А проте, сказав Слон (то була Слониха, звичайно; її чоловіка, як ви памятаєте, Аслан покликав до себе), а проте це може бути тварина певного виду. Хіба біла грудка на краю не може бути обличчям? І ці дірки хіба не можуть бути очима й ротом? Носа в нього немає, звісно. Та не можна мати такі вузькі уявлення. Дуже мало з нас мають те, що можна назвати носом.
Вона витяла хобот на повну довжину зі зрозумілою гордістю.
Я категорично заперечую проти цього зауваження, сказав Бульдог.
Слон має цілковиту слушність, заявив Тапір.
А я ось що вам скажу, весело промовив Віслюк. Можливо, це тварина, яка не вміє розмовляти, але думає, що вміє.
Чи можна її поставити на ноги? замислено промовила Слониха.
Вона обережно підняла розмякле тіло дядька Ендру хоботом і поставила його вертикально на один кінець. На жаль, вона поставила його головою вниз, і двоє монет по півсоверена, три по півкрони й одна шість пенсів повипадали з його кишені. Але результату не було. Дядько Ендру звалився знову.
Ви бачите? сказало кілька голосів. Ніяка це не тварина. Вона нежива.
А я кажу вам, це тварина, заперечив Бульдог. Самі понюхайте.
Понюхати ще не все, сказала Слониха.
Ну, якщо чоловік не може довіряти своєму носу, то чому він може довіряти? засумнівався Бульдог.
Можливо, своєму мозку, лагідно відповіла Слониха.
Я категорично не згоден із таким зауваженням, заперечив Бульдог.
Нам усе-таки треба щось із цим робити, сказала Слониха. Бо це може бути Зло і тоді його треба показати Аслану. Що думає більшість? Це тварина чи дерево якоїсь породи?
Дерево! Дерево! закричало з десяток голосів.
Дуже добре, сказала Слониха. Якщо це дерево, то треба його посадити. Ми повинні викопати яму.
Двоє кротів дуже швидко виконали цю роботу. Виникла невеличка дискусія щодо того, яким боком треба поставити його в яму, і він ледве уникнув того, щоб його поставили вниз головою. Кілька тварин сказали, що його ноги це, певно, його гілки, а тому сива пухнаста річ (вони мали на увазі його голову) має бути корінням. Але інші сказали, що його роздвоєний кінець більше вимащений у грязюку й ширше розкинутий, як має бути розкинуте коріння. Тож нарешті його посадили головою вгору. Коли вони втоптали землю, вона досягала його колін.
Це дерево геть зівяло, сказав Віслюк.
Звичайно ж, його треба полити, погодилася Слониха. Думаю, я можу стверджувати (вона нікого не хотіла цим образити), що для такої роботи найкраще годиться мій ніс
Я категорично заперечую проти такої думки, озвався Бульдог.
Але Слониха спокійно пішла до річки, наповнила хобот водою й повернулася, щоб дати раду дядькові Ендру. Розумна тварина повторила цю процедуру кілька разів, аж поки вилила на нього не один галон води, і та стікала з його сурдута, так ніби він прийняв ванну в одязі. Зрештою від такого поливання він прийшов до тями й оговтався від непритомності. Але що то було за пробудження! Та ми мусимо покинути його й дозволити йому поміркувати над своїми негідними діяннями (якщо він був спроможний зробити щось таке розумне) і повернутися до важливіших подій.
Аґрус трюхикав із Діґорі на спині, аж поки розмови інших тварин залишилися позаду, й тепер невеличка група, що складалася з Аслана та його обраних радників була зовсім близько. Діґорі знав, що він не може урвати урочисті збори, але в цьому не було потреби. За наказом Аслана, Слон, Круки й решта звірів відійшли. Діґорі зліз із коня й опинився віч-на-віч з Асланом. Аслан був більший, гарніший і золотавіший та грізніший, аніж він його собі уявляв. Він не смів поглянути у його великі очі.
Будь ласка, містере Лев Аслане сер, сказав Діґорі, чи не можете ви чи не можу я будь ласка, чи не дасте ви мені якогось магічного фрукта з цієї країни, який би допоміг одужати моїй матері?
Він розпачливо сподівався, що Лев скаже: «Так»; він страшенно боявся, що він скаже: «Ні». Але він був збитий із пантелику, коли Лев не сказав ні так, ні інак.
Це Хлопець, сказав Аслан, дивлячись не на Діґорі, а на своїх радників. Це Хлопець так зробив.
«О Боже, подумав Діґорі, що ж я такого зробив?»
Сину Адама, звернувся до нього Лев. По моїй новій країні Нарнія гуляє зла Відьма. Розкажи цим добрим звірам, як вона сюди потрапила.
Дванадцятеро різних варіантів, які він міг би сказати, зблиснули в голові Діґорі, але в нього вистачило глузду сказати правду.
Я привів її сюди, Аслане, відповів він тихим голосом.
Навіщо?
Я хотів перекинути її з мого власного світу в її світ. Я думав, вона потрапить туди, де жила раніше.
А як вона потрапила до твого світу, сину Адама?
Завдяки магії.
Лев не сказав нічого, і Діґорі зрозумів, що він розповів не досить.
Усе почалося з мого дядька, Аслане, сказав він. Він послав нас із нашого власного світу за допомогою магічних кілець, принаймні я мусив вибратися геть, бо він послав спочатку Поллі, а потім ми зустрілися з Відьмою в місці, яке називається Чарн. І вона приєдналася до нас
Ви зустрілися з Відьмою? запитав Аслан тихим голосом, у якому відчулася погроза рику.
Вона прокинулася, сказав Діґорі нещасним голосом. А тоді, побілівши, провадив: Тобто я її розбудив. Бо я хотів довідатися, що буде, якщо я вдарю по дзвону. Поллі не хотіла цього. Це не її провина. Я боровся з нею. Я знаю, мені не треба було так робити. Думаю, я був трохи заморочений написом під дзвоном.
Справді? запитав Аслан, досі говорячи глибоким і тихим голосом.
Ні, сказав Діґорі. Тепер я бачу, той текст тут ні до чого. Я лише вдавав, ніби він мене зацікавив.
Запала тривала пауза. І Діґорі не переставав думати: «Я все зіпсував. Тепер я не маю шансу одержати якісь ліки для матері».
Коли Лев знову заговорив, він звертався не до Діґорі.
Ви бачите, друзі, сказав він, що перш ніж новому чистому світу, який я вам подарував, виповнилося сім годин, сила зла вже проникла в нього; її розбудив і приніс сюди цей син Адама. Звірі, і навіть Аґрус, усі обернули свої погляди на Діґорі, аж поки йому захотілося провалитись крізь землю. Але не засмучуйтеся, сказав Аслан, усе ще звертаючись до звірів. Це зло неминуче принесе зло, але воно ще далеко, і я подбаю, щоб найгірше зло впало на мене. А поки що встановімо такий порядок, щоб протягом багатьох сотень років це була весела країна у веселому світі. А що Адамова раса натворила тут шкоди, то Адамова раса допоможе нам залагодити її. Підійдіть-но ближче, ви двоє.
Останні його слова були звернені до Поллі та власника кеба, які тепер підійшли. Поллі, чиє обличчя перетворилося на очі й рот, дивилася на Аслана й доволі міцно трималася за руку власника кеба. Власник кеба скинув одним поглядом на Лева і зняв капелюха: ніхто ще ніколи не бачив його без того капелюха-котелка. Коли він його зняв, то здався молодшим і гарнішим, більше схожим на селянина, ніж на лондонського кебмена.
Сину, сказав Аслан, звертаючись до власника кеба. Я давно тебе знаю. Чи знаєш ти мене?
Ні, сер, відповів власник кеба. Принаймні у звичайному розумінні. Проте в мене таке відчуття, якщо ви дозволите мені говорити відверто, що ми з вами вже зустрічалися.
Це добре, сказав Лев. Ти знаєш мене краще, аніж думаєш, що знаєш, і з плином часу познайомишся зі мною ще ближче. Тобі подобається ця країна?
Вона дуже симпатична, сер, сказав власник кеба.
Ти погодишся жити тут завжди?
Розумієте, сер, я чоловік одружений, сказав власник кеба. Якби моя дружина була тут, ніхто з нас не захотів би повертатися до Лондона, так я думаю. Ми обоє походимо із села.
Це добре, сказав Лев. Ти знаєш мене краще, аніж думаєш, що знаєш, і з плином часу познайомишся зі мною ще ближче. Тобі подобається ця країна?
Вона дуже симпатична, сер, сказав власник кеба.
Ти погодишся жити тут завжди?
Розумієте, сер, я чоловік одружений, сказав власник кеба. Якби моя дружина була тут, ніхто з нас не захотів би повертатися до Лондона, так я думаю. Ми обоє походимо із села.
Аслан підняв свою волохату голову, роззявив пащу й проспівав одну тривалу ноту. Вона була не дуже гучною, але сповненою сили. Серце Поллі підстрибнуло в грудях, коли вона її почула. Вона була переконана, що це поклик і кожен, хто його почув, не зможе не підкоритися йому й, більше того, зможе йому підкоритися, незалежно від того, скільки віків і скільки світів відокремлюють його від Аслана. І тому, хоч вона була наповнена подивом, вона по-справжньому не здивувалася й не була шокована, коли несподівано молода жінка з добрим, чесним обличчям вийшла невідомо звідки і стала поруч неї. Поллі відразу зрозуміла, що це дружина власника кеба, викликана з нашого світу не набридливими магічними кільцями, а швидко, просто й лагідно, і вона прилетіла сюди, як пташка летить до свого гнізда. Молода жінка, певно, саме прала одяг або білизну, бо мала на собі фартух, її рукави були закасані до ліктів, а на руках у неї лишилися шматки мильної піни. Якби вона мала час одягти свій найкращий одяг (її найгарніший капелюшок прикрашали штучні вишні), вона здалася б страхітливою. А так вона була досить милою.
Звичайно, вона думала, що їй сниться сон. Саме тому не кинулася до чоловіка й не запитала, що за чудеса з ними відбуваються. Та коли вона подивилася на Лева, то засумнівалася в тому, що це сон, хоч із якоїсь причини не здавалася дуже наляканою. Потім вона ледь-ледь уклонилася, бо деякі сільські дівчата тоді ще знали, як це робиться. Після цього підійшла до власника кеба, взяла його за руку й стояла там, озираючись навколо з дещо соромязливим виразом.
Діти мої, сказав Аслан, дивлячись на обох. Ви будете першим царем і царицею Нарнії.
Власник кеба здивовано роззявив рота, а його дружина густо почервоніла.
Ви тут правитимете й дасте імена всім цим створінням і творитимете правосуддя між ними й захищатимете їх від їхніх ворогів, коли вороги зявляться. А вороги зявляться, бо зла Відьма існує в цьому світі.
Власник кеба зробив два або три ковтальні рухи й прочистив горло.
Я прошу у вас пробачення, сер, сказав він, і дуже вам дякую (моя місус мене, звичайно, підтримає), але я не той чоловік, який би годився для роботи такого штибу. Я не здобув ніякої освіти, ви ж розумієте.
Ти вмієш користуватися лопатою, орати землю й вирощувати з неї урожай? запитав Аслан.
Так, сер, таку роботу виконувати я вмію. Мене з дитинства привчили до неї.
А чи зможеш ти правити цими створіннями по-доброму й справедливо, памятаючи, що вони не раби, як німі тварини в тому світі, де ти народився, а Звірі-які-Вміють-Розмовляти й вільні створіння?