Божественна комедія - Данте Алигьери 11 стр.

1 Я бачив вершників, які до бою
Ладналися з пихою в рівний стрій,
Але назад тікали із ганьбою;
4 Я бачив, ворог нищив навісний
Вас, аретинці; бачив я колони
Солдатів; бачив рицарський двобій
7 Під барабан, сурму, а чи під дзвони,
А чи на знак з високих башт фортець,
Місцевий або видний крізь кордони,
10 Але ніде не бачив я, щоб грець
Обрав на свій сигнал просту волинку
Для всіх чи піший то, чи верхівець.
13 Ми із чортами вийшли на стежинку
(Ну ж і компанія!), та зриш людей
Побожних в церкві, а пяниць у шинку.
16 Мій зір цікавився смолою, де
Хотів я бачить всі куточки схову
І всіх, хто шляхом вічних мук іде.
19 Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову
Судно нещасне в вирах потопить,
Вистрибує з-під водного покрову,
22 Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,
Якийсь із грішників червону спину
Являв очам на блискавичну мить.
25 І наче жаби під жарку годину,
Лишаючи все тіло в глибині,
Самі лиш писки висувають з плину,
28 Так скрізь чинили грішники сумні,
Але, щоб не зіткнутись з Бородою,
Ховались у киплячій гущині.
31 Я бачив серце й досі рве журбою,
Як забаривсь один і не пірнув
(Бува, лишиться й жаба над водою),
34 А тут Старий Кусака саме був
Вчепився в кудли, зліплені страшенно,
І, як ту видру, сильно смиконув.
37 Їх імена узнав я достеменно,
Бо чув безперестанно кличі їх,
Коли вони звертались поіменно.
40 «Гей, Неотесо, пазурів кривих
Дай гостроту йому покуштувати!»
Почулись голоси кількох із них.
43 І я: «Учителю, кортить спитати,
Хто із смоли киплячої там звівсь,
Як причепивсь до нього чорт рогатий?»
46 Мій вождь звернувся: «Звідки ти зявивсь,
Коли?» І дав той відповідь нам скору:
«В Наваррськім королівстві я родивсь,
49 І мати віддала служить до двору.
А батько мій був майстром темних справ,
Згубив себе й майна велику гору.
52 Своїм я в короля Тебальдо став
І, надто захопившись хабарами,
У цей окріп нарешті я попав».
55 Тут ікло Вепряче йому зубами,
Які не сором мати й кабанам,
Відчути дав, які від бивнів шрами.
58 Попалась миша в лапи злим котам!
Та Борода, йому спочинок давши,
Промовив: «Кинь, йому ще я задам!
61 Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:
 Як хочеш щось дізнатись, то спитай,
Поки не розшматований назавше».
64 І вождь: «Скажи, серед тутешніх зграй
Чи не трапляються якісь латинці
В смолі?» І той: «Ще мить тому, бодай,
67 З сусідом їхнім був я наодинці.
Куди приємніш бути із панком,
Ніж з тим, хто шле удари навздогінці».
70 Тут Бахур: «Годі ляпать язиком!»
Сказав, і гак у руку, як острогу,
Упяв, і видер з мясива шматком.
73 А Трута-Змій наміривсь теж у ногу
Встромити гак, але очей грозу
На нього звів десятник дуже строгу.
76 Коли ущухло трохи все внизу,
Мій вождь спитав того, чия несита
На рану скорб лила гірку сльозу:
79 «А хто була ця тінь, смолою вкрита,
Коли весь інший залишив ти люд?»
Він одповів нам: «То був брат Гоміта,
82 Той, що з Галлури. Зла і лжі сосуд,
Над ворогами владарю свойому
Він учинив занадто легкий суд:
85 Усіх за гроші відпустив додому,
Як сам казав. Він був не рядовим,
А був царем у царстві тім брудному.
88 А логодорець Мікель Дзанке з ним
Веде розмову. Часто і охоче
Говорить кожен про сардінський дім
91 Ой, гляньте, як зубами він скрегоче!
Я дечого б чимало розповів,
Але боюсь, що гаком полоскоче!»
94 Помітивши, що раптом підступив
Дурний Чортяка злий, начальник лютий
Промовив: «Птах лихий, вгамуй порив!»
97 «Покличу, якщо хочете почути,
Так зляканий став мову знов вести,
Тосканців та ломбардців з ями смути.
