Погоджуюся, сказав незнайомець. Але головне зрозуміти власне бажання, щоб потім утілити свої наміри. Ось чому я наздогнав вас.
Якщо ви їдете до озера, то ви помилилися, холодно промовив Гейворд. Великий шлях, що туди веде, пролягає не менш як на півмилі позаду вас.
Цілком слушно, відповів незнайомець, аж ніяк не знітившись через холодний прийом. Я провів цілий тиждень в Едварді й не розпитав би про цей шлях тільки в тому разі, якби був німим. І тоді цей ґандж поклав би край моєму покликанню.
Самовдоволено посміхнувшись власному дотепу, який, вочевидь, залишився зовсім незрозумілим для товариства, він вів далі зі зрослою серйозністю:
Людині мого покликання не пристало бути на короткій нозі з тими, кого я маю навчати, ось причина того, чому я не долучився до загону. Окрім того, людина вашого становища чудово поінформована про правила ведення війни, і, враховуючи це, я вирішив приєднатися до вас.
Ви говорите про своє покликання й навчання, почав Гейворд, тамуючи гнів. Кого ж ви навчаєте і чого? Як користуватися зброєю чи, можливо, циркулем або компасом?
Незнайомець із подивом глянув на майора, а потім без усякого самовдоволення відповів:
Про зброю я нічого не хочу знати. І не розумію ваших натяків на циркуль та компас. Я не вважаю себе володарем будь-якого високого дару й лише претендую на славне мистецтво співати псалми.
Цей чоловік один з учнів Аполлона! весело крикнула Аліса. Я беру його під своє заступництво. Гейворде, припиніть бурмоситися та дозвольте йому їхати з нами через співчуття до моїх вух, які жадають приємних звуків. До того ж, ми матимемо на одного друга більше в разі доконечної потреби.
Невже ви думаєте, Алісо, що я повів би цією усамітненою стежкою дорогих мені людей, якби припускав, що на нас чекає якась небезпека?
Ні, я так не думаю. Проте цей дивак забавляє мене, і якщо в його душі лунає музика, то не відмовляймося від його товариства.
Очі молодих людей зустрілися на мить, яку Гейворд намагався подовжити, але підкорившись знаку Аліси, швидко підїхав до Кори.
Я дуже рада зустрічі з вами, мій друже, вела далі юна дівчина. Упереджені родичі часто запевняли мене, що я добре співаю в дуетах. Гадаю, ми приємно скоротаємо наш шлях. Для такої дилетантки, як я, буде корисним почути думку досвідченого вчителя.
Співання псалмів однаковою мірою освіжає як розум, так і серце, відповів учитель співу. Одначе для цілковитої гармонії необхідні чотири голоси. Ви володієте, вочевидь, повним, мяким сопрано, а я з моїм тенором можу брати верхні ноти. Нам бракує тільки баса й альта. Той офіцер, який так неохоче пустив мене у ваше товариство, напевне, має бас.
Не робіть поспішних висновків. Аліса усміхнулася. Якщо його голос і звучить іноді так само низько, як бас, то зазвичай він ближчий до тенора.
А він знайомий з мистецтвом співу псалмів? добродушно запитав Алісу супутник.
Дівчина ледве не розреготалася.
Гадаю, відповіла вона, що майор Гейворд віддає перевагу світському співу. Життя солдата зле сприяє розвитку ніжних нахилів.
Як і всі інші здібності, голос дано людині для того, щоб використовувати його з розумом, а не зловживати ним. Ніхто з тих, хто знає мене, не скаже, що я зневажав своє дарування. І хоча я з дитинства, подібно до царя Давида, жив для музики, ніколи жоден звук світських віршів не сходив із моїх вуст.
Отже, ви обмежуєте ваше мистецтво виключно духовним співом?
Так. Як псалми Давида перевершують решту творів, так само й мелодії, на які їх покладено, перевершують усі інші твори мистецтва. Я гордий з того, що ніколи не оспівував нічого, крім помислів і бажань царя Ізраїлю. Я постійно ношу із собою примірник творінь цього славетного співака, а саме книжку, видану в Бостоні 1744 року під заголовком «Псалми, гімни та священні пісні Старого й Нового заповітів».
Із цими словами чоловік витяг із кишені книгу і, напнувши на ніс окуляри в сталевій оправі, благоговійно розкрив її.
Слухайте, промовив дивак і, приклавши до своїх губ вищезгаданий дивний інструмент, видобув із нього високий, різкий звук, після якого взяв голосом ноту октавою нижче і, нарешті, заспівав псалом.
Таке несподіване порушення лісової тиші мусило притягти увагу тих, що їхали попереду. Індіанець пробурмотів Гейвордові кілька слів ламаною англійською, і той звернувся до співака.
Хоча безпосередня небезпека не загрожує нам, сказав він, але проста обережність змушує нас їхати якомога тихіше. Даруйте мені, Алісо, що я порушу ваше задоволення і попрошу цього пана відкласти свій спів до зручнішої нагоди.
Я навіть не встигла запитати співака, чому тон пісні та слова її так не збігаються між собою, аж ви вибухнули своїм басом.
Я не знаю, що ви називаєте моїм «басом», дещо ображено промовив Гейворд, але ваша з Корою безпека для мене є дорожчою за цілий оркестр, який виконує музику Генделя.
Він замовк і, подивившись у бік чагарника, кинув тривожний погляд на свого провідника, який увесь час зберігав незворушність. Молодий чоловік осміхнувся, потішаючись зі своїх тривог. Невже він ледве не прийняв якісь блискучі ягоди за палаючі очі індіанця, що переховується в хащах?
Майор Гейворд помилився тільки в тому, що він так хутко погодився з необґрунтованістю свого занепокоєння. Щойно група вершників віддалилася від того місця, кущі розсунулися і з них показалося люте обличчя дикуна в бойовому розфарбуванні. Він зиркнув услід мандрівникам, що віддалялися, і на його губах промайнула переможна посмішка.
Глава III
Того самого дня двоє чоловіків сиділи на березі маленької бистрої річки. Здавалося, вони очікували на появу третьої особи або на початок якихось подій.
Густе гілля дерев кидало тінь на воду. Сонячні промені вже не так обпікали. А вода джерел і струмків трохи охолоджувала повітря.
Проте в тому усамітненому місці, де сиділи чоловіки, панувала задушлива спека, яка зазвичай буває в липні. Вряди-годи непорушну тишу переривали тихі голоси обох чоловіків, постукування дятла, несуголосні крики сойки та шум далекого водоспаду.
Один із чоловіків, судячи з кольору обличчя й фантастичного вбрання, був уродженцем лісів, інший, попри свій грубий, майже тубільний костюм, здавався набагато світлішим і був безсумнівним нащадком європейських переселенців.
Індіанець сидів на краю моховитої деревини. Його майже зовсім оголене тіло нагадувало емблему смерті: розмальоване білими і чорними фарбами, воно скидалося на скелет. На голеній голові, на самісінькій маківці, лишилося тільки одне пасмо волосся, прикрашене орлиним пером. З-за пояса виднівся томагавк та ніж англійської роботи, а на оголених мязистих колінах недбало лежала рушниця з коротким стволом, одна з тих, якими англійці озброювали своїх диких союзників. Широкі груди, хороша статура та серйозне обличчя воїна показували, що він досяг повного розквіту.
Що стосується білого чоловіка, то його обличчя свідчило про те, що він зазнав чимало лиха та небезпек. Його мязисті руки були радше худорлявими, ніж повними, але кожен нерв, кожен мяз був, здавалося, загартованим із дитинства.
Він мав на собі зелену мисливську сорочку й хутряну шапку з облізлим хутром. За поясом у нього теж стирчав ніж, але томагавка не було. За звичаєм червоношкірих його мокасини прикрашало строкате оздоблення, а штани з оленячої шкіри, зашнуровані з боків, були перевязані оленячими жилами. Ягдташ і ріг із порохом довершували його мисливське спорядження. Рушниця з довгим стволом була притулена до сусіднього дерева.
Маленькі очі мисливця світилися проникливістю й неспокоєм. Він постійно роззирався, немов чекаючи наближення ворога, що приховався. Однак попри підозрілість його риси були не тільки безхитрісні, а й відрізнялися шляхетною прямодушністю.
Навіть ваші перекази, Чингачгуче, підтверджують мої слова, сказав він тією говіркою, яка була відома всім тубільцям, котрі мешкали між Гудзоном та Потомаком. Твої праотці прийшли з країни сонця, що заходить, переправилися через велику річку, підкорили тубільний народ та заволоділи землею. Мої пращури прийшли від червоної вранішньої зорі, переправились через Солоне Озеро та вчинили так само, як твої праотці. Нехай же Бог розсудить нас, а друзям не треба марнувати слів.
Мої пращури билися з голими червоношкірими, заперечив індіанець. Хіба немає різниці між стрілою воїна з камінним наконечником та свинцевою кулею, якою вбиваєте ви, Соколине Око?
Попри червону шкіру, в індіанцеві ховається розум, відповів білий, похитавши головою. Я не вчений, але вважаю, що рушниця в руках моїх пращурів була менш небезпечною за лук і добру стрілу в руках індіанців.
Ви всі кажете так, як вас навчили ваші батьки, холодно промовив червоношкірий, зневажливо махнувши рукою. Що говорять ваші старі? Хіба вони розповідають молодим воїнам, як блідолиці вийшли назустріч червоношкірим у бойовому розфарбуванні й з камяними сокирами в руках?!
Я не маю упереджень і не люблю вихвалятися своїм походженням, хоча мій найлютіший ворог, макуас, підтвердить, що я справжній білий, сказав мисливець, задоволено поглядаючи на свою білу мязисту руку. Але мушу зізнатися, що мої брати мають звичаї, які я не можу схвалити. Наприклад, вони часто пишуть про те, що бачили і що робили, замість того, щоб розповісти про все в поселеннях, де балакучого хвалька звинуватили б у брехні, а хоробрий воїн міг би послатися на своїх товаришів, які б підтвердили його слова. Внаслідок цього багато хто, можливо, ніколи не дізнається про діяння своїх батьків, ніколи не намагатиметься перевершити пращурів у подвигах. Що стосується мене, то я не хотів би відповідати за інших. Одначе кожна історія має два боки, і тому я питаю тебе, Чингачгуче, що говорять перекази про першу зустріч твоїх дідів із моїми?
Цілу хвилину індіанець зберігав глибоке мовчання, а потім почав говорити з дивовижною урочистістю, яка надавала його розповіді ще більшої правдивості.
Слухай, Соколине Око, і вуха твої не напються брехні. Ось що розповіли мої батьки й ось що зробили могікани. Ми прийшли звідтіля, де сонце увечері ховається за нескінченні рівнини, на яких пасуться стада бізонів, і невтомно просувалися до великої річки. Там ми билися з аллигевами, поки земля не почервоніла від їхньої крові. Від берегів великої річки до берегів Солоного Озера ми ні з ким не зустрічалися. Макуаси прямували за нами на певній відстані. Ми сказали собі, що ця країна має бути нашою. Макуасів ми прогнали в ліси повні ведмедів, і вони видобували сіль із ям поблизу висохлих джерел. Ці пси не ловили риби з Великого Озера, і ми кидали їм тільки кістки.