І тут зявився Сюрприз. Це був спробуйте-но відгадайте! слон та й до того ж найменший з усіх, що коли-небудь існували на світі так пояснив Педріньйо, розставляючи на арені пляшки, по яких слоник повинен був пройти. Цей сюрприз насправді мав успіх! То був такий досконалий слоник, що навіть здавався справжнім з хоботом, іклами слонової кістки і великими вислими вухами. Він гуляв по арені неквапливою ходою великого слона і потім почав ходити, тремтячи від остраху, по пляшках, розставлених узором.
Посурми, слонику! крикнув Хлопчик-Мізинчик.
Слон послухався і тричі просурмив дуже голосно і виразно. Тільки голос його злегка скидався на поросячий. Крихітка песик, який там, біля входу, охороняв цирк, почув цей сурмовий голос і значуще підняв одне вухо. Потім, тихенько відкинувши головою полу намету, увійшов усередину подивитися, хто все ж таки це сурмить. Побачивши якогось дивного звіра, він істерично загавкав і, вищиривши зуби, почав на нього наступати. Слон так страшно злякався, що затремтів і, певна річ, упав з пляшок на землю. Песик учепився в нього зубами і, міцно закусивши, почав трясти, і так він тряс, що слонова шкіра тріснула саме посередині, і з неї вилупився хро-хро-хро якийсь собі, появи якого ніхто тут не чекав, сам маркіз де Рабіко! Ну й веремія знялася! Цирк мало не звалився від галасу та свисту. Маленька Кандока заплакала. Директор Педріньйо розлютувався і так стусонув Крихітку, що песик аж заскавучав. Маркіз, жалібно рохкаючи, втік у двір. Щоб врятувати становище, Кирпа вийшла на арену з держаком від мітли в руках: на оголошенні, прикріпленому до держака великими літерами, значилося: «АНТРАКТ».
Всі рушили до виходу, поспішаючи і штовхаючись, бо кожен боявся, що йому не вистачить кокосових коржиків. Тітонька Настасія у своєму платті старовинного крою і в крохмальному фартусі обережно зняла з таці серветку і почала роздавати гостинці.
Я хочу один білий, два рожевих і один з паленого цукру, попросив Кіт у Чоботях.
А Педріньйо тим часом розгублено думав: що ж скоїлося з графом? Може, його насправді викрали розбійники?
Проте сталося зовсім інше. Просто граф натрапив на стару «Геометрію», що належала ще покійному канонікові Заприкозу, нею Педріньйо підпер одну з палиць намету, щоб той не хитався. Граф так зрадів, що витягнув книгу і, взявши її під пахву, пішов з нею погуляти по околицях. Там вони й гуляли до наступного дня, розглядаючи різні «теореми»
ЧАСТИНА СЬОМА
Папужине перо
Розділ перший
Голос
Педріньйо сидів на найвищій гілці гойаби, їв добрі плоди, а червиві кидав Рабіко, що стояв під деревом.
Ось виросту, то не можна буде лазити по деревах, сказав він вголос сам до себе. Ну до чого б мені хотілось залишитися назавжди хлопчиком Це ж так цікаво!
Є на світі дещо цікавіше, відповів десь за його плечима незнайомий голос.
Педріньйо дуже злякався. Подивився праворуч нікого, ліворуч нікого Що за чудасія?
Хто тут? запитав він тремтячи.
Той же голос відповів:
Я.
Хто «я»? «Я» це не імя.
Мовчанка
А який ти на зріст?
Приблизно як ти.
А скільки тобі років?
Приблизно як тобі.
Якщо такий же на зріст і стільки ж років, значить «голос» також хлопчик Педріньйо дуже зрадів і запитав:
А чого ти сюди прийшов?
Щоб розповісти одну важливу таємницю.
Педріньйо ще більше зрадів.
Ану, покажися! крикнув він. Ти такий же хлопчик, як я, мене не обдуриш!
«Голос» прикинувся, ніби не чує.
Педріньйо трохи розгубився, але не визнав себе переможеним.
Та я знаю, що ти хлопчик! Яку ж ти можеш знати таємницю? Орден Жовтого Дятла знає всі таємниці.
«Голос» іронічно посміхнувся:
Ти гадаєш, що знаєш все, а насправді не знаєш нічого. Я прийшов розповісти дуже важливу таємницю: я знаю, як зробити людину такою ж невидимкою, як я.
Ці дивні слова справили на Педріньйо таке враження, що він зачепився ногою за сучок і гупнув униз головою на землю. На щастя, дерево було не дуже високе, отож він не боляче забився. Педріньйо підвівся, змахнув сухе листя, що прилипло до сорочки, і сердито запитав у «голоса»:
Де ти там, хулігане?
Праворуч, ліворуч, попереду і позаду, була відповідь.
Найогидніше у світі це говорити з невидимкою. Не знаєш, куди повернутися. А «голос», як навмисно, забігав то з правого боку, то з лівого, то спереду, то ззаду, начебто дражнився.
Це, напевно, дуже приємно бути невидимкою, сказав Педріньйо кудись у простір. Ми скільки про це розмовляли з Кирпою!..
А хто це?
Це моя двоюрідна сестра Лусія, дівчинка з кирпатим носом. Вона також хоче стати невидимкою. Ти їй покажеш, як це робиться?
Покажу обом, якщо заслужите.
А що треба робити, щоб заслужити?
По-перше, не називати мене хуліганом. А по-друге, поїхати зі мною у Світ Чудес. Подивимось, як ви там поводитиметеся. Поки що єдиний хлопчик-невидимка на світі це я. Та я почуваю себе дуже самотнім, мені потрібні товариші. Тому я й прийшов сюди.
Спасибі, що згадав. А де цей Світ Чудес?
Повсюди. Ось поглянь, у мене є карта, сказав «голос», простягаючи складений аркушик.
Педріньйо дуже здивувався, побачивши, як карта сама собою розгортається в повітрі. Він простягнув руку, взяв карту і почав розглядати.
Прекрасна карта, сказав він, читаючи назви земель і морів. Навіть Будиночок Жовтого Дятла тут помічено. І свинарник маркіза де Рабіко видно дуже добре. Де ти взяв цю карту?
Сам склав, мандруючи з олівцем у руках. Світ Чудес дуже стародавній. Він зявився, коли народилася перша дитина на землі, і існуватиме, поки помре останній дід.
А легко дістатися туди?
Дуже легко або неможливо. Залежить від людини. Людині з уявою дуже легко.
Педріньйо не зовсім зрозумів останні слова «Голос» інколи казав дивовижні речі.
Багато мандрівників побувало у Світі Чудес, вів далі «голос». Серед них були брати Грімм і Андерсен, ти знаєш їх? Вони там довго прожили, багато чого побачили і потім розповіли про все достеменно так, як бачили. Брати Грімм перші розповіли історію про Кагляночку, повністю все як було. До них ця історія вже гуляла по світу, але кожен розповідав її по-різному
Сам склав, мандруючи з олівцем у руках. Світ Чудес дуже стародавній. Він зявився, коли народилася перша дитина на землі, і існуватиме, поки помре останній дід.
А легко дістатися туди?
Дуже легко або неможливо. Залежить від людини. Людині з уявою дуже легко.
Педріньйо не зовсім зрозумів останні слова «Голос» інколи казав дивовижні речі.
Багато мандрівників побувало у Світі Чудес, вів далі «голос». Серед них були брати Грімм і Андерсен, ти знаєш їх? Вони там довго прожили, багато чого побачили і потім розповіли про все достеменно так, як бачили. Брати Грімм перші розповіли історію про Кагляночку, повністю все як було. До них ця історія вже гуляла по світу, але кожен розповідав її по-різному
Як цікаво! Ну, а карту я можу взяти собі?
Візьми. Я її напамять знаю. Тільки не загуби іншої такої карти на світі нема.