100 А лихолапам краще відійти,
Щоб не лякали злістю нас своєю.
А я, не сходячи із висоти,
103 Сімох покличу стежкою цією
Прийти, як свисну, як це робим ми,
Зринаючи з смоли дихнуть над нею».
106 Звів Злий Собака писок із слиньми,
Хитнувши головою, мовив: «Балуй,
Хитруне, та не памороч уми!»
109 А той, бо спритність мав таки чималу,
Сказав: «Вам добре з Хитруном таким,
Що віддає своїх вам на поталу!»
112 Тут Никлокрил, перечачи усім,
Гукнув йому: «Як пустишся навтіки,
Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?
115 Як над смолою крил розмах великий
Розкину, то і видно буде нам,
Чи встоїш проти нашої ти кліки».
118 Читачу, подивуйся чудесам:
Всі стали очі обертать поволі,
І перший, хто не довіряв словам.
121 Цього Наваррцеві було доволі,
Напружив ноги та й стрибнув собі,
Урятувавшись від лихої долі.
124 Усі аж скаженіли у злобі,
Й найгірше той, хто більшого дав маху.
Він кинувся, гукнувши: «Я ж тобі!»
127 Але дарма: бо крил гінких до страху
Не прирівняти: цей шугнув на дно,
А той в повітрі уподібнивсь птаху.
130 Навчилось каченя не так давно,
Як сокіл надлетить мале у воду!
І той у гніві, що втекло воно.
133 Розлючений Росотопчій нагоду
Не проминув, щоб дати бій усім,
І полетів над ямою наброду.
136 Не стрівся він з хабарником метким,
Тож бойовисько розпочав гаряче
На цей раз із товаришем своїм.
139 А цей, лихий, як яструб той неначе,
Теж в нього пазурі встромив зо зла,
Та й впали разом в озеро кипляче.
142 Жара в смолі їх миттю розняла,
Та повернутися не мали сили,
Бо обліпила крила їм смола.
145 І Борода, як інші, посмутнілий
Звелів, щоб четверо в парній імлі
На той бік прірви помагать летіли.
148 І тут, і там всі сіли на землі
Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,
Що вже спеклись в розтопленій смолі.
151 І ми їх залишили у турботі.

1 Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,
Один за одним надійшла пора,
Як в міноритів прийнято покутніх.
4 Мені згадалась байка прастара,
Подібна тим подіям проречистим:
Езоп в ній вивів жабу та щура.
7 В «цю мить» і «зараз» схожість та ж за змістом,
Що в бійці тій і в баєчних рядках,
Коли поглянуть оком променистим.
10 А що думки по других йдуть думках,
То народилась з тої мислі друга,
І ось чому подвоївся мій страх.
13 Я думав так: «Лиш через нас наруга
Спіткала так їх і жорстоко, й зло,
Тож їх гризе і гіркота, і туга,
16 Що зло коли б їх дужче припекло,
Його б на нас зігнали і негайно:
Як зайцю з хортом, так би й нам було».
19 Волосся диба стало незвичайно,
Коли назад я раптом озирнувсь,
І так сказав: «Учителю, сховай-но
22 Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь
Тих Лихолапів: не одну їх тушу
Уже я бачу, гнівом всяк надувсь».
25 І він: «Твоє лице не швидше мушу
Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,
Аніж твою пойняту страхом душу.
28 Думки одним в нас вяжуться вузлом;
Мої з твоїми легко поєднати,
Тож до ухвали звів я їх притьмом;
31 Якщо доволі правий схил покатий,
То в дальший схов потрапимо за мить
І вороги не зможуть нас догнати».
34 Не встиг свою він мову закінчить,
Як я побачив на простертих крилах
Рій демонів до нас чимдуж летить.
37 Мій вождь схопив мене (він був ще в силах!),
Як мати, що прокинулась в диму,
У стінах, від пожежі спломенілих,
40 Хапає сина та й біжить у тьму,
Турбуючись ним дужче, ніж собою,
Накинувши сорочку лиш саму.
43 Умить рвонувсь він до крутого звою,
Що обертавсь на косогір стрімкий
І замикав наступний схов стіною.
46 Не швидше наповняє лотоки
Перед млиновим колесом струмина
І з розмаху бють в лопаті струмки,
49 Ніж ковзала учителева спина,
І він мене до серця пригорнув,
Не як товариша, як свого сина.
