Гаразд, обірвав її Едмунд. Ти мала рацію: шафа й справді чарівна! Якщо тобі потрібні вибачення, то я навіть готовий вибачитись. Утім, де ти була? Я тебе всюди шукав!
Коли б я знала, що ти підеш за мною, я б зачекала, виправдовувалась Люсі. Вона була занадто схвильована і не помітила дратівливості Едмунда та його геть розпашілого та нібито незнайомого обличчя. А ми обідали з любим паном Тумнусом, фавном, і з ним все гаразд. Біла Відьма нічого не зробила йому за те, що він мене відпустив, тож він вважає, можливо, вона про те нічого не дізналася, і, варто сподіватися, тепер усе буде добре.
Біла Відьма? обірвав її Едмунд, якому зненацька стало зле. Хто це?
Цілком жахлива особа, пояснила йому Люсі. Вона називає себе королевою Нарнії, хоча, насправді, у неї нема на те ніякого права, і тому всі фавни, друїди, наяди, гноми та звірятка, принаймні, усі хороші створіння, ненавидять її усією душею. Вона може обертати людей на каміння і робити усілякі інші жахливі речі. Це вона навела на Нарнію одвічну зиму, у якій ніколи, ніколи тільки уяви собі! не настає Різдво. Вона розїжджає по країні у санях, запряжених оленями, із жезлом у руці та короною на голові.
Едмунд і до того почував себе чи то млосно, чи то тоскно від усіх тих солодощів, а тепер ще й почув, що, здається, затоваришував із небезпечною злодійкою, і йому стало і зовсім ніяково. Та попри всі слова, він марив мармеладом і ладен був на все, аби дістатися до нього знов.
Хто розповів тобі усю цю маячню про Білу Відьму? про всяк випадок поцікавився він.
Пан Тумнус, фавн. Я вже про нього розповідала, відповіла Люсі.
Не можна вірити тому, про що базікають фавни, немовби знаючи про фавнів набагато більше за Люсі, розсудливо промовив Едмунд.
Звідки ти знаєш? обурилася Люсі.
Це всі знають, відповів Едмунд, у кого хочеш спитай! А тепер ходімо скільки можна стирчати тут у снігу Час додому!
Не можна вірити тому, про що базікають фавни, немовби знаючи про фавнів набагато більше за Люсі, розсудливо промовив Едмунд.
Звідки ти знаєш? обурилася Люсі.
Це всі знають, відповів Едмунд, у кого хочеш спитай! А тепер ходімо скільки можна стирчати тут у снігу Час додому!
І справді, погодилася Люсі. Ах, Едмунде! Як добре, що ти теж сюди потрапив. Тепер усі повірять у Нарнію. Оце буде весело!
Едмунд промовчав йому було зовсім не весело. Тепер доведеться йому визнати привселюдно, що даремно він глузував із Люсі і що правда на її боці; а до того ж він був впевнений усі стануть на бік фавнів та звіряток, а він же ж однією ногою вже стояв на боці Чаклунки. Він ще не знав, що казати і як зберегти їх спільну з Чаклункою таємницю, коли зайде мова про Нарнію.
У таких роздумах минула більша частина шляху, і ось навколо вже не глиця та дерева, а хутряні пальта, а ще за мить вони вийшли з шафи і опинилися у порожній кімнаті.
Послухай-но, Едмунде, з тобою все гаразд? Вигляд у тебе геть жалюгідний! Чи ти, бува, не захворів? побачивши його у світлі, стривожилася Люсі.
Усе гаразд! буркнув Едмунд, хоча насправді то була брехня, бо від солодощів йому ставало все гірше й гірше.
Ходімо, покликала його Люсі, пошукаємо інших. Нам є, що їм розповісти! Які чудові пригоди чекають на нас тепер, коли ми знову всі разом!
Розділ 5
Знову по цей бік шафи
Оскільки гра у хованки тривала, Едмунд та Люсі відшукали інших не одразу. Але нарешті всі зібралися в довгій кімнаті, де стояли лицарські обладунки, і тут Люсі наче прорвало.
