Христос воскрес, щаслива година!
Благословенная ковбаса і солонина!
А порося до сокола би ся рівняло,
Бо коби крила мало, то би попід небеса літало!
Так-єм того дізнав,
Гди-м печеню, і ковбасу, і порося добре затинав.
І так мя тая ковбаса розібрала,
Аж мя матуся водою одливала
І мовить: «Синку, іще борщику ізварю!»
А по хребту добре києм, по ребру!
Вчорам був пішов тілько під єдно окно співати,
А отой чоловік почав на мене з собаками гукати:
«А улю, люлю, ловіть котюжого сина!
Коби піймати, добра у нього чуприна!»
А я, неборак, широко ногами ступаю,
А іншим нищим неборакам голосом подаю:
«Утікайте подалеку тої хати,
Бо той чоловік псами і києм хоче нас забігати!»
Я кричу, а он мя києм став зогрівати,
Мусив-єм, панове, на дорозі лечи одпочивати.
Ґвалт, ґвалт, люди добрі, рятуйте,
Або мя старою солониною шмаруйте!
Прошу вас, панове, до доктора мя дайте,
Ачей би-м до здоров'я прийшов, каші з молоком присилайте!
Помагай Бог вам, панове міщане,
І тобі рокови, пане Іване!
А чи знаєш, коли-м до тебе прийшов хліба просити,
А ти мене хотів заправити ячмінь молотити?
А я, теє зрозумівши, і хліба не чекав,
Але-м з хати, як опарений, умикав?
Прибіг-єм під другую хату і там не дали нічого,
Але і там сказали: «Го-го-го! Маю я співака такого!»
Я, бігаючи, аж шалений, би-м голодним не зостав
І ледве-м аж на Хоминім городі дві моркви дістав.
Аби чим-кольвек свій галдун напхав.
А певне, не буду служити,
Бо трудно ся з богом бити,
Коли ся не хоче робити.
Волю я, панове, дівчину якую за себе заживати,
Ачей би і я де міг паном попом зоставати.
Правда, і першая небіжка за мною розкоші заживала,
Завше сьомого дня пастернак з хріном їдала.
Але я її не хотів любити,
Бо не хочувала нічого робити.
Правда, вона не пряха і я не косар,
Не потреба би присмаки, хоч би і поцвілий сухар.
Привандрував я до міста Козина,
Аж там школа пирогами накривана.
А почав дощ на мене сметяний іти,
А я, неборак, почав рот підкладати.
Аж зараз почав іти і пироговий град,
І тій пригоді барзо був рад.
Там-то, панове, місто снігу бринза, як сніг, з міха ся сиплеть,
А з-межи неї масло плястрами ся ринеть.
Там-то доми з самих сал муровані,
А лоєм, замість вапна, шмаровані,
Книшами, пирогами побиті,
А паляницями зверху накриті.
Двері з полтів, а ковбаси до неї защіпки,
А вмісто колодок пшеничнії галушки.
Там душа моя прагне, там я іти маю,
Допоможи, Боже, о що я гадаю,
Бо ви, господиньки, на нас не барзо ласкаві.
Не даете нам хліба, ані жадної страви.
Але ви, панове мужеве, ліпший на нас респект майте,
Коли прийде нищий, хліба і страви давайте.
Бо як ви нам старання не будете давати,
То скоро по воскресенію будемо собі деінде місця шукати.
А із'ївши паску,
Не стоїмо о дівочу ласку.
Гой, гой, подпив-єм собі горілкою нині добре,
Хто мя хоче слухати, повім йому охотне.
Хвала Богу, юж і свята прийшли! Хто їв паску,
А я її не видів, тільки свою Настку
Але то ви хочете, як бачу, всі о тім знати,
Хіба аж вам мушу пальцем показати.
Хвала Богу, тішимося, окрасити яйця наступили,
Але бо ся і дівчатам личенька запалили.
Чи не хтять вони лікаря альбо доктора?
Я правдиве доктор, приїхав-єм з міста Надвірної.
Бретери добрі мію, хто хоче зажити?
Але перше хтіте мя просити.
