Як прийшла десята година, її сонну дуже страшно стрясло, а як прийшла одинадцята година ночі, то другий раз так само стрясло нею, а як прийшла дванадцята година ночі, то як нею стрясло вилізає такая гадь і королевича хоче вкусити. А королівський фурман знав тоє наперед, що ся може стати, тримав шаблю в руці і стяв голову тій гаді, котра вилізла з середини тої панни, і сховав в кишеню, а той тулуб вліз в ню назад.
Потому фурман пішов до своїх коней, а їх там обоє покинув.
Прийшло рано, і старий король казав:
Підіть туди, до них, і принесіть того трупа.
Приходять слуги туди, заглядають без ключ, а вони повставали, обоє собі говорять.
Дають то королеві знати, що вони сидять і обоє говорять. Дуже король зрадувався і втішився, що вже знайшовся такий, що з нею ніч переночував, і з тої радости заложив баль. Довго був там королевич, але хоче вже їхати додому назад зі своєю жоною.
І каже йому король:
Що ж тобі за маєтки дати?
Нічого я у вас не жадаю, маєтків жадних, йно щобисте мені дали сто возів драбинястих і фурмани до тих возів, аби я заїхав до того міста. І поїхали вони, а перше повернув назад до того палацу, де тих розбійників фурман його побив, то вони набрали сто возів драбинястих різних маєтків, золота, срібла. І приїжджає він назад до свого батька із великими маєтками, а батько дуже врадувався ним, що його за найгіршого у своїм царстві мали, а він найбільшу штуку доказав.
От тому фурманові вже вийшов рік, і він хоче йти від королевича, але той каже:
А що ж тобі за той рік заплатити? Будь у мене, прошу тебе, великою тобі заплатою заплачу, аби-сь у мене перебував.
Не хочу я жодної в тебе, королю, заплати, йно маєш мені дати половину своєї жінки.
Не хтів перше той король того зробити, але згадав його всю вірність, не міг йому відказати.
Та коли ти хочеш половину, то я вже тобі віддам всю.
Як побачила королевича жінка, що то не жарти, то стала дуже плакати і умлівати. З того плачу найшло на неї ригання. Зачала вона ригати, і вся та гадь, котру мала у собі, вийшла з неї. Тоди фурман добув тую гадячу голову, котру він відтяв, і зложив до купи і сказав:
Ото видиш, королевичу, яку я маю половину в кишені, а половина була в твоєї жінки.
Ото, королевичу, стільки я хочу в тебе заплати. Заплативісь, королевичу, за мене давно, тоди, як той чоловік бив по моєму гробі, бо я був умерший чоловік. Пан Біг прислав мене за тих п'ятнадцять рублів у тебе рік служити. Викупівись мене, королевичу, від теї неволі, що він рік мав по смерті моїй збиткуватися. Бідним я був і позичив у того багача п'ятнадцять рублів, і він по смерті моїй збиткувався. Але Пан Біг прислав таку душу, що за мене заплатив.
Дурний Гриць і водяна панна
Була собі їдна жінка, що мала їдного дурного сина, називався Гриць. І не мала вона ані морґа ґрунту, тільки їдну хатину дуже стареньку. І не могла собі дати ради у світі, бо вже стара була, а той не міг заробити. А то за панщини було, і їй казали панщину робити за ту хату. А вона не здужала вже відробити панщини свеї. Тоди пан казав, щоби Гриць ішов до ставу стерегчи риби, тоди він відпише панщину. А той не хоче іти стерегчи риби, бо дурний. Пан казав йому дати кілька київ.
Мусиш хоч таким способом мені панщину відробити. Хоч ти дурний, то коло риби будеш стояти, коло ставу.
Допіру Гриць ся послухав і пішов до тего ставу а пан його записав «ставничий». А було то літнього дня, голодного переднівку коли мати не мала чим його поживити. Вона жебрала по селі і носила свому синові. Так було раз і другий, а вона все понад коршму ходила. Раз виходить з тої коршми жид і до неї каже:
Чому ви до мене ніколи, Іванихо, не вступите?
Як я маю до коршми вступати, така бідная, як я нічого не маю, йно душа в мені?
Що ти питаєш, Іванихо, ти вступи я маю горілку і ще й закуску для тебе знайду: є у мене хліб, булки. Хіба б я був такий нерозумний, щоб бідного зле потрактував? Хтось має гроші, а ти ні, то я тобі подарую.
Чому ви до мене ніколи, Іванихо, не вступите?
Як я маю до коршми вступати, така бідная, як я нічого не маю, йно душа в мені?
Що ти питаєш, Іванихо, ти вступи я маю горілку і ще й закуску для тебе знайду: є у мене хліб, булки. Хіба б я був такий нерозумний, щоб бідного зле потрактував? Хтось має гроші, а ти ні, то я тобі подарую.
Подумала стара Іваниха:
Піду я до того жида.
І той жид-орендар дав їй горілки келішок чи там кватирку і дав їй хліба закусити.
Дякую вам, пане-орендарю, за те, щосьте мені дали, бо я плати не маю.
Прийдіть-но ви завтра, Іванихо. Я й завтра тобі ще дам. Було так їден день, другий на третій день Іваниха вже встидається і боїться, і поза коршму вже ховається, як іде. Спогадала собі, що: «Довг вже маю великий у жида, вже найдеться близько злотий грошей, а як ще нинька третій день він мене закличе, а я маю реманент на панщину, то як жид возьме подасть мене до пана, то ще хату мою зліцитують».
Але жид пильнує ліпше Іванихи:
І ви, Іванихо, вже мене встидаєтеся до коршми ходити?
Закликав до коршми її і каже:
Не журися, ні. Я ще тобі грошей дам.
Налив їй горілки кватирку, а ще другу дає для Гриця і буханець хліба і каже до неї:
Міг би Гриць прийти сам, йому недалеко від мене.
А пан як би довідався, то б його не тільки киями досить збив, а нагайкою ще ліпше побив.
Занесла той хліб і ту горілку до Гриця і розказує:
Знаєш, Грицю, казав жид, що ти міг би і сам прийти, ніж голод терпіти.
А Гриць, як ту горілку випив, то охоти набрався, думає: «Добрий то жид такий, що дурно дав мені горілки і хліба». Каже до матері:
Вже то я сам не піду, а ви йдете, маєте час, то вступіть ще до нього, що то він вам скаже.
Вертає Іваниха назад, а жид стоїть на порозі, каже:
Ну, Іванихо, прийде коли Гриць, чи ні?
Ет, що тамка питаєте, де вам дурний прийде, як він не знає нікого ані нічого.
Кажіть-но йому, нехай-но прийде сам до мене ви можете жити легко тепер на переднівок і ще гроші будете мати.
Е, каже тая Іваниха, ну, а хто ж мені гроші дасть? Біди мені більше дасть, ніж грошей.
Чому? Я вам сам дам, але аби-сьте нікому не споминали ніц, я маю таку вудку на довгій тичці, а їднаково Гриць стоїть коло ставу по цілих днях, а якби він такий добрий був, щоби прийшов до мене, то я б йому дав тую вудку, і він би кидав на воду, і мав би сам що їсти і мені б якуюсь дав рибку. І з того би прийшло, що він би мав чим живитися, і я б йому ще заплатив.
І дав Іванисі ту вудку і тичку:
Занеси Грицеві до ставу.
І показав йому, що має чіпляти на той гачок, щоб на рибу кидати, і дав Грицеві ще горілки і хліба, щоби Гриць мав охоту рибу лапати. Іваниха занесла Грицеві ту вудку, горілку і хліб, а він злякався і каже:
Мене пан заб'є.
Але як він горілку випив і хліб з'їв, то подумав собі: «Та вже мені однаково: буде бити, чи ні, альбо вже заб'є, їднаково я бідний». І дивиться Гриць, що підходить жид очеретом, і дуже злякався.
Грицю, не лякайся, каже жид, я тільки прийшов показати тобі, як ти маєш рибу лапати.
І показав, і навчив Гриця.
І так їден день, другий день лапає Гриць рибу на ту вудку, в очерет складає, приходить мати до него, якби приносить їсти, і забирає рибу, і несе жидові до коршми.
