Портрет Доріана Ґрея [збірник] - Оскар Уайльд 21 стр.

Через кілька хвилин вони спустилися сходами. Як і домовилися, Голворд їхав сам-один і бачив попереду поблимування ліхтарів маленької карети лорда Генрі. Почуття безповоротної втрати нараз пройняло художника. Він усвідомив, що Доріан Ґрей ніколи вже не буде йому тим, чим був дотепер. Поміж них двох стало життя Очі його заволокло сльозою, і яскраво освітлені людні вулиці розтанули перед ним у каламуті. Коли кеб підїхав до театру, Голвордові вже здавалося, що за цей день він постарів на багато років.

Розділ VII

Не знати чому, але публіки в театрі того вечора було повно, і гладкий єврей-директор, що зустрів при вході Доріана та його друзів, розпливався аж до вух у солодкаво-влесній посмішці. З виглядом урочистим і водночас послужливим він провів гостей до ложі, розмахуючи пухкими руками в перснях і просторікуючи на повен голос. Доріанові він ще огиднішим видався, ніж раніше,  юнак почував себе так, немов, шукаючи Міранду,[56] надибав Калібана. Лорд Генрі, навпаки, радше вподобав єврея. Принаймні так він заявив і напосівся потиснути йому руку, запевняючи, що пишається знайомством з людиною, котра відкрила справжнього генія і збанкрутувала через любов до поета. Голворд задовольнявся розгляданням облич у партері. Духота стояла неймовірна, і величезна люстра пломеніла, наче якась фантастична жоржина з огненними пелюстками. Молодики на гальорці, знявши куртки й жилети, порозвішували їх на барєрі. Вони перегукувалися через цілу залу й частували апельсинами своїх строкато повбираних подруг, що сиділи поряд них. У партері весело гомоніли якісь жінки, дратуючи слух верескливим реготом. З буфету чути було, як бахкали корки.

 Гарненьке ж місце саме знаходити собі божество!  озвався лорд Генрі.

 А так,  зауважив Доріан Ґрей.  Якраз тут, серед смертних, я й знайшов свою богиню! Коли вона грає, забуваєш усе на світі. Навіть оця сіра публіка у них неотесані обличчя й грубі манери,  але вони стають просто невпізнанними, коли Сібіл на сцені. Вони сидять, затамувавши віддих, і стежать за нею. Досить їй захотіти і вони ридають або сміються. Вона робить їх чуткими, як скрипка, вона духовно підносить їх, і тоді відчуваєш, що ці люди з такої ж плоті й крові, як і ти сам.

 З такої ж плоті й крові! Ну ні, це вже даруйте!  вигукнув лорд Генрі, який у бінокль розглядав гальорку.

 Не звертайте на нього уваги, Доріане,  мовив художник.  Я чудово розумію вас і вірю в цю дівчину. Та, яку ви покохали, не може не бути гарною! Коли вона здатна так впливати на людей, душа в неї витончена і шляхетна. Духовно підносити своє покоління о, це велика заслуга! Якщо ця дівчина спроможна надихнути душу тим, хто досі обходився без неї, якщо вона може зародити любов до краси в людей, чиє життя брудне й потворне, якщо вона має силу здерти з них шкаралупу себелюбства і збудити сльози співчуття до чужого горя,  тоді вона варта вашого кохання, варта того, щоб цілий світ уклінно схилився перед нею. Ви правильно робите, що з нею одружуєтесь. Спершу я не думав так, але тепер я згоден з вами. Сібіл Вейн боги створили для вас. Без неї вам чогось би бракувало.

 Дякую, Безіле,  відповів Доріан Ґрей, тиснучи йому руку.  Я знав, що ви мене зрозумієте. А Гаррі просто жахає своїм цинізмом Ага, ось і оркестр. Він препоганий, правда, та грає лише хвилин пять. Тоді підніметься завіса і ви побачите дівчину, якій я віддам ціле своє життя, якій я вже віддав усе, що є в мені найкращого.

За чверть години під сплеск бучних оплесків на сцену ступила Сібіл Вейн. Вона й справді була дуже гарна лорд Генрі навіть визнав у думці, що таку вроду йому рідко доводилось бачити. В її соромязливій грації і боязкому виразі очей було щось від молодої сарни. Легка барва, наче тінь троянди в срібному дзеркалі, заграла на щоках дівчини, коли їй передався щирий запал залюдненої зали. Вона відступила два кроки, і губи її затремтіли. Безіл Голворд скочив на ноги і заплескав у долоні. Доріан Ґрей сидів непорушне, наче вві сні, прикипівши до дівчини поглядом. А лорд Генрі, все дивлячись у бінокль, бурмотів:

 Чарівно! Чарівно!

До широкої вітальні в домі Капулетті разом з Меркуціо та іншими приятелями ввійшов Ромео в одежі прочанина. Убогий оркестрик процигикав кілька тактів, і почався танець. Поміж гурту незграбних обшарпаних акторів Сібіл Вейн виглядала на якусь вищу, неземну істоту. Її тіло колихалось у танці, як тростина над водою. Вигини її шиї нагадували білу лілею, а руки були ніби виточені з холодної слонової кості.

Але вона лишалася надиво байдужною. Ані іскрини радості не блиснуло їй в очах, коли вона побачила Ромео. Ті декілька слів Джульєттиних -

і короткі репліки в подальшому діалозі прозвучали явно фальшиво. Голос був чарівний, але тон зовсім невідповідний, якийсь нещирий, штучний. Хибна інтонація вичавила все живе з віршів, а почуття, в них висловлене, унеправдила.

Доріан Ґрей, приглядаючись до Сібіл, щодалі більш полотнів. Він був ошелешений і стривожений. Ні Безіл, ні лорд Генрі не наважувалися зайняти його. Дівчина бачилось їм не мала анінайменшого хисту, і вони були вкрай розчаровані.

Знаючи, однак, що справжнє випробування будь-якої Джульєтти сцена на балконі у другій дії пєси, вони ще мали надію. Якщо Сібіл Вейн і тут не спроможеться, значить, дівчина бездарна, та й усе.

Коли вона вийшла на сцену, освітлену місяцем, вигляд у неї був чарівний це годі було заперечити. Але разюча неприродність гри ставала все нестерпнішою. Надуманість жестів доходила до безглуздя, штучний пафос псував геть усе, що Сібіл промовляла. Прекрасний уступ -

був продекламований з нудотною педантичністю учениці якого-небудь другорядного викладача красномовства. Нарешті вона перехилилася через балкон і почала проказувати чудові рядки:

Знаючи, однак, що справжнє випробування будь-якої Джульєтти сцена на балконі у другій дії пєси, вони ще мали надію. Якщо Сібіл Вейн і тут не спроможеться, значить, дівчина бездарна, та й усе.

Коли вона вийшла на сцену, освітлену місяцем, вигляд у неї був чарівний це годі було заперечити. Але разюча неприродність гри ставала все нестерпнішою. Надуманість жестів доходила до безглуздя, штучний пафос псував геть усе, що Сібіл промовляла. Прекрасний уступ -

був продекламований з нудотною педантичністю учениці якого-небудь другорядного викладача красномовства. Нарешті вона перехилилася через балкон і почала проказувати чудові рядки:

Але вона промовила ці слова так, наче зовсім не усвідомлювала їхнього значення. То були не нерви, ні, вона ніби повністю зберігала самовладання. То була просто кепська гра. Дівчина не мала й крихти таланту.

Навіть невибаглива публіка гальорки й задніх рядів партеру втратила сякий-такий інтерес до пєси. Зала неспокійно заворушилась, почулися голосні розмови, а далі й свист. Єврей-директор, що стояв у глибині бельетажу, тупотів ногами й люто лаявся. І тільки сама дівчина зоставалась незворушною.

По другій дії у залі вибухла ціла буря шикання. Лорд Генрі підвівся й одягнув пальто.

 Вона прегарна, Доріане,  мовив він,  але грати не може. Ходімо звідси!

 Ні, я досиджу до кінця,  різко, болісним голосом заперечив Доріан.  Мені, Гаррі, дуже прикро, що через мене у вас пропав вечір. Перепрошую вас обох.

 Мій любий Доріане, мабуть, міс Вейн сьогодні нездужає, сказав Голворд.  Ми прийдемо колись іншим разом.

 Краще б їй і справді нездужати,  зітхнув Доріан.  Але мені здається, вона просто холодна й нечула. З нею сталася цілковита зміна! Ще вчора вона була велика артистка, а сьогодні це лише звичайнісінька посередня лицедійка.

 Не кажіть так про кохану дівчину, Доріане. Кохання вище за Мистецтво.

 І те, і те тільки форми наслідування,  зауважив лорд Генрі. Ну що ж, ходімо, Безіле. Але вам, Доріане, теж не слід тут довше залишатися. Дивитись на погану гру зле для людської моральності. Окрім того, навряд чи ви, Доріане, схочете, щоб ваша дружина виступала на сцені, тож і не має значення, що вона грає Джульєтту, мов деревяна лялька! Вона дуже гарненька, і коли про життя знає так само мало, як і про мистецтво,  близькість із нею принесе чимало насолоди! Є ж бо тільки два різновиди людей, по-справжньому чарівних,  це ті, що їм відомо абсолютно все, і ті, що їм невідомо абсолютно нічого. О Боже, любий мій хлопчику, не сприймайте це так трагічно! Секрет вічної молодості в тому, щоб остерігатись почуттів, які нівечать вроду. Краще їдьмо з нами до клубу. Там перекуримо і випємо за вроду Сібіл Вейн. Вона прекрасна. Чого ще вам хотіти?

 Ідіть, Гаррі!  скрикнув юнак.  Мені треба побути на самоті. Безіле, ви теж залиште мене. Хіба ви не бачите, що в мене серце крається?

Йому до очей підступили гарячі сльози, губи засіпалися. Кинувшись у глиб ложі, він прихилився до стіни і затулив обличчя руками.

 Ходімо, Безіле,  з незвичною теплотою в голосі мовив лорд Генрі. І вони обидва вийшли з ложі.

Через кілька хвилин спалахнули вогні рампи, завіса знову піднялась і почалася третя дія. Доріан Ґрей повернувся на своє місце. Вид його був блідий, сповнений гордовитої байдужості. Пєса все тяглась, і, здавалося, кінця їй не буде. Зала напівспорожніла, люди зі сміхом виходили, човгаючи важкими черевиками. Вистава безнадійно провалилася.

Коли грали останню дію, ряди були майже порожні. Врешті завіса опустилась під хихотіння і вигуки ремства.

Ледве було по виставі, як Доріан Ґрей метнувся за лаштунки, до кімнатинки Сібіл Вейн. Дівчина стояла сама, з виразом тріумфу на обличчі. Очі її яскраво зоріли, і вся вона немов променилася сяйвом. Напіврозтулені вуста усміхались якійсь лиш їй одній знаній таємниці.

Коли увійшов Доріан, Сібіл глянула на нього, і вмить її охопила безмежна радість.