А я не можу дарувати вам спізнення на обід, усміхнене докинув лорд Генрі, кладучи руку юнакові на плече. Сідаймо краще до столу та погляньмо, що тут новий шеф-кухар утяв. Тоді ви нам і розповісте все, як годиться.
Та тут і не багато що розповідати, почав Доріан, коли вони сіли за невеликий круглий стіл. А сталося все це ось як. Вчора надвечір від вас, Гаррі, я пішов додому перевдягтися, далі пообідав у тому італійському ресторанчику на Руперт-стріті, куди ви мене ввели, і о восьмій годині поїхав до театру. Сібіл грала Розалінду. Декорації були, як завжди, жахливі, Орландо[54] смішний по саме нікуди Але Сібіл! Якби ви її тільки бачили! Очей не можна було відвести від її стрункої постаті, коли вона вийшла на сцену, прибрана за хлопчика. На ній була зеленувата оксамитова куртка з світло-коричневими рукавами, щільно по нозі брунасті штанці, вишукана зелена шапчина з соколиним пером під пряжкою і плащ із каптуром. Ніколи вона ще не здавалась мені аж такою чарівною. Її ніжна грація нагадувала ту танагрську статуетку,[55] що є у вас, Безіле, в робітні. Волосся обрамляло їй обличчя, як темне листя оточує бліду троянду. А грала вона Ну, та ви самі побачите її сьогодні. Вона просто вроджена актриса! Я сидів у пошарпаній ложі, сам себе не тямлячи від захвату. Я забув, що я в Лондоні і в девятнадцятому столітті. Я був із своєю коханою далеко, в тому пралісі, де ще нога людська не ступала Після вистави я пішов за лаштунки й заговорив з нею. Ми сиділи поряд, і раптом в її очах зявився такий вираз, якого я ніколи ще не бачив. Наші губи зійшлися, і ми поцілувались Мені несила передати вам, що я відчував ту мить. Здавалося, все моє життя зосередилось на цій хвилині безмежної насолоди. Сібіл уся затріпотіла, як білий нарцис. А тоді нараз упала на коліна і стала цілувати мої руки Я знаю, мені не слід би все це вам говорити, але я не можу стриматись. Ясна річ, наші заручини в найсуворішій таємниці. Сібіл навіть своїй матері не сказала. Та й я ще не знаю, якої заспівають мої опікуни. Лорд Редлі, певно, буде в нестямі. Хай, мені байдуже! Менше ніж за рік я стану повнолітнім і тоді зможу робити все, що схочу Ну, скажіть, Безіле, хіба ж я не мав рації, що кохання пізнав з поезії, а дружину знайшов у Шекспірових пєсах? Губи, що їх Шекспір навчив говорити, шепотіли мені на вухо свої секрети. Мене обіймали руки Розалінди, і я цілував уста Джульєтти
Так, Доріане, я гадаю, ви маєте рацію, повільно мовив Голворд.
А сьогодні ви бачилися з нею? запитав лорд Генрі.
Доріан Ґрей похитав головою.
Я залишив її в Арденнському лісі, а зустріну тепер в садку у Вероні.
Лорд Генрі в задумі відпив шампанського.
В яку ж саме мить ви завели з нею мову про шлюб, Доріане? І що вона відповіла? Чи ви, мабуть, уже позабули?
Так, Доріане, я гадаю, ви маєте рацію, повільно мовив Голворд.
А сьогодні ви бачилися з нею? запитав лорд Генрі.
Доріан Ґрей похитав головою.
Я залишив її в Арденнському лісі, а зустріну тепер в садку у Вероні.
Лорд Генрі в задумі відпив шампанського.
В яку ж саме мить ви завели з нею мову про шлюб, Доріане? І що вона відповіла? Чи ви, мабуть, уже позабули?
Любий Гаррі, я ж не мав з нею якоїсь ділової розмови, щоб конче ото формально освідчуватись! Просто я сказав їй, що кохаю її, а вона відповіла, що не варта бути моєю дружиною. Не варта! Боже мій, таж мені цілий світ проти неї ніщо!
Жінки надзвичайно практичні, пробурмотів лорд Генрі, далеко практичніші, ніж ми, чоловіки. Ми в таку мить часто забуваємо сказати про шлюб, а жінка обовязково нагадає нам про нього.
Голворд доторкнувся його ліктя.
Облиш, Гаррі, ти ж ображаєш Доріана. Він не такий, як інші, в нього занадто гарна душа, щоб зробити жінку нещасною.
Лорд Генрі глянув на Доріана й відказав:
Доріан ніколи не ображається на мене. Я запитав його з найблагороднішої причини єдиної, що може виправдати будь-які запитання, з чистої цікавості. У мене склалася думка, що завжди саме жінки пропонують нам руку, а не ми їм. Це, ясна річ, за винятком буржуазії. Проте буржуазія старомодна.
Засміявшись, Доріан Ґрей крутнув головою.
Ви безнадійні, Гаррі, але я не звертаю уваги на ваші слова. На вас неможливо сердитись. Коли ви побачите Сібіл Вейн, то й самі зрозумієте, що треба бути негідною тварюкою, щоб її образити. Мені й у голові не вкладається, як можна ославити ту, кого кохаєш! Я кохаю Сібіл Вейн. Я хочу піднести її на золотий пєдестал, щоб увесь світ поклонявся моїй коханій. Що таке шлюб? Довічна обітниця. Вам це смішно? Не смійтеся, Гаррі! Адже якраз таку довічну обітницю я й збираюся дати. Її довіря робить мене відданим, її віра кращим. Коли я з нею, мені соромно за все те, чого ви, Гаррі, навчили мене. Тоді я стаю інакшим, зовсім інакшим. Так, тоді я змінююся: самий лише дотик руки Сібіл Вейн і я забуваю й вас, і всі ваші чарівні теорії, такі отруйні й нездорові.
Які ж саме? спитав лорд Генрі, беручись до салати.
Ну, про життя, про кохання, про насолоду. Словом, усі ваші теорії, Гаррі.
Єдине, що варте теорії, це насолода, неквапливо промовив лорд Генрі своїм мелодійним голосом. Але боюся, я не маю права претендувати на цю теорію. Її створила Природа, а не я. В насолоді Природа випробовує людину і насолодою ж виявляє своє схвалення. Щаслива людина завжди добра, але добра не конче щаслива.
Але кого ж ти вважаєш добрим? запитав Безіл Голворд.
Атож, приєднався до художника Доріан, відкинувшись на стільці і дивлячись на лорда Генрі з-над розкішного букета пурпурових ірисів, що стояв посеред столу, кого ви вважаєте добрим?
Добрий той, хто живе у злагоді з самим собою, відповів лорд Генрі, торкаючись ніжки келиха білими, немов відточеними пальцями. А хто мусить жити в злагоді з іншими людьми, той у розладі з самим собою. Своє власне життя це найважливіше. Що ж до ближніх, то якщо кому смакує філістерський чи пуританський дух, він може собі козиритись перед ними власною моральністю, але насправді ближні його не обходять. До того ж в індивідуалізму, безперечно, вища мета. Сучасна мораль вимагає від нас погодження з приписами часу. Я ж, однак, вважаю, що для кожної культурної людини годитися з нормами своєї доби це щонайгрубша неморальність.
Але ж ти знаєш, Гаррі, коли людина живе тільки для себе, вона розплачується за те жахливою ціною, зауважив митець.
Авжеж, у нас за все нині правлять надміру. Мені здається, справжня трагедія бідних якраз у тому, що вони не можуть дозволити собі нічого, крім самозречення. Красиві гріхи, як і красиві речі, привілей багатих.
Людина за таке життя розплачується не грошима.
А чим же ще, Безіле?
Ну, хоча б докорами сумління, стражданням, нарешті, свідомістю свого морального занепаду
Лорд Генрі знизав плечима.
Любий мій, середньовічне мистецтво чарівне, але середньовічні емоції віджилі. Щоправда, як на письменство, вони ще годяться, але якась річ тільки тому й стає здала для письменства, що нею в житті перестали користатись. Повір мені, цивілізована людина ніколи не кається в пережитих насолодах, а людина нецивілізована не знає, що таке насолода.
Я знаю, що таке насолода! вигукнув Доріан Ґрей. Це обожнювати кого-небудь.
Але ж ти знаєш, Гаррі, коли людина живе тільки для себе, вона розплачується за те жахливою ціною, зауважив митець.
Авжеж, у нас за все нині правлять надміру. Мені здається, справжня трагедія бідних якраз у тому, що вони не можуть дозволити собі нічого, крім самозречення. Красиві гріхи, як і красиві речі, привілей багатих.
Людина за таке життя розплачується не грошима.
А чим же ще, Безіле?
Ну, хоча б докорами сумління, стражданням, нарешті, свідомістю свого морального занепаду
Лорд Генрі знизав плечима.
Любий мій, середньовічне мистецтво чарівне, але середньовічні емоції віджилі. Щоправда, як на письменство, вони ще годяться, але якась річ тільки тому й стає здала для письменства, що нею в житті перестали користатись. Повір мені, цивілізована людина ніколи не кається в пережитих насолодах, а людина нецивілізована не знає, що таке насолода.
Я знаю, що таке насолода! вигукнув Доріан Ґрей. Це обожнювати кого-небудь.
Певна річ, це краще, ніж бути обожнюваним, відказав лорд Генрі, вибираючи собі фрукти. Страх набридливо терпіти, як тебе обожнюють. Жінки ставляться до нас, представників чоловічого роду, точнісінько як людство до своїх богів. Вони поклоняються нам і вічно дозоляють своїми проханнями.
А я гадаю, вони просять у нас лише того, що перше вже дали нам, упівголоса й серйозно мовив Доріан. Вони пробуджують у нас Кохання і мають право сподіватися його від нас і для себе.
Це абсолютно слушно, Доріане, піднесеним тоном підтвердив Голворд.
У світі нема нічого абсолютно слушного, заперечив лорд Генрі.
Ні, Гаррі, таки є! вигукнув Доріан. Ви ж самі добре знаєте, що жінки віддають чоловікам найдорожче, що мають.
Можливо, зітхаючи, погодився лорд Генрі. Але вони незмінно вимагають його назад, і то все в дрібній монеті. Ось із чим морока. Жінки, як зауважив один дотепний француз, запалюють нас на шедеври, та ніколи не дають змоги їх творити.
Гаррі, ви вже зовсім неможливий! І чого ви мені так дуже подобаєтесь?
Я вам завжди подобатимусь, Доріане, відповів лорд Генрі. Може, випємо кави, друзі? Офіціанте, принесіть кави, коньяку і цигарок Ні, цигарок не треба, у мене є Безіле, я не можу тобі дозволити палити сигари, візьми цигарку! Цигарки це довершений взірець довершеної насолоди, витонченої, гострої, але такої, що не дає повного задоволення. Чого ще бажати? Авжеж, Доріане, ви завжди любитимете мене. Ви бачите в мені втілення всіх гріхів, які не маєте духу вчинити самі.
Що за дурниці ви правите, Гаррі! скрикнув юнак, прикурюючи від вогнедишного срібного дракона, що його офіціант поставив на стіл. Краще от їдьмо до театру. Коли ви побачите Сібіл на сцені, перед вами відкриється новий ідеал життя. Вона явить вам щось таке, чого ви не знали ще досі.
Я вже знаю все, з утомою в очах мовив лорд Генрі. Проте я завжди охочий до свіжих вражень, хоч боюся, що для мене їх уже не лишилося. А втім, хто й зна? Може, ваша чудова дівчина і розворушить мене. Я люблю сцену вона куди реальніша за життя. Ну що ж, ходімо! Доріане, ви поїдете зі мною. Мені дуже прикро, Безіле, але в моїй кареті лише два місця. Тобі доведеться їхати за нами в кебі.
Вони підвелись і, одягши пальта, допивали каву стоячи. Художник був мовчазний і похнюплений. Смуток посів його душу. Не лежало йому серце до цього шлюбу, хоч він і розумів, що з Доріаном могло статися й далеко гірше.