Щітки, совки, відра, паяльна лампа, електроплитка, наказував він, клац, клац, клац пальцями.
Ви пропонуєте спалити тіла паяльною лампою? спитав я.
Френк так занурився в технічне міркування, що майже пританцьовував під клацання своїх пальців.
Ми зметемо всі великі уламки з підлоги, розплавимо їх у відрі на плитці. Потім обробимо кожен квадратний дюйм підлоги паяльною лампою, щоб не залишилось жодного мікроскопічного кристала. Що зробити з тілами та з ліжком це інша річ він раптом замислився.
Поховальне багаття, вигукнув Френк, дуже вдоволений собою. Влаштуємо велику вогняну тризну поряд з гаком, винесемо тіла звідси прямо в ліжку та спалимо!
Він пішов до виходу віддати розпорядження щодо багаття й тих речей, які були нам потрібні для очищення кімнати.
Анджела зупинила його.
Як ти міг? спитала вона.
Усе буде гаразд, Френк зобразив скляну усмішку.
Як ти міг віддати це такому чоловіку, як «Папа» Монсано? знову спитала Анджела.
Давайте очистимо цю штуку, потім можна буде поговорити.
Анджела схопила брата за руки й не хотіла відпускати.
Як ти міг! струснула вона Френка.
Френк відірвав сестрині руки. Його скляна усмішка зникла. Він став злим, насмішкуватим лише на хвилину, але хвилини вистачило, щоб сказати, не приховуючи презирства:
Я купив собі посаду в такий самий спосіб, як ти купила собі гульвісу-чоловіка, а Ньют купив собі тиждень на мисі Код з російською ліліпуткою!
Скляна усмішка зявилася знову.
Френк вийшов, грюкнувши дверима.
110
Чотирнадцята книга
«Іноді людині не вистачає розуму, вчить нас Боконон, осягнути сенс поняття пооль-па». В одному місці «Книг Боконона» він пояснює, що пооль-па це дощ із лайна, а в другому каже, що це гнів Божий.
Те, що сказав Френк, перш ніж грюкнути дверима, навело мене на думку, що Республіка Сан-Лоренцо та трійця Гоніккерів не єдині власники льоду-девять. Очевидно, що Сполучені Штати Америки та Радянський Союз теж його мають. Сполучені Штати одержали «цю штуку» від Анджелиного чоловіка, недарма ж його завод в Індіанаполісі оточений огорожею під електричним струмом і охороняється злющими німецькими вівчарками. А до Радянського Союзу «штука» потрапила через Ньютову кохану Зінку, чарівного монстра з українського балету.
Що тут казати?..
Я схилив голову, заплющив очі я чекав, поки Френк повернеться з тими скромними засобами, які допоможуть нам прибрати унікальну спальню, єдину зі всіх спалень світу, яку забруднив лід-девять.
Крізь лілове, ласкаве забуття я почув слова Анджели. Вона захищала не себе. Вона намагалась виправдати переді мною малюка Ньюта: «Ньют нічого їй не давав. Вона це вкрала!»
Це ствердження не здалось мені переконливим.
Це ствердження не здалось мені переконливим.
«На що може сподіватися людство, подумав я, якщо такі люди, як Фелікс Гоніккер, дозволяють собі дарувати такі іграшки, як лід-девять, короткозорим дітям, якими є більшість чоловіків і жінок на землі?»
Тоді я згадав Чотирнадцяту книгу Боконона, що встиг прочитати попередньої ночі.
Чотирнадцята книга має довгу назву: «Чи може розумна людина сподіватись на світле майбутнє для людства Землі, враховуючи досвід, накопичений за мільйон років»?
Але прочитати Чотирнадцяту книгу можна швидко. Бо вона складається з одного речення, одного слова.
Це слово: «Ні».
111
Часу бракує
Френк повернувся зі щітками, совками, паяльною лампою, примусом, добрим старим відром та гумовими рукавичками.
Ми натягли рукавички, щоб не торкатися руками льоду-девять. Френк поставив примус на ксилофон Мони, а відро на примус.
