З цими словами лісник зник, а Гриць дивився в порожнечу, вона була точно така, як у нього в душі. Він втратив друга, тільки зараз він це зрозумів. Гриць і сам не усвідомлював чому він був йому другом, але йому стало так самотньо, як ніколи. Він єдиний кому хлопець розкрився, і зараз лісник заявляє, що він знищив якусь грань, яка ніби, як він зрозумів, з'єднувала їх. Тяжкі думки заполонили голову Гриця. Тільки він почав по одній витягувати ці думки на огляд, як ззаду почали з'являтися двометрові ящірки. Гриць трусонув головою не вірячи власним очам, та нічого не змінилося. Двометрові постаті замкнули його в коло, лишивши позаду хлопця лише швидку течію Десни. Дюжина пар жовтих очей розглядала хлопця з манією і скаженістю. Глибоко-посаджені очі палали неземною жадобою й кожне пильно придивлялось до Гриця. Їхні руки почали тягтися до списів і Гриць, не видержавши, закричав:
Що вам від мене треба? голос його не тремтів, що здивувало навіть самого хлопця.
Дюжина залилась моторошним сміхом, який гулом прокотився по долині Десни. Вони вже тримали свої списи в руках, та були готові напасти будь-якої миті. Так і сталося, один з них одним величезним стрибком з виставленим вперед списом кинувся на Гриця. Думати не було коли, тому хлопець з усієї швидкості метнувся в бік і пішов на таран. Він з криком і заплющеними очима кинувся крізь коло навтьоки. Та пробігши десять метрів, зупинився, розуміючи, що пройшов крізь них, нічого не відчувши.
Ви тільки в моїй голові? якось дивно він спитав, наче сам до себе, обертаючись до нападників.
Дюжина знову залилася сміхом, і один з них вийшов на перед:
Поки що. лице прибульця наповнилось усмішкою маніяка.
Друга рептилія підхопила свого одноплемінника:
І ось яка кара чекатиме на тебе, якщо ти не зупинишся в намаганні шукати нас.
Прибульці наготовили свої страхітливі списи. Холодна і безпощадна зброя тільки зараз Гриць усвідомив наскільки вони великі. Хоча він знав, що вони не матеріальні, серце зараз же забилось у відчайдушній паніці: він підкосився і впав, а страх залив усе його молодецьке єство. Зараз його роздеруть на шматки і сліду не залишиться. Дюжина списів розрізала повітря і зі глухим свистом полетіла в хлопця. Ще мить і він буде як решето. Рефлекси взяли своє и він як міг закрився руками і звернувся на бік.
Минали останні секунди, а він боявся розкрити очі. «Знову нічого, подумав він, щось мені забагато щастить, що б це було реальністю». Він розплющив очі і побачив що металеві списи вколоті в землю прямо крізь нього. Він думав, що зараз піде додому збирати манатки в псих-лікарню, та холодний голос розбив цю мрію й змусив повірити в цю реальність:
Скоро бар'єр впаде, й списи, прибулець з любов'ю глянув на наконечник списа, якого він витягнув з під Гриця і крутив у нього перед носом з жорстоким блиском в очах, проткнуть кожного хто буде чинити опір.
Дюжина з реготом, підійшла до наляканого хлопця й кожен забрав свою зброю в міцні кінцівки. З реготом вони розчинились десь за спиною у хлопця, залишивши його в тяжкому стані, наче його й справді турнули списом. Він був добряче наляканий, хоча й знав, що вони нічого не можуть, поки «бар'єр не впаде». Він не розумів, що це за стіна, але вона вже двічі його врятувала.
2
Знову линули тижні, та тепер Гриць уже був упевнений, що йому це все не приснилося й це було ой як не смішно. Він не знав, що робити й де шукати хоча б найменшу допомогу. Тепер він ретельно моніторив телевізор, щодня шукаючи будь-які натяки, бо йому при першій зустрічі рептилія сказала «дивитись краще телевізор». Та за кілька тижнів він нічого не побачив, крім не цікавих теленовин і безкорисних реклам. Він звісно й цього разу нікому нічого не сказав. Гриць часто згадував слова лісника й записав їх у зошит, та перечитував кожен день. «Ти маєш час, якого не вистачає іншим», але мав час для чого? Що йому робити? Як використати цей дорогоцінний та невпинний час?
