Задовольнивши свою цікавість, Соколине Око повернувся до Гейворда та на мить зупинився, щоб помилуватися вродою дівчат. Він відповів на посмішку Аліси та із зацікавленням поглянув на вчителя співу, що сидів на чадолюбній кобилі, в якої в цей час лоша ссало молоко.
Минг завжди залишиться мингом, бо Бог створив його таким, і жодне інше племя не змінить його, промовив він, звертаючись до Гейворда. Якби ви були самі та погодилися б офірувати вовкам вашого благородного коня, я міг би провести вас до форту Едвард не більш як за годину ходьби, але з жінками це неможливо.
Але чому? Вони, звичайно, втомилися, проте цілком можуть проїхати ще кілька миль.
Це неможливо! твердо повторив Соколине Око. Я й милі не пройшов би з цим молодиком, нехай навіть мені б пообіцяли за це найкращу рушницю в колонії. У цих лісах повно ірокезів, а ваш мохок занадто добре знає, де їх знайти
Невже? тихо запитав Гейворд. Зізнаюся, в мене теж зявилися сумніви, але я намагався приховати їх, щоб не турбувати своїх супутниць.
Я з першого погляду впізнав у ньому ошуканця, заявив мисливець. Із цієї відстані я цілком можу всадити йому в ногу кулю і на цілий місяць відбити в нього бажання волочитися лісами. Проте якщо я підійду до нього зараз, він запідозрить недобре та чкурне зі швидкістю наполоханого оленя.
Ні, тільки не це! Він, можливо, ні в чому не винен. Якби я був упевнений у його зраді
У шахрайстві ірокеза можна не сумніватися, перебив Гейворда мисливець, здіймаючи рушницю.
Зупиніться! вигукнув Гейворд. Треба придумати інший спосіб позбутися його.
Мисливець кивнув двом своїм супутникам. Ті підійшли до нього, і між ними завязалася розмова делаварською говіркою. Потім, відклавши вбік рушниці, індіанці розійшлися у протилежні боки та почали обережно заглиблюватися в хащі.
Тепер ідіть до того шахрая, сказав мисливець. Могікани схоплять його, не зіпсувавши навіть його розфарбування.
Ні, гордо вимовив Гейворд, я сам схоплю його.
Що ви можете зробити, сидячи верхи на коні, проти індіанця, який легко ковзає серед дерев?
Я можу зійти з коня.
І ви гадаєте, що він чекатиме, доки ви зістрибнете на землю? Той, хто хоче мати справи з тубільцями, має діяти за індіанськими звичаями. Отже, йдіть та погомоніть із цим шахраєм, удайте, нібито ви вважаєте його за свого найкращого друга.
Гейворд, хоча й з огидою, вирішив дослухатися цієї поради. Тепер він цілком утямив, яка небезпека чекала на його супутниць.
Сонце зайшло, і ліс заглибився у темряву. Саме в цей час дикуни вчиняли свої варварські напади, безпощадно розправляючись із жертвами.
Щойно молодий офіцер вирушив до провідника, мисливець розпочав розмову з учителем співу.
Проїжджаючи повз дівчат, Гейворд сказав їм кілька слів, причому радісно зауважив про себе, що вони не здогадуються про справжню причину зупинки, вважаючи її простою випадковістю.
За мить він зупинив свого коня перед провідником, який усе ще стояв, притулившись до дерева.
Ти сам бачиш, Магуа, розпочав майор, що ніч уже настала, а ми ще так само далеко від форту Вільям-Генрі, як і зранку. Вочевидь, ти заблукав. Мені теж не вдалося знайти потрібного шляху. На щастя, у цьому лісі я зустрів мисливця, який знає всі лісові стежки та обіцяє провести нас до місцевості, де ми зможемо заночувати.
Індіанець спрямував свій погляд на Гейворда й ламаною англійською запитав:
Він сам-один?
