Отже, сто пятдесят, повторив покупець. Дуже шкода, дівчино, та всіх вас я купити не можу. Відвяжи мого хлопчака, Гавкінсе. Та диви обережніше з рештою, зрозуміло?
Та що ви! образився Гавкінс. На всіх островах не знайдеться купця, який пильнував би за своїм товаром дбайливіше за мене! Я подбаю про них, як про власних дітей!
Це вже напевно, похмуро зауважив бородань.
І для дітей настала жахлива хвилина. Каспіана відвязали, і його новий господар наказав:
Ідемо, юначе.
Люсі розридалася, а Едмунд сильно зблід. Та Каспіан обернувся через плече й кинув:
Не зневіряйтеся. Ось побачите все закінчиться добре. До побачення, друзі!
Не зневіряйтеся. Ось побачите все закінчиться добре. До побачення, друзі!
Гей, панночко, сказав Гавкінс Люсі, ану, годі нюні розпускати, а то завтра тебе, таку шмаркату, ніхто й купляти не захоче!
Невдовзі вони були на кораблі. Їх відвели вниз, у довге напівтемне поміщення, де виявилось чимало інших сердешних бранців. Гавкінс, звісна річ, був не просто работорговцем, але ще й піратом: він сновигав протоками між островами й хапав усіх, хто потрапляв йому під піратську руку. Серед полонян дітям не вдалося зустріти жодного співвітчизника; тут томилися в основному гальмійці й скипідарці. Сидячи на соломі, Едмунд і Люсі з тривогою думали про долю Каспіана, а Юстас неспинно бурчав, звинувачуючи у тому, що трапилося, кого завгодно, окрім самого себе.
Тим часом із Каспіаном відбувалося дещо таке, що більше варте на увагу, ніж опис невільницького корабля. Чоловік, який купив його, пройшов із ним вузькою вуличкою між будиночками й вивів на широкий вигін за поселенням. Там він повернувся до нього обличчям.
Не бійся мене, промовив він. Я не зроблю тобі нічого лихого. А купив я тебе ось чому: ти нагадав мені одного чоловіка
Дозвольте запитати, кого, ваша світлосте? проказав Каспіан.
Мого єдиного повелителя, законного короля Нарнії Каспіана
Тут Каспіан вирішив зіграти відкрито.
Ваша світлосте, сказав він, я і є Каспіан, король Нарнії.
Такими словами не кидаються, сказав, помовчавши, бородань. Чим ти можеш довести правоту своїх слів?
По-перше, ви самі мене впізнали, відповів Каспіан. По-друге, я можу сказати вам, хто ви. Ви один із семи нарнійських лордів, котрих мій дядько Міраз відправив на пошуки східних земель! Так, ви один із семи! Ви або Аргоз, або Берн, або Октезіан, або Рестимар, або Мавраморн, або Ревільян, або е-е як його Ет, знову забув! І нарешті, якщо буде ласка вашої світлості дати мені шпагу, то я зумію довести у чесному двобою будь-кому, що я Каспіан, син Каспіана, законний король Нарнії, правитель Кейр-Паравеля та володар Самотніх островів!
Клянусь небесами, вигукнув бородань, до чого знайомий мені цей голос! Я немовби знову чую милий моєму серцю голос Каспіана Девятого! Найуклінніше шанування вашій королівській величності І він упав навколішки й поцілував руку короля.
Гроші, які ви витратили на покупку моєї особи, будуть повернуті вам із королівської скарбниці, промовив Каспіан.
Вони ще, сір, не потрапили до кишені Гавкінса сказав лорд Берн (тому що це був саме він). І, смію вас запевнити, ніколи не потраплять. Я уже сотню разів пропонував його мудрійшості губернатору покласти край цій огидній торгівлі живим товаром. Надіюся, що цього разу мені вдасться його переконати.
Ясновельможний лорде Берн, сказав Каспіан, мені пече розпитати вас про те, як стоять справи на цих островах. Та спершу розкажіть, що було з вами?
Розповідь моя буде недовга, відповів Берн. Коли я та шестеро моїх друзів досягли цих країв, я покохав тут одну прекрасну островянку і вирішив, що морських пригод з мене досить. Повертатися до Нарнії, допоки нею правив вашої величності підлий дядечко, мені також не всміхалося. Тож я, не довго надумаючись, одружився і ввесь цей час прожив тут.
А що за людина цей Бельмес, тутешній губернатор? Чи визнає він, що служить нарнійському королю?
На словах, авжеж, визнає, відповів Берн. Усі справи тут вершаться іменем короля. Та навряд чи зрадіє, якщо у його володіння пожалує сам король. І якщо ви, ваша величносте, предстанете перед ним без зброї й охорони, то іменем короля тобто вашим же власним він оголосить вас крутієм і самозванцем, і тоді за ваше життя я не дав би і півнапівмісяця. Чи багато з вами людей?
Мій корабель саме обходить острів, сказав Каспіан. На ньому близько тридцяти озброєних вояків. Ми могли б дочекатися його, напасти на Гавкінса й звільнити моїх полонених друзів
Не раджу, сказав Берн. Якщо справа дійде до сутички, на допомогу Гавкінсу з Вузької Гавані можуть приспіти ще два-три кораблі. Краще вдати, що у нас війська без ліку, і посіяти в лавах супротивника переполох. Бельмес неабиякий боягуз, і це, гадаю, буде неважко. У відкритий бій вступати не варто.
Розмірковуючи таким чином, Каспіан і Берн вийшли на берег північніше від поселення, і там Каспіан просурмив у ріг. Цей був звичайнісінький собі ріг, бо чарівний Каспіан залишив своєму регенту Тиквіку. Дриніан, що давно чекав на сигнал, відразу ж упізнав звук королівського рога, і «Зоряний мандрівник» встав на якір неподалік берега. На воду спустили ту саму трудівницю-шлюпку, і незабаром Каспіан і лорд Берн стояли на палубі, пояснюючи капітану, що сталося. Дриніан, подібно до Каспіана, поривався негайно брати корабель работоргівця на абордаж, та Берн зумів-таки відрадити і його.
Тримайте курс уздовж протоки, капітане, сказав він, а потім повернете на Авру. Там лежать мої володіння. Але спершу підніміть королівську хоругву, виставте на борт бойові щити й відрядіть якомога більше вояків на абордажну палубу. І на відстані у пять летів стріли звідси, коли вийдете у відкрите море, з лівого борту на носі вивісьте сигнальні прапорці.
Сигнальні прапорці? Для кого? здивувався Дриніан.
Як для кого? Для інших кораблів нашої ескадри. Їх у нас нема, але Бельмес має думати, що вони в нас є.
Гм, зрозумів сказав Дриніан, потираючи долоні. І нехай усі вони прочитають наші сигнали. Що ж просигналити? «Наказую всій ескадрі обігнути з півдня Авру і зібратися в?..»
Бернстеді, підказав лорд Берн. Це буде саме те! Весь шлях ескадри, якби така була, не проглядався б із Вузької Гавані.
Хоча як Каспіану не шкода було друзів, що нудилися в трюмі невільницького корабля Гавкінса, та решта дня виявилася вдалішою. Під вечір (бо їм довелося увесь час іти на веслах), після того як обійшли праворуч північно-східний виступ Дорну, а потім лівим бортом Авру, вони увійшли у тиху гавань на південному узбережжі Аври, де до води спускалися мальовничі землі Берна. Підданці Берна, багато з яких, як було видно з борту, поралися в полі, були йоменами (тобто вільними людьми), і то були щасливий і квітучий край. Тут вони ступили на берег, де в невисокому будиночку з колонами, що виходив на затоку, на них чекала просто королівська вечеря. Берн, його чарівна дружина і славні доньки влаштували їм теплий прийом. Коли стемніло, Берн відправив човном посланця на Дорн із велінням здійснити певні приготуванні на день прийдешній, та які саме точно він не сказав.