Не турбуйся, все буде гаразд, сказав Педріньйо, ховаючи карту до кишені. Тепер тільки треба зясувати, як туди їхати.
Не думай про це. Я все знаю. Я поведу вас туди.
Коли?
Коли хочете. Завтра, наприклад.
Чудово! зрадів Педріньйо. Завтра і поїдемо. Вранці я прийду на це саме місце з моєю двоюрідною сестрою Лусією. Згода?
Кукуріку! відповів таємничий голос і змовк.
Педріньйо постояв, послухав. Тиша. Видно, той, кому належав голос, пішов собі.
Педріньйо довго ще стояв на тому ж місці, задумливо дивлячись перед себе.
Розділ другий
Друзі готуються до відїзду
Додому Педріньйо біг бігом, поспішаючи розповісти Кирпі про дивну пригоду. Він виклав усе одним духом, збиваючись і хвилюючись.
Кирпа аж рот роззявила від захоплення.
Та який же в нього вигляд? запитала вона, паленіючи з цікавості.
Звідки ж я знаю, який у нього вигляд, коли він невидимка! Голос такий хлопячий. Каже, що на зріст такни, як я, і стільки років, як мені. Співає півнем.
Чудасія! похитала головою Кирпа, розглядаючи карту, розстелену на землі. Еміліє, іди-но сюди, поглянь
Лялька, що гралася з графом у схованки, підвела голову і швидко застукотіла каблучками стук-стук-стук Подивилася на карту, висловила свої критичні зауваження і, побачивши зображення свинарника Рабіко, скрикнула:
Графе, йдіть сюди, подивіться-но! Але граф не зразу відгукнувся, тому Емілія побігла за ним і ткнула його в карту так необережно, що графський ніс прорвав якесь море.
Ну, карту розглядали-розглядали, вивчали-вивчали, і нарешті Педріньйо сказав, що досить час готуватися до відїзду.
Треба все вирішити сьогодні, бо завтра вранці їдемо. По-перше, давайте подумаємо, хто поїде, а хто залишиться вдома.
По-моєму, можна їхати всім, окрім Рабіко, сказала Кирпа. Маркіз дуже зле вихований. Поїде Емілія, поїде Уяви Собі, поїде граф
Уяви Собі не поїде! аж кинулась Емілія. Яка користь від такого виродка? А граф нехай, він мені буде потрібен.
Хоча всі пожаліли деревяного чоловічка, та з Емілією краще не звязуватися. Ухвалили їде граф.
А речі? згадала Кирпа. Взяти що-небудь з одягу чи не треба?
Я гадаю, не треба, сказав Педріньйо. Хлоп-чик-невидимка, мабуть, людина бувала: він завжди зуміє добути те, що нам знадобиться.
Постановили речей не брати.
Ну, ось і добре, сказав Педріньйо. Тоді ходімо спати, а то завтра вставати дуже рано.
Донну Бенту здивувало, що діти так покірливо, раніше призначеної години, пішли спати, і вона сказала тітоньці Настасії:
Завтра нас жде яка-небудь несподіванка!..
Та Емілія не лягала. У ляльки була своя особлива думка про все, і вона завжди звикла робити не так, як інші. Тому вона вирішила речі взяти і провести решту вечора, укладаючи свої дрібні речі в маленький кошичок, подарунок донни Бенти. Поклала папужине перо, половинку зламаних ножиць, знамениту шпильку з голубкою та інші пожитки.
Всякому своє любе, повторювала вона, стоячи руки в боки посеред кімнати, улюблене прислівя тітоньки Настасії. І, перевіривши, що нічого не забула, спробувала закрити кошик Чом не так! Забагато напхала
Гра-афе! покликала Емілія. Йдіть сюди, допоможіть стиснути цю капость!
Бідний де Кукурудзо, крекчучи, вийшов зі свого закутка.
Сядьте на кошик і тисніть, аж поки лопнете любязно попросила Емілія.
На щастя для графа, до такої крайності вдаватися не довелося. Кошик, видно, змилувався над бідним мудрецем і закрився.