!
Я теж так вважаю. Шкода, що ти не вмієш хвицатися, ми б її разом
В цьому місці розмови Кирпа, яка слухала, сховавшись за завіскою, вийшла.
Що це таке, Еміліє? Ти збожеволіла?..
Ні, я просто пакую чемодани, бо збираюся переїхати з цього дому. Тут мене ображають всякі баби
Та куди ж ти збираєшся, дивачко? Гадаєш, так легко влаштуватися десь?
Я переїду до Хлопчика-Мізинчика. Коли я йому тоді подарувала зламану люльку, він сказав: «Сердечно вам вдячний, донно Еміліє. Мій дім завжди відчинений для вас. Буду щасливий вас бачити». Прийшов час скористатися його запрошенням. Я переїжджаю до нього.
І ти гадаєш, що вмістишся в його убогому домку?
Хіба ти забула, що він ось такий малесенький, твій Мізинчик?
?
Ах, не подобається? Ну, ото ж бо воно! Між іншим, це ще одна причина, чому я хочу поїхати з цього дому. Може, вона з деревяний коників також уміє печеню робити, хіба ми знаємо, правда ж? Вона яких тільки страв не приготує!
!
Я теж так вважаю. Шкода, що ти не вмієш хвицатися, ми б її разом
В цьому місці розмови Кирпа, яка слухала, сховавшись за завіскою, вийшла.
Що це таке, Еміліє? Ти збожеволіла?..
Ні, я просто пакую чемодани, бо збираюся переїхати з цього дому. Тут мене ображають всякі баби
Та куди ж ти збираєшся, дивачко? Гадаєш, так легко влаштуватися десь?
Я переїду до Хлопчика-Мізинчика. Коли я йому тоді подарувала зламану люльку, він сказав: «Сердечно вам вдячний, донно Еміліє. Мій дім завжди відчинений для вас. Буду щасливий вас бачити». Прийшов час скористатися його запрошенням. Я переїжджаю до нього.
І ти гадаєш, що вмістишся в його убогому домку?
Хіба ти забула, що він ось такий малесенький, твій Мізинчик?
Емілія притулила палець до чола, поринувши в глибокі роздуми. Так, справді, вона мало не зробила величезну дурницю: якби вона переїхала до Мізинчика, то їй, можливо, довелося б спати надворі, просто неба, наражаючись на небезпеку можуть напасти дикі звірі, такі, як сови й кажани А що вона панічно боялася кажанів та сов, то і вирішила залишитися.
Гаразд, я залишаюсь, але тобі доведеться подарувати мені нове плаття з бантом і навіть, можливо, з оборками. Подаруєш?
Подарую, бісеня, подарую, тільки з однією умовою.
З якою?
Що ти попросиш пробачення у тітоньки Настасії. Я зараз у кухні була вона дуже засмучена: у неї ж таке добре серце ні з ким сваритися не любить.
Примирення відбулося негайно, причому Емілія умудрилася тут же випросити у тітоньки Настасії її улюблену шпильку синю з голубкою. У тітоньки Настасії було три таких, з голубками: одна синя, друга зелена, а третя якась пістрява. Емілія вже давно мріяла про таку шпильку, так сильно мріяла, як тільки може мріяти лялька, занадто вже їй ці голубки подобалися, такі ніжні, милі!..
Розділ пятий
Жоан Уяви Собі
Після перемиря тітонька Настасія зачинилася у кухні, щоб спокійно і не поспішаючи вирізати брата Буратіно. Приблизно за годину вона зявилася на веранді зі своїм шедевром.
Готово! Не такий вже дуже гарний, але, по-моєму, показний! сказала вона, неприховано милуючись своїм мистецьким витвором.
Почулося загальне розчароване «ах!». Ні, просто неможливо було уявити собі щось потворніше, ніж цей нещасний деревяний чоловічок: руки росли у нього звідкись з середини тулуба; ноги якось не стояли і розїжджа-лися в різні боки; ніс скидався на сірник, а голова о! голова була схожа на зімятий плід кажу і прироблена до тулуба кривим цвяхом, який ще до того ж вилазив із спини обовязково наштрикнешся!
Педріньйо засмутився:
Який жах, тітонько Настасіє! Таж ти якогось виродка зробила! Ганьба для нашої родини!
А дерево дуже стогнало, коли ти робила чоловічка? запитала Кирпа.
Ай зовсім мовчало сказала тітонька Настасія засмучено.
Нічого не розумію! хвилювався Педріньйо. Адже колода так стогнала, коли я її рубав, а цей кусок дерева мовчить, наче мертвий! Тут щось криється.
Граф, що читав свою «Алгебру» в кутку, почувши такі слова, закліпав і втрутився в розмову, висловивши такий науковий погляд:
Я дотримуюся такої думки: для того, щоб брат Буратіно ожив і заговорив, треба на нього дмухати. В стародавніх переказах індіанців Бразілії часто зустрічається такий мотив: якщо дмухнеш на мертве тіло, то воно оживає. Я дотримуюся тієї ж думки, що
Я також дотримуюся підхопила Емілія, яка цієї хвилини ввійшла, по-моєму, якщо дужче дмухнути, то Жоан Уяви Собі обовязково оживе.
Всі повернулися до неї вкрай здивовані:
Що це за такий Жоан Уяви Собі? Що ти ще вигадала, Еміліє?
Жоан Уяви Собі найкраще імя для брата Буратіно, впевнено відповіла лялька.
Чому?
Жоан тому, що так у нас в Бразілії звуть багатьох хлопчиків. А Уяви Собі тому, що все вже тут доведеться собі уявляти Уяви собі, що він зовсім не виродок. Уяви собі, що у нього на спині нема цвяха. Уяви собі
Досить, Еміліє. Імя дуже підходяще, сказала Кирпа, скоса позираючи на брата Буратіно, ти маєш рацію. Краще імя і не вигадати.
Досить, Еміліє. Імя дуже підходяще, сказала Кирпа, скоса позираючи на брата Буратіно, ти маєш рацію. Краще імя і не вигадати.
Всі погодилися, що так воно і є і що Емілія краща «вигадниця імен» у всьому домі.
В такому разі почала Емілія.
Я знаю, урвала Кирпа, ти хочеш, щоб тітонька Настасія зразу ж дала тобі шпильку, яку ти у неї випросила.
Стара негритянка сумно зітхнула і витягнула шпильку з свого фартуха.
Бери, розбійнице І до чого ж ти розбійниця стала, жах! Колись попросиш окуляри і зуби донни Бенти, господи, помилуй нас!..
Емілія заплескала в долоні і побігла показати шпильку своєму улюбленцеві безхвостому коникові. А втім, коник тепер тільки так звався «безхвостим», а взагалі у нього вже був шикарний хвіст з півнячого піря Емілія дуже його любила і цілий день з ним гралася в схованки, в коники, у квача І все ж на серці в Емілії було неспокійно: вона боялася, що обман зрештою буде розкрито і Педріньйо відбере коника.
Єдиний спосіб запобігти цьому нещастю це оживити Уяви Собі. Але деревяний чоловічок уперто не бажав оживати. Педріньйо, за порадою вченого графа, три дні поспіль на нього дмухав, аж щоки заболіли, і надаремно. Емілія теж старалася зарадити лиху: вона якось підійшла до Уяви Собі, коли поруч нікого не було, і сказала йому:
Оживай, дурненький! Я тобі кажу, краще оживи, а то Педріньйо тебе викине. Ну, хочеш, я тобі подарую свій червоний фартух з кишенькою? Хочеш?
Але Уяви Собі залишався холодний і байдужий. Ні погрози, ні обіцянки ніщо не могло вивести його з цієї тупої байдужості
Одного чудового дня у Педріньйо урвався терпець:
Годі! Годі! У мене скоро лице розпухне від цього дуття, а ти хоч би писнув, опудало нещасне! Йди ти до дідька! і, схопивши деревяного чоловічка за ногу, жбурнув його на шафу.
Емілія бачила цю сцену і зрозуміла, що починаються ускладнення І насправді, ввечері того ж дня Педріньйо запитав у неї:
Де кінь?
Емілія вся напружилась, як воїн, готовий до битви:
А тобі яке діло?! Це був відвертий виклик.
Давай сюди мого коня! грізно сказав Педріньйо, і лице у нього стало, як у Синьої Бороди.
З «твоїм» конем я, вибач, не знайома, а до «мого», кажу, тобі діла нема.
Я обіцяв коня, коли виявиться, що твоя вигадка геніальна, а з неї нічого не вийшло. Отож неси коня.
Не принесу!
Педріньйо скипів. Він назвав її кажаном (ну чи ж є гірша образа) і ляснув кілька разів куди слід.
О! Що тут скоїлося! Емілія закричала: «Рятуйте! Синя Борода хоче мене убити!» і так заревла, що всі збіглися, гадаючи, що сталось якесь нещастя.
Цей Синюща Бородище мене побив і обізвав кажаном! плакала Емілія.
Всі були на боці Емілії, навіть донна Бента:
Такий великий хлопчик, справжній мужчина, і бити маленьку ганчіряну ляльку! Ну де це видано? Якщо ти так поводитимешся, я відвезу тебе у дитячий будинок, чуєш?
Педріньйо надувся й замовк, а Емілія, почуваючи себе переможницею, пішла до свого коника і довго шепотіла йому щось на вухо.
Через деякий час противники випадково зіткнулися, і Педріньйо сказав:
Ну, ти за це поплатишся, негіднице!
Людожер!
Кажан!..
Краще не повторюй, а то я як закричу, то бабуся зразу відправить тебе в дитячий будинок.
Педріньйо подумав, що вона і справді здатна кричати, і пішов надвір, дуже лихий, не знаючи, чим би зайнятись, щоб заспокоїтися. Спочатку хотів іти на рибалку, та потім передумав і, завдавши на плече свою сокиру, пішов до лісу. Найкраще в лісі Скільки різних, несхожих одне на одне дерев у бразільському лісі! Поглянеш на цю красу і весь твій гнів десь дінеться! Педріньйо поблукав у лісі півгодини і вже повертався додому, коли раптом натрапив біля дороги, за будинком, на розмовну колоду. Цікаво, чи застогне вона знову, чи ні? Або, може, скаже, чому Уяви Собі мовчить так уперто Педріньйо змахнув сокирою і прислухався. Ні звуку. Ударив знову колода мовчала, мов убита Ще раз, і ще, і ще навіть не писне!..
«Та як це може бути? подумав хлопчик. Якщо вона тепер мовчить, то чому ж тоді стогнала? Тут щось нечисте»
Він кілька разів обійшов круг колоди, уважно її вивчаючи. Ага, ось дупло якесь Він зазирнув у дупло і знайшов там дуже дивний предмет, що нагадував бриль з крисами. Він витягнув зігнутим сучком той предмет, і от чудасія! це справді був капелюх, та ще й графів капелюх!
Ух! вигукнув Педріньйо похнюпившись. Я ж казав, що тут діло нечисте У дуплі був граф, це ясно. Але навіщо? Дивно Зрештою, нічого дивного: це ж він і стогнав, а зовсім не колода. То ж то мені здалося, що голос був схожий на графів. Але навіщо він це зробив? Яка йому користь обдурювати мене? А-а, я знаю! Це Емілія його підмовила. Вона боялася, що я у неї коника заберу, ось і змовилися з цим ученим. Теж мені вчений! Йолоп! А я ж дурний, розставили мені, бісенята, пастку, а я й спіймався
Педріньйо був скоріш розгублений, ніж ображений. Подумати тільки: він найхоробріший хлопчик у всій окрузі та й книжок читав більше, ніж його товариші, а раптом якась ганчіряна лялька і якийсь кукурудзяний граф його кругом пальця обкрутили! Як вам це?
Я цього так не залишу! сказав він голосно. Я їх виведу на слизьке!
Розділ шостий
Чудеса
Поки там, біля дороги, Педріньйо обдумував план помсти підступній ляльці, Кирпа вирішила прогулятися в садку: вона часто гуляла там погожими літніми вечорами, і завжди з своєю маленькою подругою. Сьогодні, однак, Емілія чогось завередувала.