Коли жид каже:
Я маю, Іванихо, такий волочок, що стілько ся не буде мучити, а кине раз, то вже буде з него.
І занесла Іваниха, і дала Грицеві той сак на рибу. І як Гриць закинув його в ставок, то витягнути не може, таке щось тяжке там є. І дуже злякався, і став плакати, що у воді той сак, бо як прийде економ, то побачить і вже його заб'є. Приходить мати.
Чого ти плачеш?
Ви мені такої біди принесли, що ми пропадем обоє: щось там тяжкого є, що його не можна рушити, так, як камінь у тім саку.
Стій-но ти, Грицю, не лякайся. Я тобі поможу витягнути. Мня Отця і Сина і Святого Духа, амінь. Господи, допомагай!
І зачала мати тягнути витягаєА в тім саку є дівка, але ще й панна до того. Але стара ще не чула, щоби коли у воді дівка з рибою плавала. Гриць зачав втікати, а та дівка за ним. І вчіпилася його за шию і каже до него:
Ти від мене вже тепер нігде не втічеш, бо я на тебе двадцять і чотири роки у воді чекала. Тепер ти будеш мій чоловік, а я твоя жінка, коли ти витягнув мене на світ і сонце із води.
Той плаче і дереться від неї, тікає, як дурний Гриць, а вона каже до него:
Ти, Грицю, тепер йди додому. А я піду за тобою.
Гриць дурний мліє зі страху, звичайно, що він дурний розум має, і каже:
Мене пан заб'є! А вона до нього:
Ти теперка будеш паном, а той пан то не буде навіть варт у тебе за економа бути.
Прийшов же Гриць додому і зі страху і того клопоту заснув собі. Встає рано: він такий убраний, і льокай коло него є, який його опуцовує, чоботи і одежу його. А та хата, що була хатина старенька, стала хата мурована. Він дуже злякався від того і питається матері:
Де є мій латун?
А мати каже:
Ти дивися, які я сукні маю! Або ж я маю тії лахи? Чи я знаю, де вони ся діли?
А та дівка каже:
Ви теперка не будете в латунах ходити, йно в такім убраню панськім, як я.
А йде економ заказувати на панщину, дивиться, що хати нема, йно якийсь мур на тім місці, такий дідинець, і думає: «Що ся то за диво стало без ніч, що такий палац став на тій хатині?» Кличе він Іваниху, щоби спитати, чи Гриць коло ставу, чи ні. А як та Іваниха вийшла, за таку паню вбрана, так економ сам завстидався, що він її Іванихою кличе.
А Іваниха каже:
Ще від учера нема нікого коло ставу, бо Гриць удома.
Ти ще, Іванихо, із Грицем підеш до тюрми.
А Гриць на собі свої сурдути дере на кавалки, бо одне, що він дурний, а друге, що він на собі ще не видів такого жодного убьору панського.
Економ каже:
Іди ж но ти на диспозицію, пане Ґреґор, до пана!
А Гриць плаче:
Як же я піду, коли я пан, і тамтой пан?
А панна написала табличку і винесла економові і каже йому:
Прошу я вас, пане економ, і ви за то не гнівайтеся, що я вам буду казати: що така близька дорога панові до Гриця, як і Грицеві до пана.
Заніс економ панові ту табличку. Пан перечитав, засміявся з дурного Гриця і питає економа, хто йому так написав. Економ каже:
Якась така панна винесла, якби королівна.
Думає пан, що то все жарти і сміх, і посилає назад економа з тою карткою, щоб Гриць прийшов і дав рахунок, скільки ще він панщини винен. Приходить економ назад, дає Іванисі картку. По якімсь часі Іваниха виносить знов ту картку. Де та панна написала: «Не був і не буду, але нех сі пан сам пофатиґує». Заніс економ назад, а пан собі думає: «Щось гострого є для мене від того дурного Гриця». І казав козакові коня осідлати і з великою злістю нагайку в руки взяв: «Поїду до того дурного Гриця і уб'ю його!» І приїхав. Як оглянув той дідинець і салю, то завстидався сам. Не злізає з коня, йно в дзвінок задзвонив: