Отже, злочини й тоді до добра не доводили, як і в наші часи.
У 1782 році там повісили чоловіка, котрий убив двадцять шість осіб. Мені здається, що було б варто комусь написати книгу про нього. Звали його Джордж Майнор Моуклі. На ешафоті він заспівав. Сам склав пісню заради такої нагоди.
І про що ж він співав?
Слова пісні ви можете знайти в Історичному товаристві, якщо це вас справді зацікавило.
Ні, я тільки хотів уточнити її загальний зміст.
Загальний зміст такий, що він ні про що не шкодує.
Бувають же такі люди!
Ви лише подумайте! сказав доктор Брид. Мати двадцять шість смертей на своєму сумлінні!
Аж голова йде обертом, сказав я.
14
Коли в автомобілях були кришталеві вазочки
Моя важка голова хитнулась на затерплій шиї: колеса блискучого «Лінкольна» доктора Брида знов зіштовхнулись із трамвайними рейками.
Я спитав Брида, скільки людей намагаються дістатись Загальної сталеплавильної компанії кожного ранку о восьмій годині, і він відповів: тридцять тисяч.
Полісмени в жовтих дощовиках стояли на кожному перехресті, їхні руки в білих рукавичках рухались усупереч вказівкам світлофорів.
А світлофори, яскраві привиди серед сльоти, вели далі свою нікчемну гру, підказуючи автомобільному льодянику, що робити. Зелений рухатись. Червоний стояти. Жовтий бути готовими до змін, уважними.
Доктор Брид сказав мені, що Гоніккер замолоду одного ранку просто кинув свою машину в потоці іліумського транспорту.
Полісмени мусили виявити причину затримки, і вони знайшли Феліксову машину в самій середині потоку: двигун працював, у попільничці лежав недопалок сигари, свіжі квіти у вазочках
У вазочках?
Це був «Мармон», розміром із невеличкий паровоз. На облямівці дверцят були прикріплені кришталеві вазочки, і Феліксова дружина щоранку ставила в них свіжі квіти. Ось ця машина й застрягла посередині транспортного потоку.
Подібно до «Марії Целести»[6], підказав я.
Поліція витягла її звідти. Знаючи, чия це машина, вони зателефонували до Фелікса та дуже ввічливо пояснили, де він зможе її забрати. Фелікс відповів їм, що більше не має потреби в «Мармоні», хай залишать його собі.
І вони залишили?
Ні. Вони подзвонили його дружині, вона прийшла й забрала машину.
До речі, як її звали?
Емілі, доктор Брид облизав вуста; погляд його став відсутнім, і він ще раз вимовив імя жінки, яка померла вже так давно: Емілі.
Як ви вважаєте, мені дозволять описати цю історію з «Мармоном» у моїй книзі? спитав я.
За умови, що ви не опишете, чим вона закінчилась.
А чим?
Емілі не звикла керувати «Мармоном». Дорогою додому вона потрапила в серйозну аварію. Пошкодження тазових кісток Рух на дорозі припинився, доктор Брид заплющив очі, пальці його стиснули кермо. Ось чому вона померла, народжуючи маленького Ньюта.
А чим?
Емілі не звикла керувати «Мармоном». Дорогою додому вона потрапила в серйозну аварію. Пошкодження тазових кісток Рух на дорозі припинився, доктор Брид заплющив очі, пальці його стиснули кермо. Ось чому вона померла, народжуючи маленького Ньюта.
15
Веселого Різдва!
Дослідна лабораторія Загальної сталеплавильної компанії знаходилась на території Іліумського заводу біля головних воріт, на відстані одного кварталу від паркувального майданчика для службових автомобілів, де доктор Брид поставив свій «Лінкольн».
Я спитав Брида, скільки працівників у Дослідній лабораторії. «Сімсот осіб, сказав він, але безпосередньо займаються дослідженнями не більше сотні. Решта шістсот так чи інакше повязані з господарськими питаннями, а я головна домогосподарка».