Правду мушу признати, паска мя минула,
Бо то ж моя Гасенька ноги завернула.
Моя то ж Олена ходила на губи,
Настрашилася лиса, закленула зуби.
І я, панове, о собі страх великий маю,
Коли бік правий на голій землі, а я лівий складаю.
Моя небіжка мати, если знаєте, стара Кулина,
Два рази в рік до церкви ходила.
На різдво і на Великдень варила кашу з хріном,
Пастернак з росолом, з дубовим корінням.
І я часом тієї потрави заживив-єм,
Але ж і голос добрий мав-єм.
О, тепер-то я, панове, охрип, бо-м на горі співав,
Чути мя було по самий Ярослав.
Іще-м ся був гарячої браги напив,
І од того часу голос-єм утратив.
Чи чували-сьте, панове, що я іще вмію?
Як піду до корчми, то голос мію!
А в церкві не питай, щоби співати.
Чи не волю я помежи пекарки хліба прохати?
І ви теж, панни, ласкаві на мене бувайте,
Паски, перепічки з хріном давайте.
«Христос воскрес», дяки, заспівайте,
А ви, дівчата, за тую вірш писанку дайте.
І ви теж, панни, ласкаві на мене бувайте,
Паски, перепічки, солонини з хріном давайте.
І я теж на вас буду ласку мати,
Де буде музика грати, мушу вам давати знати.
Ой, як мене моя мати дала до школи,
Ой, зазнав я тяжкої неволі:
Казав мені бакаляр говори «аз»,
А як же я не вимовив гоп в писок раз!
Крикнув же він другий раз: «Говори «буки»,
Іще-м не вимовив вже-м впав в його руки.
Крикнув потім в третій раз: «Говори «віде»,
Уже ж його рука по чуприні їде.
А як сказав учетверте: «Говори «живіте»!
Тепер його, хлопці, на лавку кладіте!»
Ой, просив я ся і молив я ся;
Ні мені ся випросити, ні ся намолити.
Ах, ти мій учителю, ах, ти мій крілю,
Отпусти мені сей раз, бо уже млію.
Тридцять раз я омлівав і тридцять ожив,
А він щораз лучче руки доложив.
Пішов я додому та й татові скажу:
«Так мене учитель збив, що я ледве ляжу!»
Іще-м собі гіршого лиха набавив,
Що учитель не добив, то отець доправив.
Побіг же я до мами та й і до сусіда,
Куди ся не оберну всюди мені біда:
Матір мене коцюбою, сусід цибухом,
Аж мені набігла грушка за ухом.
Пішов я до корчми позбути туги
Лигнув-єм горівки кубок і другий.
Мислю си: «Горівка моя потіха,
Як вип'ю з квартину позбудусь лиха».
Випив я квартину, прийшов додому,
Аж ліпше було серцю мойому
Від кварти горівки, доброї сивухи
Станув ми світ, як банька, а люди, як мухи.
Описи Львова і Львівщини
Описи Львова і Львівщини
Ян Альнпек (? 1636)
Купець, аптекар, львівський міщанин, багатолітній лавник, райця та бургомістр Львова. Народився у Львові. Вчився на аптекаря за кордоном, у 15821586 pp. перебував у Вроцлаві, навчався в Падуї. Під час навчання Альнпек отримав пропозицію зробити опис Львова для німецького видання про найвизначніші міста світу. У 1597-му Альнпек після навчання повернувся до Львова і потрапив до в'язниці через майнові проблеми. З 1602р. Альнпек боровся разом із львівськими міщанами проти узурпації влади патриціатом, за що двічі зазнавав ув'язнення і був за образу магістрату позбавлений громадянства Львова, яке йому повернув король у 1607р.
Під час пошесті у 1623 р. Альнпек втратив дружину і доньку. При другій епідемії 1625 р. Альнпека було призначено бургомістром. Крім «Топографії міста Львова» (1616), Альнпек є автором мемуарів про виступи львівських міщан проти міського патриціату, опису епідемії 1623 р. та інших записок.
Перекладено з латинської.
