Ця історія потрапила до газет, коли крихітка Зінка попросила політичного захисту в Сполучених Штатах, а потім вони з малим Ньютом зникли.
Ньют не сказав мені, ким була та його чудова дівчина. Але десь через півмісяця після того, як я одержав цей лист, уся країна дізналася, що її звали Зінка просто Зінка. Здається, прізвища в неї не було.
Зінка була ліліпуткою родом із України, танцівницею в ансамблі Борзого. Трапилось так, що Ньют побував на концерті цього ансамблю в Індіанаполісі ще до того, як вступив до Корнелльського університету. Потім вони приїхали на гастролі до Корнеллу. Коли концерт добіг кінця, малий Ньют уже стояв біля службових дверей із букетом дванадцять троянд на довгих стеблах, «Краса Америки».
Ця історія потрапила до газет, коли крихітка Зінка попросила політичного захисту в Сполучених Штатах, а потім вони з малим Ньютом зникли.
Ще через тиждень крихітка Зінка зявилась у російському посольстві. Вона сказала, що американці виявились занадто матеріалістичними. Вона сказала, що хоче повернутись додому.
Ньют знайшов притулок у домі своєї сестри в Індіанаполісі. Представникам преси він дав лише одне коротке інтервю. «Це було особисте, сказав він. Сердечна справа. Я ні про що не шкодую. Те, що сталося, стосується лише Зінки та мене самого».
Один заповзятливий американський репортер у Москві порозпитував про Зінку в колах тамтешніх танцюристів і зробив жорстоке відкриття: Зінка мала не двадцять три роки, як вона всіх запевняла.
Їй було сорок два якраз стільки, щоб бути Ньютові за матір.
9
Віце-президент, завідувач вулканів
Я чогось зволікав із моєю книгою про день бомби. Десь через рік, за два дні до Різдва, інше питання привело мене проїздом до Іліума, Нью-Йорк, де доктор Фелікс Гоніккер виконав більшу частину своєї роботи, де малий Ньют, Френк та Анджела провели ті роки, коли формується особистість.
Я зупинився в Іліумі пошукати чогось цікавого. Гоніккери вже не мешкали в Іліумі, але там залишилося повно людей, які запевняли, нібито добре знали старого та трьох його дивакуватих діточок. Я домовився про зустріч з доктором Ейсою Бридом, віце-президентом, завідувачем Дослідної лабораторії Загальної сталеплавильної компанії. Припускаю, що доктор Брид входив до мого карасу, хоча він не злюбив мене майже відразу.
«Приязнь чи неприязнь ніяк на це не впливають», казав Боконон. Важливе попередження, але забути його легко.
Правда, що ви були керівником доктора Гоніккера, коли він тут працював? спитав я доктора Брида телефоном.
Лише на папері, відповів він.
Не розумію, сказав я.
Якщо б я дійсно керував Феліксом, сказав Брид, то був би зараз здатен завідувати вулканами, припливами, перельотами птахів та міграціями лемінгів. Ця людина була природним явищем, яким ніхто зі смертних не зміг би керувати.
10
Секретний агент Ікс-9
Доктор Брид призначив мені зустріч наступного ранку. Він сказав, що забере мене з готелю по дорозі на роботу, щоб уникнути складнощів при вході до Дослідної лабораторії. Її ретельно охороняли.
Отже, я мусив якось провести ніч в Іліумі. Я оселився в готелі «Дель Прадо» осередку місцевого нічного життя. Бар готелю під назвою «Мис Код» був збірним місцем повій.
Трапилося так («Як мусило трапитись», сказав би Боконон), що найближча до мене повія та бармен, котрий мене обслуговував, ходили до школи з Франкліном Гоніккером, мучителем жуків, середньою дитиною, зниклим нащадком.
Повія назвалася Сандрою й запропонувала мені такі втіхи, яких неможливо пізнати ніде, крім площі Пігаль та Порт-Саїду. Я сказав, що мені це не цікаво, а вона досить дотепно відповіла, що їй це також не цікаво. Пізніше виявилося, що ми обоє переоцінили нашу байдужість, але не дуже.
Утім, перш ніж порівняти наші пристрасті, ми побалакали про Френка Гоніккера, про старого татка, про Ейсу Брида та Загальну сталеплавильну компанію, а ще про Папу Римського й контроль народжуваності, а ще про Гітлера і євреїв. Ми говорили про шахраїв. Ми говорили про істину. Ми говорили про гангстерів та бізнесменів. Ми торкнулися теми хороших бідних людей, котрих саджають на електричний стілець, і багатих мерзотників, які цього уникають. Ми говорили про релігійних людей зі збоченнями. Ми багато про що говорили.
І ми повпивалися.
Бармен дуже мило поводився із Сандрою. Вона йому подобалась. Він поважав її. Він розповів мені, що в Іліумській середній школі Сандра була головою комісії з визначення класних кольорів. «Кожний клас першого року навчання, пояснив він, мав обрати певні кольори для значків, щоб потім з гідністю носити їх до випуску».
Які ж кольори ви обрали? спитав я.
Помаранчевий із чорним.
Гарні кольори.
Я теж так уважаю.
А Франклін Гоніккер теж входив до складу комісії?
Нікуди він не входив, зневажливо сказала Сандра. Ніколи не брав участі в комісіях, ніколи не грався ні з ким, не водив дівчат гуляти. Не знаю, чи взагалі він розмовляв з дівчатами. Ми прозвали його «Секретний агент Ікс-9».
Ікс-9?
Авжеж! Він завжди поводився так, ніби поспішає з однієї явки на другу і не може ні з ким розмовляти.
А може, у нього справді було дуже таємне життя? припустив я.
Та ні!
Ні, чмихнув бармен. Він був з тих хлопців, що збирають моделі літаків і займаються всілякими нісенітницями.
11
Протеїн
Він мав виголосити нам привітання, сказала Сандра.
Хто мав? спитав я.
Доктор Гоніккер старий.
І що ж він виголосив?
Він не прийшов.
І привітальної промови не було?
Та ні, була. Доктор Брид, той, з ким ви побачитесь завтра, зявився весь захеканий і щось там промовив.
Що саме?
Сказав, сподівається, що багато хто з нас зробить карєру в науці, Сандра не вважала ці слова смішними. Вона пригадувала урок, що сильно вразив її, і повторювала його затинаючись, але старанно. Сказав, що головна проблема світу Вона зупинилась, роздумуючи, потім невпевнено повела далі: Головна проблема світу в тому, що люди тримаються старих забобонів, а не науки. Сказав, що якби всі більше займалися наукою, не було б усіх цих халеп.
Він ще сказав, що наука колись розкриє головну таємницю життя, додав бармен, почухав потилицю і спохмурнів. Щось таке я читав у газеті цими днями, нібито нарешті відкрили цей секрет про що ж там ішлося?
Не чув, промимрив я.
Я читала, сказала Сандра. Два дні тому.
Саме так, сказав бармен.
Отже, у чому полягає секрет життя? спитав я.
Забула, зітхнула Сандра.
Протеїн, проголосив бармен. Вони відкрили якийсь секрет протеїну.
Ага, сказала Сандра, саме так.
12
Насолода кінця світу
Потім до нас приєднався бармен старшого віку. Там, у барі «Мис Код» готелю «Дель Прадо», почувши, що я пишу книгу про день, коли скинули бомбу, він розповів мені, як сам прожив той день, що це був за день у тому самому барі, де ми сиділи. Він розтягував слова, як В. К. Філдс[5], а його ніс був схожий на добірну полуницю.
Тоді цей бар не звався «Мис Код», казав він. Не було цих клятих рибальських сіток та мушель на стінах. Тоді був «Вігвам навахо». Індіанські ковдри та коровячі черепи повсюди. На столах маленькі тамтами. Якщо відвідувачі хотіли покликати офіціанта, вони мали бити в тамтами. Мене намагалися примусити, щоб я носив на голові піря на зразок індіанського воїна, але я відмовився. Одного разу сюди зайшов справжній індіанець-навахо. Він сказав мені, що навахо не мешкали у вігвамах. «Суцільний сором», сказав я йому. А ще раніше тут була «Помпея» усюди валялася відпала штукатурка. Однак назва цього місця не має значення: світло так ніхто й не відремонтував.
Та й кляті клієнти не змінились, і кляте місто навкруги теж. Того дня, коли скинули кляту гоніккерівську бомбу на японців, приходить якесь ледащо й починає канючити питво. Він, бач, хотів випити з тієї нагоди, що незабаром кінець світу. Отож я намішав йому «Насолоду кінця світу»: видовбав ананас, залив туди півпінти мятного лікеру, додав збитих вершків і зверху поклав вишеньку. «Ось, тримай, жалюгідний сучий сину, кажу йому, щоб потім не нарікав, ніби я для тебе нічого не зробив». Тут заходить інший хлопець та й каже, що звільняється з Дослідної лабораторії, мовляв, що б учені не розробляли, з цього все одно вийде зброя, так чи інакше. Сказав, що не хоче надалі допомагати політикам у їхніх клятих війнах. Його імя було Брид. Я спитав, чи він не родич голови клятої Дослідної лабораторії. Він сказав: «Так, будь я неладен». Сказав, що він і є клятий син голови Дослідної лабораторії.
13
Трамплін
Боже, боже, яке ж огидне це місто, Іліум!
«О Боже, каже Боконон, які ж огидні ці міста, усі до одного!»
Мокрий сніг падав крізь непорушну завісу туману. Було ще дуже рано. Я їхав у «Лінкольні» з доктором Ейсою Бридом. Мене нудило, вчорашня пиятика ще давалася взнаки. Доктор Брид сидів за кермом. Колеса машини раз у раз наштовхувались на колії давно занедбаної трамвайної лінії.
Мокрий сніг падав крізь непорушну завісу туману. Було ще дуже рано. Я їхав у «Лінкольні» з доктором Ейсою Бридом. Мене нудило, вчорашня пиятика ще давалася взнаки. Доктор Брид сидів за кермом. Колеса машини раз у раз наштовхувались на колії давно занедбаної трамвайної лінії.
Брид був старий з рожевими щічками, безперечно, заможний, дуже добре вдягнений. Увічливий, оптимістичний, розумний та незворушний. Я ж, навпаки, почувався колючим, недужим циніком. Я пробув із Сандрою всю ніч.
Душа моя смерділа, як палене котяче хутро.
Людей я бачив виключно в чорних тонах, і про доктора Ейсу Брида я знав тепер дещо погане Сандра мені розповіла.
Сандра розповіла, що в Іліумі всі впевнені, буцімто доктор Брид колись був закоханий у дружину Фелікса Гоніккера. «Багато хто вважав, сказала вона, що Брид був батьком усіх трьох дітей Гоніккера».
Вам доводилось раніше бувати в Іліумі? раптом спитав доктор Брид.
Ні, я тут уперше.
Це місто сімейне.
Тобто?
Нічне життя майже відсутнє. Кожен дбає переважно про свою родину, свій дім.
Якщо так, то це найздоровіший спосіб життя.
Саме так і є. Маємо дуже низький рівень молодіжної злочинності.
Чудово!
Історія Іліума, до речі, вельми цікава.
Та невже? Дуже цікаво!
У давні часи він слугував трампліном, так би мовити.
Трампліном?
Для переселенців, що прямували на Захід.
Он як
Тут люди забезпечували себе речами, необхідними в дорозі.
Дуже цікаво!
Приблизно на тому ж місці, де зараз розташована Дослідна лабораторія, тоді знаходився старий форт. Там тримали злочинців зі всього округу, а також здійснювали публічні страти.