Педріньйо-директор зустрічав усіх лагідно, поспішав перезнайомити і посадовити по місцях. Всі наввипередки запитували, де Рабіко, граф та Уяви Собі. Відповідь директора була завжди однакова: «Вони тепер артисти цирку і гримуються до вистави».
А чи справді є кокосові коржики? допевнявся Кіт у Чоботях.
Кокосові коржики будуть в антракті, пояснила Емілія. І будуть трьох сортів: одні снігово-білі, як білий сніг, другі рожеві, як рожева троянда, а треті брунатні, як палений цукор. Тітонька Настасія справжній мастак. Тому так багато сортів. Вона виробляє чу-до-во всякі рід-кос-ті! От тільки деревяних чоловічків вона виробляє поганенько. Уяви Собі вийшов такий негарний, що він, бідолаха, просто боїться показатися публіці! Самі побачите!
І всі справді побачили.
Коли настав час засвічувати ліхтарики, на арені зявився «однострій» у зеленій лівреї. То був бідолаха Уяви Собі із своїм кривим цвяхом на спині. Кінець цвяха витикався з новенької лівреї, що її пошила Кирпа, його освистали.
Папуга! нявкнув Кіт у Чоботях.
Хоч би цвях витягнув! квакнув майор Жаба.
Бідний деревяний чоловічок мав дуже добродушну вдачу і тому на відповідь на ці образливі слова тільки зітхнув і почав робити своє діло. Він розвісив ліхтарики дуже добре, отож в цирку стало видно, наче вдень. Проте гості вже нетерпеливились:
Жукінья крикнув:
Клоуна! Клоуна сюди!
Усі підхопили, і такий зчинився вереск, що просто хоч затуляй вуха і тікай геть. Педріньйо вийшов на арену і пояснив, що вистава затримується, бо не приїхали ще гості з Країни Казок. Це всіх заспокоїло і навіть обрадувало: їх не сподівалися побачити. Радість заступив подив, коли зявився перший посланець цієї чарівної країни Аладдін з своєю лампою в руках. Прийшов і почав дертися на хори так впевнено, начебто все життя не робив нічого іншого, як тільки ходив до цирку. Сів поруч з сусідськими хлопчаками і почав вихвалятися своєю лампою.
Потім приїхав Хлопчик-Мізинчик, його зустріли оплесками. Слідом за ним прийшла Червона Шапочка, і всі здивовано зашепотіли: вона підстриглася, уявіть собі! Щоправда, це модно, та все ж
Ну, пора було починати виставу: шановна публіка явно хвилювалася.
Клоуна! кілька разів вигукнув Хлопчик-Мі-зинчик.
Цієї хвилі Крихітка коло входу загавкала так завзято, ніби на неї хтось нападає. Глядачі завмерли, насторожилися. Аладдін виліз на лаву останнього ряду і зазирнув у шпарку.
Що там, Алику? запитав Педріньйо, якому Аладдін дав потримати свою лампу.
Вона гавкає на якогось типа з синьою бородою.
Синя Борода! скрикнули перелякані принцеси. Щоразу, коли ми приїжджаємо в Будиночок Жовтого Дятла, цей бешкетник також приходить. Не пускайте його.
Зчинилася паніка. Аладдін схопив лампу, щоб викликати джінна. Та виявилося, що це непотрібно: Педріньйо відразу ж вийшов на арену, одягнутий вже як директор цирку, і сказав:
Тихше! Тихше! Не лякайтеся! Чудовисько вже далеко звідси. Крихітка так вкусила його за бороду, що тільки синій дим пішов, і він показав публіці жмут бороди Синьої Бороди.
Всі обдивилися жмут, і кожен взяв собі синю волосинку на згадку.
Клоуна! знову крикнув Хлопчик-Мізинчик.
Кокосові коржики! пронявчав Кіт у Чоботях.
Сусідські хлопчаки тупотіли ногами.