Один? повторив Гейворд, якому було гидко брехати. Звичайно, ні, Магуа, адже з ним ми, його супутники!
Тоді Хитра Лисиця піде, відповів провідник, спокійно підіймаючи із землі свою торбину, а з блідолицим залишаться тільки люди його племені.
Підеш? Але кого ти називаєш Лисицею?
Це прізвисько, яке дали Магуа його канадські брати, з гордістю відповів індіанець. Для Хитрої Лисиці ніч усе одно що день.
А що скаже Лисиця комендантові форту Вільям-Генрі, коли той спитає його про своїх дочок? Чи він наважиться признатися начальнику, що молоді леді залишилися у лісі без провідника?
У сивоголового старого гучний голос та довгі руки, відповів хитрий індіанець, проте хіба Лисиця почує його в лісі чи відчує його удари?!
А що скажуть мохоки? Напевне вони зшиють йому спідницю та відправлять у вігвам до жінок, бо Магуа більше не зможе займатися чоловічою справою.
Хитра Лисиця знає шлях до Великих Озер, де зможе відшукати могили своїх батьків.
Досить, Магуа! Хіба ми не друзі? Навіщо нам сваритися? Мунро обіцяв тобі винагороду, якщо ти справдиш свою обіцянку. Я теж віддячу. Дай відпочинок своєму стомленому тілу, повечеряй. Не гайнуватимемо час на порожні балачки. Як тільки наші дами відпочинуть, ми продовжимо шлях.
Блідолиці перетворюють себе на покірливих псів білих жінок. Коли жінки хочуть їсти, воїни кидають свої томагавки, щоб виконати їхнє бажання.
Що ти кажеш, Хитра Лисице?
Лисиця каже: «Добре».
Ось і чудово! вигукнув Гейворд. Лисиця відпочине й на світанку віднайде шлях. Юнак замовк, прислухаючись до тихого тріскотіння сухого гілляччя, проте одразу схаменувся та додав: Ми маємо вирушити в путь досвіта, щоб не зустрітися з Монкальмом, який може відрізати нас від форту.
У цей час Магуа підвів голову, його ніздрі затремтіли, вуха, здавалося, витяглися, і він набув вигляду статуї, що зображала напружену увагу.
Гейворд, який пильно спостерігав за ним, недбало витягнув одну ногу зі стремені та поклав руку на покрівець із ведмежої шкури, де лежали його пістолети. Перебігливий погляд індіанця не давав змоги вгадати, до якого предмета звернено його увагу.
Поки молодий офіцер розмірковував, що йому робити, Хитра Лисиця обережно розпрямився. Гейворд відчув, що настав час діяти, та, зіскочивши з коня, вирішив схопити віроломного провідника. Щоб уникнути непотрібного галасу, він підійшов до індіанця та дружньо заговорив.
Хитра Лисиця нічого не їсть. Його ріг порожній. Я подивлюся у своїх припасах, може, у мене знайдеться дещо
Магуа простяг руку, щоб прийняти частування, не виказуючи жодного остраху. Проте тільки-но пальці Гейворда обережно торкнулися його оголеного ліктя, індіанець швидко відштовхнув їх від себе, пронизливо заволав та одним стрибком зник у хащах. Одразу потому з-за кущів вийшов Чингачгук і кинувся наздоганяти утікача. Ще за мить почувся гучний крик Ункаса, зблиснув вогник та всі почули постріл з мисливської рушниці.
Глава V
Раптова втеча провідника й дикі крики його переслідувачів на якусь мить приголомшили Гейворда. Але потім він поспішив навздогін за утікачем. Пробігши лише близько ста кроків, майор наштовхнувся на індіанців і мисливця, які поверталися назад.
Чому ви відмовилися від переслідування? закричав він. Шахрай, мабуть, переховується десь у кущах. Ми не можемо бути впевненими у власній безпеці, доки він на волі.
