Дама насупила брови.
Це так ти звертаєшся до королеви?! ще суворіше спитала вона.
Перепрошую, ваша величносте, не впізнав, промимрив Едмунд.
Не впізнав королеву Нарнії?! вона аж зблідла. Нічого, ще впізнаєш впізнаєш і запамятаєш, та ще й надовго! А тепер відповідай хутко, що це таке?!
Перепрошую, ваша величносте, замолив Едмунд, не зовсім зрозумівши питання. Я саме зі школи, тобто був у школі, але не прогулюю, а тільки гуляю, бо нині канікули.
Розділ 4
У мармеладному мареві
Та що ж ти як той вюн? Відповідай мені прямо якої ти крові? підвищила голос королева. Якщо гном-переросток то навіщо було голити бороду?
Ні, ваша величносте, заперечив вкрай переляканий Едмунд. Я ще зовсім хлопчик, а у хлопчиків борода щось того не росте.
Хлопчик?! вигукнула здивована королева. Ти син Адама?!
Едмунд стояв мовчки, побоюючись знову не бовкнути зайве, бо всі ті питання зовсім збили його з пантелику.
Ще й недоумкуватий до того ж, зітхнула королева. Скажи нам нарешті, доки в нас не увірвався терпець: чи ти людина, чи ні?
Так, ваша величносте, не вдаючись до подробиць, підтвердив Едмунд.
У такому разі хутко відповідай: як тобі вдалося прошмигнути до наших володінь?
Я просто пройшов крізь шафу, ваша величносте.
Через яку таку «шафу»?
Звичайну платтяну шафу. Я відчинив у шафі двері та раптом опинився тут, ваша величносте, знизав плечима Едмунд.
Ага! промовила королева, скоріше відповідаючи на якісь свої думки, аніж звертаючись до Едмунда. Двері. Прохід зі світу людей. Отже, це не вигадка. Але ж через ті двері усі наші зусилля можуть піти нанівець. Та нічого, він тут один, з одним я легко впораюсь
Із цими словами вона підвелася, глянувши Едмунду просто в очі. Очі її спалахнули вогнем, вона здійняла свій жезл і Едмунд, що з переляку аж закляк, уже приготувався до найгіршого, та раптом, коли він розпрощався з життям, вона змінила гнів на милість.
Нещасне моє дитя, мовила вона, і навіть її голос полагіднішав, ти, певно, зовсім змерз! Мерщій до мене, сідай-но у сани поруч зі мною, я вкрию тебе своєю мантією, і ми з тобою файно побалакаємо!
Хоч як не до серця припали Едмунду її слова, та довелося підкоритися. Він сів у сани біля її ніг, а вона вкутала його зборками своєї хутряної мантії.
Може, гарячого напою? запропонувала королева. Такого, що зігріває?
Так-таки, так, швиденько погодився Едмунд, бо від холоду він тільки й міг, що цокотіти зубами.
Де не вискіпалась, зі зборок пишного королівського вбрання зявилася маленька, нібито мідна, пляшечка. Королева простягла руку і капнула щось із неї на сніг коло саней. У повітрі сяйнула крапля, яскрава, мов той діамант. І що ж? Щойно вона торкнулася снігу, як почулося шипіння, та звідкілясь нізвідки зявилася дорогоцінна чаша, повна якогось гарячого напою. Над чашею здіймалася хмаринка пари. Вищирившись у подобі на усмішку, гном підняв чашу та з уклоном простягнув її Едмунду. Той зробив лише ковток і одразу почувся краще. Такого солодкого, пінного та густого напою, що зігрівав би до кінчиків пальців, йому досі куштувати не доводилося.
Негоже за питвом забувати про їжу, зауважила королева. Побажай, чого тільки заманеться!
Чогось такого заморського, ваша величносте, замріявся Едмунд. От мармеладу було б до ладу.
