Коли він туди наблизився, то побачив слова, написані на золоті срібними літерами. Приблизно щось таке:
Заходь у ворота, бо іншого шляху немає,
Зірви плоди для інших або не зривай,
Бо ті, хто краде або мур розламає,
Спіймають розпач і нехай!
«Зірви плоди для інших, сказав Діґорі сам до себе. Саме це я й збираюся зробити. Мабуть, самому мені їх їсти не дозволено. Я не знаю, навіщо тут стільки балаканини. Заходь у ворота. Справді, хто стане перелазити через мур або розламувати його, якщо він може зайти крізь ворота? Але як вони відчиняються?» Він притулив до них руку, й вони тут-таки розчинилися без найтихішого звуку в сад.
Тепер, коли він міг заглянути всередину, це місце здалося йому ще приватнішим, ніж раніш. Він увійшов дуже врочисто, озираючись навкруг себе. Усередині все було дуже спокійно й тихо. Навіть водограй посеред саду майже не плюскотів. Чудові пахощі витали навкруг нього. Це було щасливе місце, але дуже врочисте.
Він відразу зрозумів, де те дерево, яке було йому потрібне, почасти тому, що воно стояло в самому центрі, а почасти тому, що великі срібні яблука, які висіли на ньому, так сяяли, що відкидали власне світло в затінені місця, куди не досягало проміння сонця. Він рушив прямо до нього, зірвав яблуко й поклав його в нагрудну кишеню норфолкської куртки. Але він не міг не подивитись на нього й не понюхати його, перш ніж його заховав.
Було б ліпше, якби він цього не робив. Жахлива спрага й голод навалилися на нього, і йому нестерпно захотілося покуштувати цей плід. Він поквапно поклав його до кишені. Але ж перед ним висіли десятки інших. Невже буде помилкою зірвати ще один і надкусити його? Зрештою, подумав він, оголошення на воротах могло й не сприйматися як наказ; його можна було витлумачити як пораду, а хто зважає на поради? Але навіть якби те оголошення тлумачити як наказ, то чи порушить він його, зївши одне яблуко? Він уже виконав ту частину наказу, яка вимагала принести один плід «для інших».
Поки він думав про все це, то несамохіть подивився крізь гілки на вершину дерева. Там на гілці, що була над його головою, сидів, наче на сідалі, дуже гарний птах. Я сказав «наче на сідалі», бо він майже спав; можливо, не зовсім. Проглядалася лиш тоненька щілинка в одному оці. Більший за орла, він мав груди темно-помаранчевого кольору, на голові в нього красувався яскраво-червоний гребінь, а хвіст був багряний.
«І це свідчить, говорив Діґорі згодом, коли розповідав цю історію іншим, що треба бути надзвичайно уважним у тих місцях, де панує магія. Ти ніколи не знаєш, що може чатувати на тебе». Але я думаю, Діґорі не взяв би для себе яблуко в будь-якому випадку. Такі істини, як «Не вкради», втлумачували хлопцям у ті дні значно наполегливіше, ніж тепер. Проте ми ніколи не можемо бути цілком певними.
Поки він думав про все це, то несамохіть подивився крізь гілки на вершину дерева. Там на гілці, що була над його головою, сидів, наче на сідалі, дуже гарний птах. Я сказав «наче на сідалі», бо він майже спав; можливо, не зовсім. Проглядалася лиш тоненька щілинка в одному оці. Більший за орла, він мав груди темно-помаранчевого кольору, на голові в нього красувався яскраво-червоний гребінь, а хвіст був багряний.
«І це свідчить, говорив Діґорі згодом, коли розповідав цю історію іншим, що треба бути надзвичайно уважним у тих місцях, де панує магія. Ти ніколи не знаєш, що може чатувати на тебе». Але я думаю, Діґорі не взяв би для себе яблуко в будь-якому випадку. Такі істини, як «Не вкради», втлумачували хлопцям у ті дні значно наполегливіше, ніж тепер. Проте ми ніколи не можемо бути цілком певними.