Педріньйо не став відкладати виставу і подав гасло, стукнувши молотком по старій лопатці, підвішеній на мотузочку, блум-м, блум-м, блум
Розділ четвертий
Розділ четвертий
Вистава
В цирку було весело. Навіть якби вистава вийшла невдала, глядачі не шкодували б хоч би й тому, що зібралися разом. Гості з Країни Прозорих Вод були в захваті від присутності жителів Країни Казок, яких знали досі лише з книг. А цим останнім вже давно не доводилося бути серед справжніх живих дітей, і вони просто очей з них не зводили.
Вже втретє ударив молоточок, а вистава ще не починалася. Кирпа, правда, вважала, що найкраще розпочати негайно і більше не готуватися перед смертю не надихаєшся! Та Педріньйо заперечував:
Не можна починати, поки не прийде бабуся. Вона ще вдягається. Бабуся прасує своє шовкове плаття, яке їй пошили на початку нашого століття. Тітонька Настасія не знаю, чи прийде, вона соромиться
Хай не вигадує і приходить. Я її сама всім відрекомендую, сказала Кирпа.
Нарешті обидві бабусі прийшли: донна Бента в шовковому платті, а тітонька Настасія в білому фартусі. Кирпа вважала, що треба обох відрекомендувати публіці, адже багато хто з присутніх тут їх не знали. Через те вона стала на стілець і урочисто промовила:
Шановні гості, я маю честь познайомити вас із бабусею, донною Бентою де Олівейра, небогою знаменитого каноніка Агапіто Заприкозу де Олівейра, який вже помер. А це тітонька Настасія, чорна фея, у неї душа добра, а руки золоті.
Оплески не вщухали, поки обидві бабусі гордо сідали на місця, залишені спеціально для них у ложі дирекції.
Можна починати, сказав Педріньйо сестрі, піди підготуй Емілію; а я візьму на себе клоуна.
Першим номером програми була гарцівниця, тому Кирпа поспішила до Емілії: вона востаннє обсмикнула на своїй вихованці спідничку і дала їй останні поради. Вперше в житті знаменита лялька нервувалася «Блум-м, блум-м, блум-м» продзвеніла лопатка. Завіса розкрилася, і лялька граційно вилетіла на арену верхи на своєму конику з хвостом із півнячого пера. Її зустріли громом оплесків. Легким нахилом голови Емілія привітала публіку, помахала їй рукою і поскакала. Вона зробила кілька кругів навколо арени, то сидячи боком у сідлі, наче амазонка, то стоячи на одній ніжці, наче балерина.
Гарна! вигукнула донна Бента. Ніколи б я не подумала, що номер Емілії буде такий вдалий.
Тітонька Настасія тільки пробурмотіла: «Господи!» і перехрестилася.
Коли настав момент стрибати через обручі, з-за лаштунків вийшов Уяви Собі, несучи три обручі. Бідолаха! У своєму ковбойському вбранні, яке з таким смаком пошила Кирпа, він був ще потворніший. Аладдін обернувся до Кота у Чоботях і промовив: «Такий уві сні привидітися може!», а Хлопчик-Мізинчик загорлав: «Витягни цвях, опудало!».
Той цвях на спині в Уяви Собі, головка якого зявлялася щоразу, коли він знімав капелюх, і вістря якого простромлювало всі куртки, завжди приводив до розбрату в Будиночку Жовтого Дятла. Педріньйо вважав, що треба запросити лікаря Слимака, щоб він оперував деревяного чоловічка, спилявши своєю медичною пилочкою кінчик цвяха. Та сестра була іншої думки і вважала, що цей цвях єдина заслона нещасного чоловічка. І потім, це була зручна вішалка на час прогулянок: нічого не могло бути зручнішого, щоб вішати легкі речі, як-от: шапочку чи Еміліїну парасольку. І з цих практичних міркувань краєчок цвяха стирчав і далі на спині у бідолахи.
