Аверкій прийшов у Рим і дочку цареву зцілив. А зобачивши кам'яного стовпа великого побіля царевих палат, повелів бісові взяти його і нести в Єраполію:
А тепер ти мусиш для Риму потрудитися. Я тобі велю нести сей камінь і покласти на горі на гробі моєму.
І це зробив біс за велінням святого. І інших багато сотворив Аверкій чудес, у навколишніх містах і селах ізціляючи хворих.
А коли він повернувся у своє місто, то захотів його спокусити диявол в образі жінки і приступив до святого, просячи благословення. Коли ж Аверкій узрів лице її, то доторкнувся ногою правою до каменя. Диявол же розсміявся й назад у свій образ перетворився і сказав святому Аверкію:
Не думай, що я належу до тих поганих бісів, яких ти завиграшки виганяєш. Я бо є старший серед них. Чи сей виклик від мене приймеш єси?
І, теє мовлячи, увійшов у якогось юнака. Але Аверкій не відступив і таки вигнав біса з юнака. Так дар, прийнятий від Бога, до Господа відійде.
Слово од патерика о покуті, як она чоловікові грішному єст пожитечна, хто єї по правді видержить
(Подається за текстом рукописного Хітарського збірника 1744 p. y публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (першої половини XVIII в.). Записки Наукового товариства хм. Шевченка. 1897. Т. 18.)
Часу одного ішли люде християнськії у піст Великий до святого Антонія сповідатися. Ішло їх много мужей і жен. Ішли попри един замок, у котором-то замку мешкав един пан злий а не милостивий, жовнір, лях, которий завше хулив нашу віру християнськую і насмівався з християн православних. І призвав до себе подорожніх та став їх питати:
Що есте за люде? Де ідете? Чого і по що?
А вони рекли йому:
Ідемо, пане, до святого Антонія сповідатися.
А він ся почав сміяти з них і лаяти їх і святого Антонія.
А коли прийшла ніч, то він увидів уві сні пекельнії муки, до котрих-то мук чорнії муринове волокли його і хотіли його там уверечи.
Тут прийшов святий Антоній і рек йому:
Єсли би-сь ся сповідав і християнської віри не хулив, я би тебе оборонив од тих муринів.
І він обіцяв тото вчинити. Тоді святий Антоній осінив муринів хрестом святим, а вони щезли, яко дим. Жовнір ся пробудив од сна і у страху був; а, діждавши світа, осідлав коня, і, не повіда-ючи нікому нич, поїхав до святого Антонія. А так поїхав, же не знали ані пані його, ані жадний челядник його. І прийшовши до святого Антонія, почав ся сповідати по правді з усіх гріхів своїх. І тото повів, як видів муки пекельнії, і як його муринове волокли там, і як його святий Антоній вирятував од тих муринів страшних.
Почувши то, святий Антоній почудувався і прославив Господа Бога, що провадить грішних на покаяніє, і поучив жовніра страху Божого.
Тоді став його жовнір молити, аби йому дав покуту якую. А святий Антоній рече йому:
Єст, пане, у твоїм місті єдина церков залишена, которая стоїть біля воріт перед містом. А ти переночуй в ній сю ніч. І таку ті даю покуту за все.
А оний пан обіцяв то так учинити: переночувати у тій пустій церкві. І, поклонившися святому Антонію, узявши благосло-веніє, поїхав додому.
А вже ся було примеркло. І приїхав до тої церкви пустої. Ніхто його не видів. Прив'язав коня коло дверей. А сам, увійшовши у церкву, затворившися, прикляк на коліна і проти царських воріт став ся Богу молити со слізьми за гріхи своя.
А коли було опівночі, позавидів диявол, іж то його чоловік удався на покуту. І, хотячи його звідти вигнати й з дороги доброї збити, учинився хлопцем панським і, прийшовши к ньому, став говорити:
О пане, добродію мій! Що ту чиниш? А то ми і пані твоя цілий день тебе шукали і не могли-сьмо тя знайти. Устань, твоя милість, іди до замку. А коня твойого вовки із'їли.
Відрік йому жовнір:
Скурвий сине! Перестань, хлопче, не волай, би тя забито. Нехай кінь гине, а в мене еще суть коні. А ти собі іди там преч од мене до дябла. А я відсіль не піду, бо мі то дано за покуту.
І перехрестився хрестом. А диявол пропав од нього. А жовнір молився Богу прилежно.
Мислив диявол, що би чинити? Прийшов со іншими дияволами вомісто кметів (в образі слуг). Прийшовши к ньому, стали говорити:
О пане наш, що тут чиниш? А то ся місто імило і горить моцно (в місті зчинилась пожежа), і близько замку юж, і на замок огень мече. Може і церков тота ся імити.
А він їм рек:
Ідіте, хлопи, гоніте людей, і гасіте місто, і замку стережіте, як вам голови милі. А я відсіль тепер не пойду, бо то мі дано за покуту.
І перехрестився. А біси пропали.
Став диявол мислити, що би з ним чинити. І, учинившися єдним полозом великим, виліз з єдного кута церковного і пустив зо рта свойого огень. І прийшовши близь против нього, почне на нього огнем сапати, страшно сичати, свистати, хотячи його вигнати вон з церкви.
А жовнір і на того нич не гадав. І стане говорити:
Вижу я, дияволе, же ти диявол. А і ти відсіль не вистрашиш мя, бо то мі дано за покуту.
І верг на нього хрест, а диявол пропав од нього. А він ся моцно молить Богу.
По тім дияволи учинили огень около церкви, чисто запалили церков, а самі почали кричати, рекучи:
Пане, пане! Що ти ся стало? Ото юж церков горить! Утікай борзо, бо згориш, бо сам себе погубиш.
А він одповідав:
Дайте мі спокій, хлопи, би вас забито. Я відсіль не піду, хочай і згорю на Божій дорозі, бо то мі дано за покуту. А ви чим борше гасіте!
І перехрестився. А дияволи пропали і умовкли. І стало тихо.
Мислив диявол, що би еще учинити. Учинившися попом, почав звонити, а по тім увійшов у церков, запалив свічі, став співати, читати; а по тім, приступивши до жовніра, рече:
А ти, ляше, чого ти ту стоїш? Бо ти ся із віри нашої християнської наругаєш! Іди собі преч з церкви до свойого костьола!
А жовнір рече:
Єсли би ти був піп правдивий, то ти би мя не проганяв з церкви од молитов, але еще би мя благословив і покріпив. А з того вім, іж ти єст чорт, не піп. А я відсіль до самого світа не піду, бо то мі дано за покуту.
І перехрестився хрестом сам, а по тім верг хрест на того попа і рек:
Во ім'я отця, і сина, і святаго духа! А ти, попе, ірци: «Амінь, а дияволові нехай буде у зуби гарячий камінь».
Скоро то рек, а диявол пропав, і свічі загасли. А жовнір похвалив Бога і познав, іж то все диявольськоє прохирство. Укріпився Богом святим моцно.
Єще ся диявол учинив єдним гайдуком і, прийшовши, свічею стане перед ним і почне йому говорити:
О пане наш! Що ті ся стало, що ту чиниш у тій пустій церкві? А тото не знаєш, іж то твоя пані сестра умерла? Іди ти борзо до дому!
А він його пофукав і залаяв, рекучи:
Злий чоловіче! Іди собі до диявола! Єсли моя пані сестра умерла, вольно то Пану Богу. Я її не оживлю. Я відсіль до світа не піду, бо мі то дано за покуту.
І перехрестив його хрестом. А диявол щез.
Був теж диявол у великім клопоті по нім і не промислив, що єще на нього за спокуси вистроїти мав. Учинився панею його і узяв на руки цеглу вмісто дитяти і, прийшовши, свічею став перед нього. Почне з плачем говорити, рекучи:
Боже тя побий, злий чоловіче! Що ті ся стало? Подобно ти ошалів. Чого ту ночуєш і що ту робиш у тій пустій церкві руській? Ліпше ті тота пуста церков, аніж місто і замок? Я сама і тота дитина, син твій. А того, необачний чоловіче, не знаєш, іж то повміста згоріло? І ти би у тій церкві згорів, ґди би не люде єі угасили. А тепер на остаток і замок наш ізгорів і вся наша худоба. Що було, то все погоріло, тілько я сама з дитиною утекла з огня. А сестра твоя умерлая ізгоріла. Що ж тепер будеме чинити? Устань а іди відсіль!