Відповідь знайшлась сама наприкінці теплого травня. В районній газеті було розміщене дивне оголошення: « В неділю 26 травня на головній площі відбудеться запис для польоту на місяць. Не впустіть свій шанс!». Дуже дивно зважаючи на те, що влада людям не може виплатити мізерні зарплати вчасно, але може відправити всіх на місяць. Гриць відразу зрозумів, щось неладне в цій карикатурі оманливій щедрості.
Пополудні Гриць вже стояв біля прямокутної площі, опершись об дерево в парку, й пильно спостерігав, як цікавий натовп збирався на площі. Зібралось майже все село. На площі стояла невелика дерев'яна сцена, куди винесли мікрофон і величезні колонки обабіч сцени. Минула сімнадцята година й чоловічий голос пролунав із колонок на пів села: «Добрий день пані та панове! Сьогодні для всіх нас відбулася велика подія прорив техніки й науки досягнув не бачених нині висот. Тепер кожен зможе побувати на місяці абсолютно безкоштовно! Вам треба просто підійти й записатися в чергу, тут також ви дізнаєтесь, що робити далі. Прошу всіх! Не втрачайте свій шанс!» чоловік якось не зграбно зійшов зі сцени й хмуро подався в бік, він явно був чимось невдоволений, або засмучений, або те й інше. Гриць це побачив і його це трохи збентежило. Також це побачив невисокий чоловік з картузом на голові, й збентежено впав у задуму, так, як Гриць перед Десною. Хлопець за ним мимоволі спостерігав. Несподівано чоловік витріщив очі на сцену, де звучали вказівки: «В Києві через тиждень, сядете на літак і вас відвезуть в точку збору», тоді зиркнув на чоловіка який говорив на початку й щось перебираючи в голові, його старе обличчя зблідло. Він ще пару секунд постояв, а потім метнувся до червоних п'ятиповерхівок біля площі. Гриць, недовго думаючи, швиденько подався за ним. Метрів з триста чоловік біг дуже швидко, як на старого, й пірнув у підїзд однієї з пошарпаних будівель. Гриць не відставав. На третьому поверсі переслідуваний забіг в квартиру, не помічаючи, що в нього на хвості Гриць. Чоловік став гарячково клацати компютерною мишкою, а Гриць тихо спостерігав за ним з коридору. Він комусь дзвонив. Пройшло декілька тягучих секунд, як він почав дуже швидко тороторити: «Вони повернулись! Збирають людей на так звану подорож до місяця, в них зараз дуже багато влади». Чоловік виговорився й слухав відповідь зі німим збентеженням на лиці. Нарешті чоловік помітив Гриця, й нітрохи не здивувавшись, запросив його до квартири. У нього було сиве волосся й лице у зморшках, вибалушеними очима він оглядав Гриця й повільно спитав:
То ти все чув? Ти розумієш, що відбувається?
Поки що не дуже. невпевнено протягнув хлопець, ніби з осторогою.
То я розповім. він почухав за вухом, пильно дивлячись на хлопця, Рептилії знову прагнуть підкорити планету. Те, що ти бачив на площі, то все вони підлаштували. Розумієш про, що я?
Ви сказали знову прагнуть? Це не вперше? питанням ухилився Гриць.
Так. Останній раз вони були тут років пятдесят тому. Але вони завжди в якійсь мірі тут, вигулькують де-не-де, забирають людей, слідкують за думками. Поки що нам вдавалося їх зупинити, коли вони масово напирали.
А що буде, якщо люди підуть на цей літак? трішки з острахом спитав Гриць і чекав страшної відповіді.
Ми точно не знаємо, але люди просто зникають. І судячи з того, що вони не попереджають про свої візити, наміри в них явно не любязні.
Але як вони це все підлашутвали? Вони ж не можуть до нас торкнутися. Гриць вже починав дивуватись і розуміти ситуацію.
Чоловік зі зрозумілим поглядом глянув на хлопця й гордо сказав:
О, бачу тебе вже врятував наш часовий бар'єр. То, що вони тобі наговорили?
Вони збиралися забрати в мене рідних, якщо я не перестану думати різні речі про них і шукати.
Непоганий ти хлопець, якщо вони погрожували сім'єю. Багатьом людям вони погрожують грошовим банкроцтвом, або просто смертю. Але найгірше це погроза зашкодити рідним. Розумієш вони відчувають наші почуття, поки ти не навчишся досконало їх приховувати. Так вони дуже розумні. Завжди треба дуже обережно думати, вони можуть з'явитися будь-коли.