Пітере! Сьюзан! Усе це правда! Едмунд теж бачив! Там, по той бік шафи, ціла країна! Саме там ми з Едмундом випадково натрапили одне на одного у самісіньких хащах тамтешнього лісу. Едмунде, скажи їм!
Справді, розкажи нам, Ед, підтримав її Пітер.
І тут ми дісталися до одного з найбридкіших випадків у всій нашій історії. Едмунд і до цієї хвилини почувався досить кепсько, його нудило та баламутило, до того ж дуже дратувало те, що Люсі таки казала правду, а він, Едмунд, помилявся. Але він досі не вирішив, як йому бути і що казати. Та коли Пітер звернувся до нього з прямим запитанням, він не вигадав нічого кращого, аніж зважитись на найкапосніший та найогидніший вчинок, на який тільки був здатен у цих обставинах, він скривдив Люсі брехнею.
Та розповідай-но, Ед, не мовчи! підштовхнула його Сьюзан.
Едмунд зневажливо подивився на Люсі, ніби був дорослішим й мудрішим за неї (хоча насправді різниця складала не більше за рік), потім паскудненько гигикнув і сказав:
Та про що тут розповідати? Ми з Люсі грали разом, тому я й робив вигляд, нібито вся ця казкова країна справжня. Звісно, навмисно, заради жарту. Нічого такого, зрозуміла річ, там немає і бути не може.
Бідолашна Люсі лише кинула на Едмунда красномовний погляд та вискочила з кімнати. Едмунд, який, у свою чергу, з кожною хвилиною відчував себе все більш і більш кепським хлопчиськом, одразу ж вирішив розвинути те, що вважав своїм успіхом, і додав:
Ось, самі бачите! Що за ґедзь її вкусив? Сама біда з тією малечею завжди вони
Послухай, не дуже чемно обірвав його Пітер, краще помовч! Ти дуже огидно поводився з Люсі відтоді, коли почалася уся ця маячня з шафою: то ти робиш вигляд, ніби беззастережно довіряєш їй і навіть потураєш її вигадкам, а раптом дражнишся. І все це ти робиш навмисно, із самої капості та й годі.
Але ж ми всі розуміємо, що то все дурниці й нісенітниця, заперечив на своє виправдання Едмунд.
Так-то воно так, погодився Пітер, але річ не в тому. Коли ми залишали батьківський дім, Лу була цілковито здоровою, а тут із нею коїться щось дивне: чи то в неї щось із головою, чи то вона стає невиправною брехухою. Хоч там як, з чого це ти вирішив, що кепкувати та знущатися з неї одного дня та заохочувати іншого це слушна думка?
Я думав думав промимрив Едмунд, спішно вигадуючи, що ж саме він думав, але так і не знайшовся, що відповісти.
Та нічого ти не думав, тільки й махнув рукою Пітер. Чинити капості не думаючи оце ти вмієш: згадай, ти завжди принижував усіх, хто молодший за тебе, це було помітно ще у школі.
Облиште вже, хлопці! втрутилася Сьюзан. Сваркою суперечки не вирішиш! Ходімо-но шукати Люсі!
Не дивно, що коли Люсі нарешті було знайдено, всі помітили, що в неї заплакані очі. А от втішити її було нікому та й нічим, бо щоб їй там не казали вона, знай, твердила своє.
Мені байдуже, що ви там про мене думаєте: можете скаржитися Професору, можете написати матусі взагалі, робіть що завгодно, я знаю одне: там, у надрах шафи, є ліс, у лісі я зустріла доброго фавна, а ви тут злі, злі, злі Тож краще я б залишилася там!
Вечір видався жахливим. Люсі страждала на самоті. Так само наодинці залишився й Едмунд, який уже підозрював, що з його чудовим задумом не так гарно все складається, як гадалося. Двоє інших дітлахів були не на жарт схвильовані станом здоровя Люсі: чи вона не зїхала з глузду? І ще довго вони радилися з того приводу у коридорі, навіть коли Люсі пішла в ліжко. Зрештою, наступного ранку вони вирішили поділитися сумнівами з Професором. «Якщо буде потреба, себто, якщо з Люсі справді не все гаразд, він напише листа батькові, вирішив Пітер. Самим нам ради тому не дати». І з цими думками вони постукали у двері професорського кабінету:
Що ж, заходьте, запросив їх Професор, вказавши на стільці, і приготувався слухати. Він слухав, склавши разом пучки, і жодного разу не перервав їхньої розповіді. Потім помовчав, прокашлявся і мовив таке, чого вони аж ніяк не очікували почути з професорських вуст:
З чого ви вирішили, поцікавився він, нібито розповідь вашої сестри це вигадки?
Так, але ж почала була Сьюзан та враз осіклася. З Професорового обличчя було помітно, що його цікавість цілковито серйозна і йому не до жартів. Сьюзан швиденько зібралася з думками.
але ж Едмунд стверджує, що то була така гра: хто краще вигадає, щоб йому повірили.
Ось воно що Саме це й заслуговує найприскіпливішої уваги, зазначив Професор. Вибачте мені, але кого ви вважаєте чеснішим: сестру чи брата?
Отож-бо й воно! обізвався Пітер. Досі я, не вагаючись, сказав би, що Люсі.
А ти як гадаєш, моя люба? звернувся Професор до Сьюзан.
А я, не вагаючись, відповіла Сьюзан, я вважаю так само. Але погодьтесь: цей ліс у шафі, а в лісі фавн Щось не дуже схоже на правду
Так далеко мої знання не сягають, визнав Професор. Але якщо чесну людину звинувачують у брехні це конче серйозно, це вже дуже серйозне звинувачення.
Нас не стільки непокоїть те, що вона каже неправду, скільки те, що насправді вона каже правду, розтлумачила Сьюзан.
Ви мали на увазі, що вона несповна розуму? не знітився Професор. Зясувати це щонайпростіше: достатньо пильно придивитися до неї та побалакати про щось стороннє.
Отже запнулася Сьюзан. Вона і уявити не могла, щоб доросла людина розмірковувала таким чином, і дещо розгубилася.
Логіка! тим часом продовжував Професор, звертаючись більш до себе, аніж до слухачів. Чому їх тільки навчають у сучасних школах? Існує три вірогідності: або ваша сестра брехуха, або вона божевільна, або вона каже правду. Розглянемо їх по черзі: ви впевнені, що вона не бреше, і, вочевидь, вона не божевільна. Тож залишається одне: до появи інших свідчень визнати, що вустами вашої сестри говорить істина.
Сьюзі кинула на нього допитливий погляд судячи з виразу обличчя, кепкувати з них Професор нібито не збирався.
Але як таке може бути? здивувався Пітер.
Може бути «що»? у свою чергу, не зрозумів Професор.
З одного боку, почав розмірковувати вголос Пітер, якщо все те, що бачила Люсі, насправді існує, чому ж тоді не бачать того інші, коли потрапляють у шафу? Ми ж разом усе там роздивились і нічогісінько не знайшли це визнала навіть сама Люсі.
І що з того випливає? скинув брів Професор.
Та як же, сер? Якщо якісь речі існують, то вони існують у певному місті у певний час, незалежно від нашого бажання
Та невже? закинув Професор.
На цей раз Пітер не знайшовся, що відповісти. Натомість сказала Сьюзан:
Але ж у Люсі просто не було часу зникнути кудись надовго, навіть якщо і було б куди. Вона вибігла з кімнати за якусь хвилинку услід за нами. А з її слів вона була відсутня принаймні годину, та ще й не одну.
Саме це й доводить вірогідність історії, кивнув Професор. Якщо у цьому домі а треба визначити, що цей дім незвичайний, де я й сам знаю далеко не все, дійсно є хід до іншого світу, тобто якщо припустити, що ваша сестра повернулася саме звідти, то я не здивуюсь тому, що там час плине якось інакше, ніж у нас, і тому, скільки б вона там не була, до нашого часу це ніякого відношення не має. З іншого боку, мені щось не віриться, щоб дівчинка у її віці отак узяла та самотужки вигадала таку своєчасну дрібничку. Якщо б у неї на меті і справді було би ввести вас в оману, вона, напевне, подбала б і про те, аби надати своїй історії більшої вірогідності. А для того тільки й треба було чим довше просидіти у шафі до того, як вийти до вас розповідати казки.