Був теж диявол у великім клопоті по нім і не промислив, що єще на нього за спокуси вистроїти мав. Учинився панею його і узяв на руки цеглу вмісто дитяти і, прийшовши, свічею став перед нього. Почне з плачем говорити, рекучи:
Боже тя побий, злий чоловіче! Що ті ся стало? Подобно ти ошалів. Чого ту ночуєш і що ту робиш у тій пустій церкві руській? Ліпше ті тота пуста церков, аніж місто і замок? Я сама і тота дитина, син твій. А того, необачний чоловіче, не знаєш, іж то повміста згоріло? І ти би у тій церкві згорів, ґди би не люде єі угасили. А тепер на остаток і замок наш ізгорів і вся наша худоба. Що було, то все погоріло, тілько я сама з дитиною утекла з огня. А сестра твоя умерлая ізгоріла. Що ж тепер будеме чинити? Устань а іди відсіль!
Ту його мало диявол не перельстив. А по тім ся закріпив моцно Богом святим і рек до неї:
Цить ти, мавпо, не плач! Єсли будемо годні, дасть нам Бог знов маєток, їдь собі преч од мене, бо ті дам по губі. А я відсіль до світа, яко живо, не піду, бо мі то дано за покуту.
І ту стоячи, диявол рек з плачем:
О злий а необачний чоловіче! Юж я з тобов більше жити не хочу, а йду преч од тебе. А дитину перед тобою мечу на твою душу.
То рекши, ударить дитиною моцно о землю.
А в том часі когути заспівали, а дияволи пропали. А жовнір юж був вольний од спокус диявольських. А одержав од Бога сім корон єдної ночі, то єст сім звитяг над дияволом. І видержав правдиво покуту. А коли став світ, уставши, стане дивитись дитини, а то іно цегла лежить на землі. А коли одтворив двері, ано і кінь його стоїть, як був поставив звечора, і церков не горіла. І, сівши на коня, увидів місто все ціле і замок. І, приїхавши на замок, ано все добре знайшов: а сестру живую, і жону, і дитину.
І прославив Господа Бога, і повідав то все, де ночував і що ся над ним тої ночі чинило. І став у руськую віру. І тоту церков окрасив розмаїто.
Богу же нашому слава во віки віків. Амінь.
Томаш з Рави Рутенець
Автор книги «О духах злих і нечестивих», Львів, 1563. Текст наближено до сучасної мови.
Про те, які чорти бувають
Перший рід демонів називається огненним. Вони літають високо у воздухах і до Судного дня ніколи ся не спустять нижче, а пробуватимуть у підмісячному просторі. Вони ся не спілкують з людьми на землі. Про се святий Августин свідчить у своїй праці «Про християнське боріння» у такий спосіб: «демони не живуть на небі, де суть сонце і зірки, але усі вони обертаються в підмісячних краях». Се про них і Апулей сказав, же їхній демонічний рух є рухом огненних істот. Тому-то й Аристотель твердив, же в розпечених печах часто бачити можна дрібні живі істоти, які увесь свій вік проводять у вогні, бо у вогні вони ся народжують і у вогні вмирають.
Другий же рід демонів називається повітряним. Вони, хоч і блукають небесами, але живуть уже ближче. Декотрі з них можуть ся спустити і, створивши собі тіло з загуслого повітря, иноді є видимими для людей. Часто, з позвоління Божого, вони фалюють (хвилюють) повітря, пробуджують громи і грози, і усі разом рушають на знищення роду людського. Вони наділені великою гордістю і заздрістю, чинять безперервно ріжні збурення. Тіла їхні вкриті чимось твердим, але не перебувають вони в їд-ному місці і не мають їдної форми, а часто ся міняють. їх чарівниці викликають своїми заклинаннями і намовляють до злих дій. Вдачу вони мають жорстоку і грубу, повні сум'яття, і тільки й думають, яку б то капость встругнути, яке б то зло учинити, але, коли їдні прагнуть робити це потай, то иньші чинять лихо відкрито. Завдяки дружбі з цими демонами чарівниці дістають велику силу для своїх чарів.