
Як ви думаєте, народ Сан-Лоренцо підтримає індустріалізацію? спитав я в Каслів, батька та сина.
Народ Сан-Лоренцо, відповів батько, цікавлять лише три речі: риболовля, розпуста й боконізм.
Прогрес їх не зацікавить?
Деякі досягнення прогресу їм знайомі. Але привабив їх лише один.
Який саме?
Електрична гітара.
Я вибачився та підійшов до подружжя Кросбі. Френк Гоніккер стояв поряд з ними і пояснював, хто такий Боконон та проти чого він виступає.
Він проти науки.
Як може людина при здоровому глузді бути проти науки? спитав Кросбі.
Я вже давно б померла, якби не пеніцилін, сказала Гейзел. І моя мати також.
Скільки ж років вашій матінці? поцікавився я.
Сто шість. Це чудо, правда ж?
Безперечно, погодився я.
А ще я була б зараз удовою, якби не ліки, що призначили моєму чоловікові, коли він захворів, додала Гейзел. Назву ліків вона мала спитати в чоловіка.
Любий, як називається та штука, що врятувала тобі життя?
Сульфатіазол.
Тут я зробив велику помилку: узяв канапку з альбатросом із таці, яку в ту мить проносили повз мене.
105
Знеболювальне
Сталося так «мало так статися», сказав би Боконон, що мясо альбатроса настільки мені зашкодило, що мені стало зле відразу ж після першого відкушеного шматка. Довелось негайно бігти вниз камяними східцями в пошуках вбиральні. Одна знайшлась біля апартаментів «Папи».
Коли я виповз звідти у трохи кращому стані, на мене налетів доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд, котрий вискочив зі спальні «Папи». Він здавався знавіснілим, він схопив мене за руки й крикнув:
Що там? Що там висіло в нього на шиї?
Даруйте, що?
Він це проковтнув! Що б там не було в тій підвісці, «Папа» ковтнув і помер!
Я згадав про циліндрик, що висів на шиї в «Папи», і висловив перше логічне припущення про його вміст:
Ціанід?
Ціанід? Ціанід перетворює тіло на камінь за одну мить?
Камінь?
Мармур! Чавун! Я ніколи не бачив такого трупного задубіння. Ударите по ньому і почуєте, ніби в бубон бють! Ходімо, поглянете!
Фон Кеніґсвальд підштовхнув мене до «Папиної» спальні.
На ліжко, на золоту шлюпку, страшно було дивитись. «Папа» вмер, але про нього ніяк не можна було сказати: «Упокоївся нарешті».
Голова «Папи» була відкинута назад. Вага його тіла спиралась лише на маківку та на ступні, тіло виглядало наче місток, вигнутий дугою догори, наче коромисло.
Не могло бути сумніву: «Папа» вмер від того, що містилось у циліндрику. Він стискав відкритий циліндрик однією рукою, а два пальці другої, великий і вказівний, застигли між його зубів так, ніби старий засунув до рота й щойно проковтнув якусь крихітку, може, пігулку.
Фон Кеніґсвальд витяг сталевий кочет із гнізда на планширі золоченої шлюпки й постукав ним по череву «Папи». І «Папа» справді задзвенів, як бубон.
А губи, ніздрі й очні яблука «Папи» вкривала, мов глазур, блакитно-біла паморозь.
Такі симптоми, бачить Господь, тепер вже не новина. Але тоді їх ніхто не знав. «Папа» Монсано перший чоловік в історії, що помер від льоду-девять.
Фіксую цей факт, може, на щось згодиться. «Записуйте все», вчить нас Боконон. Зрозуміло, що насправді він так показує нам, наскільки це марна справа писати й читати історичні твори. «Чи можна сподіватися, що без точних записів минулого чоловіки та жінки не уникнуть серйозних помилок у майбутньому?» іронічно запитує він.
Отже, повторюю: «Папа» Монсано був першою людиною в історії, що померла від льоду-девять.
106
Що кажуть боконісти, коли покінчують з життям
Доктор фон Кеніґсвальд, гуманіст із жахливою заборгованістю по Освенціму, згідно з рахунком його добрих справ, став другою жертвою льоду-девять.
Я спитав його про трупне задубіння, яке він назвав латинським терміном.
Rigor mortis не виникає за кілька секунд, пояснив він. Я відвернувся від «Папи» на одну мить. Він марив
Про що? спитав я.
Біль, лід, Мона все разом. А потім «Папа» сказав: «Зараз я знищу цілий світ».
Що це значить?
Так завжди кажуть боконісти, коли збираються покінчити з життям. Фон Кеніґсвальд підійшов до миски з водою, щоб вимити руки. Коли я повернувся до нього, додав доктор, тримаючи руки над водою, він уже був мертвий і твердий, мов статуя, як ви можете бачити самі. Я доторкнувся пальцем до його губів. Вони мали такий дивний вигляд
Він занурив руки у воду.
Який хімічний препарат міг би
Він не договорив.
Фон Кеніґсвальд підняв руки, і вода з миски потяглася за ними. Це вже була не вода, а півкуля з льоду-девять.
Фон Кеніґсвальд доторкнувся до таємничого блакитно-білого предмета кінчиком язика.
Паморозь укрила його губи. Він замерз миттєво, похитнувся й упав додолу.
Блакитно-біла півкуля розбилась. Уламки розлетілись по підлозі.
Я кинувся до дверей і заволав, кличучи на допомогу. Прибігли солдати та слуги.
Я звелів їм негайно привести Френка, Ньюта й Анджелу до спальні «Папи».
Нарешті я побачив лід-девять!
107
Дивіться і радійте!
Я впустив трьох дітей Фелікса Гоніккера до спальні «Папи» Монсано, зачинив двері та підпер їх спиною. Я відчував усю гіркоту й велич моменту. Я знав, що таке лід-девять. Я часто бачив його уві сні.
Я не мав жодних сумнівів щодо того, що лід-девять віддав «Папі» Френк. Було цілком імовірно, що Анджела та малюк Ньют могли розпорядитися своїми часточками льоду-девять точно так само, як і Френк.
Отже, я загарчав на всю трійцю, вимагаючи від них звіту про жахливий злочин. Я сказав їм, що їхня гра скінчена, що мені відомо все про них та про лід-девять. Я спробував налякати їх, нагадавши, що лід-девять може спричинити загибель усього живого на Землі. Мені вдалося вразити їх так, що вони навіть не спитали, звідки я знаю про лід-девять.
Тепер дивіться і радійте! сказав я.
На жаль, як учить нас Боконон, «Бог іще ніколи в житті не написав удалої пєси». У спальні «Папи» і декорації були вражаючі, і реквізит, та й мій монолог був таким, як треба для початку.
Але перша репліка від першого ж Гоніккера зруйнувала всю цю драматургічну пишність.
Малого Ньюта знудило.
108
Френк каже, що робити
Тут уже всім нам стало зле. Ньют, безперечно, відреагував правильно.
Цілковито з вами згоден, сказав я Ньютові та знову загарчав на Анджелу з Френком.
Ньют уже висловив свою точку зору, будьте ласкаві, висловити свою!
Геее, сказала Анджела, здригнувшись і висолопивши язика. Вона пожовкла, мов віконна замазка.
Ви теж відчуваєте щось подібне? «Геее»? спитав я Френка. Генерале, ви приєднуєтесь до попередньої промови?
Френк оскалив стиснуті зуби, дихав нерівно, повітря зі свистом виривалось між зубів.
Як той собака, промимрив малюк Ньют, глянувши на доктора фон Кеніґсвальда.
Який собака?
Ньют відповів пошепки, ледь чутно. Але така вже була акустика камяних стін кімнати, що всі ми почули його шепіт ясно, немов кришталевий дзвін.
На Святвечір, коли батько помер.
Ньют казав це до себе. Коли я попросив розповісти про того собаку вночі, коли помер його батько, він поглянув на мене так, ніби я чужинець, який нахабно вдерся до його снів. На мене він не зважав.
Однак брат і сестра до його снів належали. І в своєму кошмарі він звернувся до брата, до Френка:
Ти дав йому це. У такий спосіб ти отримав свою розкішну посаду, чи не так? спитав Ньют, задумливо дивлячись на Френка. Що ти йому наплів, що маєш дещо краще, ніж воднева бомба?
Френк не почув запитання. Він зосереджено озирався навколо, вивчаючи ситуацію. Зуби його розтиснулись, тепер вони дрібно цокотіли, а очі Френка виблискували в такт. До його обличчя повернувся нормальний колір.
Слухайте, нам треба прибрати всю цю штуку, сказав він.
109
Френк захищається
Генерале, звернувся я до Френка, жоден генерал-майор цього року не віддавав більш доречних наказів. Ви мій технічний радник, отже, що порекомендуєте, щоб ми, згідно з вашим формулюванням, могли «прибрати всю цю штуку»?
Френк дав мені відверту відповідь. Він клацнув пальцями. Я зрозумів, що він усувається від причини нещастя та починає вважати себе зі зростаючою гордістю та енергією одним з очищувачів, прибиральників, рятівників світу.