Розділ 3
Самотні острови
Бачу землю! закричав з носа корабля спостережник.
Не встигнувши розповісти Ринсу якусь захопливу історію до кінця, Люсі спустилася по трапу з корми й побігла на ніс. Едмунд поспішив за нею, і вони зійшли на півбак, де вже стояли Каспіан, Дриніан та Рипічип. Ранок випав прохолодний. Свинцеве небо низько нависало над темно-синьою водою, по якій котилися білі баранці хвиль, і з правого борту, немов невисокий зелений пагорок посеред моря, бовванів найближчий із Самотніх островів Фелімат. А ще далі мріли сірі скелі іншого острова, що йменувався Дорном.
Та це ж Фелімат, наш давній знайомий! А он старий Дорн! заплескала в долоні Люсі. О, Едмунде, як же давно ми тут не були!
До речі, я й донині ще не знаю, відколи вони належать Нарнії, зізнався Каспіан. Їх, певне, виборов Великий король Пітер?
Та ні, відгукнувся Едмунд. Вони були нарнійськими з давніх-давен ще за часів Білої Відьми. Узагалі-то нікому так досі й не відомо, за яких обставин острови ввійшли до складу нарнійських володінь. Якщо це врешті-решт зясується і виявиться не понадміру нудним, то про це можна буде написати справжнісіньку окрему книжку.
Сір, накажете причалити? запитав Дриніан.
Напевне, на Феліматі нам робити нема чого, сказав Едмунд з виглядом дойди. У наші дні він був практично незаселеним та, скидається, залишився таким і досі. Більшість островян живе на Дорні й на Аврі (так зветься третій острів). А на Феліматі лише пасуть овець.
Тоді, мабуть, обійдемо мис і висадимося на Дорні, сказав Дриніан. Що ж, доведеться сісти на гребку.
Шкода, що ми не підійдемо до Фелімату, посумнішала Люсі. А мені так кортіло побродити там босоніж по траві Це одне з тих рідкісних місць, де самітність не крає, а радує.
Я б теж залюбки розходив ноги, сказав Каспіан. Знаєте що? А нехай нас відвезуть туди на шлюпці, ми пройдемо через острів на своїх власних, а «Зоряний мандрівник» підбере нас із того боку!
Якби в Каспіана була хоча б половина того досвіду, який він набув під час дальнього плавання, то, швидше за все, він би утримався від такої пропозиції. Але на той момент і йому, й решті ця думка здалася досить-таки слушною.
Ой, давайте! зраділа Люсі.
Ти з нами? запитав Каспіан Юстаса, котрий саме вийшов на палубу, обережно несучи перед собою перевязану руку.
Я ладен на все, що завгодно, тільки б швидше геть із цієї осоружної посудини!
Я б теж залюбки розходив ноги, сказав Каспіан. Знаєте що? А нехай нас відвезуть туди на шлюпці, ми пройдемо через острів на своїх власних, а «Зоряний мандрівник» підбере нас із того боку!
Якби в Каспіана була хоча б половина того досвіду, який він набув під час дальнього плавання, то, швидше за все, він би утримався від такої пропозиції. Але на той момент і йому, й решті ця думка здалася досить-таки слушною.
Ой, давайте! зраділа Люсі.
Ти з нами? запитав Каспіан Юстаса, котрий саме вийшов на палубу, обережно несучи перед собою перевязану руку.
Я ладен на все, що завгодно, тільки б швидше геть із цієї осоружної посудини!
Осоружної? нахмурився Дриніан. Що ви хочете цим сказати?
У цивілізованих країнах, таких як моя, поважно сказав Юстас, кораблі такі великі, що коли перебуваєш усередині, то навіть і не помічаєш, що ти в морі.
Але яка втіха від таких подорожей? вразився Каспіан. Краще вже взагалі сидіти у чотирьох стінах на березі вдома. Що ж, розпорядіться, аби спустили шлюпку, мілорде, повернувся він до капітана.
За кілька хвилин король Нарнії в супроводі Рипічипа, Едмунда, Люсі та Юстаса ступив на берег Фелімату. Шлюпка відчалила, а вони ну роздивлятися навсібіч. Вітрильник їм звідси видавався зовсім іграшковим.
Люсі, як того й бажала, була босоніж, адже черевички її, як памятаєте, пустилися на дно. Та так було навіть ліпше, бо під ногами слався мякий мох. Було надзвичайно приємно знову опинитися на березі й відчути напівзабуті запахи землі й трави. Земля, мов та палуба, начебто хиталася в них під ногами, але таке увижається кожному, хто сходить на берег після тривалого плавання. Тут було набагато тепліше, аніж на кораблі, а коли дорогою траплявся пісок, Люсі з насолодою тьопала по ньому босяка. На плечі в неї сидів Рипічип, умовити якого на це їй коштувало чималих зусиль. Спершу той уперто не бажав здаватися й мужньо плутався у всіх попід ногами.
Десь у підхмарї заливався жайворон.
Вони вибралися на досить-таки крутий, хоча й невисокий, пагорб і, звісно ж, озирнулися на «Зоряного мандрівника». Виблискуючи на сонці, неначе велетенський золотисто-зелений жук, він неквапно плив на веслах до північно-східного берега острова. Мандрівники перевалили через гребінь, і корабель зник з-перед очей.
Тепер перед ними простягався острів Дорн. Від Фелімату його відділяла протока на око в милю завширшки. Позаду й лівіше Фелімату виднівся острів Авра, а на Дорні чітко виступали білі мури містечка Вузька Гавань.
Гей, гляньте! раптом приглушено промовив Едмунд. У квітучій долині, куди вони саме спускалися, сиділо під деревом шестеро чи семеро озброєних чоловяг, досить-таки лютих з виду.
Не кажіть їм, хто ми такі, перестеріг Каспіан.
Може, нам ще й помолитися? грізно пропищав Рипічип з висоти свого становища.
Мені спало на думку, продовжував Каспіан, що тут, певна річ, давно не отримували жодних звісток із Нарнії і могли, чого доброго, забути, що острови належать їй. Коли це так, то королями тут краще не рекомендуватися.
Нас мало, та з нами наші шпаги! войовниче нагадав Рипічип.
Так-то воно так, сказав Каспіан, окинувши оком свій загін. І все ж, якщо трапиться, що всі три острови треба виборювати заново, то я вважав би за ліпше повернутися сюди з численнішим військом.
Тим часом вони вже наблизилися до незнайомців, один із яких довговязий чорнявий здоровань вигукнув могутнім басом:
Доброго ранку всім вам!
І вам усім доброго ранку, відповів Каспіан. Скажіть, Самотніми островами все ще править губернатор чи, може, уже хто-небудь інший?
Звісно, губернатор, хто ж ще, відгукнувся здоровань. Його мудрійшість Бельмес, власною персоною.
А чи це не його палац прикрашає собою Вузьку Гавань? запитав Едмунд з увічливості.
Та ви, я бачу, нетутешні прищурився здоровань. У такому випадку чи не бажаєте ви сісти й випити з нами за знайомство?
Каспіан ґречно подякував, хоча йому та його супутникам новий знайомий чомусь не припав до вподоби. Вони сіли на землю, проте ледве встигли піднести до губ кубки, як чорнявий кивнув своїм дружкам, і всі пятеро гостей миттю опинилися в їхніх дужих лабетах. Вони спробували чинити опір, та сили були занадто нерівні, й незабаром їх обеззброїли, а руки скрутили за спиною. Тільки Рипічип ще борсався в руках свого супротивника, норовлячи гризнути того якнайболючіше.
Обережніше з цією звірюкою, Дзявкінсе! крикнув ватажок. Дивись, не зіпсуй товар. Здається мені, ми зможемо продати його дорожче за інших.
