Невже ви насправді гадаєте, Професоре, ніби десь тут, просто так, за рогом, можуть критися інші світі? ніяк не міг заспокоїтися Пітер.
У будь-якому разі це не суперечить вірогідному, відповів Професор, знімаючи з носа окуляри та протираючи скло. Чого їх навчають у тій школі? знову пробуркотів він.
То що ж нам робити? відчуваючи, що розмова перетікає у якесь нове русло, відгукнулася Сьюзан.
Люба моя юна леді, пишномовно звернувся до неї Професор, окинувши виразним поглядом обох дітлахів, а чи не спадала вам, часом, на думку ідея, яку поки що ніхто не запропонував, яка може здатися навіть неочікуваною, але яка тим не менш заслуговує на те, щоб її випробували?
Що ж це за ідея? підхопилася Сьюзан.
Кожному займатися своїм ділом, наголосив Професор.
Так і вирішили.
Для Люсі це обернулося на краще. Пітер прослідкував за тим, аби Едмунд не прискіпувався до сестри. А про шафу ніхто й не згадував, ніби її й не було. Припинилися не тільки балачки, не чути було навіть натяків на горезвісну шафу. Тож здавалося, що про подальші пригоди годі було і мріяти. Та склалося інакше.
Професорський будинок (де, як він і сам визнавав, знав далеко не все), як зясувалося, був так само старовинним і відомим на всю Англію, що приваблював усіх небайдужих до давнини, які приїжджали з усіх куточків країни, аби на власні очі подивитися на славнозвісну старовину. Нічого дивного у тому не було, бо такі будівлі, як ця, не тільки згадуються у різноманітних путівниках, а ще й часто-густо слугують місцем, де відбуваються події у таких вже неймовірних історіях, порівняно з якими ця історія, яку я розповідаю вам, здасться просто-таки дитячою казкою. Так от, щоразу, як на подвірї збирався натовп витріщак, які будь-що бажали потрапити усередину, Професор нікому і ніколи не відмовляв, і тоді тут як тут зявлялася місіс Макріді, економка, яка залюбки водила їх по будинку, розповідаючи чи то про рицарські обладунки, чи то про давні книжки в бібліотеці словом, про все, що знала. При цьому місіс Макріді, яка і в кращі часи не дуже полюбляла дітей, на дух не переносила, коли ті вешталися під ногами під час екскурсії, відволікаючи і її саму, і її слухачів від стародавніх цікавинок. Ось чому першого ж дня ще зранку вона суворо попередила Сьюзан та Пітера (серед багатьох інших речей), аби ті «навіть і не думали навернутися їй на очі, коли вона водить по дому екскурсантів».
Хіба що комусь із нас, дітлахів, зненацька закортить згаяти півранку свого часу, плентаючись за юрбою невгамовних дорослих шанувальників сивої давнини, обізвався на те Едмунд.
Це був той самий випадок, коли всі одностайно погодилися з ним. Саме тут і почалися нові пригоди.
Кілька днів по тому Пітер і Едмунд стояли біля знайомих нам лицарських обладунків, прикидаючи, а чи вдасться розкрутити їх на дрібні частини, коли до зали увірвалися дівчата і почувся вереск: «Бережіться! Сюди прямує Макріді з юрбою екскурсантів!»
Швидше! вигукнув Пітер, й усі четверо кинулись навтікача через дальні двері у лицарській залі. Та коли всі гуртом промчали зелену кімнату і потрапили до бібліотеки, десь попереду почулися гучні голоси, і діти здогадалися, що, напевне, місіс Макріді з якоїсь причини повела групу через чорний хід бічними сходами замість того, щоб піти парадними, як вони від початку гадали. Тож, чи то від того, що в них запаморочилось у голові, чи то зі страху перед місіс Макріді, яка начебто мала собі на меті захопити їх зненацька, а може, і справді в домі прокинулись якісь чародійні сили, що гнали їх до Нарнії, але раптом дітям здалося, що всі й усюди їх переслідують, і врешті-решт Сьюзан не витримала:
Хай їм грець, тим екскурсантам! Мерщій до вітальні з шафою пересидіти, доки вони не заберуться геть! Там нас ніколи не знайдуть!
Та не встигли вони причаїтися у названій кімнаті, як голоси пролунали просто у коридорі, за дверима почулося шарудіння, а далі клямка повільно повернулася.
Нумо! підхопився Пітер, уже розчиняючи двері шафи. Більше нема куди!
Підштовхуючи одне одного, дітлахи кинулися до шафи і, важко дихаючи, зачаїлися у темряві. Останнім був Пітер він тихесенько причинив за собою двері, а от грюкати дверима не став, бо добре розумів, що гримати дверима це найостанніша у своєму безглузді річ, особливо коли ховаєшся у шафі.
Розділ 6
Нумо! підхопився Пітер, уже розчиняючи двері шафи. Більше нема куди!
Підштовхуючи одне одного, дітлахи кинулися до шафи і, важко дихаючи, зачаїлися у темряві. Останнім був Пітер він тихесенько причинив за собою двері, а от грюкати дверима не став, бо добре розумів, що гримати дверима це найостанніша у своєму безглузді річ, особливо коли ховаєшся у шафі.
Розділ 6
Углиб лісу
Хоч би та Макріді поквапилася та якнайшвидше здихалася своїх шанувальників е-е-е давнини, зітхнула трохи згодом Сьюзан. У мене вже тіло зсудомило.
До того ж, тут тхне якоюсь камфорою! зауважив Едмунд.
Не здивуюсь, якщо виявиться, що її повно у кишенях цих речей, погодилась Сьюзан. Це, певно, проти молі.
Мені щось у спину втикається, поскаржився Пітер.
А я вже зовсім змерзла! вигукнула Сьюзан.
І справді, щось тут прохолодно, погодився Пітер, і мокро. Що ж це за місце? От я сиджу на чомусь мокрому! Він різко звівся на ноги.
Ходімо! гукнув Едмунд. Вони вже пішли.
Ой-ой-ой! несподівано зойкнула Сьюзан. Усі разом кинулись до неї, запитуючи, що трапилось.
Е-е-е я, виявляється, сиджу, притулившись спиною до дерева, приголомшено мовила та. І, тільки подивіться тут начебто розвиднюється
І справді, здивувався Пітер, лише подивіться туди й он туди! Навколо нас самі дерева! Ось так-так, а сам я, виходить, розсівся на сніговому заметі. Куди ж ми потрапили, як не в той дивний ліс, про який нам розповідала Люсі!
Тепер помилитися було неможливо дітлахи навіть закліпали очима від світла зимового дня. Позаду на гачках висіли шуби, а попереду стояли засніжені дерева.
Пітер обернувся до Люсі.
Вибач, що одразу не повірив тобі, сказав він. Дай-но руку миритися!
Миримось! вирішила далі не ображатися Люсі, і на знак миру вони потисли одне одному руки.
А що далі? запитала Сьюзан. Що нам робити далі?
Як що? здивувався Пітер. Ходімо у розвідку!
Бр-р! пробурмотіла Сьюзан, пританцьовуючи на місці. Яка ж тут холоднеча! Може, вдягнемо шуби? Що ж їм дарма висіти?
Вони ж не наші, заперечив Пітер.
Ніхто не зважатиме, розсудила Сьюзан. Ми ж не збираємося виносити їх із дому. Більш того, ми навіть не виноситимемо їх із шафи.
Якось не подумав, Сью, погодився Пітер. А й справді, якщо подивитися з цього боку, ніхто не звинуватить нас у тому, що ми взяли ті шуби без дозволу, якщо ми не виноситимемо їх із шафи. А ця країна, як я розумію, теж є у шафі, отже, поки ми у шафі, ми можемо розпоряджатися шубами на власний розсуд.