Діґорі вже обертався, щоб піти до воріт, коли востаннє розглянувся навкруги. Він пережив жахливий шок. Він був не сам. Лише за кілька ярдів від нього стояла Відьма. Вона саме викидала огризок яблука, яке щойно зїла. Сік був набагато темніший, аніж можна було сподіватися, й залишив бридку пляму навколо її рота. Діґорі відразу здогадався, що вона перелізла через мур. І зрозумів, що був якийсь сенс у тих рядках, де говорилося про розпач тих, хто «мур розламає». Бо Відьма здавалася сильнішою й пихатішою, ніж будь-коли. Але обличчя в неї було смертельно бліде, бліде, як сіль.
Усе це промайнуло в голові Діґорі за мить. Потім він узяв ноги на плечі й побіг до воріт так швидко, як тільки міг. Відьма погналася за ним. Та як тільки він вибіг назовні, ворота зачинилися за ним самі собою. Це дало йому перевагу, але не надовго. На той час, коли він добіг до інших і закричав: «Швидше, Поллі! Сідай на Крилатого!», Відьма перелізла через мур чи перестрибнула через нього й знову опинилася зовсім близько.
Стій там, де ти є! закричав Діґорі, обернувшись до неї обличчям, бо інакше ми зникнемо. Не підходь ближче бодай на дюйм.
Дурний хлопче, сказала Відьма. Чого ти тікаєш від мене? Я не завдам тобі ніякої шкоди. Якщо ти не зупинишся й не вислухаєш мене тепер, ти не здобудеш знання, яке зробило б тебе щасливим на все твоє життя.
Дякую, я не хочу слухати тебе, відказав Діґорі.
Але він таки слухав її.
Я знаю, з яким дорученням тебе сюди послано, провадила Відьма. Бо я була неподалік від тебе минулої ночі й чула всі ваші розмови. Ти зірвав яблуко в отому саду. Зараз воно лежить у тебе в кишені. І ти хочеш привезти його назад, не покуштувавши його, до Лева; щоб він його зїв. Ти простак! Ти хіба не знаєш, що це за фрукт? То я тобі розповім. Це яблуко молодості, яблуко життя. Я це знаю, бо покуштувала його; і я вже відчуваю такі зміни в собі, що впевнена: я ніколи не постарію, ніколи не помру. Зїж його, хлопче, зїж. І ти, і я житимемо вічно, будемо царем і царицею цього світу або твого світу, якщо вирішимо туди повернутися.
Ні, дякую, сказав Діґорі. Я не налаштований жити далі після того, як усі, кого я знаю, помруть. Я ліпше житиму протягом відведеного людині часу, помру й потраплю на небо.
Але що буде з твоєю матірю, яку ти нібито так любиш?
А до чого тут моя мати? запитав Діґорі.
Хіба ти не розумієш, йолопе, що один шматочок цього яблука зцілить її? Ти маєш його у своїй кишені. Ми тут самі-одні, а Лев далеко. Використай свою магію й повертайся у свій світ. Через хвилину ти вже будеш біля ліжка матері й даси їй яблуко. Через пять хвилин ти побачиш, як повертається здоровий колір на її обличчя. Вона скаже тобі, що біль минув. А потім скаже, що вона почувається набагато сильнішою. Потім вона засне подумай про це; години солодкого здорового сну, без болю, без ліків. Наступного дня всі говоритимуть, як чудесно вона одужала. Незабаром із нею знову буде все гаразд. Усі почуватимуться добре. Твій дім знову стане щасливим. Ти будеш таким, як усі інші хлопці.
Ох! видихнув Діґорі, ніби його вдарили, і притулив долоню до лоба.
Бо він зрозумів, що жахливий вибір тепер лежить перед ним.
Що Лев зробив для тебе, чому ти маєш бути його рабом? запитала Відьма. Що він може зробити для тебе, коли ти повернешся у власний світ? І що подумає твоя мати, коли довідається, що ти міг вилікувати її біль, і повернути її в життя, і врятувати серце свого батька, а ти не захотів ти вирішив ліпше виконати доручення дикого звіра в дивному світі, до якого тобі немає ніякого діла?
Я я не вважаю його диким звіром, пробелькотів Діґорі, насилу видобувши голос із пересохлого рота. Він я не знаю
Я я не вважаю його диким звіром, пробелькотів Діґорі, насилу видобувши голос із пересохлого рота. Він я не знаю
У такому разі він щось гірше, аніж дикий звір, заявила Відьма. Подивися, на що він тебе перетворив. Яким він зробив тебе безсердечним. Він це робить з усіма, хто його слухає. Ти жорстокий і безжальний хлопець! Ти ліпше дозволиш своїй матері вмерти, ніж
О, заткнися, урвав її Діґорі тим самим жалюгідним голосом. Ти думаєш, я нічого не розумію? Але я я пообіцяв.
Так, але ж ти не знав, що саме ти обіцяєш. І ніхто не зміг тебе остерегти.
Моїй матері сказав Діґорі, з великими труднощами видобуваючи із себе слова, це не сподобалося б, вона страшенно сувора щодо дотримання обіцянок, до заборони красти й до всіх таких речей. Вона сказала б мені, щоб я так не робив, неодмінно сказала б, якби вона була тут.
Але їй не обовязково знати, завважила Відьма таким лагідним голосом, якого ви не сподівалися б почути від особи з таким жорстоким виразом обличчям. Тобі не обовязково розповідати їй, як ти здобув яблуко. І твоєму батькові теж. Ніхто у твоєму світі не повинен нічого знати про цю історію. Тобі, либонь, краще не брати у свій світ ту дівчинку.
Саме тут Відьма припустилася фатальної помилки. Звичайно, Діґорі знав, що Поллі могла повернутися додому, скориставшись власним кільцем так само легко, як він скористався б своїм. Та, мабуть, Відьма цього не знала. І її підла пропозиція, щоб він не взяв із собою Поллі, раптом зробила нещирим і фальшивим усе, що вона говорила. І навіть почуваючи себе вкрай нещасним, він відчув, як у голові йому прояснилося, й сказав (зміненим і набагато гучнішим голосом):
Послухай-но. Яке тобі діло до мене та до моїх справ? Чому раптом ти відчула таку глибоку любов до моєї матері? Навіщо вона тобі? Яка твоя гра?
Молодець, Діґорі, прошепотіла Поллі йому на вухо. Швидше! Відлітаймо звідси.
Вона не наважилася нічого сказати під час розмови Діґорі з Відьмою, бо ви ж повинні зрозуміти, що помирала не її мати.
Тоді в дорогу, сказав Діґорі, посадивши її на спину Крилатого й залізши туди сам так швидко, як тільки міг.
Кінь розгорнув крила.
Летіть собі, йолопи, сказала Відьма. Ти згадаєш про мене, хлопче, коли помиратимеш, слабкий і хворий, і тоді згадай, як ти втратив нагоду здобути собі вічну юність. Більш ніхто тобі її не запропонує.
Вони були вже так високо, що майже її не чули. До того ж Відьма не гаяла часу, дивлячись на них. Вони побачили, як вона подалася на північ, униз по схилу пагорба.
Того дня вони прокинулися рано, й те, що сталося в саду, не забрало багато часу, тому Крилатий і Поллі обоє сказали, що вони легко долетять до Нарнії, перш ніж почне смеркатися. Діґорі не озивався під час зворотної подорожі, й інші соромилися заговорити до нього. Він був дуже сумний і протягом усього часу не відчував переконаності, що вчинив правильно. Та щоразу, коли він згадував блискучі сльози в очах Аслана, впевненість поверталася до нього.
Протягом усього дня Крилатий летів, не стомлюючись, на схід, де йому допомагала зорієнтуватися річка, крізь гори й над пагорбами, укритими диким лісом, а потім над великим водоспадом і вниз, униз, туди, де ліси Нарнії були затьмарені тінню могутньої скелі, потім нарешті, коли небо позад них почервоніло від призахідного сонця, він побачив місце, де багато створінь зібралися разом біля річки. А незабаром угледів серед них і самого Аслана. Крилатий ковзнув униз, витягнув свої чотири ноги, стулив крила, приземлився, трохи пробігши чвалом, і зупинився. Діти злізли на землю. Діґорі побачив усіх тварин, гномів, сатирів, німф та інших створінь, які розходилися ліворуч і праворуч, щоб дати йому дорогу. Він підійшов до Аслана, подав йому яблуко й сказав: