Наступний день також розпочався з вихору перетворень. Тільки й чути було: «Повернися, перевернися, на що бажаю, обернися», то справа, то зліва, то зверху, то знизу. Навіть гордий Педріньйо, що не вмів ні до кого підлещуватися, намагався у всьому догодити Емілії, розмовляв з нею незвичайно ласкаво і був дбайливий над всяку міру; він начебто боявся Емілії ще часом перетворить на що-небудь Одне слово, Емілія почувала себе всесильною. «Хай мені пришлють хоч ягуара, казала вона, я тільки один раз змахну і перетворю його на що хочу на муху, на метелика, на солодку булку».
Та всяке щастя коли-небудь закінчується Граф, який завжди все знав, розкрив Емілії таємницю: чарівна сила всіх чарівних паличок не вічна, кожна з них дійсна лише на певне число перетворень, здебільшого випадків на сто. Після ста змахів вона сама перетворюється і перетворюється на звичайнісіньку палицю.
Довідавшись про це, Емілія мало не заплакала з розпачу. Граючись у «повернися-обернися», вона розтратила вже майже всю силу палички і як по-дурному, любі мої, як по-дурному! перетворюючи навіть камінці, тріски, мух соромно згадати!.. На думку графа, який розумівся на математиці, надто після того, як полежав на полиці між «Алгеброю» та «Арифметикою», палички могло вистачити ще перетворень на тридцять, не більше. Інакше кажучи, Емілія витратила сімдесят на всякі дурниці. Тепер їй доведеться витрачати те, що залишилось, якомога ощадливіше. І Емілія, тяжко зітхаючи, дістала свій заповітний кошик, де зберігала улюблені речі, і сховала туди чарівну паличку майже на останньому подиху
Було близько пятої години, і Емілія разом з Кирпою і Педріньйо відпочивала в затишку під деревом, як раптом
Що це там таке? запитав Педріньйо, показуючи пальцем на стежину, що вела до їхнього будинку. Здається, це сусідські діти?
Так, справді, то були сусідські діти, ціла юрба хлопчаків, що наближалися до Будинку Жовтого Дятла, і чогось наближалися бігом і голосно репетуючи.
Я все розумію! скрикнула Емілія. Вони довідалися про мою чарівну паличку і хочуть напасти на нас
В одне з перетворень вона перетворила хруща на хлопчика і в метущні забула знов переперетворити його, і, звичайно ж, він утік і розплескав усім в окрузі про чарівну паличку. Хлопці, природно, розпалились і зявилися юрбою віднімати її.
Що робити? Опір був даремний сили противника складалися чоловік з двадцяти. Вихід був один: перетворити противників на що-небудь. Але, щоб перетворити двадцять хлопчиків, треба було витратити двадцять змахів; значить, з тридцяти перетворень залишиться десять
Не хочу! заволала Емілія. Не хочу витратити майже весь запас моїх перетворень на цих гидких хлопчаків
Ах, не хочеш? сказав Педріньйо. Тобі ж гірше! Вони віднімуть паличку, і ти нічого не будеш варта.
Емілія, страшенно засмучена, зрозуміла, що доведеться поступитися. Але й тут вона знайшла спосіб заощадити хоча б один змах.
Ну, так ось: я перетворю девятнадцять хлопчисьок. А одного ти покладеш на лопатки. Чи, може, двох подолаєш?
Педріньйо заявив, що подолає. Хай вона перетворює вісімнадцять.
Хлопчаки були вже близько. Навіть можна було почути вигуки, як-от: «Чарівна паличка моя!», «Ні, моя!» або: «Хто відібє, тому і дістанеться!» то був голос більшості.
А на що перетворювати? запитала Емілія.
На мух! запропонував Педріньйо.
небезпечно ще перепаде від батьків. Сеньйор де Сільва поскаржиться бабусі і Треба затримати його надовго. Але як?
От що, сказав Педріньйо: Пустити ми тебе не пустимо, поки ти не заприсягнешся, що нічого не розповіси татові й мамі.
Присягаюсь! сказав Жукінья.
Тоді давай з нами гратися. Згоден?
Питати хлопчика, чи хоче він гратися, це все одно, що питати кота, чи хоче він молока. Переможений з радістю погодився і пішов додому тільки ввечері. Проводжав його майже весь Орден Жовтого Дятла, крім графа, у якого дуже боліла нога.
До побачення, Жукінья, приходь частіше!
А можна привести мою сестру Кандоку?
Обовязково приводь!
Так мирно закінчився другий «перетворювальний день». Проте на третій Емілію ждали ускладнення: сусід, батько вчорашнього полоненого, все ж вивідав таємницю у сина видно, вже дуже причепився, дорослі це вміють. І, звичайно, тати і мами девятнадцяти хлопчиків рано-вранці зібралися гуртом і зчинили крик.
Хай вона поверне нам наших дітей, або ми її виженемо звідсіль!
Жахливе становище, сказала Емілія і наморщилася: Хлопчаків девятнадцять, а змахів лишилося одинадцять Еге-е
Та скоро лялька посміхнулася. Здається, вона знайшла вихід. Треба розкласти на землі девятнадцять предметів один по одному. Десять перетворити знов на хлопчаків, а по решті змахнути паличкою разом р-р-р-р-р!..
Скликайте батьків, я готова! сказала Емілія.
Операція з єдиним змахом вдалася на славу. Девятнадцять хлопчаків кинулися в обійми своїх батьків, а чарівну паличку, що вичерпала свою силу, було покладено на почесне місце серед інших дивовижних предметів, які Емілія збирала для свого домашнього музею.
ЧАСТИНА ПЯТА
Брат Буратіно
Розділ перший
Брат Буратіно
Бідна бабуся! сказав якось Педріньйо. Вона вже нам усі казки розповіла. Ми її вичавили, як достиглий плід кажу.
І то була правда, така правда, що добра сеньйора написала до книгарні в Сан-Паулу, щоб їй висилали всі дитячі книжки, які видаються. І їй надіслали одну книжку, потім другу, потім ще одну і потім ще італійську про деревяного чоловічка Буратіно
Ура! вигукнув Педріньйо, розпечатавши пакет, що приніс листоноша. Давно хотів почитати. Сяду в затінку під деревом, ось хоч під великою жабутикабою, й проглину цю книжку протягом дня.
Ні! заперечила донна Бента. Читатиму я та ще й уголос, щоб усі чули. І не більше трьох розділів щодня, щоб читання тривало якнайдовше і наша втіха також. Така мудрість життя.
Яка шкода! надувся Педріньйо. Через якусь мудрість я повинен терпіти, замість того, щоб сьогодні ж довідатися про всі пригоди цього Буратіно. Тепер будемо тарганитись, як віз, запряжений волами, в спеку торох-торох-торох
Проте досадував він недовго, і, коли настав вечір і тітонька Настасія засвітила лампу і сказала: «Пора, любі!» Педріньйо прийшов перший.
Ти, бабусю, читай своїм способом, попросила Кирпа.
Бабусин спосіб читання був дуже хороший. Вона читала «про всіх по-різному», і виходило, ніби герої книжки самі розповідають про себе. Цього разу дійові особи були італійці, тому, читаючи про столяра, який вирізав з куска дерева деревяного чоловічка, донна Бента наслідувала голос старого італійця торгівця птицею, що інколи приходив до них у двір, а для Буратіно вона вигадала такий скрипучий голосок, начебто це рипить надтріснуте стебло бамбука, безумовно, деревяний чоловічок міг говорити саме так. Перші розділи не справили особливого враження. А втім, Педріньйо сказав, що герой книжки симпатичний.
А по-моєму, ні! заперечила Кирпа.
Він ще себе покаже, ось побачите! А ти, Еміліє, що думаєш?
Лялька сиділа тихо, спираючись на руку своїм гостреньким підборіддям.
Я думаю, сказала вона повільно, що я вигадала дивну річ.
Скажи!
Не можу. Це не така річ, щоб так ось просто взяти й розказати. Можу розказати з однією умовою: якщо Педріньйо дасть мені деревяного безхвостого коника, який лежить у нього в шухляді. Тоді скажу.
Емілія завжди була прохачкою, але відколи надумала влаштувати у себе музей усяких дивних речей, вона уже зовсім втратила сором і просто нічого не хотіла робити дурно.
Може й дам, сказав Педріньйо, якщо вигадка корисна
Клянешся, що даси?
Не сумнівайся. Адже ти знаєш, що я свого слова завжди дотримую.
Так ось: якщо Буратіно був зроблений з куска розмовного дерева, то, може, на світі ще таке дерево є.
Ну, і при чому тут я?
При тому, що, коли таке дерево є, ти можеш знайти його, вирізати кусочок і зробити з нього брата Буратіно.
Всі перезирнулися: хитра, нічого не скажеш. Педріньйо захопився вигадкою Емілії.
Здорово! скрикнув він, і очі його радісно заблищали. Це так здорово, що просто дивно, як ніхто до цього не додумався раніше. Можеш піти в кімнату і взяти безхвостого коника Зараз-таки
Розділ другий
Розмовне дерево
Педріньйо втратив спокій. Чудова вигадка Емілії не виходила у нього з голови. Він тільки і мріяв про те, Щоб поїхати до Італії: може, у дворі того столяра знайдеться ще кусочок цього дерева Але як поїхати, от біда? Пішки занадто далеко. Та ще й через океан як переберешся? Пароплавом не пощастить, тому що бабуся страшенно боїться корабельної аварії і зроду його не пустить-Що робити?
На допомогу прийшов граф
Останнім часом він зробився розумніший і тепер висловлювався тільки науково, тобто такими словами, які тітонька Настасія зовсім відмовлялася розуміти.
Я вважаю, промовив він, одкашлявшись, що зовсім немає потреби мандрувати до Італії, щоб виявити дерево, яке має «Буратінові властивості». Природа повсюди однакова. Отож, коли ви присвятите себе старанним пошукам, то цілком імовірно, що знайдете і на нашій землі який-небудь «єдиний екземпляр екстраординарної субстанції».
Тітонька Настасія, яка цієї хвилини проходила з клунком білизни на голові, постояла, послухала і пішла далі, мурмочучи собі під ніс: «Тепер йому спало на думку розмовляти по-англійськи! Господи!» Коли добра негритянка щось не розуміла, вона вважала, що це «по-англійськи». Але Педріньйо все зрозумів і захопився вченою мовою графа:
Безперечно, чудова думка! Нагострю сокиру і завтра зранку піду шукати.
Сказано зроблено. На другий день відразу після ранкової кави Педріньйо завдав свою сокирку на плече і пішов до лісу, готуючись рубати кожен сучок, аж поки знайде хоч один розмовний.
Цілий тиждень він рубав: жодного дерева не обминув, здається. Ударить сокирою і зразу ж притулить вухо до стовбура: може, застогне? Але дерева не стогнали плакали смолистими слізьми, це правда, але стогнати не стогнали.
Блукаю тут, наче дурень, сказав Педріньйо на сьомий день. «Буратінове дерево», мабуть, тільки в Італії росте. У цього графа сама лузга в голові, ось що
Та Емілія вже була тут, як уродилася. Почувши ці слова, вона так і сіпнулася, наче її блоха вкусила: адже коли Педріньйо не знайде розмовне дерево, то він, мабуть, здатний і безхвостого коника відняти це ж вона, Емілія, затіяла все! І почала Емілія думати. Думала, думала, думала і нарешті придумала