Так вони і зробили. Шуби були занадто великими, аж до самісіньких пят, та нагадували королівські мантії. Дітям одразу стало тепло, і, роздивившись одне одного, вони вирішили, що ті вбрання їм дуже личать та й більше пасують до навколишньої природи.
Можемо удати з себе північних дослідників, запропонувала Люсі.
Нам і удавати не треба на нас і без того чекають захопливі пригоди, усміхнувся Пітер, який вже прямував до лісу. Похмуре небо над головою вкривали чорні хмари, наче провіщали черговий снігопад.
Послухайте, несподівано озвався Едмунд, коли ми збираємося вийти до ліхтарного стовпа, нам потрібно звернути лівіше! На якусь мить він забув, що мав прикидатися, наче він тут уперше. Щойно ті слова вилетіли з його вуст, він прикусив язика, та було вже запізно усі зупинилися та витріщили на нього очі, а Пітер навіть присвиснув.
Виходить, ти БУВАВ тут раніше, промовив він, виходить, то не Люсі казала неправду, то ти збрехав.
Запала мертва тиша.
Жоден звір лісовий Жоден плазун найотрутніший не вчинив би так із ближнім своїм, почав був Пітер, а там махнув рукою та змовк.
Сказати і справді було нічого, і вони всі вчотирьох мовчки пішли далі; лише Едмунд плентався позаду та буркотів собі під ніс:
Ви ще пошкодуєте, пихаті самовдоволені дурники.
Куди саме ми, до речі, прямуємо? поцікавилася Сьюзан, хоча б для того, щоб змінити тему.
Мені здається, вести нас повинна Люсі, твердо наголосив Пітер, це її право. Куди ти нас поведеш, Лу?
Чому б нам не навідатися до пана Тумнуса? запропонувала Люсі. Він дуже, дуже добрий фавн, я розповідала вам про нього.
Усі погодилися і хутенько попрямували слідом за Люсі, притупуючи ногами від холоду. Люсі виявилася справжнім слідопитом. Спершу вона побоювалася, що не знайде дороги, але тут вона впізнала незвичайне дерево, там пеньочок, і ось вже вони дійшли туди, де землю перерізали камянисті байраки, звідтіля у знайому улоговину, і нарешті опинилися коло печери, де жив пан Тумнус. Але там на них очікувала жахлива несподіванка.
Усі погодилися і хутенько попрямували слідом за Люсі, притупуючи ногами від холоду. Люсі виявилася справжнім слідопитом. Спершу вона побоювалася, що не знайде дороги, але тут вона впізнала незвичайне дерево, там пеньочок, і ось вже вони дійшли туди, де землю перерізали камянисті байраки, звідтіля у знайому улоговину, і нарешті опинилися коло печери, де жив пан Тумнус. Але там на них очікувала жахлива несподіванка.
Вхідні двері було зірвано з завіс та розбито вщент. Усередині печери було темно і вогко з одного погляду ставало зрозуміло, що її покинули декілька днів тому. У дверний проріз намело снігу він, змішаний з чимось чорним, певно, обвугленими полінцями та попелом, устилав усю підлогу. Вочевидь, хтось розкидав тут дрова, а потім затоптав полумя. Скрізь валявся розбитий посуд, а портрет батька фавна був пошматований чимось гострим чи то лезом, чи то пазурами.
Оце розправилися так розправилися, знов пробурмотів собі під носа Едмунд, а вголос додав: І варто було сюди плентатись?
Що це? На підлозі Пітер помітив аркуш паперу, прибитий через килим до підлоги.
Там щось написано? запитала Сьюзан.
Начебто так, відповів Пітер, не можу розгледіти у такій темряві. Ходімо надвір.
Усі вийшли та зюрмилися навколо Пітера, а той прочитав уголос:
Колишній мешканець цього житла, фавн на імя Тумнус, перебуває під арештом, очікуючи суду за звинуваченням у державній зраді Її Величності Ядіс, королеви Нарнії, володарки Кейр-Паравеля, імператриці Самотніх Островів та ін., а також у наданні притулку ворогам Її Величності, пригріванні шпигунів та братанні з людьми.