Ще одна крапля викотилася з пляшечки на сніг, і одразу ж на тому місці, куди вона впала, вигулькнув барвистий округлий, як таріль, пакуночок, стягнутий зеленою шовковою стрічкою, у якому виявилося декілька фунтів найліпшого у світі мармеладу. Кожний наступний шматочок був солодшим за попередній і ніби сам собою зникав у роті. Ніколи у своєму житті Едмунду не доводилося куштувати нічого смачнішого за той мармелад. Тепер йому було і тепло, і солодко він аж очі примружив.
Негоже за питвом забувати про їжу, зауважила королева. Побажай, чого тільки заманеться!
Чогось такого заморського, ваша величносте, замріявся Едмунд. От мармеладу було б до ладу.
Ще одна крапля викотилася з пляшечки на сніг, і одразу ж на тому місці, куди вона впала, вигулькнув барвистий округлий, як таріль, пакуночок, стягнутий зеленою шовковою стрічкою, у якому виявилося декілька фунтів найліпшого у світі мармеладу. Кожний наступний шматочок був солодшим за попередній і ніби сам собою зникав у роті. Ніколи у своєму житті Едмунду не доводилося куштувати нічого смачнішого за той мармелад. Тепер йому було і тепло, і солодко він аж очі примружив.
Поки він порався з мармеладом, королева не припиняла його розпитувати. Певний час Едмунд ще памятав, що неввічливо розмовляти з повним ротом, та невдовзі він не зважав на такі дрібниці та думав тільки про те, як скоріше напхати б собі рота солодощами. Та що більше він їх зїдав, тим дужче йому кортіло ще та іще, тож ані хвилинки замислитися над тим, чому королева ставить так багато питань, він не мав. Хлопчик швиденько виклав їй усе, що знав: і що в нього є брат та дві сестри, одна з яких уже побувала в Нарнії, де зустріла фавна, і що жодна жива душа у людському світі, окрім них самих, про Нарнію навіть і не чула. А от що найбільш зацікавило королеву, то це звістка про те, що їх аж четверо, і вона декілька разів перепитувала: «Ти певен, що вас саме четверо? Двоє синів Адама та дві доньки Єви, не більше і не менше?» На що Едмунд, з повним ротом мармеладу, кожного разу повторював: «Так, я ж вам казав», і навіть забував додавати «ваша величносте», та королева, здавалося, цього вже й не помічала.
Нарешті Едмунд упорався з солодощами і тепер сумно споглядав спорожнілий пакуночок, сподіваючись, що йому от-от запропонують ще. Та королева, яка чудово здогадувалася про його потаємні бажання (кому, як не їй, було знати, що мармелад той не звичайний, а чарівний, тож варто лише раз його скуштувати, як закортить іще та іще, і, коли б дати бідолашному волю, той буде їсти і їсти його доти, доки не лусне), не збиралася більше потурати Едмундовій слабкості. Натомість звернулася до нього з такими словами:
Дитинко моя, мені б дуже хотілося познайомитися з твоїм братом та сестрами якось ближче. Чи не приведеш ти їх до мене?
Можу спробувати, Едмунд промовисто глянув на спорожнілий пакуночок, де щойно були солодощі.
От якщо б ти якось іще раз звичайно, разом із ними завітав до нас у гості, тоді б я знала, чим вас частувати. А нині облиш, чари діють одразу і лише раз. Ось у мене вдома то вже інша справа
Чому б тоді нам не завітати до вас просто тепер? нахабно поцікавився Едмунд. Спочатку, коли він залазив у сани до королеви, він дещо побоювався, щоб вона його не завезла кудись не туди, та після чудо-мармеладу усі його острахи здавалися геть примарними.
Мій чарівний дім казкове місце для усіляких чарів, погодилася королева, він припав би тобі до смаку! Там є цілі кімнати, де навіть стіни і ті не мармурові, а мармеладні. До того ж, своїх діточок у мене немає, тож мені дуже став би у пригоді хлопчик, з якого я могла б виростити справжнього спадкоємця-короленка. Після моєї смерті він наслідував би престол Нарнії. А доти він би носив золоту корону та цілісінькими днями, з ранку до вечора, тільки б те і робив, що байдики бив та ласував мармеладом. Дивлюсь я на тебе і бачу, що саме ти найвродливіший і найкмітливіший юнак з усіх, кого я зустрічала в наших краях. Тож саме тебе з нашим великим задоволенням я би і призначила принцом, та тільки не тепер, а дещо пізніше, коли ти приведеш перед мої очі усіх.
Шому б не жараж? прошамкав у відповідь Едмунд. Обличчя його розчервонілося, губи та пальці злипалися від солодощів. Чесно кажучи, як би там не нахваляла його королева, він у цю мить аж ніяк не був схожий ані на красеня, ані на розумника.
Якщо ми попрямуємо туди просто зараз, терпляче розтлумачила королева, я не познайомлюсь ані з твоїм братом, ані з сестрами, а мені від того було б дуже прикро. Звичайно, я хотіла б бачити тебе принцом, а з часом, якщо гарно поводитимешся, і королем. Та зрозумій, що короля робить його почет, тож я зобовязана зробити твоїх родичів придворними: брата герцогом, а сестер герцогинями.
Ой, та що в них такого особливого! відмахнувся Едмунд. До того ж, я можу привести їх іншим разом.
Ой, та що в них такого особливого! відмахнувся Едмунд. До того ж, я можу привести їх іншим разом.
Так-то воно й так, не сперечалася королева, та є одне «але»: варто тобі потрапити до мене у гості, як, скоріш за все, ти геть про них забудеш. Тобі буде так добре, що кращого й бажати не захочеш: тож з якого дива тобі має спасти на думку плентатись бозна-куди хтозна за ким? Ні-ні! Доведеться тобі вирушати в дорогу, не гаючи ані хвилинки, щоб уже завтра зрання познайомити їх зі мною. А без них можеш і не повертатися, зрозуміло?
Я ж навіть не жнаю шляху нажад, насилу розліплюючи липкі губи, простогнав Едмунд.
Немає нічого легшого, усміхнулася королева. Бачиш отой ліхтар? Вона ткнула своїм жезлом у напрямку ліхтарного стовпа, де незадовго до цього Люсі зустріла фавна. За ним пролягає шлях у країну людей. А тепер подивись отуди, вона вказала у протилежному напрямку. Чи бачиш ти два низенькі пагорби, що лише трохи здіймаються над верхівками дерев?
Начебто бачу, промимрив Едмунд.
Дім мій стоїть між тими двома пагорбами. Тож наступного разу варто тобі лише знайти ліхтарний стовп, а звідтіля лісова стежка сама виведе тебе до моєї хатинки. Та не забудь привести з собою інших бо інакше ти нас дуже розгніваєш.
Я зроблю усе можливе, запевнив її Едмунд.
Саме так, а до того, улесливо додала королева, чому б нам не зробити наше знайомство нашою спільною маленькою таємницею? Зробимо їм невеличкий сюрприз! Просто приведи їх до двох пагорбів. Такий кмітливий хлопчик має вигадати, як їх умовити, а як побачите мій дім тільки-но вголос скажи: «Нумо подивимось, хто тут живе» чи щось таке. Я певна, що так буде якнайкраще. Якщо твоя сестра зустріла одного з балакунів-фавнів, вона, либонь, наслухалася про мене усякого усяких гидких речей, через які вона страхатиметься мене. Знаєш, оті фавни як розведуть теревені, чого хочеш набазікають, отже
Будь ласка, будь ласка, не дуже ввічливо заскиглив Едмунд, можна мені ще хоча б один-єдиний кусник мармеладу в дорогу?
Ні-ні, усміхнулася королева, доведеться тобі трішки зачекати.
Жестом вона наказала гному рушати, і вже здаля махнула Едмунду рукою та вигукнула:
Наступного разу! Наступного разу! Не забудь! Повертайся якнайскоріше!
Дивлячись услід саням, Едмунд почув, як його хтось гукає, і, озирнувшись, побачив Люсі, що лісом прямує навпростець до нього.
О, Едмунде! зраділа вона. І ти теж тут! Як же це чудово! Тому що тепер вже