Постривайте! закричав господар засудженої на смерть тварини, не звертаючи уваги на те, що всі інші говорили пошепки. Пощадіть лошатко Міріам! Цей милий нащадок бравої матері нікому не заподіє шкоди.
Коли чоловік не хоче врятувати своє життя, дароване йому Богом, суворо промовив мисливець, то він і людей вважає не вищими за тварин. Якщо ви ще раз голосно заговорите, я залишу вас на милосердя Магуа. Посилай свою стрілу, Ункасе! Нам ніколи займатися подвійною роботою.
Щойно встигли пролунати його останні слова, як поранене лоша впало навколінки. Чингачгук поспішив до нього, різонув своїм ножем по горлу та зіштовхнув тварину, що тремтіла в агонії, у річку.
Цей жорстокий, але викликаний неминучою необхідністю вчинок здався мандрівникам страшним провісником небезпеки, яка загрожувала їм. Сестри здригнулися та притиснулися до Гейворда, який мимоволі схопився за пістолети, витягнуті з покривця.
Цей жорстокий, але викликаний неминучою необхідністю вчинок здався мандрівникам страшним провісником небезпеки, яка загрожувала їм. Сестри здригнулися та притиснулися до Гейворда, який мимоволі схопився за пістолети, витягнуті з покривця.
Індіанці, не гаючи часу, взяли коней за повіддя та повели їх у річку. Відійшовши на невелику відстань від берега, вони повернули вбік й незабаром зникли за береговим уступом. У цей час мисливець витяг із-під куща пірогу з кори дерева та мовчки кивнув дівчатам, щоб вони увійшли в неї. Сестри без вагань прийняли його запрошення, кидаючи тривожні погляди у густу темряву, яка огорнула берег.
Щойно Кора й Аліса сіли, як мисливець звелів Гейворду взятися рукою за один кінець маленького човника, а сам ухопився за інший, і вони потягли його вгору проти течії, а засмучений хазяїн убитого лошати йшов за ними позаду. Так вони рухалися вперед, і глибоку тишу, яка панувала навкруги, порушував тільки плескіт води.
Гейворд залишив керування човником мисливцеві, який то наближався до берега, то віддалявся від нього, намагаючись уникнути підводного каміння та глибших місць, які були добре йому знайомі. Іноді він зупинявся посеред загального мовчання, яке вражало ще дужче через шум водоспаду, та болісно прислухався до людських голосів, котрі лунали з лісу. Переконавшись, що все спокійно, він повільно продовжував свій шлях. Нарешті погляд майора впав на щось, що чорніло у густій тіні, і він указав на це мисливцю.
Так, відповів Соколине Око, індіанці сховали тут коней. Вода не залишає слідів, а такої пори навіть сова нічого розгледіти не зможе.
Невдовзі невеликий загін знову воззєднався, і мисливець почав радитися з індіанцями, від вірності й винахідливості котрих тепер залежала доля мандрівників.
Річку стискали високі скелясті стрімчаки, один з яких вивищувався над тим місцем, де стояла пірога. Величезні сосни, що росли на верхівках цих стрімчаків, здавалося, були готові впасти в прірву. Глибока пітьма огортала річку й ліс, попри яскраве зоряне небо. Ця місцина здавалася сестрам насправді віддаленою від усього світу та сповненою дикої романтичної краси.
Коней привязали до рідких кущів, що росли у глибоких розколинах скель, вони стояли наполовину у воді й мали залишатися тут на всю ніч.
Мисливець запропонував Гейвордові та його супутницям перейти у передню частину човна, а сам так упевнено став на кормі, нібито під його ногами була палуба судна з міцнішого матеріалу, ніж кора. З обережності індіанці пішли назад, до місця, яке вони нещодавно залишили.
Мисливець за допомогою жердини із силою відштовхнув човен від берега, і той умить опинився посеред бурхливих хвиль. Бідолашні дівчата, які не наважувалися поворухнути ні рукою, ні ногою, з німим жахом дивилися на бурхливу течію.
Разів із двадцять вони думали, що коловорот ось-ось закине їх ув обійми неминучої смерті, проте досвідчена рука керманича легко відводила небезпеку. Нарешті останнє відчайдушне зусилля поклало край цій напруженій боротьбі, і човен порівнявся з голою скелею, що ледве виступала з води.
Де ми? І що робити далі? запитав Гейворд, збагнувши, що Соколине Око досяг своєї мети.
Це Гленн. Ми перебуваємо біля обніжжя гори, відповів мисливець, і тепер конче слід якомога скоріше вийти з човна, інакше нас понесе вниз за течією, і ми повернемося тим-таки шляхом, який щойно подолали. Важко йти проти течії, коли річка вирує. Та й цій шкаралупці з берести нелегко нести пятьох осіб. А тепер висаджуйтеся на скелю, а я привезу могікан та деякі припаси. Краще спати без скальпа, ніж голодувати посеред достатку.
Супутники вчинили, як він радив, а сам мисливець у своєму човнику швидко зник із-перед їхніх очей.
Бідолашні мандрівники, залишені провідником, якийсь час безпорадно стояли на одному місці, боячись поворухнутися та полетіти в одну з глибоких ущелин, в які падала вода.
Однак вони були змушені трохи зачекати: мисливець повернувся, а разом із ним прибули й могікани.
Ну ось, тепер ми тут маємо і фортецю, і провіант! весело крикнув Гейворд. І нам не страшні ні Монкальм, ані його союзники! Скажіть-но, мій невтомний друже, що ви думаєте про тих, кого називаєте ірокезами?
Нічого хорошого я про них не думаю, бо для мене кожен тубілець, який говорить чужою мовою, ворог. Якщо Веббу потрібні чесні й віддані індіанці, нехай він звернеться до делаварів, а брехливих мохоків та онайдів з їхніми шістьма племенами віддасть французам.
Тоді б ми були змушені проміняти войовничих людей на некорисних друзів. Я чув, що делавари повикидали свої томагавки та бояться війни, ніби полохливі жінки.
О, сором голландцям та ірокезам, які своїми чортячими хитрощами змусили їх укласти такий союз! Але я знаю делаварів двадцять років і назву брехуном кожного, хто насмілиться сказати, що в їхніх жилах тече кров боягузів. Ви прогнали їхні племена з узбережжя та охоче вірите всьому, що кажуть їхні вороги. Ні, для мене кожний індіанець, який говорить не рідною мовою, є ірокезом, хай навіть його племя мешкає у Канаді чи Йорку.
Мені нема жодного діла до цієї угоди! вигукнув Гейворд. Я знаю лише, що ваші супутники хоробрі та досвідчені воїни. Чи не бачили вони когось із наших ворогів?
Індіанець така людина, яку спочатку почуєш, перш аніж побачиш, відповів мисливець. Якщо я шукаю слід якогось минга, то покладаюся не на очі.
Ну то чи не говорять вам ваші вуха, що вони натрапили на наш слід?
Було б дуже шкода, якби це було дійсно так. Проте не приховуватиму, що коні, коли я проходив повз них, тремтіли зо страху, ніби почувши вовків, а вовк часто кружляє поблизу індіанського табору, сподіваючись отримати залишки дичини, вбитої дикунами.
Ви забули про оленя! Може, ми зобовязані вбитому оленеві появою вовків? Але чуєте? Що це за шум?
Бідна Міріам! бурмотів учитель співу. Твоєму лошаті призначено стати здобиччю хижих звірів.
Серце цього чоловіка засмучене через смерть тварини, зауважив Соколине Око. А оскільки він покладається на долю, то невдовзі переконається, що краще пожертвувати чотириногим, аніж важити життям людини. Але правда ваша, нам треба швидко зрізати мясо на печеню, а рештки кинути в річку, бо вовки прибіжать на берег і будуть заздрісно дивитися на кожен наш шматок. А щодо ірокезів, то вони невдовзі здогадаються, чим спричинено вовче виття.
Мисливець зробив знак могіканам, щоб ті йшли за ним, і всі троє зникли за стрімчастою скелею, що височіла за кілька кроків від води.
Глава VІ
Гейворд і його супутниці з деяким хвилюванням сприйняли загадкове зникнення своїх провідників. І тільки співак псалмів не звертав уваги на те, що відбувалося навколо. Він сидів на уступі скелі, не подаючи ніяких інших ознак життя, крім частих глибоких зітхань. Незабаром почулися приглушені голоси, наче кілька людей кричали десь глибоко в надрах землі. Аж раптом яскраве світло вдарило в очі мандрівникам і перед ними розкрилась таємниця сховища, в якому перебували мисливець і могікани.
У дальньому кутку вузької печери, що розміщувалася у скелі, сидів мисливець, тримаючи в руці жмуток палаючих скіпок. Осторонь від нього стояв Ункас. Мандрівники з острахом позирали на струнку постать молодого могіканина. Подібно до Соколиного Ока, він був одягнутий у зелену мисливську сорочку. Погляд його блискучих темних очей був спокійним і сміливим, а горді риси обличчя й уся статура вражали правильністю пропорцій.
Дунканові Гейворду і його супутницям удалося нарешті роздивитись обох могікан, і, побачивши гордий, рішучий та трішечки дикий вираз обличчя молодого воїна, вони відчули, що вже не мають сумнівів щодо нього.
Аліса милувалася відвертим обличчям Ункаса, його гордою поставою, а Гейворд, хоч і звик спостерігати у тубільців досконалу красу форм, не міг утриматися від захвату перед цим узірцем чоловічої вроди.
Під охороною такого безстрашного і шляхетного юнака я й тут могла б спокійно спати, пошепки сказала Аліса Гейвордові. Напевне ті жахливі вбивства, про які ми стільки чули й читали, не могли б відбутися в присутності такої людини.
Справді, він є винятковим прикладом тих прекрасних природних якостей, які нечасто тепер зустрічаються у представників його народу. Дійсно, Алісо, такі риси, такі очі створено швидше для того, щоб наганяти жах, аніж для обману. Проте не брешімо самим собі, намагаючись знайти в ньому інші чесноти, крім чеснот дикуна. Сподіваймося, що цей могіканин не зрадить наших сподівань і стане для нас тим, ким здається зовні вірним і хорошим другом.
Невже хто-небудь, дивлячись на це дитя природи, додала Кора, буде замислюватись над кольором його шкіри?
Усі зніяковіли, мовчання порушив мисливець, запросивши всіх до печери.
Вогонь розгоряється аж занадто яскраво, зауважив він. Так і стережись, викаже мингам нашу схованку. Ункасе, опусти покривало, щоб приховати полумя. Звісно, у нас не та вечеря, що була б гідною шляхетних леді, та що вдієш? Зате солі, як бачите, у нас задосить, і печеня з дичини не забариться. А оці свіжі гілки будуть дамам за стільці. Щодо вас, друже, звернувся він до вчителя співів, сідайте ближче до нас і припиніть жалкувати за лошам. Воно було безневинним створінням, якого рання смерть урятувала від неминучих труднощів і поневірянь.
Ункас виконав наказ мисливця, і тепер шум водоспаду нагадував віддалений грім.