Опис міста Львова
Це місто має найкращі каменоломні в порівнянні з іншими містами Польщі, чотири цегельні, багато печей для виробництва вапна, а також велику кількість дерева, придатного для будівництва. У навколишніх горах є також поклади гіпсу і гарного прозорого алебастру, якого мало де можна знайти. Місто має архітекторів і найдосвідченіших будівничих поляків, німців, італійців, і в кожній професії настільки чудових майстрів, що ніде в Польщі не можна б краще озброїти військо, як тут
Ринок служить як для справ громадських, де вирішуються адміністративні питання і суперечки, так і для купецьких, де виставляються на продаж всі потрібні товари. Він становить велику квадратну площу, оточену чудовими високими мурованими кам'яницями; у східній стороні ринку височить вишуканий будинок архиепископа. Можна побачити натовп купців усіх народів, які напливають до цього міста майже з цілої Европи і Азії, найбільше греків, турків, вірмен, татар, волохів, угорців, німців та італійців. Тут розбещений натовп бездіяльних гебреїв вигнанців цілого світу, тут майже їх «земля обітована». Саме вони, спокійно дрімаючи на міських бруках, заробляють своєю запобігливістю більше, ніж інші купці Хоч внаслідок сусідніх воєн Львів, як торговельний центр, дуже підупав, однак сюди продовжують приїжджати купці з Туреччини, переважно греки, які перебувають під пильним наглядом присяжного міського товмача, щоб запобігти обдурюванням. Щороку вони продають приблизно 500 бочок малмазії. Це місто в достатній кількості постачає цілому польському королівству різні шовкові тканини, килими і пахуче коріння. У Львові також є воскобійні, які зайвий віск постачають німцям, італійцям та Іспанії. Восени солять тут також варті похвали щупаки, які можна порівняти з тими, які колись ловили між двома мостами у Тибрі і дуже їх цінили римляни. Навколо є багато великих ставків, де ловлять коропів, піскурів та окунів; вони смачні і дешеві. Привозять сюди угорські і молдавські вина, але вони дуже дорогі, тому населення п'є переважно солодкий мед, заправлений хмелем, і пиво напої не тільки смачні, але й корисні для здоров'я. Є у Львові також міделиварня, де відливають військову зброю. Є великий арсенал, заповнений всякого роду військовою зброєю. У громадському шпихлірі зберігається такий великий запас зерна, що його вистачить на довгі роки. Місто це має друкарню і папірню і все, що тільки потрібно для людського упожитку; до того ж тут незрівнянно низькі ціни на продукти, що притягає до міста велику кількість людей різних національностей і професій, а одночасно запроваджує також різноманітні пустощі і розваги.
Місто має дві брами: краківську, звернену на північ, і галицьку на південь; стільки ж є передмість, де збудовано приблизно 1500 будинків, які магістрат наказав будувати з цегли, щоб у випадку нападу неприятелів могли бути легко знесені. На тих передмістях височить багато римо-католицьких і грецьких храмів. Місто огинає річка, яку звичайно називають «Полтва» і яка випливає з малого джерела біля цегельні Гольдберга (на Кульпаркові). Вона перепливає попід мури міста, від півдня до півночі, далі тече між горами, через гаї і долини і, круто повертаючи, широким розливом впадає до ріки Буг під містом Буськом. У місті є сади, повні різних і розкішних фруктових дерев, декілька виноградників, які постачають ледве 100 бочок терпкого вина, багато пасік і родючі поля
Місто має дві брами: краківську, звернену на північ, і галицьку на південь; стільки ж є передмість, де збудовано приблизно 1500 будинків, які магістрат наказав будувати з цегли, щоб у випадку нападу неприятелів могли бути легко знесені. На тих передмістях височить багато римо-католицьких і грецьких храмів. Місто огинає річка, яку звичайно називають «Полтва» і яка випливає з малого джерела біля цегельні Гольдберга (на Кульпаркові). Вона перепливає попід мури міста, від півдня до півночі, далі тече між горами, через гаї і долини і, круто повертаючи, широким розливом впадає до ріки Буг під містом Буськом. У місті є сади, повні різних і розкішних фруктових дерев, декілька виноградників, які постачають ледве 100 бочок терпкого вина, багато пасік і родючі поля