Що за гарна гребля!
І пан Бобер на цей раз не зацитькав, а відповів:
Облиште! То пусте! Дрібничка! Її ще навіть не завершено!
Трохи вище греблі стояла глибока заплава, нині її вкрив товстий шар темно-зеленої криги. Нижче, набагато нижче греблі також лежала крига, але не рівна та гладенька, немов дзеркало, а горбкувата та хвиляста, адже вода там замерзла у ту мить, коли зливалася вниз пінявим клекітним потоком. А там, де з греблі виривався бурхливий водоспад, утворилася блискуча стіна бурульок, з одного боку немов облита цукровим сиропом та прикрашена казковими квітами, вінками та гірляндами. Зверху греблі, приблизно посередині, стояла чудернацька маленька хатинка, схожа на велетенський бджолиний вулик. Із димаря вюнився димок, і від одного погляду на нього (особливо якщо ви зголодніли) у голову лізли думки про їжу, від яких їсти кортіло ще більше.
Ось що побачили перед собою троє дітей. Та Едмунд помітив дещо інше: нижче за течією видно було іншу річечку, що витікала з трохи меншої долини та впадала у велику річку. А кинувши погляд на ту долину, Едмунд побачив два пагорби, ті самі пагорби у цьому він був впевнений, про які казала йому Біла Відьма, коли вони прощалися з нею біля ліхтарного стовпа. Там, поміж пагорбами, подумалось йому, має бути її палац до нього звідси рукою кинути, десь із милю, не більше. Він згадав про такий жаданий мармелад і про те, що стане королем («Цікаво, як це сподобається Пітерові?» подумалось йому), і недобрі думки зароїлися у нього в голові.
Ось ми й прийшли, оголосив Бобер. Здається, моя дружина вже чекає на нас. Я піду перший, а ви слідом. Тільки обережно тут слизько.
Хоч зверху гребля була достатньо широкою, аби нею перейти, через крижаний покрив зробити це було зовсім нелегко. До того ж, якщо з одного боку до греблі прилягав гладкий лід заплави, то з іншого було підступне урвище, бо вода там застигла набагато нижче. Діти вервечкою потяглися слідом за Бобром. Обабіч греблі далеко-далеко зміїлася річка. Діставшись середини греблі, вони опинилися на порозі хатинки, де й мешкало подружжя бобрів.
А ось і ми, пані Бобрихо! привітався Бобер. Я їх знайшов! Перед тобою сини Адама та доньки Єви! з цими словами усі зайшли всередину.
Першим, що почула Люсі, коли увійшла, було дзижчання, а першою, кого вона побачила мила стара бобриха, яка сиділа у кутку з ниткою в зубах та завзято шила на швейній машинці саме звідти й долинало дзижчання. Вона спинилася та підвелася, тільки-но увійшли діти.
Нарешті ви прийшли! вигукнула вона, простягаючи їм назустріч обидві свої зморшкуваті передні лапки. Нарешті! Не думала я, що доживу до цього дня! Картопля ось-ось буде готова, вода в чайнику вже закипає, і я візьму на себе сміливість припустити, що Бобер зможе дістати нам трохи рибки.
Авжеж! обізвався Бобер та рушив надвір. З ним за компанію вийшов і Пітер. По скутій льодом заплаві вони попрямували до невеличкої ополонки, яку Бобер кожен день, рано-вранці, прорубував сокирою. З собою вони не забули взяти і відро. Зовсім не зважаючи на холод, Бобер неквапливо влаштувався біля краю ополонки та пильно вгледівся у воду. Раптом він запхнув лапу в ополонку ви б і оком не встигли змигнути! і витягнув звідти чудову форель. Так він раз за разом запускав лапу в ополонку, доки не наловив вдосталь риби.
