А що ти, пане Люципере, робиш? Чи вже то ти бунти підносиш? А чім ся ти, пане-брате, не контентуєш тим, що тобі Господь надав?
На що Люципер рече:
А ось бо я собі збудую другий варштат і буду подобен Господу!
На що Михайло рече:
Ото ж то ти, куме, бредиш! Бити тобі чортом не попом! їсти тобі говно не проскури!
А Люципер Михайла хопить в щоку, аж ся поточив. Порветься Михайло і кликне:
Ей! Тепер же не бивши кума не пити пива!
Кинеться до оружжя до ножа, до чечуги, до мачуги, до меча, до бича, до самопалу, щоби бити Люципера непомалу. Скоро ся до такого оружжя порвав зараз неборак пан Люципер од страху аж перднув. А Михайло його потім то по руках, то по ногах, то по плечах. Посік, порубав, покалічив і к чорту за землю струтив. А других побратимів його так же покалічив, порубав, постинав. Там же, діру в небі продравши, за першим Люципером до пекла скинув.
І стоїть собі Михайло з мечом, стурбований, задихався, утомився. Аж сунеться Господь і рече до Михайла:
А що, Михаиле, чи гаразд ті ся діє?
На що Михайло одказав:
Ой, Господи! Все не гаразд, коли тебе в дому немаш!
І рече до нього Господь:
Не фрасуйся, диваку! Уже я знаю, що ти Люципера і других побратимів його поскидав к чорту на землю, за що я тебе уконтетую.
І, взявши його за руку, як веде, так веде. І завів його на найвищую гору. І рече до нього:
Ото ти, Михаиле, будеш найстаршим ангелом і трубачом, і в трубу затрубиш на онії суди.
Казав ся йому вертати до неба, а сам пішов до раю.
Коли прийде до раю аж там свині морков викопали, вороб'ї просо виклювали, зайці щепи поламали.
Розсердився Господь і, не знаючи, що далей чинити, ходить собі од стіни до стіни, од кута до кута.
Аж надибав глину. І, взявши тую глину, як ліпить, так ліпить. Уліпив руки, уліпив ноги, уліпив голову з очима. І, уліпивши чоловіка, крикне на нього:
Адаме, встань!
Аж Адам, як на тоє, встав.
Возрадувався Господь, що чоловік встав. Пішов до раю. Адам за ним здалека поволікся.
Оглянеться Господь назад аж Адам іде. І рече до нього:
А ти, Адаме, чого ідеш? Любо тобі жінки треба?
На що Адам одповів:
Та треба, Господи, бо не маю з ким спати.
І перепустив Господь на Адама сон. І, винявши йому ребро з лівого боку, сотворив Адамові жону Єву.
Питаюся вас, мої дітоньки, чом то не з правого боку, але з лівого винявши ребро, сотворив йому Єву?
Одповідаю. Для того, щоби жона послушна була, щоби ся мужика бояла.
Казав же їм Господь у раю їсти свіклу, ріпу, редьку, морков, сливки, грушки, яблика і помаранчі. Оно їм одного дерева заказав їсти.
Що ж чинить Єва, сука незбожная? Не витерпіла собі з лихом і заказу не слухала, щоб її тяжкеє, великеє лихо порвало. Урвала яблико, з'їла і Адамові огризок дала.
А Адам, не хотівши розгнівити жінки, з'їв.
Аж приходить Господь. Лічить яблика. Не долічився одного. Домислився Господь, що Адам урвав. Розсердившися, узяв бича, як у нашого пастуха або як у панського возниці, бич дратований, і вигнав Адама з раю.
Од того часу, мої дітуньки, на світі як лихо, так лихо, як біда, так біда. Казав же Господь панщизну робити, до церкви не казав ходити, в запусти Господу нічого не дати, корчми не минути, за нюю ся, як за матір'ю, бити. І перепустив на нас орду татаре, турки, жиди і тії нечистії ляхи, которії стовпи, на которих ся наша руськая віра розпирає, вколо підгризли. Ой, Бог мя, підгризли! Петрівку підгризли, Спасівку підгризли і Пилипівку.[15] Оно еще один стовп, то ест Великий піст, стоїть, вже підгризений, а коли б і його до остатка підгризли, то би нашу усю благовірную Русь чорт побрав і в трапезу до його матері заніс. Чого нас, Господи, борони.
Амінь.
Оповідання про бунт Люципера і Ангелів
Апокриф XIV сторіччя
Живучи там, оний Денниця, ангел пресвітлий, що світився у великой славі і повазі, которою його Бог був украсив, та увидівши такую свою красоту і свою зацність і ясність, міць і своє старшинство, своїх слуг красних і свою потугу, то ся еще піднесло серце его у більшую пиху і гордість. Сидячи на своєму престолі, яко монарха, сказав до слуг своїх:
Послухайте ви мене, що вам скажу.
Відказали йому ангели:
Пане наш, ми єсте-сьмо завше готовії твій розказ чинити, що ти нам повелиш.
Сказав їм Денниця:
Послухайте ви мене, що вам скажу.
Відказали йому ангели:
Пане наш, ми єсте-сьмо завше готовії твій розказ чинити, що ти нам повелиш.
Сказав їм Денниця:
Видите мою ясність, славу і красоту? Прето ж еще хочу бути у більшій славі. Возьміте престол мій і знесіте его вище звізд небесних просто на північ, і поставте его зо мною на повітряних горах, і сяду я на облаках небесних ко сіверу, і буду подобен небесному, і буду яко Бог.
І скоро тоє Люципер помислив у своєму пишному серцю, зараз ся став від Бога з високости голос:
О злий і лукавий слуго наш, гордий, пишний і невдячний ласки моєї! Се так ти служиш правдиве? На що ся важиш, чого не можеш доступити? Чи не досить ті було од мене твоєї слави і поваги, красоти і розкоші? Але тепер за свою гордість і пиху і тоє утратив-єсь. Був її пресвітлим і прекрасним денницею, а тепер став-єсь темним, страшним демоном, то єсть шайтаном пекельним, проклятим бісом і шпетним, темним дияволом. А слуги твої, коториє були ангели світлії, тепер нехай стануть шатанами крилатими, хованцями і дияволами, чортами проклятими! І ти сам будь чорен, як головня, страшен і поган!
А тоє прорікши, Господь Бог небесний затряс небом і ударив громом великим. І так полетів Люципер із неба зо всім полком своїм у преісподнюю. І тоті дияволи летіли так густо, як дощ, 40 днів і 40 ночей, бо той полк його був більший над усі полки.
І тоє нам потреба знати, мої наймильшії християне, іж то не всі тоті проклятії ангели упали у преісподнюю сторону, але ся о тім ваша милість послухайте, де которії ся зостали. Єдні переднії полетіли зі своїм пишним паном крізь землю до пекла і там будуть сидіти навіки, яко то вигнанці і проступці Божії, бо вони юж утратили ласку Божую на віки вічнії. Бо пиха наробила їм лиха, і тоті суть лютійшії дияволи, которії під землею, аби то люде не виділи їх лиця. Другії зась, середнії, упали на землю. Тоті ся часом являють людям і розмаїто, і пакості людям чинять, і приводять людей до розмаїтих гріхів і спокус, інші людьми обладають і в них ся уселяють, і гонять їх і, рощибаючи, мордують; уходять і у звіри, і в потята, і во пси, і в свині, і во скоти і пакості чинять.
Потреба нам і тоє знати, де який той дух злий на якому місці на землі упав, і коли ся трафить якому чоловіку на том місці уснути, там на него злий дух наїде. Альбо коли там, на том місці, учинить дім або гумно, або кошари, або огород, або сад, або якоє подвір'я, то юж там не буде щастя і добра тому чоловікові. Навіть хочай би на тім місці і церков стала або монастир, або город, то вони пакості чинять, бо то їх місце навіки.
А іншії позастрявали на повітрі, на облаках, у хмарах ся носять, позастромлювавшись у них коториє ногами, коториє крилами, коториє руками, коториє боком, коториє стрімголов. Бо тії повішалися самі на Божий розказ до страшного суда Божого. І тоті дияволи пакості чинять людям бурею, тучею поганою, градом, вихром, і тії ся називають люнатики. І то єсть люнатик, которий місячник, которий ходить місяць жоною і другий місяць мужчиною. А хто ся під тоту планиту уродить, якщо хлопець і коли виросте, то буде той чоловік люнатик, а коли буде дівка, то люнатичка. Бо в такому диявол смертельний жити буде і мордувати і до его смерти ізлічитися не може. І то єсть лютії шайтани, люнатиці, і тоті ся і тепер дияволи уривають із повітря небесного, а урвавшися, летять через обо-лок або огнем, або іскрами, або звіздою, і тоті то падають дияволи на землю.
Єще нам потреба і тоє знати о тих то злих духах, коториє ся уривають звізди і летять на землю звіздою. Тепер ся послухай пильно і бери собі кождий на розум.
Суть межи нами такії люде: коли увидить, що звізда з неба на землю летить, і вони говорять, іж то ся звізда урвала. Але то єсть байка простацькая, бо то знай добре, чоловіче мізерний: коли би єдна звізда із неба на землю упала, то би увесь світ сей видимий загубила. Але то звізда не може від свого теченія переступити, де Бог єї поставив до страшного суда Божого. Але то знай кождий і научися днесь з того казання: а то ся тоті дияволи і рвуть, і рватися будуть до страшного суду Божого, і показуватися звіздою, може бо ся диявол перетворити, як сам схоче. Якщо схоче, то ся учинить звіздою, учиниться огнем і птахом, і звіром або скотиною, або чоловіком і дитиною, і навіть ангелом, як то о том познаваемо з різних письм і на різних місцях. Бо і дияволи не мають на собі тіла ані костей, ані крови, але тілько дух, і називаються духове злії, ангелове лукавії, звізди перелестнії, мрачнії.
Але нас, братіє, Письмо Святеє учить: коли ти, чоловіче вірний, увидиш звізду летячую альбо іскри по воздуху, а ти ся, у той час ставши, перехрести і плюй на мару, бо то єсть змій, і тогди він пропаде і щезне. І де той літавець упаде, то там місце злеє, плюгавее і нещасливеє чоловікам і скотам.
І так то, братіє, Бог іскарав ангела пишного, як о том написав цар Давид: «Сего ізгонях гордим оком і неситим серцем». Гордеє око єсть сонце, а неситеє серце земля. І скрозь землю летів Сатанаїл, до преісподньої, за свою гордість і пиху став дияволом і слуги єго. Прошу вас, братіє, прето ж стережімося і ми тої то проклятої пихи і гордости, аби то нас не завела до пекельної сторони. Бо там сторона злая, темная, мрачная, смутная, страшная, гіркая, плачливая і всякої муки повная єсть. А в той стороні панує злий цар Сатана, а слуги єго і урядники немилостивії дияволи, лютії драпіжниці, а люде там живуть поганії і грішнії. Ніт там світа, ніт там покою, ніт там радости
Святий Аверкій
Рукопис Василіянського монастиря у Львові.
Святий Аверкій, отець наш, жив у часи Марка Антонія і був єпископом у Єраполії, взявши свячення від святих апостолів. Був же він чудотворцем славним і бісів від людей відгонив, і повергнув ідолів у Єраполії, і все місто навчив вірувати в Христа. Хотів же біс його спокусити, та, увійшовши у дочку цареву, сказав:
Хто звідси мя прожене, то буду знати, що в нім є сила Божа.
Багато волхвів і лікарів приступали до нього, але вигнати не могли. Рече ж біс:
Поки не прийде Аверкій, єпископ з Єраполії, доти не ізійду.
Заради прохання царевого зібрався Аверкій до Риму і повелів свому слузі увілляти воду, вино, й олію в один міх, аби мати в дорозі, чим покріпитися. Дивувався з того слуга, але мовчав. Та ще більше дивувався він у дорозі, коли Аверкій починав цідити з міха окремо чисту воду, окремо чисте вино і чисту олію. Коли ж слуга спробував сам собі налити, то виливалася суміш води, вина і олії.