І ми заходилися збирати уламки льоду-девять з підлоги та скидали їх у те відро і вони танули. Вони перетворювалися на добру, стару, чесну воду.
Ми з Анджелою підмітали підлогу, малюк Ньют заглядав під меблі, перевіряючи, чи не залишилось там часточок льоду-девять, які ми могли не помітити. А Френк ішов слідом за нами й очищував усе вогнем лампи.
Бездумний спокій прибиральниць і двірників, що працюють пізно вночі, охопив нас. Ми очищали хоч один наш маленький куточок у світі, повному бруду.
Тоді несподівано для самого себе я почав розпитувати Ньюта, Анджелу та Френка, так ніби ми бесідували десь у вітальні, про той вечір, коли помер старий Гоніккер, та про собаку.
Дитяча впевненість у тому, що, прибравши кімнату, вони все виправлять, дозволила Гоніккерам відверто розповісти все.
Ось що я почув.
У той фатальний день перед Різдвом Анджела поїхала до селища, щоб купити гірлянду для ялинки, а Ньют із Френком пішли погуляти узбережжям узимку там було порожньо, вони зустріли лише чорного лабрадора-ретривера. Собака поводився доброзичливо, як і всі собаки цієї породи, він пішов слідом за Френком і Ньютом додому.
Фелікс Гоніккер умер, умер у своєму білому плетеному кріслі обличчям до моря, доки його діти були відсутні. Весь той день старий дражнив дітей, натякаючи на лід-девять, показував його пляшечку, на якій він намалював череп та схрещені кістки й написав: «Небезпечно! Лід-девять! Берегти від вологи!»
Весь день старий набридав дітям насмішками. «Давайте, ворушіть мізками! казав він весело. Поміркуйте трішки. Я казав вам, що точка плавлення в нього сто чотирнадцять та чотири десятих градуса за Фаренгейтом, що він складається тільки з кисню та водню. Що ж це може бути? Подумайте трішки! Не бійтеся напружити ваші мізки. Вони це витримають».
Він завжди казав нам напружити мізки, мовив Френк, пригадуючи старі часи.
Я ще змалечку перестала напружувати мізки, зізналась Анджела, спираючись на ручку щітки. Я навіть слухати його не могла, коли він починав балакати про науку. Тільки кивала та прикидалась, ніби напружуюсь, але мої бідні мізки, коли йшлося про науку, ставали негнучкими, мов стара гумка для пояса.
Було ясно, що перед тим, як старий опустився у плетене крісло й помер, він розважався на кухні, граючись із водою та льодом-девять. Очевидно, він перетворював воду на лід-девять, а потім знов на воду, бо зняв усі каструлі та миски з кухонних полиць і заповнив їх водою. Поряд лежав термометр, значить, старий виміряв якусь температуру.
Він, мабуть, хотів лише недовго відпочити в кріслі, бо залишив у кухні повний безлад, у тому числі мисочку, заповнену твердим льодом-девять.
Гоніккер, безперечно, збирався після короткої перерви розтопити його, щоб скоротити світовий запас цієї блакитно-білої речовини до того маленького уламка, який він тримав у пляшечці.
Але, як учить нас Боконон, «будь-хто може розпочати перерву, але ніхто не може передбачити, коли вона скінчиться».
112
Ньют і материна сумочка
Я мала здогадатися, що він мертвий, щойно увійшла до кухні, сказала Анджела, знов спираючись на щітку. Те плетене крісло не звучало. Воно завжди потріскувало, скрипіло, коли батько сидів у ньому, навіть коли спав.
Але Анджела вирішила, що батько спить, і пішла прикрашати різдвяну ялинку
Ньют і Френк повернулись із прогулянки, лабрадор-ретривер за ними. Вони зайшли на кухню, щоб знайти щось поїсти для собаки. Там вони побачили безлад, який залишив після себе старий.
По підлозі розтеклися калюжі, малюк Ньют узяв ганчірку для посуду і витер їх. Мокру ганчірку він кинув на мийку.
Але сталося так, що ганчірка впала на миску, де залишився лід-девять.
Френк думав, що в мисці цукрова глазур для пирога, і тицьнув її в руки Ньюту, щоб той побачив наслідки своєї недбалості.
Ньют відірвав ганчірку від застиглої поверхні й помітив, що тканина дивно змінилася: вона набула металевого блиску, ніби була зроблена зі зміїної луски або тонкої золотої сітки.
Я кажу «золота сітка», сказав малюк Ньют там, у «Папиній» спальні, бо вона нагадала мені материну сумочку, що була такою ж самою на дотик.
Анджела розчулено пояснила, що Ньют у дитинстві обожнював материну золоту сумочку. Я здогадався, що то була вечірня сумочка.
Мені було так приємно тримати її, нічого кращого на дотик я не зустрічав, сказав Ньют, дивуючись своїй дитячій пристрасті. Куди вона поділась, хтозна?
Хтозна, куди поділось багато чого ще, сказала Анджела. Її печальні, розгублені слова відлетіли в минуле і там завмерли.
Утім, що сталося з ганчіркою, яка стала на дотик, мов сумочка, відомо: Ньют показав її собаці, собака лизнув ганчірку. І в ту ж мить скамянів.
Ньют пішов сповістити батька про скамянілого собаку і виявив, що батько скамянів теж.
113
Історія
Наша праця в «Папиній» спальні нарешті дійшла кінця.
Тільки тіла ще треба було віднести до поховального багаття. Ми вирішили, що це необхідно зробити урочисто, а тому відклали похорон, доки не завершиться церемонія на честь Ста мучеників за демократію.
Наостанок ми підняли фон Кеніґсвальда, щоб очистити місце, де він лежав. А тіло сховали сторчголов у гардеробі «Папи».
Не можу пояснити, навіщо ми його сховали. Мабуть, ми хотіли спростити картину.
Що ж до історії про те, як Ньют, Анджела та Френк у Святвечір розподілили світовий запас льоду-девять, то вони якось утомились, коли дійшло до подробиць їхнього злочину. Гоніккери не могли згадати, чим кожен з них виправдав своє бажання привласнити лід-девять. Вони міркували про властивості льоду-девять, пригадували батькове спонукання «напружити мізки», але про моральний бік ситуації мова не йшла.
Хто розділив лід? спитав я.
Трійця Гоніккерів так ретельно стерла цей інцидент зі своєї памяті, що навіть цю найважливішу деталь вони не спромоглися пригадати.
Це не був Ньют, сказала нарешті Анджела. У цьому я впевнена.
Або ти, або я, припустив Френк після довгих роздумів.
Ти зняв з кухонної полиці три скляні банки з кришками, сказала Анджела. Три маленьких термоси ми придбали вже наступного дня.
Авжеж, згодився Френк. А потім ти взяла щипчики для льоду й покришила лід-девять у тій мисці.
Так, сказала Анджела. Це я зробила. А потім хтось приніс пінцет із ванної кімнати.
Ньют підняв ручку:
Це я.
Анджела і Ньют самі здивувались, пригадавши тодішню винахідливість Ньюта.
Я брав пінцетом шматочки льоду й розкладав по банках, розповів Ньют. Йому не спало на думку приховати своє задоволення цим фактом.
А що ви, люди, зробили з собакою? похмуро спитав я.
Засунули до пічки, відповів Френк. Більше нічого не можна було вигадати.
«Історія! пише Боконон. Читайте її і плачте!»
114
Як я відчув, що в моє серце куля залетіла
Тоді я знов піднявся гвинтовими сходами моєї башти, знов вийшов на огороджений зубчастою стіною верхній майданчик мого замку, знов побачив моїх гостей, моїх слуг, мою прірву та моє тепле море.
Гоніккери прийшли зі мною. Ми замкнули двері «Папиної» спальні, а челяді розповіли, нібито «Папа» почувається набагато краще.