Ось, як вони все підлаштували до Гриця доперло, але він не все зрозумів про сім'ю тому спитав, то, що вони можуть зробити моїм рідним?
В більшості випадків вони їх забирають, як інших. Але без черги.
Гриця наче приварило до підлоги. Серце билося скажено від думки, що він сам наразив свою сім'ю на небезпеку. Його почало вернути. Слизька огида до себе дала йому змогу спитати, чим він може допомогти:
А як я можу це виправити? з удавано спокійним голосом спитав Гриць, хоча його нутро аж тряслося від люті до себе.
Потім. Зараз ми обговоримо, що ми маємо і що можемо зробити. Я скликав усіх членів на нараду. Чоловік провів Гриця у кімнату, де стояв комп'ютер і обличчя десяти людей перемовлялись між собою. Всі були стурбовані й швидко кидали репліки.
Це всі члену опору, нажаль, що зосталися в країні. спохмурнівши, пояснив чоловік Грицеві.
Всім привіт! привітався чоловік з іншими. Хлопці нас тепер дванадцять. чоловік показав на Гриця.
Всі привіталися з Грицем. А бородатий чоловік зрілого віку у чорному картузі промовив:
А чи дійсно він захоче бути з нами? Я Андрій Будинський, внук основоположника руху опору. А як тебе звати й чи справді ти готовий битися?
Мене звати Гриць. тут він дуже сильно задумався над його питанням, чи готовий він? Так він говорив з ними і бачив цих рептилій, і вони пригрозили забрати в нього сім'ю, та чи ГОТОВИЙ він був діяти? Він згадав своїх батьків, все, що вони для нього зробили. Він жив у теплі й достатку, ніколи й мови не було про те, що б йому чогось не вистачало. Відповідь сама вискочила в нього. Так я готовий, я хочу зупинити це, я хочу врятувати свою сім'ю.
Що ж добре, Грицю. Бачу ти готовий діяти. Радий вітати тебе в Русі Опору, який заснований ще в 1300х роках, де й по цей день існують внуки засновників. Боротьба не припиняється вже понад сімсот років. Що до твоєї сім'ї, тобі допоможе Сергій після наради, зараз немає часу на це. судячи з командирського голосу Будинського й того, що всі притихли, він був тут головний.
Отже, рептилії знову повернулись в новому місті, за словами Сергія, який скликав нас усіх. І вони тепер володіють деякими представниками ЗМІ, що значно погіршує справу. Зараз у нас буде мало часу на роздуми, тому що перший літак відлітає через тиждень, а ми ще, навіть, не знаємо де їх знайти, що б зупинити. Також вони дуже відкрито заявили про себе цією кампанією, що наводить мене на думку, що їх ще більше ніж тоді, чого не скажеш про наші лави. він сумно подивився на всіх, суміш страху й безвиході охопила Гриця, їх же було всього дванадцять, що вони, тобто ми, тепер зможемо вдіяти проти цих рептилій. Запитання само собою вискочила в Гриця:
А як же бар'єр. Як ми зможемо їх зупинити?
Вони самі його невдовзі зламають. Їм так ще краще буде тут все тероризувати. Їхні маги, чи як їх там, подбають про бар'єр. відповіла жінка з темними заплетеними у вузол волоссям. Ці рептилії можуть дуже сильно залякувати людей, а ця стіна тільки заважає їм.
Це всі члену опору, нажаль, що зосталися в країні. спохмурнівши, пояснив чоловік Грицеві.
Всім привіт! привітався чоловік з іншими. Хлопці нас тепер дванадцять. чоловік показав на Гриця.
Всі привіталися з Грицем. А бородатий чоловік зрілого віку у чорному картузі промовив:
А чи дійсно він захоче бути з нами? Я Андрій Будинський, внук основоположника руху опору. А як тебе звати й чи справді ти готовий битися?
Мене звати Гриць. тут він дуже сильно задумався над його питанням, чи готовий він? Так він говорив з ними і бачив цих рептилій, і вони пригрозили забрати в нього сім'ю, та чи ГОТОВИЙ він був діяти? Він згадав своїх батьків, все, що вони для нього зробили. Він жив у теплі й достатку, ніколи й мови не було про те, що б йому чогось не вистачало. Відповідь сама вискочила в нього. Так я готовий, я хочу зупинити це, я хочу врятувати свою сім'ю.