Проте сам Уяви Собі не звернув уваги на глузування публіки. Він діловито і скромно виліз на ослінчик і дуже впевнено тримав обруч, затягнутий червоним папером, через який Емілія повинна була стрибати. Лялька пустила свого коника вчвал, зробила два повних кола по арені і під час третього у-рр-а! стрибнула через обруч. Зал вибухнув шаленою овацією. Другий обруч був з голубого паперу, а третій із зеленого. Емілія так само спритно стрибнула через голубий, прорвавши папір, що обвиснув фестонами; та під час стрибка через зелений обруч стався нещасний випадок. Подумайте тільки, коник вирішив, що йому теж треба стрибати! Він стрибнув, і дуже спритно, але його хвіст з півнячого пера зачепився за цвях Уяви Собі і залишився там висіти. Коли публіка побачила, що хвіст з пера перейшов від коника на вішалку деревяного чоловічка, вона зайшлася громовим реготом, який не вщухав весь час, поки Уяви Собі, що й гадки не мав, йшов собі геть за лаштунки з розмаяним на спині пірям. Емілія теж не помітила, що сталось, і, вважаючи, що це її так осміяли, зупинилася, червона як рак, висолопила глядачам язик і розлючена пішла собі геть.
Я більше не граю! сказала вона за лаштунками, зриваючи з себе і роздираючи на шматки балетну тюлеву спідничку. Я не клоун, чого вони надриваються!
Кирпі довелося поморочитися, поки втовкмачила їй, що публіка реготала зовсім не з гарцівниці, а з коня і килимного. Тоді Емілія накинулася на бідного Уяви Собі.
От йолоп! Де це видано, щоб доросла деревяна людина ходила з гачком на спині, як вудочка?
Чим же я винен? сумно прошепотів виродок. Я так народився.
То не треба було народжуватися! відрубала лялька, за звичкою вішаючи на кінчик цвяха на його спині розірвану спідничку.
Розділ пятий
Нещасний випадок
Педріньйо був страшенно засмучений: публіка все наполегливіше вимагала клоуна, а граф раптом таємниче зник кудись. Директор морочив голову і нічого не міг зрозуміти: він залишив графа за лаштунками вже одягнутого і загримованого після Емілії був його вихід. Та Емілія давно закінчила свій номер, а графа так і не було, начебто його лизень злизав. Це примусило змінити порядок вистави.
Іди, Уяви Собі, сказав Педріньйо деревяному чоловічкові, поковтай шпаги, поки я організую пошуки графа. І виштовхнув бідолаху на арену.
Уяви Собі вийшов з низкою шпаг під пахвою, несучи бляшанку з жаром. Він розташувався саме в центрі арени, на маленькому килимку, і почав ковтати шпаги. Він так спритно працював, що публіка зовсім забула про його потворність і бурхливо плескала в долоні. Проковтнувши останню шпагу, він почав ковтати вогонь і хрусь, хрусь, хрусь! зжував усі жаринки.
Проте, дожовуючи останню жаринку, він зачепився за неї носом (а ви, очевидячки, памятаєте, що ніс у нього був із сірника) і загорівся.
Що тут зчинилося! Публіка з ревінням посхоплювалася з місць.
Носова пожежа! кричав Хлопчик-Мізинчик. Пожежників кличте, пожежників!
Аладдін, Кіт у Чоботях і Жукінья кинулися на арену, щоб допомогти потерпілому. Та це було даремно. Ніс Уяви Собі згорів дотла, перетворившись на малесенький чорний недогарок
Дивно, проте, що це зовсім не зіпсувало деревяного чоловічка, навпаки він навіть покращав: очевидно, основне його потворство створював отой сірниковий ніс Потерпілого вивели, і публіка, підбурювана Хлопчиком-Мізинчиком, знову почала гучно викликати клоуна.
Але Педріньйо ніяк не міг знайти графа, і йому довелося виступити з поясненнями.
Шановна публіко! сказав він. Скоїлася біда. Наш знаменитий клоун Куку Кукурудзо раптово і таємниче зник. Очевидно, його викрали розбійники, отож клоуна, на наш превеликий жаль, не буде. Пантоміми також не буде. Зірка манежу Емілія, яка мала виконувати в ній головну роль, уперлася, мов осел, і відмовляється виступати. Зважаючи на ці сумні і непередбачені обставини, нашу виставу ми закінчимо Сюрпризом!
Одні глядачі плескали, інші свистіли, а Кіт у Чоботях крикнув:
Хоч подайте кокосові коржики!