Цього я не знаю, відповів лорд Генрі. Але, гадаю, цей хлопець буде багатий. Зараз він ще неповнолітній. Селбі то він уже має я сам чув від нього. А його мати була справді дуже вродлива?
Я мало бачив у житті таких гарних дівчат, як Марґерит Девере. І що за ґедзь укусив її, коли вона кинулась на цей шлюб, ніколи я не міг збагнути. Вона ж могла одружитися з ким би не захотіла! Без тями закоханим у неї був Карлінґтон. Хоча, правда, вона була романтична, як і вся жінота в тій родині. Чоловіки там у них якісь нездалі, але жінки, їй же бо, чудові Карлінґтон навколішках благав її, сам мені розказував. А вона брала його на сміх, і це тоді, коли на цілий Лондон не було дівчини, що не упадала б за ним!.. До речі, коли вже зайшло про дурні шлюби. Твій батько щось плів мені про намір Дартмура взяти собі американку. Що, англійські дівчата не досить гарні для нього?
Нині, дядечку, модно одружуватися з американками.
Та я за англійок готовий закластися проти цілого світу! вигукнув лорд Фермор, бухаючи кулаком по столу.
Але ставка на американках.
Я чув, вони не витривалі, буркнув Генрів дядько.
Так, довгі перегони їх скоро знесилюють, але на коротких, з барєрами, їм немає рівних. Перепони вони беруть просто вмах! Не думаю, щоб Дартмур мав який шанс вистояти.
А хто її батьки? пробурчав старий добродій. І чи є вони взагалі в неї?
Лорд Генрі похитав головою.
Американські дівчата вміють утаювати своїх батьків так само спритно, як англійські жінки своє минуле, промовив він, підводячись.
Її батько десь, мабуть, із тих консервних фабрикантів?
Заради Дартмура я б хотів, щоб так і було, дядечку. Кажуть, в Америці це найприбутковіший фах після політики.
Але ж вона хоча б гарненька?
Вона поводить себе як справжня красуня! Так більшість американок робить у цьому й секрет їхньої принадності.
А чого б тим американкам не лишатись у себе вдома? Ми ж тільки й чуємо, що ота Америка сущий рай для жіноцтва.
Авжеж, рай. Тим-то вони й намагаються так ревно, як і Єва колись, драпанути з нього, сказав лорд Генрі. До побачення, дядечку Джордже. Я мушу йти, а то спізнюсь на полуденок. Дякую за розповідь! Мені до вподоби знати все про своїх нових знайомих і нічого не знати про давніх.
Де ти полуднуватимеш, Гаррі?
У тітоньки Еґати. Я напросився туди разом з містером Ґреєм. Він її останній протеже.
Гм!.. Тоді перекажи своїй тітоньці Егаті, хай більше не набридає мені цими благодійними зверненнями. Мене вже нудить від них. Ну де ж бо, цій добросердій жінці здається, що у мене тільки й роботи підписувати чеки на її дурні забаганки!
Гаразд, дядечку, я перекажу їй. Хоча це марна річ. Філантропи втрачають будь-яке почуття людяності, це характерна їхня риса.
Старий лорд схвально мугикнув і подзвонив, щоб слуга провів гостя. Через пасаж лорд Генрі вийшов на Берлінґтон-стріт і завернув у бік Барклі-скверу.[25]
Так ось яка Доріанова історія! Самі лише голі факти почув він, а як вони схвилювали, нагадуючи цікавий, майже сучасний роман. Вродлива дівчина ризикує всім заради шаленої пристрасті. Кілька тижнів безтямного щастя, обірваного мерзенним підступним ударом. Місяці мовчазного страждання, і потім дитина, породжена в муках. Матір забирає смерть, а хлопчик залишається сиротою, відданим на сваволю старого нелюда. Справді, тло було промовисте, воно пасувало юнакові, немовби додавало чару його образові. За прекрасним завжди криється щось трагічне. Щоб хоча б найдрібніша квітка могла запахтіти, світи мусять творитись у болях
Гаразд, дядечку, я перекажу їй. Хоча це марна річ. Філантропи втрачають будь-яке почуття людяності, це характерна їхня риса.
Старий лорд схвально мугикнув і подзвонив, щоб слуга провів гостя. Через пасаж лорд Генрі вийшов на Берлінґтон-стріт і завернув у бік Барклі-скверу.[25]
Так ось яка Доріанова історія! Самі лише голі факти почув він, а як вони схвилювали, нагадуючи цікавий, майже сучасний роман. Вродлива дівчина ризикує всім заради шаленої пристрасті. Кілька тижнів безтямного щастя, обірваного мерзенним підступним ударом. Місяці мовчазного страждання, і потім дитина, породжена в муках. Матір забирає смерть, а хлопчик залишається сиротою, відданим на сваволю старого нелюда. Справді, тло було промовисте, воно пасувало юнакові, немовби додавало чару його образові. За прекрасним завжди криється щось трагічне. Щоб хоча б найдрібніша квітка могла запахтіти, світи мусять творитись у болях
А який прегарний був Доріан учора за обідом у клубі! Він сидів навпроти Генрі, очі йому палали, уста були напіврозтулені в жахній насолоді, а тіні червоних абажурів ще більш підсилювали румянець того дива, що розквітало на його обличчі. Розмовляти з ним це наче торкатися ніжних струн скрипки: він подає голос на кожен дотик і порух смичка
Та й самий вплив твій на іншу людину як він зачаровує! Ніщо не можна прирівняти до цього. Переносити на якусь хвилю власну душу в чиїсь граційні форми; чути, як твої власні думки відлунюють до тебе, збагачені музикою пристрасті і юності; вливати в когось власний темперамент, немов це невидимий флюїд чи дивний аромат, в усьому цьому справжнє задоволення, може, навіть найповніше задоволення, що тільки можливе в такому обмеженому й вульгарному віці, як наш вік, вкрай плотський у своїх насолодах і вкрай банальний у своїх потягах
До того ж цей юнак, якого він таким незвичайним випадком запізнав у Безіловій робітні, чудовий образ. В усякому разі, з нього може розвинутися щось чудове. Його привабливість, незаймана чистота його юності, його врода, схожа на ту, яку увічнив давньогрецький мармур З нього можна витворити що завгодно. Його можна зробити титаном або забавкою. Який живий жаль, що така врода приречена загинути!..
А Безіл? Яка психологічно цікава постать! Новий метод творчості, свіжий спосіб бачення життя, так дивно навіяний самою лише присутністю людини, що несвідома всього цього. Мовчазний і незримий дух імлистих пущ та чистих лук нараз, немов Дріада,[26] безстрашно постає перед зір митця, бо в його душі, давно спраглій за ним, пробудилася та натхненна проникливість, якій одній тільки відкриваються чудовні тайни природи. Форми й обриси звичайних речей стали високодосконалі, вони мовби набрали символічної вартості як взірці зовсім іншої, вищої структури, що її лиш тінню є реальний світ. Яке все це незвичайне! Щось подібне знавали і в минулому. Чи ж не Платон, митець думки, перший заналізував це? І чи не Буонарроті[27] вирізьбив це у барвистому мармурі низки своїх сонетів? Але, як на нашу добу, воно дивовижне
Так, він повинен стати для Доріана Ґрея тим, чим несвідомо є сам юнак для художника, що створив чудовий його портрет. Він спробує підкорити Доріана своєму впливові та, власне, вже наполовину досяг цього. І ця чудесна душа скорятиметься йому А й справді безмежними чарами наділено цього сина Кохання й Смерті!
Раптом лорд Генрі зупинився і оглянувся на будинки. Е, та він уже проминув тітчин! Усміхнувшись до себе, лорд Генрі завернув назад. Коли він увійшов у сутінковий передпокій, дворецький доповів йому, що полуденок розпочався. Віддавши лакеєві капелюха й тростину, лорд Генрі пройшов до їдальні.
Ти, як завжди, спізнюєшся, Гаррі, докірливо похитала головою тітонька Еґата.
Він тут-таки знайшовся з вибаченням і, сівши на вільний стілець поруч леді Еґати, оглянув присутніх. З кінця столу до нього соромязливо кивнув Доріан, зашарівшись від задоволення. Напроти лорда Генрі сиділа герцогиня Гарлі, жінка надзвичайно добродушної і лагідної вдачі, котру дуже любили всі, хто знав її, і таких щедрих архітектурних пропорцій, які в жінках-негерцогинях сьогочасні літописці називають огрядністю. Праворуч від неї містився сер Томас Бердон, радикальний член парламенту. Відомий він був тим, що у громадському житті залишався вірним своєму лідерові, а в приватному найкращим кухарям, керуючись загальнознаним мудрим правилом: думай з лібералами і обідай з торі. Місце ліворуч від герцогині посідав містер Ерскін із Тредлі, літній добродій вельми високої культури й принадності, котрий, однак, засвоїв собі лиху звичку мовчання, оскільки сказав усе, що мав сказати, до тридцятирічного віку, як він сам колись пояснив леді Еґаті. Сусідкою лорда Генрі за столом була місіс Ванделер, давня приятелька його тітоньки, достеменна свята серед жіноцтва, але вбрана з таким жахливим несмаком, що її зовнішність скидалася на поганенько оправлений молитовник. На щастя для нього, по другий бік вона мала сусідою лорда Фодела чоловіка середніх літ, з великими знаннями й пересічними здібностями, і так само нудного, як міністерський звіт у Палаті громад. Розмову між ним і місіс Ванделер проваджено було з тією напруженою серйозністю, що є, кажучи його ж таки словом, непрощенною помилкою, якої припускаються всі добропорядні люди і якої жодному з них не змог уникнути.
Ми балакаємо про бідолаху Дартмура, поінформувала герцогиня лорда Генрі, приязно киваючи до нього через стіл. Як на вашу думку, він справді одружиться з цією чарівною юною особою?
Я гадаю, герцогине, що це вона вирішила запропонувати йому руку.
Який жах! вигукнула леді Еґата. Комусь конче треба втрутитись.
Я чув з авторитетних джерел, що її батько крамарює галантереєю та ще якимось канцурям, з презирливою гримасою мовив сер Томас Бердон.
А мій дядько висунув думку про консерви!
Якесь канцуря! Що це таке? спитала герцогиня, зводячи в подиві пишними руками.
Це американські романи, пояснив лорд Генрі, дістаючи собі перепілку.
Герцогиня спантеличено розширила очі.
Не звертайте на нього уваги, моя люба, прошепотіла їй леді Еґата. Він ніколи не говорить серйозно.
Коли було відкрито Америку почав радикальний член парламенту і заходився викладати цілий оберемок наймарудніших істин. Але, як і кожен, хто намагається вичерпати тему, він тільки вичерпав терпіння слухачів. Герцогиня зітхнула і, скориставшися своїм привілеєм, впала у слово.
Було б далеко краще, якби її зовсім не відкривали! озвалась вона. Де ж пак, наші дівчата тепер не мають ніякого вибору. Це зовсім несправедливо.
А я таки гадаю, що Америки ніколи й не відкривали, докинув містер Ерскін. Її, властиво, тільки запримітили.
О! Але мені доводилось бачити її мешканок, непевно провадила герцогиня. І, мушу визнати, здебільшого вони дуже гарні. Та й одягаються зі смаком. Вони ж бо замовляють собі вбрання у Парижі. Якби це й мені таку змогу!