52 І лиш ногами землю він торкнув,
Як вискочили на скалу з розгону
Дияволи, та страх уже минув:
55 Бо вишній Промисл, давши в охорону
Їм цю лише єдину пяту з ям,
Наклав на вихід з неї заборону.
58 Блискучі тіні посувались там
Повільно, заливаючись сльозами,
Знесилені тяжким якимсь чуттям.
61 На кожній плащ із довгими кінцями,
Каптур на очі низько насувавсь,
Отак в Колоньї вчинено з ченцями:
64 Плащ зверху золотом сяйним вкривавсь,
Але тяжким, свинцевим був зісподу,
Що Фрідріхів соломяним здававсь.
67 О вічний одяг для цього народу!
Пішли ми вліво, як черга журна,
Вслухаючись у зойки й плач наброду.
70 Під тягарем, за одною одна
Йшли тіні, і супутника нового
Хода щокрок давала забарна.
73 Тож я вождеві: «Пошукай, на кого
З людей, ділами чи імям значних,
Слід глянути, поки йде спуск полого».
76 Впізнав тосканську мову хтось із них
І вигукнув: «Чом женете в дорогу
Ви, що хапаєтесь між тіней цих?
79 Можливо, дам тобі я допомогу».
І озирнувся й мовив вождь: «Зістав
Ступні разом із ним і йдіть у ногу».
82 Спинивсь, побачив двох, чий вид являв,
Що допомога в них для нас готова,
Але вантаж і шлях їм заважав.
85 Наблизившись до нас, вони без слова
Оглянули від ніг до голови,
Й така почулась поміж ними мова:
88 «Як видно з рухів горла, цей живий,
Коли ж померлі, чом же їм, гордливим,
Як всім, не скручено плащами вий?
91 Й до мене: О тосканцю, нещасливим
Нам, лицемірам, запит серце стис:
«Хто ти такий?» дай відповідь тужливим».
94 І я до них: «Я народився й зріс
Над любим Арно, у великім місті,
Те саме тіло я й сюди приніс.
97 Хто ж ви такі, що муки пломенисті,
У вас, я бачу, по щоках струмлять?
Чому на вас ці тягарі злотисті?»
100 Один відмовив: «Так ваги гримлять
У жовтій та свинцевій оболонці,
Що терези від гир тяжких скриплять.
103 Ми з ним брати-веселуни, болонці,
Я Каталано, Лодерінго він;
Закликані як миру охоронці
106 До тебе в землю; слід, щоб був один,
А ми удвох служили так завзято,
Що Гардінго не видно з-під руїн.
109 Почав я: «О братове, вас узято»
Й замовк, побачивши, що в три коли
Людину долі до землі припято.
112 Мене помітив, зойки вмить зросли
Крізь довге бородище чорно-синє.
Брат Каталано вчув той крик хули
115 І мовив: «Цей, чий стогін знизу лине,
Упевнив фарисеїв сонм сліпий,
Що краще хай один за всіх загине
118 Лежить він, голий, впоперек тропи
І терпить болі під важким ходінням
Від натискання кожної стопи.
121 Карався й тесть тим способом незмінним,
І радники, що слухались їх слів
І стали для євреїв злим насінням».
124 Я бачив, як того, хто так терпів,
Із здивуванням розглядав Віргілій,
Розпятого, який довічно скнів.
127 А там звернув слова до брата милі:
«Скажи, як добре ставлення твоє,
Чи вихід є якийсь на правім схилі,
130 Щоб швидше на бажання йти своє
І чорних ангелів нам не просити
Знести туди, де міст який не є?»
133 Сказав: «Скоріш, ніж можна уявити.
Тут є стіна великої гряди,
Що ям перетинає ряд розбитий.
136 Стіна ж та обвалилась, і туди
Ви можете піднятись по руїні,
Що вкрила схили й дно після біди».
139 Постояв вождь і по малій хвилині
Мені сказав: «Молов казки дурні
Той чорт, що гаком грішних бив по спині».
142 І брат: «В Болоньї лічено мені
Гріхи диявола, їх цілу зливу
Наведено. Він кат, отець брехні».
145 З обличчям, перекошеним од гніву,
Ходою вождь широкою пішов;
І, кинувши юрбу, сумну й тужливу,
148 Ступив я в слід вождевих підошов.