Коли ми влились у потік люду, який чимчикував заводською вулицею, жіночий голос позаду нас побажав доктору Бриду веселого Різдва. Брид обернувся, приязно вдивляючись у море облич, блідих, немов недопечений пиріг, і встановив, що привітання походило від якоїсь міс Франсіни Піфко. Міс Піфко була двадцятирічною дівчиною, здоровою, помірно гарненькою, пересічною та нудною.
Шануючи традиційну різдвяну доброзичливість, доктор Брид запросив міс Піфко приєднатися до нас. Він представив її мені як секретарку доктора Нільсака Горвата і пояснив, хто такий Горват.
Видатний спеціаліст із хімії поверхні, сказав він, це саме він навчився робити дива з тонкими плівками.
Що нового в хімії поверхні? спитав я міс Піфко.
До біса, сказала вона, не питайте мене. Я тільки друкую те, що він мені диктує.
І вона вибачилась за те, що помянула біса.
Утім, я думаю, ви розумієте більше, ніж вам здається, сказав Брид.
Та невже! міс Піфко не звикла до розмов з такими поважними особами, як доктор Брид, їй було ніяково. Її хода стала манірною, вона не згинала ніг і підскакувала, мов курча. Усмішка ніби приклеїлась до її губ, вона спішно шукала у своєму мозку, що б такого розумного сказати, але знаходила лише зімяті паперові серветки та дешеві прикраси.
Отже доброзичливо пробасив доктор Брид, чи вам подобається працювати тут? Ви ж прийшли до нас десь рік тому, чи не так?
Ви, вчені, забагато думаєте, випалила міс Піфко і безглуздо засміялась. Виявлена доктором Бридом приязність спалила всі запобіжники її нервової системи. Вона вже себе не контролювала. Ви всі забагато думаєте!
Похмура товста жінка в брудному комбінезоні, що пленталась поряд із нами, важко дихаючи, почула ці слова міс Піфко. Вона подивилася на доктора Брида з безнадійним докором. Вочевидь, вона ненавиділа людей, що забагато думають. У той момент я побачив у ній достойного представника всього роду людського.
Судячи з виразу обличчя товстої жінки, вона б зїхала з глузду прямо на місці, якщо хтось почав би думати в її присутності.
Ви маєте знати, сказав Брид, що обсяг думок однаковий у всіх людей. Тільки вчені думають в один спосіб, а люди загалом в інший.
Еге ж, невиразно зітхнула міс Піфко. Доктор Горват мені диктує нібито іноземною мовою. Не вірю, що могла б це зрозуміти, навіть якщо б мала вищу освіту. А він, може, міркує про щось таке від чого світ стане догори дриґом та навиворіт, як від атомної бомби.
Моя мати завжди розпитувала мене, коли я поверталась зі школи, що там було, і я все їй розповідала, вела далі міс Піфко. Тепер я повертаюсь додому з роботи, вона мене розпитує, а я нічого я не можу їй сказати міс Піфко потрясла головою, випнувши свої яскраво-червоні губки, нічого, крім «не знаю, не знаю, не знаю»!
Коли ви чогось не розумієте, не вщухав Брид, спитайте доктора Горвата, він вам усе пояснить. Він дуже добре вміє пояснювати. Доктор обернувся до мене. Гоніккер любив казати, що вчений, який не здатен пояснити, чим він займається, восьмирічній дитині, шарлатан.
У такому разі я дурніша за восьмирічну дитину, похнюпилась міс Піфко. Я навіть не знаю, що таке шарлатан.
16
Назад до дитячого садка
До дверей Дослідної лабораторії вели чотири гранітні сходинки. Сама будівля була шестиповерхова, цегляна, нічим не прикрашена. Біля входу чергували двоє добре озброєних охоронців.
Міс Піфко показала охоронцю рожевий значок «загального допуску», пришпилений зліва на її грудях.
Доктор Брид показав охоронцю чорний значок з правого боку, «цілковито секретний», він носив його на мякому лацкані піджака. Він церемонно обійняв мене за плечі, не доторкнувшись до них, із цього охоронці мали зрозуміти, що його величність Брид бере мене під свою опіку та нагляд.
Я всміхнувся до одного з охоронців. Він не відповів. Він не бачив нічого смішного в національній безпеці, абсолютно нічого.
Доктор Брид, міс Піфко і я мовчки попрямували через просторий вестибюль лабораторії до ліфтів.
Попросіть доктора Горвата час від часу пояснювати вам щось, звернувся Брид до міс Піфко. Ось побачите, він знайде ясну, зрозумілу відповідь для вас.
Йому доведеться починати з першого класу, а може, навіть з дитячого садка, сказала вона. Я стільки всього пропустила
Ми всі багато чого пропустили, згодився з нею Брид. Нам усім треба починати з самого початку, по можливості з дитячого садка.
Ми стежили за тим, як адміністратор лабораторії вмикає низку наочних приладів, розставлених попід стінами вестибюля. Ця висока, худорлява дівчина мала бліде, немов льодяне, обличчя. Від вправних дотиків її пальців починали мигтіти вогники, крутилися коліщатка, булькотіла рідина в колбах, дзеленчали дзвіночки.
Чаклунство, зауважила міс Піфко.
Дуже неприємно чути від одного з членів нашої лабораторної сімї це нікчемне, середньовічне слово, обурився доктор Брид. Кожний з цих приладів містить у собі пояснення. Вони призначені для того, щоб розвіяти містифікацію. Це повна антитеза чаклунству.
Чаклунству що?
Повна протилежність.
Мене ви в цьому не переконаєте.
Доктор Брид не зміг приховати образи.
Ну, що ж, сказав він, але ми не бажаємо когось містифікувати. Визнайте принаймні цю нашу заслугу.
17
Дівоче гніздо
Секретарка доктора Брида стояла на своєму столі в приймальні, підвішуючи паперовий ліхтарик-гармошку до люстри.
Послухайте, Наомі, скрикнув Брид, ми вже півроку не мали жодного нещасного випадку! Якщо впадете зіпсуєте нам звітність!
Міс Наомі Фауст була веселою, сухенькою старою. Вона, мабуть, працювала на доктора Брида майже все його життя та й своє життя теж.
Я ударостійка, засміялась вона. Але, коли б я навіть і впала, різдвяні ангели мене б підхопили.
Траплялося так, що вони не встигали!
З ліхтарика звисали дві паперові стрічки, також складені гармошкою. Міс Фауст смикнула одну з них, і стрічка розгорнулась у довгу смугу з написом.
Тримайте, міс Фауст подала доктору Бриду вільний кінець стрічки, розгорніть її повністю та пришпильте до дошки оголошень.
Брид слухняно виконав доручення, відійшов на крок, щоб прочитати напис на стрічці.
Мир на Землі! радісно вигукнув він.
Міс Фауст злізла зі столу, тримаючи кінець другої стрічки, і розгорнула її.
«У людях благовоління!» ось що було написано на другій стрічці.
Їй-бо, хихикнув Брид, навіть Різдво вони спромоглися дегідратувати! Але приміщення має святковий вигляд, справді святковий.
Я також не забула придбати шоколадки для дівчат, додала міс Фауст. Чи ви пишаєтеся мною?
Доктор Брид плеснув долонею по лобі, засмучений власною безпамятністю.
Хвалити Бога! Я зовсім про це забув.
Не можна забувати, сказала міс Фауст. Це вже стало традицією: доктор Брид та шоколадки для дівочого гнізда на Різдво.
Стара пояснила мені, що «дівоче гніздо» це друкарське бюро в підвальному приміщенні лабораторії.