Розділ 4
Що робив на острові Каспіан
Наступного ранку лорд Берн раненько розбудив гостей і після сніданку попросив Каспіана зібрати всіх воїнів у повному бойовому спорядженні.
Та найголовніше, додав лорд, зброя й обладунки мають так блищати, неначе сьогодні королівське військо на очах цілого світу виступає в найвеличніший похід!
Коли приготування були закінчені, люди Каспіана і невеликий загін Берна, напхом напхавшись у три шлюпки, узяли курс на Вузьку Гавань. Високо над головою Каспіана майорів королівський стяг; поруч із королем стояв його вірний сурмач.
Незабаром вони підійшли до пристані, й Каспіан побачив, що на ній зібралася юрба. «Для цього я й посилав сюди гінця з радісною звісткою, сказав Берн. Усі вони наші друзі й доброчесні громадяни». І, як тільки Каспіан ступив на берег, люди замахали руками й закричали: «Нарнії ура! Хай живе король!» Тієї ж миті зі сторони міста залунав веселий передзвін: посланець Берна попіклувався і про це. Тоді Каспіан наказав прапороносцю виступити вперед, а сурмачу грати, не шкодуючи сил, і військо закрокувало вулицею. Під ногами солдатів дрижала земля, і їхні обладунки так вигравали на вранішньому сонці, що городяни проти волі жмурилися, моргали й утирали радісні сльози.
Спершу військо вітали лише ті, кого попередив нічний вісник; адже вони до цього готувалися і про все знали заздалегідь. Потім за солдатами причепилася босонога дітвора: ще б пак, не часто ж доводилося бачити такий парад! Згодом долучилися школярі, які не забули прихопити хлопавки та тарахтавки й торохтійки; вони так само обожнювали паради і до того ж відчували: що більше на вулицях ґвалту та гармидеру, то швидше сьогодні скасують уроки. А далі й бабусі висунули з вікон голови в очіпках та дружно здоровили короля адже що порівняно з ним якийсь там губернатор?! А потім на вулиці вибігли молоденькі дівчатка: по-перше, вони ніколи не споглядали справжнього короля, а по-друге, у сяянні шоломів і кольчуг Каспіан, Дриніан і всі решта видалися їм казковими красенями. А за дівчатами похопилися й парубки, аби довідатися, на що це там видивляються їхні дівчата. Тож, коли Каспіан добувся воріт палацу, усе місто вирувало й бурлило, як чайник на грубці. Урешті-решт, цей шум почув сам Бельмес, який сидів за столом у палаці та, як завжди, висмоктував із пальця усілякі укази та накази, формуляри та циркуляри, розпорядження та веління.
Тоді нарнійський сурмач що було сил дмухнув у свою сурму й закричав:
Відчиніть ворота їх величності королю Нарнії! Король Каспіан із візитом до свого вірнопідданого намісника, губернатора Самотніх островів!!!
У ті часи на островах усе звикли робити ліниво, на галай-балай та абияк, тому перед Каспіаном не розчахнулися ворота, а лише трохи прочинилася скрипуча хвірточка. Із неї визирнув сонний скуйовджений стражник у старому заяложеному нічному каптурі замість шолома та з іржавою пікою в руці. Він сіпнувся і заморгав, побачивши блискучі обладунки, а потім, позіхаючи в кулак, прошамкотів крізь діру в зубі:
Тоді нарнійський сурмач що було сил дмухнув у свою сурму й закричав:
Відчиніть ворота їх величності королю Нарнії! Король Каспіан із візитом до свого вірнопідданого намісника, губернатора Самотніх островів!!!
У ті часи на островах усе звикли робити ліниво, на галай-балай та абияк, тому перед Каспіаном не розчахнулися ворота, а лише трохи прочинилася скрипуча хвірточка. Із неї визирнув сонний скуйовджений стражник у старому заяложеному нічному каптурі замість шолома та з іржавою пікою в руці. Він сіпнувся і заморгав, побачивши блискучі обладунки, а потім, позіхаючи в кулак, прошамкотів крізь діру в зубі: