Кажуть, що доброчесні американці після смерті потрапляють до Парижа, пирснув сер Томас, власник невичерпного запасу заяложених дотепів.
Но, справді? А куди ж потрапляють після смерті погані американці? поцікавилась герцогиня.
До Америки, півголосом обізвався лорд Генрі.
Сер Томас насумрився.
Боюся, ваш небіж упереджений щодо цієї великої країни, звернувся він до леді Еґати. Я обїздив усю Америку директори тамтешніх залізниць були такі любязні, що надавали мені спеціальні вагони. І мушу запевнити вас: це чимало важить для освіти, відвідини такої країни.
Невже треба обовязково побачити Чикаго, щоб стати освіченою людиною? жалісним тоном запитав містер Ерскін. Я не почуваюсь на силі для такої подорожі.
Сер Томас повів рукою.
У містера Ерскіна в Тредлі ввесь світ зібрано на книжкових полицях! Але ми, практичні люди, воліємо бачити речі, а не читати про них. Американці надзвичайно цікавий народ: вони мають здорову розсудливість, це найхарактерніша їхня риса. Так, так, містере Ерскін, американці дуже розсудливі. Запевняю вас, серед них немає безглуздя!
Це чистий жах! скрикнув лорд Генрі. Я можу пристати на грубу силу, але груба, практична розсудливість річ нестерпна. Просто непорядно керуватися нею у житті. Це наче підступний удар по інтелектові.
Я не розумію вас, сказав сер Томас, заходячись краскою.
А я розумію вас, лорде Генрі, з посмішкою пробурмотів містер Ерскін.
Парадокси по-своєму штука дуже добра, але ж почав баронет.
Це був парадокс? спитав містер Ерскін. Я не думав. Що ж, можливо. У парадоксів і правди один і той самий шлях. Дійсність повинна перше показати себе на цирковій линві. Поки Істина не стала акробатом, на неї не можна покладатись.
Боже мій, як ви, чоловіки, любите сперечатись! озвалася леді Еґата. Я, мабуть, нізащо у світі не візьму в втямки ваших балачок А на тебе, Гаррі, я така сердита! Навіщо ти намовляєш нашого милого містера Ґрея облишити з Іст-Ендом? Повір, йому б там ціни не було. Слухачам би сподобалась його гра.
Я хочу, щоб він грав для мене. Лорд Генрі посміхнувся і, глянувши край столу, вловив палкий погляд у відповідь.
Але ж вони там такі нещасні, в тому Вайтчепелі, не здавалася леді Еґата.
Я можу співчувати будь-чому, крім страждання, знизав плечима лорд Генрі. Цьому я вже не можу співчувати. Горе це щось бридке й відразливе, воно занадто гнітить нас. Модне тепер співчування болеві страшенно хвороблива річ. Яскраві барви, краса, радість життя ось що має викликати симпатії людини. А життєві виразки чим менше про них говориться, тим краще.
І все-таки Іст-Енд дуже важлива проблема, глибокодумно киваючи головою, промовив сер Томас.
Парадокси по-своєму штука дуже добра, але ж почав баронет.
Це був парадокс? спитав містер Ерскін. Я не думав. Що ж, можливо. У парадоксів і правди один і той самий шлях. Дійсність повинна перше показати себе на цирковій линві. Поки Істина не стала акробатом, на неї не можна покладатись.
Боже мій, як ви, чоловіки, любите сперечатись! озвалася леді Еґата. Я, мабуть, нізащо у світі не візьму в втямки ваших балачок А на тебе, Гаррі, я така сердита! Навіщо ти намовляєш нашого милого містера Ґрея облишити з Іст-Ендом? Повір, йому б там ціни не було. Слухачам би сподобалась його гра.
Я хочу, щоб він грав для мене. Лорд Генрі посміхнувся і, глянувши край столу, вловив палкий погляд у відповідь.
Але ж вони там такі нещасні, в тому Вайтчепелі, не здавалася леді Еґата.
Я можу співчувати будь-чому, крім страждання, знизав плечима лорд Генрі. Цьому я вже не можу співчувати. Горе це щось бридке й відразливе, воно занадто гнітить нас. Модне тепер співчування болеві страшенно хвороблива річ. Яскраві барви, краса, радість життя ось що має викликати симпатії людини. А життєві виразки чим менше про них говориться, тим краще.
І все-таки Іст-Енд дуже важлива проблема, глибокодумно киваючи головою, промовив сер Томас.
Ви маєте рацію, погодився молодий лорд. Але це проблема рабства, а ми намагаємось розвязати її, звеселяючи рабів.
Політик запитливо подивився на нього.
Тоді які ж зміни ви пропонуєте?
Лорд Генрі засміявся.
Я не бажаю змінювати в Англії нічого, крім погоди. Мене цілком задовольняє філософське споглядання. Але девятнадцяте століття збанкрутувало через надужиток співчуттів. Тому моя рада була б удатися до науки, щоб вона випростала нас. Емоції добрі тим, що зводять людей на манівці, а наука тим, що не знає емоцій.
Проте на нас лежить така велика відповідальність, несміливо докинула місіс Ванделер.
Страшенно велика, підтвердила леді Еґата.
Лорд Генрі поглянув на містера Ерскіна.
Людство сприймає себе надто серйозно це його первородний гріх. Якби печерна людина вміла сміятись, історія виглядала б зовсім інакше.
Ваші слова дуже втішили мене, прощебетала герцогиня. Заходячи до нашої дорогої тітоньки, я завжди почуваюсь наче винною в чомусь, бо мене аніскільки не цікавить Іст-Енд. Тепер я зможу дивитись їй у вічі і не червоніти.
Червоніти це жінкам дуже до лиця, герцогине, зауважив лорд Генрі.
Тільки молодим, відповіла вона. А коли червоніє така стара жінка, як я, це дуже погана прикмета. Любий лорде Генрі, порадили б ви мені, як знову стати молодою!
Лорд Генрі подумав хвилину.
Ви можете пригадати, герцогине, яку-небудь велику свою помилку, ще ззамолоду? спитав він, дивлячись на неї через стіл.
О, і не одну, на жаль!
Тоді вчиніть їх усі знову, поважно сказав лорд Генрі. Повернути власну молодість значить просто повторити свої нерозважні вчинки, та й годі.
Це захоплива теорія! вигукнула герцогиня. Я неодмінно скористаюся з неї.
Це небезпечна теорія! почулося крізь стулені уста сера Томаса.
Леді Еґата лише похитала головою, але не стрималась від усміху. Містер Ерскін мовчки наслухався.
Так, вів далі лорд Генрі, це одна з великих таїн життя. Тепер більшість людей помирає від так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом, і надто пізно спохоплюється, що тільки за єдиним людина ніколи не жалкує за власними помилками й дивацтвами.
Круг столу розлігся сміх.
А лорд Генрі дав волю буйній фантазії і заходився жонглювати своєю думкою, змінюючи її раз у раз до невпізнання: то відкидаючи її, то переймаючи, то примушуючи її веселково іскритись у спалахах його уяви, то окрилюючи її парадоксами. Похвала шалові поступово піднеслася до філософії, а Філософія стала юною і, ввібравши в себе дику музику Насолоди, сама наче вакханка[28] в заплямованих вином шатах і у плющовому вінку кинулася в несамовитий танець на пагорбах життя, беручи на кпини тверезість вайлуватого Сілена.[29] Факти розбігались перед нею, мов сполохані лісові звірята. Її голі ступні топтали величезне давило, на якому сидів мудрий Омар,[30] і сік винограду, бурлячи, здіймався хвилями пурпурових бульбашок довкіл її білих ніг і стікав червоним шумовинням по спадистих чорних стінках кадовба.
Це була блискуча імпровізація. Лорд Генрі відчував на собі зосереджені очі Доріана Ґрея, і усвідомлення того, що серед присутніх є душа, яку він прагне заполонити, наснажувало його дотепністю і забарвлювало йому уяву. Осяйні образи його яскравої фантазії геть відмітали вимоги розуму. Мимохіть піддаючись цим чарам, слухачі забували себе і радо йшли на клич його сопілки. Доріан Ґрей і на мить не зводив з нього пильного погляду, сидячи, мов заворожений, і тільки усмішка раз по раз вигравала йому на устах та захоплення в потемнілих очах побиралося задумою.
Нарешті в убранні нашої доби до кімнати ввійшла Дійсність в особі служника, котрий доповів герцогині, що її екіпаж подано. Леді з жартівливим розпачем сплеснула в долоні:
Як прикро! Я мушу йти! Треба ще забрати чоловіка в клубі і разом з ним поїхати на якісь противнющі збори, де він має головувати. Якщо я спізнюся, він обовязково розшаленіє, а в цьому капелюшку я не можу допускати сцен. Цей капелюшок у мене надто крихкий гостре слово може понівечити його. Ні, ні, я мушу йти, люба Еґато. До побачення, лорде Генрі, я захоплена вами, хоч ваші думки й дуже нездорові. Я рішуче не знаю, що й сказати про ваші погляди Неодмінно заїжджайте коли до нас на обід. Може, у вівторок? Ви вільні у вівторок?
Для вас, герцогине, я завжди вільний, з уклоном промовив лорд Генрі.
О, це і дуже гарно, і дуже погано з вашого боку! скрикнула герцогиня. Отже, майте на увазі: ми вас чекатимем.
З цими словами вона велично випливла з кімнати, а за нею і леді Еґата та інші дами.
Коли лорд Генрі знову сів, містер Ерскін підійшов до нього і примостився поруч, поклавши руку юнакові на плече.
Ви розмовляєте так, що куди там тим книжкам! сказав він. А чому б вам не написати від себе книжку?
Я занадто люблю читати книжки, містере Ерскін, щоб іще морочитись писанням їх. Певна річ, я б не проти написати роман, такий пишний, як перський килим, і так само фантастичний. Але у нас в Англії публіка цікавиться лише газетами, букварями й енциклопедіями. З усіх народів світу англійці найменше знаються на красі літератури.
Боюся, ви маєте слушність, погодився містер Ерскін. Я й сам свого часу мав намір стати письменником, хоча давно вже скинувся цієї думки А зараз, мій юний друже, коли дозволите мені так вас називати, чи можу я запитати ви серйозно все це говорили за полуденком?
Я зовсім забув, що тут говорив, осміхнувся лорд Генрі. Мабуть, якісь дурниці?
Так, і дуже небезпечні. Я без жарту гадаю, що ваш вплив вельми загрозливий, і коли що станеться з нашою доброю герцогинею, ми вважатимем вас за головного винуватця Але мені було б цікаво побалакати з вами про життя знаєте, моє покоління таке нудне! Коли-небудь, як Лондон обридне вам, завітайте до мене в Тредлі. Там, за чаркою чудового бурґундського, на щастя, його в мене ще досить, ви б виклали свою філософію насолоди.
Це буде чарівно! Візит до Тредлі велика честь. У Тредлі надзвичайний господар і надзвичайна книгозбірня.
Ви прикрасите її своєю присутністю, з ґречним уклоном відповів літній добродій. Ну, а тепер я мушу попрощатися з вашою милою тітонькою. Мені пора в «Атенеум».[31] Це година, коли ми там куняємо.
Всі ви, містере Ерскін?
Так, усі сорок чоловік у сорока кріслах. Ми готуємось до засідання в Англійській літературній академії.
Лорд Генрі, сміючись, підвівся.
А я піду до Гайд-парку.[32]
У дверях його руки доторкнувся Доріан Ґрей.