Як гадаєш, чи він знає? ледь чутно спитала Люсі в Сьюзан. Він знає, що Аслан зробив заради нього? Знає про угоду, що вклали Лев із Чаклункою?
Ш-ш-ш Звісно, що ні, похитала головою Сьюзан.
Хіба ми не повинні йому розповісти?
Ні, не повинні, знов заперечила Сьюзан. Це буде для нього занадто! Лише уяви себе на його місці.
Я вважаю, що він повинен знати, не погодилась Люсі, та цієї миті їх розмову перервали.
Час був ставати на ночівлю. Табір вирішили розбити там, де вони були. Як, коли і де Аслан добув їжу на всіх про те мені невідомо. Але, так чи інакше, о восьмій вечора всі вже сиділи на траві, попиваючи запашний чай. Вранці вони вирушили на схід, униз по великій ріці. А ще через день, саме коли прийшов час чаювати, вони дісталися гирла. Замок Кейр-Паравель височів на пагорбі неподалік. Просто перед ними розкинулися піски і скелі, і заплави морської води, і пасма водоростей. А цей чарівний морський запах, ці синьо-зелені хвилі, що з шурхотом накочуються на пісок, і крики чайок чи доводилося вам колись чути голоси чайок? Пригадуєте?
Того вечора, після чаю, всі четверо дітей примчали на берег моря; зняли черевики, шкарпетки-панчохи та побрели берегом, відчуваючи, як пісок лоскоче їхні пальці.
Назавтра на них чекала подія куди серйозніша. У тронній залі залі, стеля якої викладена слонячої кісткою, західні двері оздоблені павиними опахалами, а східні виходили просто до моря у присутності всіх друзів Аслан урочисто коронував їх і посадив на чотири трони під оглушливі звуки труб та викрики: «Хай живе король Пітер! Хай живе королева Сьюзан! Хай живе король Едмунд! Хай живе королева Люсі!».
Коли вже зійшли на престол королями та королевами Нарнії, завжди ними й залишайтеся. Носіть із гідністю свій королівський титул, сини Адама! Носіть із гідністю свій королівський титул, доньки Єви! урочисто виголосив на коронації Аслан.
Крізь широко прочинені західні двері до них долинули голоси русалок та тритонів, що наблизилися до берега та голосно співали на честь новоявлених королів та королев.
Тож діти зійшли на свої трони, кожному до рук дали скіпетра, і вже як повновладні правителі та правительки Нарнії вони щедро обдарували своїх друзів: фавна Тумнуса і Бобра з Бобрихою, і велетня Громодума, і леопардів, і величних кентаврів, і відданих гномів, і, звичайно, лева. І та ніч була ніччю великого свята у Кейр-Паравелі: були і веселощі, і танці, золото спалахувало, а вино текло рікою, голосно лунала музика всередині, і тихіше, та проникливіше і солодше, незнайома мелодія, що лилася з вод морських.
Посеред усіх тих веселощів Аслан несподівано зник. Та хоч Королі та Королеви це помітили, ніхто не зронив ані слова. Недарма казав їм Бобер: «Сьогодні він тут, завтра ні; сьогодні з вами, а назавтра його вже й слід минув. Він не з тих, кого можна привязати. Та й, до того ж, є країни, де він в цю мить більше потрібен. Це нічого, ви не переймайтеся. Головне не варто його підганяти. Він вільний лев, його не підкорити».
На цьому нашу розповідь майже завершено, проте наберіться ще трохи терпіння. Двоє королів та обидві королеви Нарнії правили країною довго, і справедливим було їхнє правління. Спершу довелося чимало попрацювати, вистежуючи по лісах недобитки чаклунчиного війська, і ще довго країною ходили чутки про злодіяння та неподобства, що чинилися у віддалених хащах та глушині дрімучій; десь бачили примару, а місяць по тому когось налякав чи то песиголовець, чи перевертень, а ще за місяць хтось чув якісь плітки, начебто якась стара карга насправді відьма. Ото, мабуть, і все. Та поволі зникли і ті чутки. Життя налагоджувалось навіть у найвіддаленіших закутках країни. Правителі й правительки приймали справедливі закони та тримали свої землі у злагоді; вони переймалися охороною добрих дерев, рятуючи їх від повального (у буквальному розумінні слова) вирубання. Вони звільнили юних гномів та сатирів від обовязкового відвідування школи, а також з усією суворістю поклали край таким непорядним заняттям, як то: пхання носа не в свої справи, настирливість і неуважність, зате простий люд (той, що жив своєю працею та давав жити іншим) усіляко заохочувався. У своє правління їм уперше вдалося дати рішучу відсіч лютим велетням (тим, що зовсім не схожі на вихованого Громодума) на півночі Нарнії, коли ті надумали перейти кордон. Вони поклали дружні та мирні відносини з заморськими державами і неодноразово обмінювались із ними державними візитами. Так пролетів не один рік. Брати змужніли: Пітер перетворився на високого кремезного красеня і мужнього воїна, і стали його називати Пітер Прекрасний, а Едмунд, який був серйознішим та розсудливішим за Пітера, уславився як мудрий порадник та суддя, за що його прозвали Едмунд Справедливий. Сьюзан розцвіла та стала красунею з чорним, як смола, та довгим, майже до пят, волоссям, і багато хто з заморських правителів надсилав до Нарнії своїх послів просити її руки. Згоди вона доки нікому не давала, аби не образити інших, за що її прозвали Сьюзан Жаліслива. Щодо Люсі, то вона так і залишилася веселою життєлюбною золотоволоскою, і принци в тих краях тільки й мріяли про те, аби назвати її своєю нареченою, а в народі прозвали її Люсі Відважна.
Так і жили вони у веселощах та радощах, а коли й згадували про колишнє життя (по той бік шафи), то лише як про загадковий сон. Але одного разу добрий Тумнус (що тепер вже був фавном досить поважного віку і досить огрядним), спустившись річкою, приніс їм звістку про те, що в його краях знов зявився Білий Олень, так-так, той самий олень, що міг виконати твоє заповітне бажання, коли лише тобі вдасться його спіймати. Дізнавшись про це, королі і королеви з усім двором, мисливськими собаками та ріжками попрямували у далекі західні лісі. І що ж Білий Олень і справді навернувся їм на очі. І почалася гонитва: по горах, по полях, по долинах і лугах, аж доки врешті-решт вони не помітили, що у лісі самі почет їх залишився далеко позаду. Олень вів їх усе далі вглиб лісу, і невдовзі їхні коні зупинилися, а олень зник у непролазних хащах. І мовив тоді король Пітер (давно вже всі були королями і королевами, звикли висловлюватися куди вишуканіше, ніж раніше):
Любі правителі та правительки, чи не час нам спуститися з коней та пройти за цим звіром у гущавину, бо раніше не доводилося нам полювати на звіра благороднішого, ніж цей.
Так, королю, відповіли інші, зробимо ж по слову твоєму.
Отож, вони злізли з коней, привязали їх до дерев та пішки попрямували углиб заростей. Та не встигли вони пройти й декілька кроків, як королева Сьюзан вигукнула:
Любі друзі мої, велике диво перед нами здається, я бачу залізне дерево.
Пані, звернувся до неї Едмунд Справедливий, коли ви підведете очі вгору, то зможете побачити світоч, що спонукає вас до думки, що дерево це зовсім не дерево, а залізний стовп.
Клянуся левовою гривою, ніколи ще не бачив я більшої дурниці! вигукнув король Пітер. Ото вже забаганка ставити ліхтар у самій гущавині, де дерева сплітають гілки свої так тісно, що за ними ніяке світло не пробється.
Любий королю, мовила до нього Сьюзан, може статися, що ліхтарний стовп цей стояв тут ще тоді, коли дерева були значно менші, чи їх і зовсім не було. Бо ліс цей дуже молодий, а стовп дуже старий.
Так вони і стояли, споглядаючи стовп, доки Едмунд нарешті не проказав:
Не знаю я чому, тільки думається мені, що я вже колись його бачив. Ніби уві сні я бачив інший сон, і в тому сні був він.
Щось подібне приверзлося й нам, пане, відгукнулися інші.
Більш того, додала Люсі, мене не полишає передчуття, що коли ми минемо той стовп, то чекають на нас мандри, про які ми й гадки не маємо, і пригоди, яких нам не минути, і доля зовсім інша.
Панно, сказав на це король Едмунд, таке саме передчуття гнобить і мене.
І мене, додав король Пітер.
І мене, погодилася королева Сьюзан. Коли б моя воля, повернулися б до коней. Не варто випробовувати долю та продовжувати гонитву.
Панно! вигукнув король Пітер. Молю вас пробачити мені ці слова, проте ніколи ще у нашу бутність королями а ми доклали рук до багатьох гідних справ, чи то йшла мова про битви, істин пізнання, ратні подвиги чи правосуддя ніколи ми не кидали нічого, а завжди доводили справи до пуття.
Брат наш правду каже, сестро, промовила королева Люсі. Здається мені, що вкриємо ми себе ганьбою, коли передчуття наші змусять нас припинити гонитву на благородного звіра та на півдорозі повернути назад.
Мудрі слова твої, сестро, погодився Пітер, і до того палає в мені бажання дізнатися про призначення цього стовпа, що навіть за найдорогоцінніші з найдорогоцінніших каменів Нарнії та островів не повернувся б я назад.
Що ж, коли ми вирішили так, мовила Сьюзан, тоді з Асланом у серцях продовжимо наш шлях і гідно зустрінемо пригоди, що їх готує нам доля.
Тож королі та королеви рушили в гущавину, та не встигли зробити і дюжину кроків, як згадали, що дивина та зветься просто ліхтарним стовпом, а варто їм було ступити ще кроків зо двадцять, як вони помітили, що прокладають собі шлях вже не поміж зеленої хвої, а поміж хутряних пальт. Ще крок вперед і вони, вже не королі й королеви у мисливських вбраннях, а просто Пітер, Сьюзан, Едмунд та Люсі у своєму старому звичайному одязі, ввалилися у прочинені двері шафи у порожню кімнату. То був той самий день і той самий час, коли вони залізли до шафи, ховаючись від місіс Макріді та її екскурсантів. Ті ще галасували, як і раніше, у коридорі, та, на щастя, до порожньої кімнати ніхто не заглянув, тож дітей так ніхто і не спіймав.
Більш того, додала Люсі, мене не полишає передчуття, що коли ми минемо той стовп, то чекають на нас мандри, про які ми й гадки не маємо, і пригоди, яких нам не минути, і доля зовсім інша.
Панно, сказав на це король Едмунд, таке саме передчуття гнобить і мене.
І мене, додав король Пітер.
І мене, погодилася королева Сьюзан. Коли б моя воля, повернулися б до коней. Не варто випробовувати долю та продовжувати гонитву.
Панно! вигукнув король Пітер. Молю вас пробачити мені ці слова, проте ніколи ще у нашу бутність королями а ми доклали рук до багатьох гідних справ, чи то йшла мова про битви, істин пізнання, ратні подвиги чи правосуддя ніколи ми не кидали нічого, а завжди доводили справи до пуття.
Брат наш правду каже, сестро, промовила королева Люсі. Здається мені, що вкриємо ми себе ганьбою, коли передчуття наші змусять нас припинити гонитву на благородного звіра та на півдорозі повернути назад.