Сьогодні я не можу, сказала вона: Я даю уроки коникові, бідолаха навіть абетки не знає, зовсім неписьменний, жах!
Кирпа не любила гуляти сама і почала шукати собі компанію. Але нікого поблизу не було. Єдиний, хто потрапив їй на очі, коли вона сумно обвела поглядом кімнату, був злощасний брат Буратіно, якого Педріньйо спересердя жбурнув на шафу.
Сердешний! зітхнула Кирпа. Через те, що він такий виродок і неживий зовсім, то ніхто з ним не грається. Візьму його погуляти. Може, річкове повітря буде йому корисне для здоровя.
І, скинувши недоладного чоловічка мітлою з шафи, Кирпа підхопила його за скорчене рученятко і пішла з ним у садок, до берега струмка, де росло її улюблене старе дерево інга, з корінням, що вилізало з землі. Вона сіла на «свій корінь» (був ще «корінь Педріньйо» і «корінь графа»), притулила голову до стовбура і заплющила очі, бо коли заплющиш очі, то все навкруги здається таким чарівно-прекрасним! З усіх місць в окрузі це місце подобалося їй найбільше. Тут вона любила сидіти, думати про майбуття, будувати плани
Сонце тихенько сідало за обрій («обрієм» звався горбик, за яким вечорами любило ховатися сонце), і останні його промінці спустилися на берег побавитися перед сном в «засвітись-погасни» із струминками ручаю. Час від часу рибка ламбарі, виплигнувши з води, срібною спинкою розтинала тихе повітря.
І раптом Кирпі здалося, що хтось позіхнув, солодко так: «А-а-а». Вона поглянула Це Уяви Собі повільно потягався, розкинувши коротенькі ручки, як істота, що прокидається з глибокого сну.
Вважаючи, що це цілком природно, Кирпа лише сказала:
Ну, нарешті! Я була впевнена, що річкове повітря тобі допоможе і ти змінишся.
Я завжди той самий, відповів деревяний чоловічок, я ніколи не змінюся. Це ви, люди, змінюєтеся. Це ти сама змінилася, Кирпо!
Хіба? нахмурилася дівчинка. Я така ж, як завжди
Це тобі тільки так здається. Ти так змінилася, що розумієш мою мову і зараз побачиш те, що завжди існувало на цьому місці і чого ти ніколи не бачила Поглянь туди
Дівчинка подивилася в тому напрямку, куди вказував її новий друг, і справді побачила цілу юрбу крихітних милих істот у тонесеньких легких плащиках, що танцювали поміж деревами садка.
Це душі листя, сказав Уяви Собі, і, коли всі засинають, вони виходять ось так танцювати під місяцем
Цієї миті почулася тиха весела пісенька.
Поглянь ось туди! сказав Уяви Собі.
Кирпа подивилась і завмерла: там, поблизу, на кругленькій галявинці, маленька черепаха грала на дудочці, хвацько притупуючи в такт музиці.
Як гарно! тихенько сказала Кирпа.
Вона сказала це дуже тихенько, але музикантка її все ж почула і ба! гайнула в кущі. Вона так злякалася, що навіть упустила дудочку.
Кирпа підняла дудочку. Це була тоненька глиняна трубочка, з яких роблять свої гнізда лісові оси, що називаються в народі «сеньйори Інасиньї». На задній стіні будинку донни Бенти теж було таке осине гніздо.
От здорово! скрикнула Кирпа. Тепер дудочка буде моя!
Але який жаль! вона так міцно стиснула дудочку, що та переломилася і з неї вилетіли «сеньйори Інасиньї» і розлетілися в різні боки. Тільки одна залишилася: Кирпа встигла затиснути її поміж пальців.
Але який жаль! вона так міцно стиснула дудочку, що та переломилася і з неї вилетіли «сеньйори Інасиньї» і розлетілися в різні боки. Тільки одна залишилася: Кирпа встигла затиснути її поміж пальців.
Яка дивна оса! сказала вона, уважно розглядаючи полонянку. Схожа на нашу сусідку Інасинью. Така ж лиха, мабуть
Уяви Собі наблизився і подивився.
Я пізнаю цю осу, сказав він, коли та колода, з якої мене зробили, була ще живим деревом і кожного вересня, під час нашої бразільської весни, вкривалася запашними квітами, я часто бачив цю осу на наших гілках. Вона тоді була зовсім молоденька.
А тепер вона скидається на лиху стару бабу, сказала Кирпа.
Осу, видно, дуже образило таке зауваження, і, вирвавшись із рук Кирпи, вона почала кружляти навколо її лиця, явно цілячись у кінчик знаменитого кирпатого носа
Рятуй, Уяви Собі! гукнула Кирпа і заплющила очі: вона знала, що кращий спосіб уникнути небезпеки це заплющити очі, дуже щільно, як треба робити уві сні, коли тобі сниться, що ти летиш у прірву
Миттю Уяви Собі опинився між Кирпою і осою, ладен головою накласти, щоб захистити свою подругу. А що зброї у нього не було, то він витягнув із своєї спини кривий цвях, яким його голову було прикріплено до тулуба, і кинувся на осу. Та ой жах! при цьому голова його впала з пліч, покотилася донизу по горбу і б-бух упала в воду. Оса дуже злякалася, побачивши, що на неї насувається хтось зовсім без голови і з мечем в руці. Злякалася, загула дзумм! і полетіла кудись у повітря.
Готово? запитала Кирпа, все ще не наважуючись розплющити очі.
Ніхто не відповів.
Вона ще тут? знову запитала Кирпа.
Ніхто не відповів.
Тоді вона трохи розплющила очі, хоч все ще дуже боялася, і нарешті розплющила зовсім. І так і скрикнула з жаху: деревяний чоловічок стояв у войовничій позі, з цвяхом у руці, але без голови.
Що ж це, Уяви Собі? Куди ж ти подів голову?
Він не відповідав, звичайно: як же він міг відповісти, коли вуха та рот залишилися на голові?..
Що ж тепер буде? сказала сама собі Кирпа, Саме в такому місці, де водяться злі оси Тепер, коли мій захисник загубив голову Та я просто в небезпеці
І раптом вона побачила, що за водою вниз пливе щось подібне до круглого плода кажу.
Ох, онде вона, голова! сказала Кирпа радісно. Тепер вже я тебе полагоджу, Жоане, мій рідненький
І вона побігла вниз горбом. Борючись із хвилями, вона витягла голову деревяного чоловічка і знову спритно приладнала до тулуба; тепер Уяви Собі міг спокійно розповісти про свою битву з осою.
Та в найцікавішому місці розповіді кущі знову заворушилися, і
Заплющ мерщій очі! скрикнув Уяви Собі. Хтозна, може, це знову оси або ще якісь дикі звірі
Кирпа міцно-міцно заплющила очі, щоб урятуватись
І врятувалася
Коли вона знову розплющила очі, то побачила, що сидить у садку на «своєму корені», а на колінах у неї Уяви Собі, такий же неживий і німий, як і перше Вона струснула його, як струшують годинник, що раптово зупинився, але деревяний чоловічок не пішовначебто в ньому лопнула пружинка.
Яка шкода! промурмотіла Кирпа. Я знову змінилася. Тепер я така ж, як звичайно, і не бачу навколо нічого особливого
І вона побігла додому, бо вже схилялося надвечір.
Бабусю! кричала вона, забігаючи на ганок. Уяви Собі був живий цілу годину, розмовляв зі мною і показав багато чудесного! І я бачила душі листя, і як черепаха грала на дудці, і я зламала її дудку, і з неї вилетіли оси, і одна оса не
Зупинися, зупинися, дитинко! вигукнула донна Бента, затикаючи вуха. Ти мене просто приголомшила, і я зовсім нічого не розумію.
не полетіла і хотіла мене ужалити, і я заплющила очі міцно-міцно, і Уяви Собі витягнув цвях і вбив її, і вона полетіла, гидота ця, і Уяви Собі загубив голову, і вона покотилася по горбу, і я
Годі, чуєш-бо! розгнівалася бабуся. Піди розкажи цю історію Педріньйо, а мені дай, будь ласка, спокій.
Педріньйо саме повертався з лісу, похмурий, надутий Обдурили, кругом пальця обкрутили І хто?.. Педріньйо обдумував план помсти.
Кирпа побігла йому назустріч, надзвичайно збуджена:
Важлива новина, Педріньйо! Уяви Собі був живий понад годину, поводився дуже благородно, знаєш? У нього вдача набагато краща, ніж у Буратіно, не порівняти. Розумніший, по-перше, і потім який хоробрий, справжній друг!
Педріньйо зовсім розгубився: як міг Уяви Собі прожити цілу годину, коли був зроблений з несправжнього розмовного дерева?
Та жив-бо, я тобі кажу! наполягала Кирпа. Але, щоб побачити його живого, треба обовязково змінитися.
Як це змінитися?
Та я сама не знаю, як тобі це пояснити. Я знаю тільки, що інколи люди змінюються, і тоді вони бачать тисячу чудесних речей, які завжди навколо нас, але ми їх не помічаємо
Емілія, що стояла у дверях веранди, слухала розповідь Кирпи і дивувалася. Дивувалась дедалі більше і чимраз ширше розплющувала свої очі розплющувала, розплющувала, аж поки вони трр-рр і лопнули.
Очі в Емілії були вишиті шовковими нитками, і, коли вона вже занадто дивувалася, з ними завжди траплялося одне й те саме лопались
ЧАСТИНА ШОСТА
«Бродячий цирк»
Розділ перший
Що пропонувала Емілія
Незабаром після конкурсу на проект брата Буратіно в Будиночку Жовтого Дятла було оголошено новий конкурс: «Хто придумає найцікавіше?» Перемогла ви не догадуєтеся?.. Ну, безперечно, Емілія. Поблискуючи новими очима з блакитного шовку, вишитими напередодні, вона висунула прекрасну пропозицію: влаштувати свято, на якому виступатиме «Бродящий циркуль». Донна Бента, призначена суддею конкурсу, вважала, що думка прегарна, але дуже сміялася з Емілиного виразу.
Не «бродящий», а «бродячий», Еміліє. І не «циркуль», а «цирк». Циркуль це прилад креслити.
А мені так більше подобається, відказала Емілія.
Дуже шкода, що у тебе все завжди не так, як у людей.
Емілія опиралась, опиралась і нарешті погодилася тільки на половину поправки:
Якщо ви, сеньйоро, надаєте таке призначення, то добре хай буде «цирк», але неодмінно «бродящий».
Донна Бента пояснила, що не «призначення», а значення, і сказала, що «бродящий цирк» такої назви нема.
Немає, то буде! заперечила Емілія. Звучніше; невже вам однієї літери шкода, чи що?
Донна Бента не погоджувалася, та Педріньйо визнав, що насправді якось звучніше, і вирішив так і писати афішу. Почали обговорювати план вистави і розподіляти ролі. Емілія буде гарцівниця і стрибатиме через обручі верхи на коні. Жоан Уяви Собі буде штукар йому доведеться ковтати шпаги і жерти вогонь. А клоун? Головного ж і немає, здається. Який же це буде цирк без клоуна?
Граф буде хорошим клоуном, тільки хай не говорить по-вченому, сказала Емілія.
Пішли до графа. Будиночок графа був на книжковій полиці: стіни його складали два грубих томи «Словника португальської мови». За стіл правила палітурка якогось старогрецького трактату, за ліжко «Енциклопедія сміху», чудовий снотворний засіб. Інші меблі шафи, крісла, полиці теж були з книжок у шкіряних оправах; їх донна Бента одержала в спадщину ще від свого дядька Агапіто Заприкозу де Олівейра
В цьому будиночку граф проводив майже весь свій час за читанням.
Як ти гадаєш, Еміліє, навіщо він читає всі ці старі книжки? пошепки запитала Кирпа, підходячи до будиночка графа. По-моєму, це дуже небезпечно, правда?