Що ж добре, Грицю. Бачу ти готовий діяти. Радий вітати тебе в Русі Опору, який заснований ще в 1300х роках, де й по цей день існують внуки засновників. Боротьба не припиняється вже понад сімсот років. Що до твоєї сім'ї, тобі допоможе Сергій після наради, зараз немає часу на це. судячи з командирського голосу Будинського й того, що всі притихли, він був тут головний.
Отже, рептилії знову повернулись в новому місті, за словами Сергія, який скликав нас усіх. І вони тепер володіють деякими представниками ЗМІ, що значно погіршує справу. Зараз у нас буде мало часу на роздуми, тому що перший літак відлітає через тиждень, а ми ще, навіть, не знаємо де їх знайти, що б зупинити. Також вони дуже відкрито заявили про себе цією кампанією, що наводить мене на думку, що їх ще більше ніж тоді, чого не скажеш про наші лави. він сумно подивився на всіх, суміш страху й безвиході охопила Гриця, їх же було всього дванадцять, що вони, тобто ми, тепер зможемо вдіяти проти цих рептилій. Запитання само собою вискочила в Гриця:
А як же бар'єр. Як ми зможемо їх зупинити?
Вони самі його невдовзі зламають. Їм так ще краще буде тут все тероризувати. Їхні маги, чи як їх там, подбають про бар'єр. відповіла жінка з темними заплетеними у вузол волоссям. Ці рептилії можуть дуже сильно залякувати людей, а ця стіна тільки заважає їм.
Тим більше вони завжди спершу хочуть знищити нас, тому що знають, що ми знову будемо опиратися. додав командирським голосом Будинський. Минулого разу членів опору було двісті вісімдесят чоловік, а колись давно понад дві тисячі боролося пліч о пліч. Зараз люди в це не вірять, тому нас дуже мало.
Сумна й дуже гнітюча тиша повисла в маленькій кімнатці над монітором Сергія. Гриць тільки зараз зрозумів, що підписав собі смертний вирок. Адже кожного разу рептилії все з більшим запалом знищувало опір, а тепер захисників залишилось дванадцять, лише дванадцять, проти армії рептилій «Це білет в один кінець, навіщо, навіщо я говорив з тим лісником, думав про такі речі, це кінець, цю війну не виграти ніяким чином, нас дуже мало» страх затопив Грицю все нутро, холоднючі невидимі руки оповили тіло спаралізувавши його становище було безнадійне.
Будинський помітив стривожене обличчя хлопця й підбадьорливо промовив:
Так наші шанси просто нікчемні, але ми будемо битися до кінця, як завжди. Я краще помру з мечем в руках знаючи, що відбувається, чим просто забуду все й піду в літак. Повір мені, звернувся він прямо до Гриця, це кращий вибір.
А ваші сім'ї будуть брати участь у цьому? І чому ви не набираєте нових людей? не засоромився спитати Гриць, трішки отямившись після слів Будинського.
Розумієш, люди не вірять нам, доки самі не побачить їх, тим паче коли перед носом лежать «безкоштовні» білети до місяця. А коли й побачать, то ті їх так залякують, що вони роблять для них все, аби врятувати свою шкуру, або свої сім'ї, і замикаються в собі нікому нічого не розказуючи. пояснив вусатий чоловік з круглим лицем. А сімей у нас давно вже нема. Деякі ще встигли з ними посваритись, що б їх не знищили. Розумієш, деякі з рептилій дуже добре бачать людей наскрізь, і відчувають хто тобі дорогий, тому погрожують забрати сім'ю. От наші й додумалися сваритися з рідними, щоб їх уберегти, виходу немає. Тільки сварка повинна бути дуже правдоподібною, щоб рептилії й не думали до наших рідних наближатися.
О тепер ти знаєш, що я повинен був тобі розповісти після наради. Дякую, Миколо. сказав Сергій до Гриця. Отже, є якісь ідеї або план?
Всі сумно замислились, крутили головами й дивилися в порожнечу перед собою. Гриць дивився на цих досвідчених людей і бачив, що навіть ветерани такої війни немогли знайти виходу, кількість воїнів була занадто малою. Невимовна лють охопила Гриця, вони тут сидять: дванадцять чоловік в намаганні врятувати хоч трохи людей, і що вони отримують за це? Нічого. Взагалі нічого. Вони були вимушені віддалитися від рідних, або оплакувати їх. Вони вмирали за незнайомих їм людей, аби лише зупинити все це. «Ось вона війна, ось він справжній світ, ти шукав прибульців, ось і маєш». Він згадав, що люди самі купуються на це все, дивлячи на ці об'яви в газетах і реклами в телевізорах. Лють, скажена тваринна лють вже роздирала Грицю груди, вона поривалась виплигнути на зовні, на людей, яких цей Рух Опору рятував, і які знову і знову будуть вмикати телевізори й бачити запрошення полетіти на місяць безкоштовно.
Так, поки ви думаєте, я поговорю з нашим новим воїном. То ти готовий позбутися рідних? трішки грубо висловився Будинський, але на його обличчі не було ні каплі грубості. Це треба зробити негайно, як тільки ти звідси вийдеш. Зрозумів? Можеш заночувати сьогодні в Сергія.
Сергій ствердно кивнув головою.
Добре. якось механічно відповів Гриць, не подумавши про наслідки. Про те, що він більше ніколи не побачить своїх рідних, і навряд чи зможе з кимось зблизитися. Він залишиться один до кінця життя. Він обрав свій шлях, вороття немає.
Отже, в мене є план. почав Будинський. Зараз вони, мабуть, переробляють літак для польоту. Тому нам потрібно знайти де вони розташувались і чимось їм завадити.
Моя машина на ходу, можемо вирушати прямо зараз. схвильовано запропонував старий чоловік з маленькими очима.
Ні. Нам усім треба зібрати до ладу зброю та добре відпочити. Збираємось завтра в мене. владно розпорядився Будиньский. Звідти й вирушимо до так званого «літака». Почнемо з передмісття Києва. Сергію, покажеш новенькому зброю і проконструктуєш його. Ну, до зустрічі.
Десять обличчь щезло з монітора, й кімната заповнилась хвилинною мовчанкою. Сергій, вийшовши із задуми, глянув на Гриця:
Ходімо, я тобі покажу чим ми будемо захищатись. Ти будеш здивований. Сергій ледь усміхнувся й подався з квартири, Гриць знеструмлений рушив за ним. А за хлопцем роєм полетіли його важкі думки й непередбачувані тривоги.
Вчора сидів собі думав, що краще поїсти на вечерю, а сьогодні йому прийдеться посваритись з батьками. Та так, щоб між ними й нічого спільного не лишилось. А завтра ще краще перший бій. Без підготовки, без плану, просто знайти й знищити, інакше бувай земля. Грицю зробилось моторошно, його життя, наче пришвидшилося в сотню разів. Гриць так задумався, що не помітив, як опинився в гаражі, заставленому різним приладдям.
Зараз я тобі дещо, покажу. якось несподівано пролунав голос Сергія. Ось цим ми будемо воювати.
Вони обійшли старий фургон, на якому вже не було видно якої він марки, та й, мабуть, він був складений з різних частин, бо мав дуже неприродний вигляд. Сергій відкрив велику шафу з двома дверима й дістав звідти спис і лук, але модернізовані на сучасний лад.
Ее тільки й протягнув Гриць «воювати з інопланетянами цим???», а чому ми не можемо використовувати сучасну зброю?
Розумієш, все дуже складно. Новітня зброя на них не діє. Точніше кажучи, вся зброя, що переганяє середньовіччя в розвитку.
Гриць стояв мов укопаний. Що? Вибачте, ЩО?
А чому так? тільки витіснив з себе Гриць.
Я ж кажу все дуже складно. Ми припускаємо, що вони живучи поза бар'єром, якось зупинили час, можливо, ще колись давно. Або вони знають, якийсь тип захисту, який нам не відомо. Коротше, ми воюємо з ними тільки на рівних умовах. Зрозумів?
Зрозуміло. тільки Гриць ніяк не второпав чому це їх не можна пристрелити чи рознести на шматки гранатою. Мабуть, вони й справді, добре захищені так чином.
А, як ми почнемо бій, якщо бар'єр ще досі стоїть? поцікавився Гриць.
Ми можемо його відключати. Будинський може зробити один дзвінок і бар'єр спаде. Та він нам не каже нічого, куди дзвонить, і як діє цей бар'єр. Тільки те, що чим менше знає людей про це, тим краще.
Отже, яка тобі зброя до вподоби? Я б порадив тобі взяти арбалет, що б з нього стріляти не треба сильного вміння. Лук звісно краще, але там треба дуже багато тренувань. Будеш стояти на відстані, ми вже добре пристосовані для ближнього бою, а от тобі краще туди не лізти.
Не те, що б Грицю сподобався огляд всієї зброї, що була в Сергія, але такий арсенал здивує кожного. В нього було все: лук, арбалет, праща, меч, стилет, спис, щит, військова сокира, великий дворучний молот та всяке інше. Також Сергій показав спеціальні костюми для подібних вилазок. Костюми були з не зрозумілих Грицю пластин наліплених на легесенький та дуже еластичний костюм.
Це наші обладунки. з гордістю сказав Сергій. Поверху пластини з бронежилетів, надзвичайно легкі, щоб можна було легше рухатися. І еластичний костюм зі спеціального волокна. Доволі хороший захист, але точні вдари списів все одно будуть пробивати. Ми спеціально полегшуємо захист, тому що один розумник колись нап'яв на себе хтозна скільки броні, а потім навіть бігти не міг. От він прив'язав собі до рук здоровенну булаву й пішов в самий центр бою. Його не могли нічим пробити, але ці ящірки доволі розумні, вони просто звязали його. Він упав на землю й більше користі з нього не було. Тому ці легкі комплекти те, що треба. Приміряй.
Гриць почав приміряти один з комплект. Йому знову майнуло в голові, як швидко все виходить, вчора він і гадки не мав, що буде приміряти броню для завтрашнього бою. Все виглядало якось дуже дивно. На дворі двадцять перше століття, а воювати будуть як у середньовіччі. Хоча в цьому є якась романтика, зауважив Гриць. Тільки Сергій закрив Грицю легенький шолом, як страшний давній сон залив хлопця холодною водою.
Він згадав той сон, де він був замкнутий в темряві. Тільки тепер в'їдливий сон показав Грицю дещо іншу сторону цього випадку. Це була не вигадка. Мати Гриця тримала його, дуже маленького, на тремтячих руках. Голос її тихо зірвався:
Не забирайте її, будь-ласка, прошу вас, це якась помилка
Ні, діагноз все підтвердив, вона небезпечна та заразна. гостро відповів чоловік у білій формі, мабуть, лікар.
Поруч стояли два дужі санітари, які тримали дівчинку, на вигляд, років семи. Батько Гриця сидів на дивані ні живий, ні мертвий, увесь блідий. Він уже, мабуть, втратив дар мови.
Виносьте хлопці. скомандував лікар.
Санітари винесли крутливу дівчинку і вкинули її в швидку, а там упакували її великий ящик, чи контейнер. І Гриць знову відчув те гидке відчуття безвиході й холоду. Емоційним чином він відчув, що бачила його сестра, мабуть, вони були дуже близькі.