Чому ви відмовилися від переслідування? закричав він. Шахрай, мабуть, переховується десь у кущах. Ми не можемо бути впевненими у власній безпеці, доки він на волі.
Хіба хмара може наздогнати вітер? заперечив мисливець. Я чув, як це чортеня, ніби змія, прослизнуло по сухому листю, і я вистрелив йому навздогін, проте не влучив. Утім, погляньте на це дерево: його листя червоне.
Це кров Магуа! Він поранений і може звалитися.
Ні, ні, заперечив мисливець, я лише злегка пошкрябав його шкіру, від чого він іще хутчіше побіг.
Невже четверо чоловіків не можуть упіймати одного пораненого?
Вам жити набридло? відповів мисливець питанням на питання. Ця Лисиця підведе нас під удари томагавків своїх побратимів. Власне кажучи, мені не треба було стріляти зі своєї рушниці. Але спокуса виявилась завеликою! Одначе, друзі, ми маємо знайти інше місце для стоянки, щоб навести мингів на хибний слід, інакше наші скальпи майорітимуть перед наметом Монкальма.
Ці страшні слова, вимовлені мисливцем із холодною рішучістю людини, яка знає, що таке справжня небезпека, нагадали Гейвордові про відповідальність за дівчат, які йому довірилися. Даремно він намагався просякнути поглядом темряву, що огорнула ліс; здавалося, вони були відрізані від будь-якої людської допомоги. Можливо, його беззахисні супутниці залишаться під владою лютих ворогів, які, ніби хижі звірі, тільки й чекають на прихід темряви, щоб завдати свого удару.
Що нам робити? запитав він. На Бога, не кидайте нас! Залишіться й допоможіть мені захистити дівчат! І не соромтеся: самі визначте собі винагороду.
Проте його ніхто, схоже, не слухав. Мисливець та індіанці розмовляли своєю говіркою. За кілька хвилин потому білий заговорив англійською:
Ункас мав рацію! Чоловікам не личить залишати цих беззахисних створінь без будь-якої допомоги. Але щоб урятувати ніжні квіти, ми не можемо гаяти часу.
Як ви можете сумніватися у моєму бажанні врятувати їх! Хіба я не пропонував вам
Краще моліться Богу, щоб він дав нам мудрості перехитрити чортів, які заполонили ці ліси, сказав мисливець. І постривайте з обіцянками про винагороду. Ці могікани і я ми зробимо все, щоб тільки врятувати ваших дам від нещастя. Однак ви маєте пообіцяти нам дві речі, інакше ми й собі нашкодимо, і вам жодної користі не буде.
Кажіть, про які обіцянки йдеться!
По-перше, хоч би що сталося, мовчіть, як сплячий ліс. По-друге, тримайте у таємниці від усього світу те місце, до якого ми вас відведемо.
Я зроблю все, щоб виконати ці умови.
Тоді йдіть за нами, бо треба дорожити кожною хвилиною.
Гейворд підійшов до дівчат, які нетерпляче на нього чекали, та запропонував їм умови їхнього нового провідника, а також повідомив про нагальну потребу відкинути будь-які побоювання.
Хоча цю невтішну звістку вислухали не без прихованого жаху, дівчата приготувалися мужньо витримати наступне випробування. Вони дозволили майору зсадити себе з коней та, не гайнуючи жодної хвилини, поспішили разом із ним до берега, куди покликав їх мисливець.
Що нам робити із цими безсловесними створіннями? пробурмотів мисливець, указуючи на тварин. Умертвити їх занадто жорстоко, залишити означає видати себе мингам.
Відпустити їх на волю! запропонував Гейворд.
Ні. Краще увести в оману цих чортів: нехай думають, що гнатися за нами треба зі швидкістю коней. Послухай, Чингачгуче, що це шелестить у кущах?
Лоша.
Воно-то в усякому разі має померти, сказав мисливець, схопивши тварину за гриву, але лоша вислизнуло з його рук. Ункасе, візьми стрілу!