Я приніс вам яблуко, сер.
Розділ 14
Саджання дерева
Добре зроблено, сказав Аслан голосом, від якого затремтіла земля.
Діґорі зрозумів, що всі нарнійці почули ці слова і що історію про них розповідатимуть від батька до сина в цьому новому світі протягом сотень років, а може, й вічно. Але не було небезпеки, що він зазнається, тепер, коли він був віч-на-віч з Асланом. Тепер він відчув, що може прямо дивитися в очі Лева. Він забув про свої турботи й почувався абсолютно задоволеним.
Добре зроблено, сину Адама, сказав знову Лев. Щоб принести мені це яблуко, ти мусив терпіти голод і спрагу, мусив плакати. Жодна рука, крім твоєї, не посіє зернину Дерева, яке захищатиме Нарнію. Кинь яблуко біля річки, де мякий ґрунт.
Добре зроблено, сину Адама, сказав знову Лев. Щоб принести мені це яблуко, ти мусив терпіти голод і спрагу, мусив плакати. Жодна рука, крім твоєї, не посіє зернину Дерева, яке захищатиме Нарнію. Кинь яблуко біля річки, де мякий ґрунт.
Діґорі зробив, як йому сказали. Усі стояли так тихо, що чутно було звук мякого удару, коли воно впало в грязюку.
Ти добре його вкинув, сказав Аслан. А зараз ходімо на коронацію царя Нарнії Френка і його цариці Елен.
Тепер діти вперше звернули увагу на цих двох. Вони були вдягнені в незвичайний одяг, а з їхніх плечей спадали розкішні довгі мантії; четверо гномів тримали мантію царя, а четверо річкових німф мантію цариці. Їхні голови були непокриті; але Елен розпустила волосся, що значно прикрасило їй обличчя. Але ні волосся, ні одяг не робили їх відмінними від їхнього колишнього вигляду. Їхні обличчя змінилися, а надто обличчя царя. Уся гострота, хитрість і роздратованість, що їх він набув як власник лондонського кеба, зникли, а мужність і доброта, якими він був наділений завжди, стали значно помітнішими. Можливо, до цього спричинилося повітря нового світу, або розмова з Асланом, або те й те.
Слово честі, прошепотів Крилатий, звертаючись до Поллі. Мій колишній володар змінився не менше за мене. Він тепер справжній володар.
Так, але не шепочи в моє вухо, бо воно дуже свербить, завважила Поллі.
А тепер, сказав Аслан, хто-небудь розплутайте хащі, які ви утворили з цих дерев, і подивимося, що там є.
Діґорі побачив, що чотири дерева стояли дуже близько одне до одного, з переплетеними гілками або скріплені прутами, в такий спосіб утворивши щось подібне до клітки. Два слони хоботами й два гноми за допомогою маленьких сокир незабаром усе розплутали. Усередині були три речі. Однією з них було молоде дерево, яке здавалося виготовленим із золота; другою було молоде дерево, що здавалося виготовленим зі срібла; а третьою річчю був жалюгідний субєкт у заляпаному грязюкою одязі, що сидів, згорбившись, між тими деревами.
Господи! прошепотів Діґорі. Дядьку Ендру!
Щоб пояснити все це, нам доведеться повернутися трохи назад. Звірі, як ви памятаєте, спробували посадити й полити його. Коли поливання повернуло його до тями, він виявив, що весь мокрий, закопаний по самі стегна в землю (яка швидко перетворилася на грязюку) й оточений більшою кількістю диких тварин, аніж він коли-небудь бачив за все своє життя. Мабуть, немає нічого дивного в тому, що він заволав і почав вити. Це було добре, бо нарешті переконало всіх (навіть Дикого Кабана), що він живий. Тому вони знову викопали його (його штани тепер були у вкрай жалюгідному стані). Як тільки йому звільнилися ноги, він спробував дременути геть, але хобот слона, що обкрутився навколо його стану, зупинив його. Кожен тепер вважав, що дядька Ендру треба тримати десь у безпечному місці, поки Аслан знайде час прийти, побачити його й сказати, що ж із ним робити. Тому вони сплели навколо нього щось подібне до клітки і стали пропонувати йому підживитися всім тим, що спадало їм на думку.
Віслюк назбирав цілий оберемок колючок і кинув йому в клітку, але дядько Ендру не звернув на них ніякої уваги. Білки бомбардували його залпами горіхів, але він лише затулив голову руками й намагався ухилитися від них. Кілька пташок літали на ним туди-сюди й кидали йому червяків. Ведмідь був особливо добрим. Пополудні він знайшов гніздо диких бджіл і замість зїсти мед самому (що він зробив би з великою втіхою), порядний звір приніс його дядькові Ендру. Але це стало найбільшою невдачею з усіх. Ведмідь кинув усю липку масу через верх загорожі, й, на лихо, вона влучила дядькові Ендру просто в обличчя (не всі бджоли були там мертві). Ведмідь, що зовсім був би не проти, якби хтось влучив йому в морду медовим стільником, не міг зрозуміти, чому дядько Ендру хитнувся назад, послизнувся й сів. І йому, звичайно, не пощастило, бо сів він просто на оберемок колючок.
Хай там як, сказав Дикий Кабан, а в рот цього створіння потрапило багато корисного для нього меду.
Звірі щиро прихилилися до свого дивного улюбленця й сподівалися, що Аслан дозволить тримати його як свою домашню тварину. Найрозумніші з них були цілком переконані, що принаймні деякі зі звуків, що вилітали йому з рота, мали якесь значення. Вони назвали його Бренді, бо щось подібне він промовляв найчастіше.
Зрештою їм довелося покинути його на ніч. Аслан був надто заклопотаний протягом усього дня, навчаючи нових царя й царицю та займаючись іншими важливими речами, і не зміг прийти до «бідолашного старого Бренді». Сидячи серед горіхів, груш, яблук і бананів, яких звірі накидали в його клітку, він зрештою мав чим повечеряти. Але навряд чи він перебув приємну ніч.
Зрештою їм довелося покинути його на ніч. Аслан був надто заклопотаний протягом усього дня, навчаючи нових царя й царицю та займаючись іншими важливими речами, і не зміг прийти до «бідолашного старого Бренді». Сидячи серед горіхів, груш, яблук і бананів, яких звірі накидали в його клітку, він зрештою мав чим повечеряти. Але навряд чи він перебув приємну ніч.
Дістаньте це створіння, звелів Аслан.
Один зі слонів підняв дядька Ендру хоботом і поклав його під ноги Лева.
Дядько був надто переляканий, аби бодай ворухнутися.
Будь ласка, Аслане, промовила Поллі. Ви можете сказати щось таке, щоб він перестав боятися? І щось таке, що відбило б у нього охоту повернутися сюди знову?
Ти думаєш, він захоче сюди повернутися? запитав Аслан.
Розумієте, Аслане, сказала Поллі, він може послати когось іншого. Він дуже збуджений тим, як сталевий брус із ліхтарного стовпа виріс у дерево ліхтарного стовпа, й він думає
Він думає дурниці, дитино, урвав Аслан. Цей світ буятиме життям протягом кількох днів, бо пісня, якою я розбудив його до життя, досі лунає в повітрі й тремтить у землі. Але вона лунатиме недовго. Проте я не можу сказати про це старому грішнику, бо він зробив себе неспроможним почути мій голос. Коли я заговорю до нього, він почує лише рик і рев. О сини Адама, як розумно ви захистилися від усього того, що може дати вам користь! Але я маю для нього лише один подарунок, який він спроможний прийняти.
Він доволі сумно опустив свою велику голову й дихнув у нажахане обличчя земного чаклуна.
Засни, сказав він. Засни й на кілька годин відокрем себе від тих страждань, які ти вигадав для себе.
Дядько Ендру негайно простягся на землі, заплющив очі й став дихати спокійно та мирно.
Заберіть його звідси й покладіть спати, сказав Аслан. А тепер гноми! Покажіть своє ковальське вміння. Я хочу подивитись, як ви зробите дві корони для своїх царя та цариці.
Більше гномів, аніж ви можете собі уявити, метнулися до Золотого Дерева. Вони обтрусили все його листя, і вмить відламали кілька гілок. Тепер діти змогли побачити, що те дерево не тільки здавалося золотим, а й усе було зі щирого золота. Воно, звичайно, виросло з тих кількох соверенів, які випали з кишені дядька Ендру, коли його перевернули вниз головою. Так само й срібне дерево виросло з його напівкрон. Із нічого, як здавалося, зявилися оберемки сухого дерева для розпалу, маленьке ковадло, молотки, обценьки й ковальський міх. Наступної миті (як ці гноми люблять свою роботу!) вогонь уже палахкотів, ковальський міх роздимався й сичав, золото плавилося, молотки стукотіли. Двоє кротів, яким Аслан раніше доручив поритися в землі (а цю роботу вони любили над усе), викопали цілу гірку коштовних каменів, яку склали в ногах у гномів. Під майстерними руками маленьких ковалів дві корони набули форми вони були не бридкими й важкими речами, як модерні європейські корони, а легкими, тонкими, прегарно виготовленими обручами, які справді можна було носити й здаватися гарнішими з ними на головах. Корона царя була прикрашена рубінами, а цариці смарагдами.
Коли корони охолодили в річці, Аслан звелів Френкові й Елен стати перед ним навколішки й надів корони на їхні голови. Потім сказав:
Підведіться, царю й царице Нарнії, батьку й мати багатьох царів, які правитимуть Нарнією, Самотніми островами та Древляндією. Будьте справедливими, поблажливими й мужніми. Я вас благословляю.
Кожен вигукнув слова привітання, або загавкав, або заіржав, або заревів, або залопотів крильми, а царське подружжя стояло, маючи врочистий і трохи соромязливий вигляд, але їхня соромязливість робила їх ще шляхетнішими. І поки Діґорі вигукував привітання, він почув поруч себе глибокий голос Аслана, який сказав:
Дивіться!
Кожен у натовпі обернув голову, і потім кожен набрав повні груди повітря від здивування й захвату. Трохи віддалік вони побачили дерево, віти якого нависали над їхніми головами і якого не було там раніше. Воно, напевне, виросло в тиші, але швидко, як ото підіймається вгору прапор на флагшток, поки всі вони були заклопотані коронацією. Його широкі віти, здавалося, відкидали не тінь, а світло, і срібні яблука, як зорі, виглядали з-під кожного листка. Але зітхнути кожного примусила не так його краса, як пахощі, що від нього линули. На якусь мить ніхто не міг подумати про щось інше.
Сину Адама, сказав Аслан, ти добре посадив своє дерево. А ви, нарнійці, повинні мати своєю найпершою турботою догляд за цим Деревом, бо воно ваш щит. Відьма, про яку я вам розповідав, утекла далеко на північ; там вона ставатиме дедалі сильнішою у своїй чорній магії. Але поки це дерево квітнутиме й даватиме плоди, вона ніколи не прийде в Нарнію. Вона не наважиться підійти ближче, як на сотню миль до Дерева, бо його пахощі, які для вас радість, життя і здоровя, є смертю, жахом і розпачем для неї.
Сину Адама, сказав Аслан, ти добре посадив своє дерево. А ви, нарнійці, повинні мати своєю найпершою турботою догляд за цим Деревом, бо воно ваш щит. Відьма, про яку я вам розповідав, утекла далеко на північ; там вона ставатиме дедалі сильнішою у своїй чорній магії. Але поки це дерево квітнутиме й даватиме плоди, вона ніколи не прийде в Нарнію. Вона не наважиться підійти ближче, як на сотню миль до Дерева, бо його пахощі, які для вас радість, життя і здоровя, є смертю, жахом і розпачем для неї.