Дівчатка тим часом поралися на кухні, допомагаючи Бобрисі. Вони наповнили казанок, накрили стіл, нарізали хліб, поставили тарілки до печі, аби вони прогрілися; з діжки, що стояла у кутку, набрали величезний глек пива для хазяїна, а також поставили на вогонь пательню нагріватися. Люсі спало на думку, що в бобрів дуже затишна маленька хатинка, зовсім не схожа на печерку пана Тумнуса. Тут не було ані книг, ані картин, а замість ліжечок до стін, немов на кораблі, були причеплені відкидні полиці. Зі стелі звисали шворки з окостами та вязки цибулі, а до стіни притулилися гумові чоботи, поряд з якими висіли непромокальні плащі; там же були сокирки, садові ножиці, лопати, кельми і бозна-як-називається-та-штука для перевезення будівельного розчину, й вудки, й риболовні сіті та усілякі інші торби. А скатертина на столі була хоч і чисто випраною, але витканою з грубих ниток.
Тільки-но олія на пательні зашипіла, як з уже почищеною рибою повернулися Пітер та Бобер. Лише уявіть собі, яким чудовим запахом потягнуло від тільки-но спійманої рибки, щойно її поклали на розпечену пательню, і як голодні діти, які від таких принадливих запахів, здається, зголодніли ще більше, з нетерплячки ходили колами коло рибки. І ось нарешті Бобер виголосив: «Усе майже готово!» Сьюзан злила воду з картоплі та відставила горщик нахиленим набік, аби картопля трохи підсохла, а Люсі тим часом допомагала Бобрисі розкладати форель по тарілках. За декілька хвилин усі вже притягнули до столу триногі стільці (інших у хаті не було, хіба що коло вогню стояло крісло-качалка господині) та, облизуючись, всілися до столу.
Для дітей принесли глечик з молоком (Бобер, як завжди, не гидував пивом), а посеред столу поставили окрему тарілочку з великим шматком жовтого, як сонце, маслечка, щоб кожен міг вдосталь змастити ним картоплю. Дітлахи вирішили про себе і з ними важко не погодитись, що немає у світі нічого ліпшого за рибку, що лише якихось там півгодини тому плавала у річці, а тепер із пательні потрапила до столу. І коли з рибкою було покінчено, пані Бобриха, немов якась чарівниця, витягнула з печі справжній пиріг із варенням, що не встиг ще навіть захолонути, і поставила чайник на вогонь. Коли від пирога залишилися самі крихти, готовий чай розлили в горнятка. Узявши кожен собі по горнятку, усі присунули стільці ближче до стіни, оперлися на неї та з задоволенням зітхнули.
Для дітей принесли глечик з молоком (Бобер, як завжди, не гидував пивом), а посеред столу поставили окрему тарілочку з великим шматком жовтого, як сонце, маслечка, щоб кожен міг вдосталь змастити ним картоплю. Дітлахи вирішили про себе і з ними важко не погодитись, що немає у світі нічого ліпшого за рибку, що лише якихось там півгодини тому плавала у річці, а тепер із пательні потрапила до столу. І коли з рибкою було покінчено, пані Бобриха, немов якась чарівниця, витягнула з печі справжній пиріг із варенням, що не встиг ще навіть захолонути, і поставила чайник на вогонь. Коли від пирога залишилися самі крихти, готовий чай розлили в горнятка. Узявши кожен собі по горнятку, усі присунули стільці ближче до стіни, оперлися на неї та з задоволенням зітхнули.
Що ж, промовив Бобер, відставляючи убік порожній пивний келих та присуваючи поближче чашку з чаєм, почекайте ще трішечки. От як запалю свою люльку можна буде серйозно поговорити Знову засніжило, додав він, визирнувши у вікно. Певно, воно й на краще можна не стерегтися несподіваних гостей. Коли хтось і намагався нас вислідити хуртовина замете всі сліди.
Розділ 8
Що трапилось після обіду
Повідайте нам скоріш, що трапилось з паном Тумнусом, попросила Люсі.
Кепські справи, похитав головою пан Бобер. Прикріше й бути не може! Особисто в мене немає жодних сумнівів у тому, що його схопила поліція. Звістку про те мені принесла знайома сорока, а та бачила все на власні очі.
А куди його повели?
Коли їх бачили востаннє, вони прямували на північ. На жаль, усі ми дуже добре розуміємо, що за тим криється.
Ні, не всі, ми зовсім не розуміємо, визнала Сьюзан.
Бобер лише зітхнув і знову скрушно похитав головою:
Це означає лише одне: його забрали до її чаклунської господи.
А що вони йому зроблять, пане Бобре? зойкнула Люсі.
Важко сказати, зажурено мовив Бобер. Із тих, хто туди потрапляв, мало хто спромігся повернутися. Статуї! Подейкують, чаклунська господа скрізь заставлена статуями. Вони усюди. На всіх поверхах, сходах і навіть на холодному подвірї. Колись всі вони були тут Бобер проковтнув клубок, що підступив до горла, живі-живісінькі та вона перетворила їх на камінь.
Який жах! у відчаї скрикнула Люсі. Ми мусимо щось зробити! Ми маємо врятувати бідолашного фавна! А все через мене
Я аніскільки не сумніваюся у тому, люба дитино, що ви неодмінно врятували б його, аби мали змогу, відповів на те Бобер. Та вам нізащо не проникнути до лігва Білої Чаклунки, якщо вона сама того не забажає. Тим паче, вийти звідти живими.
А що, як нам вдатися до хитрощів, запропонував Пітер. Переодягтися, наприклад, у як їх там заїжджих комівояжерів тощо або навпаки дочекатися, доки вона вийде з дому Має бути хоч якийсь хід чи, краще сказати, вихід! Добрий фавн врятував мою сестру, ризикуючи власним життям, пане Бобре! Хіба ж ми кинемо його напризволяще, щоб із нього зробили те, що ви кажете
Нічого з того не вийде, сине Адама, похнюпився Бобер, не вийде ні в кого із людей. Та не все ще втрачено Аслан уже в дорозі.
Аслан?! вихопилось одразу з усіх горлянок, бо всіх одразу охопило таке дивне відчуття, ніби відбувається щось прекрасне, як от перші ознаки весни чи добра звістка, що прилетіла здалеку. Розкажіть нам про нього!
Хто він такий, цей Аслан?! крізь хор голосів пробилася Сьюзан.
Аслан? замислився Бобер. Хіба ви не чули про Аслана? То є цар усіх звірів, повелитель лісів та Господь усього сущого. Щоправда, бачимо ми його зовсім нечасто. За все своє життя мені от так і не довелося побачити його жодного разу, так само, як не довелося і моєму батькові, так само, як і батькові мого батька. Та ось дійшли до нас чутки, що він уже в Нарнії. Якщо хтось і зможе здолати самозвану королеву, то це тільки він. І тільки він зможе врятувати нещасного Тумнуса.
А що, як вона і його перетворить на камінь? про всяк випадок поцікавився Едмунд.
Та що ти, сине Адама! вперше за вечір усміхнувся Бобер, це ж треба таке вигадати! Перетворити його на камінь! Для цього треба зазирнути йому в очі, а для того стати на почіпки замало! І якщо б вона на те наважилась, то була б її остання звитяга, та щось мені підказує, що на таке вона не здатна. Ні-ні, тепер, коли Аслан з нами, усе налагодиться. Про це ходить поміж нами давня-давня приказка.
Та що довго розповідати незабаром ви й самі все побачите.
А як же ми його побачимо? здивувалася Сьюзан.
Саме для того я й запросив вас до своєї оселі, донько Єви. Я проведу вас туди, де ви зустрінетесь з ним.
То «він» це людина? спитала маленька Люсі.
Аслан людина?! знітився від її нетямущості Бобер. Звісно, ні. Я вже пояснював, що він володар лісів, цар над усіма звірами та син Вседержителя, який за всіма морями. Хіба ви не знаєте, хто цар над усіма звірами? Аслан то лев, єдиний над усіма. Його величність Лев!
Отакої! А я теж чомусь уявляла його собі людиною, визнала Сьюзан. А от із левом зустрітися мені якось лячно, навіть колінця тремтять.
У будь-кого тремтітимуть, заспокоїла її Бобриха. А якщо не тремтітимуть, сміливо вважайте того або відчайдухом з відчайдухів, або геть дурним.