Це все я вже чув, сказав білий мисливець. Події ці відбулися задовго до того, як тут зявилися англійці.
Тоді сосни росли на тому місці, де тепер стоять каштани. Перші блідолиці, які прийшли до нас, не розмовляли англійською. Вони приїхали на великому човні, коли мої пращури разом з іншими племенами схоронили свої томагавки. І тоді, оповідав Чингачгук, виблискуючи очами, тоді, Соколине Око, ми були єдиним народом. Солоне Озеро давало нам рибу, ліс дичину, повітря птахів. Ми брали собі дружин, які народжували нам дітей, ми поклонялися Великому Духу та тримали макуасів подалі від себе.
А що ти знаєш про свій власний рід? запитав білий. Мабуть, твої пращури були мужніми воїнами
Моє племя вважають за прабатька народів, сказав індіанець, але в моїх жилах немає ані краплини змішаної крові. У моїх жилах тече кров вождів, і вона мусить навічно залишитися такою. Голландці принесли моєму народові вогняну воду, яку вони пили доти, доки їм не здалося, що небо і земля злилися воєдино. Тоді мої одноплеменці у своїй тямі уявили, ніби знайшли Великого Духа, і залишили рідну країну. Крок за кроком їх відганяли від рідних берегів, і ось тепер я, вождь усіх індіанців, ніколи не побачу сонця інакше, як крізь листя дерев, і не зможу підійти до могил своїх пращурів.
Могили пробуджують високі почуття в душі, зауважив білий, глибоко зворушений мовчазними стражданнями свого співрозмовника, і ці почуття часто допомагають чоловікові в його добрих намірах. Щодо мене, я гадаю, що мої непоховані кості білітимуть у лісах. Але де твій рід, який багато років тому прийшов до споріднених племен у землю делаварів?
Де квіти, які розпустилися в ті весни? Вони зівяли одна по одній, так само як загинув увесь мій рід: могікани, один за одним, пішли до країни духів. Я стою на вершині гори, але скоро прийде час спрямувати свої ступні в долину. Коли Ункас піде за мною, то не залишиться більше нікого з роду вождів, бо мій син є останнім із могікан.
Ункас тут! пролунав дзвінкий молодий голос недалеко від них. Хто питає про Ункаса?
Білий мисливець швидко вихопив свій ніж та мимоволі схопився за рушницю. Індіанець натомість лишився цілком спокійним, бо навіть не повернув голови.
За мить потому до них підійшов молодий воїн та сів на березі бистрої річки.
Його батько не виказав подиву, і впродовж кількох хвилин жоден із трьох чоловіків не порушив тишу запитанням чи зауваженням. Здавалося, кожний з них чекав слушного моменту, щоб заговорити, не виявивши при цьому ні жіночої цікавості, ні дитячої нетерплячості. Білий, вочевидь, устиг приноровитися до звичаїв індіанців, отож залишався так само німим та нерухомим, як і вони.
Нарешті Чингачгук повільно обернувся до сина й спитав:
Хіба макуаси наважилися лишити сліди своїх мокасинів у цих лісах?
Я йшов за ними, відповів молодий індіанець, і знаю, що їх так само багато, як пальців на моїх обох руках, але ці боягузи ховаються у засідках.
Крадії розраховують на здобич та скальпи, сказав Соколине Око. Цей француз Монкальм послав своїх шпигунів навіть до нас у табір, щоб дізнатися, яким шляхом просувається наш загін.
Досить! перервав його старший індіанець. Ми проженемо їх із хащів, як оленів Соколине Око, сьогодні ми повечеряємо, а завтра покажемо макуасам, що ми справжні чоловіки.
Я однаково готовий і до того, і до іншого, відповів мисливець. Але щоб роздобути ірокезів, треба спочатку знайти цих боязких кротів. А щоб повечеряти, необхідно спершу знайти дичину Аж ось і вона, ця дичина, про вовка й промовка. Я бачу там одного з тих великих оленів, яких зустрічав цього літа. А тепер, Ункасе, додав він напівголоса, я готовий закластися, що всаджу йому кулю проміж очі.
Не може того бути! вигукнув молодий індіанець із юнацьким запалом. Адже з кущів видно тільки роги тварини.
Він хлопчик, сказав білий, звертаючись до батька Ункаса. Невже ти не знаєш, що мисливець, побачивши тільки частину тварини, може здогадатися, де ховається все її тіло?
Білий закинув рушницю, щоб показати своє мистецтво, але старий воїн відвів його вбік і спитав:
Соколине Око, хіба ти хочеш битися з макуасами?
Ці індіанці нутром відчувають природу лісів, промовив мисливець. Я маю залишити оленя твоїй стрілі, Ункасе, бо мені довелося б убити дичину для того, щоб її зїли ірокези.
Соколине Око, хіба ти хочеш битися з макуасами?
Ці індіанці нутром відчувають природу лісів, промовив мисливець. Я маю залишити оленя твоїй стрілі, Ункасе, бо мені довелося б убити дичину для того, щоб її зїли ірокези.
Ункас кинувся на землю і став підповзати до оленя якомога обачніше. Наблизившись до куща, за яким сховалася тварина, він із надзвичайною вправністю наклав стрілу на тятиву. Тим часом роги тварини ворухнулися, ніби їх власник почув небезпеку.
За мить почувся свист стріли і поранений олень упав просто до ніг свого ворога.
Ось справжня індіанська вправність, зауважив білий, хоча стріла є зброєю недосконалою та потребує ще й ножа для завершення справи.
Спритно уникаючи рогів розлюченої тварини, Ункас кинувся до неї та всадив ножа оленю в горло, відтак той упав на берег річки, забарвивши своєю кровю світлі води.
Тсс промовив індіанець, швидко повертаючись убік, мов собака, який почув дичину.
Та тут ціле стадо! здивувався мисливець, в очах якого зявився блиск. Якщо вони наблизяться на відстань пострілу з рушниці, то я підстрелю одного з них, навіть якщо всі шість племен почують гуркіт зброї. Що скажеш, Чингачгуче? Невже для твоїх вух ліс зовсім німий?
Тут був один олень. Але й той тепер убитий, відповів індіанець, низько нахиляючись до землі та майже торкаючись її своїми вухами. Я чую кроки.
Може, це вовки, які переслідували оленя?
Ні, я чую тупіт кінських копит. Індіанець випростався та сів на своє місце на деревині. Це твої брати, Соколине Око. Поговори з ними.
Що ж, я зроблю це чистою англійською мовою, відповісти якою не стидався б і сам король, заявив мисливець. Але поки що я нічого не бачу й не чую А! Здається, це тріск сухого гілля та шум кроків. Так, ось вони вже їдуть. Боже, врятуй їх від ірокезів!
Глава IV
Не встиг мисливець закінчити фразу, як показався провідник маленького загону, що його наближення вловило сторожке вухо індіанця. Мандрівники повільно наближалися.
Хто йде? запитав мисливець, хапаючи рушницю. Хто йде сюди, до звірів і небезпек пустелі?
Віряни та друзі закону й короля, відповів той, що їхав попереду всієї групи. Люди, які від сходу сонця їдуть цим лісом без їжі та дуже стомлені подорожжю.
Так ви заблукали, перервав його мисливець, і не знаєте, куди треба рухатися ліворуч чи праворуч
Саме так. Чи не знаєте ви, як далеко звідси до королівського форту Вільям-Генрі?
Ви так само далекі від справжнього шляху, як собака від дичини за озером Горикен. Вільям-Генрі! Якщо ви друзі короля та маєте звязок з його армією, то вам краще йти вниз по річці, до форту Едвард. Скажіть, чого вам треба Веббові, котрий засів там замість того, щоб рухатися вперед і загнати цього зухвалого француза назад у його лігво.
Перш аніж незнайомець зміг відповісти на таку несподівану пропозицію, з хащів виїхав другий вершник та, зупинившись попереду свого супутника, запитав:
А як далеко ми перебуваємо від форту Едвард? Ми залишили його сьогодні вранці, щоб вирушити до озера.
Отже, ви втратили розум, а тому й заблукали. Шлях, який туди веде, є так само широким, як і будь-яка вулиця в Лондоні.
Ми не сперечатимемося про переваги цього шляху, сказав Гейворд, усміхаючись. Ми довірилися індіанцю, який хотів провести нас таємною стежкою, але й сам тепер загубив її.
Індіанець заблукав у лісі! Мисливець похитав головою. Хіба таке можливе? Адже і сонце, яке вже опалило верховіття, і річище, і листок на кожному дереві оповідають йому, в якій частині неба запалає сьогодні вночі північна зірка. У лісах повно прокладених оленями стежок, які ведуть до струмків і солоних джерел. Усі вони добре відомі кожному Та й дикі гуси ще не полетіли до Канади. Дивно, що індіанець заблукав між Горикеном та закрутом річки. Може, він мохок?
З походження ні, хоча це племя прийняло його. Його батьківщина розташована трохи далі на північ, і він належить до індіанців, яких ви називаєте гуронами.
Ось як! вигукнули обидва супутники білого мисливця, що досі мовчки сиділи, але тепер скочили, із цікавістю прислухаючись до слів мандрівника.
Гурон! повторив мисливець та знову похитав головою. Це племя крадіїв, і хоч би хто їх усиновив, із них нічого не вийде, окрім боягузів та волоцюг. Якщо ви довірилися одному з них, то я, зізнаюся, здивований, що з вами не сталося чогось гіршого.
Стосовно цього ми не маємо страху, бо Вільям-Генрі досить близько звідси. Ви забуваєте також, що наш провідник тепер мохок та служить англійцям.
А я кажу вам, що той, хто народився негідником, ним і помре! рішуче заперечив Соколине Око. Мохок! Якщо говорити про чесність, так треба взяти за приклад делаварів і могікан.
Годі про це! нетерпляче перебив його Гейворд. Я не прошу вас оцінювати людину, яку добре знаю. Краще скажіть, як далеко ми від форту Едвард?
Це залежить від того, хто ваш провідник. Мабуть, такий добрий кінь, як ваш, міг би пробігти значну відстань між сходом та заходом сонця.
Без зайвих слів, друже! сказав Гейворд, гамуючи своє невдоволення. Якщо ви проведете нас до форту, ваша праця не залишиться без винагороди.
А хто заручиться, що я, вчинивши так, не проведу ворога й шпигуна Монкальма до наших укріплень? Не кожен, хто розмовляє англійською, є вірнопідданим короля.
Якщо ви служите при армії розвідником, то, напевне, знаєте про шістдесятий королівський полк.
Шістдесятий! Як не знати!
Тоді, можливо, вам знайоме імя майора цього полку?
Так, я чув, що це місце посідає якийсь багатий молодий пан із південних провінцій. Він занадто молодий для цього. Втім, кажуть, він хороший офіцер та хоробрий солдат.
Хай би ким він був, але цієї хвилини він стоїть перед вами і, звичайно, він не ваш ворог.
Мисливець глипнув на молодого чоловіка і, знявши шапку, промовив довірливішим тоном:
Так, значить, провідник обдурив і покинув вас?
Гадаю, що ні те, ні інше. Принаймні він іде за нами.
Я хотів би поглянути на нього хоч раз. Якщо він справжній ірокез, то я впізнаю його за шахрайською фізіономією й за розфарбуванням, сказав мисливець, розсуваючи кущі та роблячи кілька кроків до того місця, де стояли обидві дівчини, котрі не без тривоги очікували на результат переговорів. За ними, притулившись до дерева, стояв індіанець, який цілком спокійно витримав допитливий погляд білого мисливця.