Руки геть від мене, нікчемний боягузе! обурено пискнув Рипічип. Ззаду нападати безчесно!
Ти ба! здивувався работорговець (то чорнявий саме ним і був). Він ще й розмовляти вміє! Бодай я буду клятий, якщо віддам його менше, ніж за двісті півмісяців! (Остраханський півмісяць, ходова монета цих країв, дорівнювала за тодішнім курсом приблизно третині англійського фунта стерлінга.)
То ось хто ти такий, сказав Каспіан. Работорговець і викрадач дітей Що ж, можеш собою хизуватися, негіднику.
Добре, хай так, перебив вожак. Тільки не треба мене виховувати. Деякі речі треба сприймати простіше. Я це роблю не заради власної втіхи. Кожен заробляє на хліб, як може.
Куди ви нас збираєтеся везти? запитала Люсі, відчуваючи, що слова даються їй через силу.
У Вузьку Гавань, куди ж іще! вразився работорговець. Завтра там базарний день.
А британський консул тут є? запитав Юстас.
Чого-чого? перепитав викрадач. Юстас почав пояснювати, хто такий консул, та работорговець незабаром позбавив його довгих та марних старань.
Годі базікати! рявкнув він. Із мишею, що говорить, нам, само собою, поталанило, але від цього розумника мене вже нудить! Гайда, хлопці!
Люсі, Едмунда, Юстаса й Каспіана звязали однією мотузкою, не боляче, але досить-таки туго, й повели до берега. Рипічипа несли на руках. Він уже не кусався, бо йому пригрозили надягнути намордника, проте говорив без упину. Він обкладав головного работорговця такими добірними прокльонами й лайкою, що Люсі дивом дивувалася, як тому досі вдалося зберегти витримку. Та вожака це, здавалося, лише потішало. Коли Рипічип замовкав, аби набрати побільше повітря, торговець лише примовляв: «Нумо, мишенятку!», «Ач дає! Так і здається, що сам кумекає, про що пищить!», «І хто з вас так його надресирував?» Усе це вкрай розлютило Рипічипа, і він вирішив заразом виплеснути все, що в нього накипіло на серці. Та накипіло так багато, що він мало не подавився словами й, знесилений, принишк.
Вони спустилися на берег, звідки було видно Дорн. Тут стояло кілька будиночків, до вбитого в пісок кілочка було привязано довгого човна, а трохи подалі качався на хвилях брудний та обтріпаний вітрильник.
Так от, малеча, сказав работорговець. Лізьте мерщій у човен, та щоб мені без шуму, а то погано буде!
У цей час із одного з будиночків, що на вигляд був схожим на таверну, заявився височенний бородань і сказав:
У тебе, я бачу, Гавкінсе, новий товар?
Работорговець, якого саме так звали, низько вклонився і розплився в улесливій посмішці:
Й до того ж добірний, ваша ясновельможносте.
Скільки ти хочеш за цього хлопчиська? спитав бородань, ткнувши пальцем на Каспіана.
О, заметушився Гавкінс, я не сумнівався, що ви, ваша ясновельможносте, відразу помітите справжній товар. Та й сам я ніколи б вам казна-що не підсунув. Хлопчина справді славний. Я вже встиг до нього начебто навіть привязатися, як до рідного Я взагалі людина душевна й чула. І як я тільки взявся за цю роботу досі не второпаю Та, нехай так, для такого покупця, як ви, ваша ясновельможносте
Називай ціну, смердючий пес, зневажливо кинув бородань. Думаєш, мені цікаво слухати твою жалюгідну брехню?
Для вас, ваша ясновельможносте, і тільки для вас триста півмісяців. Та з будь-кого іншого я б узяв набагато, набагато
Даю сто пятдесят.
Благаю, лише не розлучайте нас! вигукнула Люсі. Ви навіть не знаєте, кого ви та тут вона замовкла, бачачи, що Каспіан і тепер не бажає відкриватися.